Пам'ятки Київської області

Будинок Сироткіна - ошатна будівля в стилі ренесансу на розі вулиць Володимирської та Прорізної колись був найвищим житловим будинком у Києві.

Колись на цьому місці стояла невелика будова, що належала дворянину Андрію Тарновському. В 1898 році він продав ділянку купцю Миколі Григоровичу-Барському. Незабаром тут розпочалося будівництво прибуткового будинку за проєктом архітектора Карла-Йогана Шимана.

Закінчував будівництво в 1902 році вже новий господар, купець Олександр Сироткін. На першому поверсі нового будинку розмістилося відоме у Києві кафе “Маркіз”, яке згадується у романі “Біла гвардія” Михайла Булгакова: “Лампи, повиті циганськими шалями, кидали два світла – вниз білий електричний, а вбік і вгору – помаранчевий. Зіркою блакитного запорошеного шовку розливалася стеля, у блакитних ложах виблискували великі діаманти і блищали рудуваті сибірські хутра”.

За радянських часів працював популярний ресторан "Лейпциг".

Після нещодавньої реставрації будівля законсервована.

Світла будівля Верховної Ради України - одна з найкращих у Києві архітектурних споруд радянського періоду.

Інтер'єри вестибюлю та головного фойє оформлені ліпниною, інкрустаціями та монументальним живописом у стилі соцреалізму з елементами українського народного декоративного мистецтва. В центральній частині будівлі - восьмикутна сесійна зала, перекрита скляним напівсферичним куполом.

В 1991 році тут було проголошено державну незалежність України. Наразі Верховна Рада - головний політичний центр країни. В сесійні дні на площі часто відбуваються мітинги та пікети.

Інформаційне управління проводить екскурсії про історію парламентаризму для організованих груп підприємств, навчальних закладів, громадських організацій.

Величний комплекс Вознесенського монастиря було споруджено в 1700 році в центрі Переяслава коштом гетьмана Івана Мазепи. Входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав".

Монументальний Вознесенський собор вважається зразком української національної архітектури завдяки складній конструкції та багатій барочній ліпнині.

На монастирській території розташована двоповерхова будівля колишньої монастирської школи та гуртожитку бурсаків. У 1776 році збудовано триярусну дзвіницю в стилі українського бароко заввишки 48 метрів, яка служила другим входом на територію обителі.

За радянських часів у приміщенні собору було відкрито музей-діораму "Битва за Дніпро та створення Букринського плацдарму восени 1943 року" (довжина полотна 28 метрів, висота 7 метрів), що відтворює події 21-22 вересня 1943 року, коли радянські війська генерала Ватутіна форсували Дніпро на Букринському плацдармі в районі Переяслава.

В підвалі розміщено Мавзолей вічної слави, де на стінах увічнено імена переяславців, які загинули у Другій Світовій війні.

Володимирський собор - класичний зразок русько-неовізантійського стилю у храмовій архітектурі. Висота хреста головного купола - 49 метрів.

Ідея спорудження у Києві величного храму на честь князя Володимира Великого виникла напередодні святкування 900-річчя Хрещення Русі. Початковий проєкт розробив архітектор Іван Штром, але через дорожнечу його довелося переробити. Будівництво доручили архітекторові Олександру Беретті, проте спроєктований ним будинок дав тріщини, і будівництво в 1864 році заморозили. Роботи завершив у 1882 році архітектор Володимир Ніколаєв за рекомендаціями всесвітньо відомого фахівця зі склепінних споруд Рудольфа Берганда.

Внутрішнім оформленням керував професор Адріян Прахов, який залучив до роботи 96 відомих художників, в тому числі Віктора Васнецова, Михайла Нестерова, Павла та Олександра Свєдомських, Михайла Врубеля, Миколу Пимоненка, які перетворили Володимирський собор на справжню мистецьку перлину. Композиційна система будується навколо монументального зображення Богоматері з Немовлям роботи Васнецова, який працював над найбільш значущими сюжетами біблійної історії та головними подіями із життєпису князя Володимира. Урочисте освячення відбулося в 1896 році у присутності імператора Миколи II.

За радянських часів майно храму націоналізували, дзвони переплавили "на потреби індустріалізації", у приміщенні відкрили антирелігійний музей, потім архів Академії наук. Служби у Володимирському соборі відновили лише під час гітлерівської окупації.

З 1992 року до створення Православної Церкви України в 2019 році, був головним храмом Української Православної Церкви Київського Патріархату. Тут зберігаються мощі Святої Варвари та Святого Макарія.

Вулиця Петра Сагайдачного - головна магістраль старої частини Подолу, одна з найколоритніших вулиць в Києві.

Поєднує Контрактову площу з Поштовою. Була частиною Подільсько-Печерської магістралі. Названо на честь гетьмана Петра Сагайдачного, пам'ятник якому встановлено у сквері на Контрактовій площі.

У вихідні та святкові дні вулиця Сагайдачного стає пішохідною зоною, тут розташовано безліч магазинів та кафе.

В центральній частині знаходиться Садиба Балабух (вулиця Петра Сагайдачного, 27).

Галерея протестного мистецтва є частиною Національного меморіального комплексу Героїв Небесної сотні – Музею Революції гідності. Розміщена на Печерську у Києві, на другому поверсі садиби Уварової початку XX століття, де також розташовується Інститут національної пам'яті.

Тут проходять виставки, які осмислюють і відображають теми протестів, Майдану та боротьби за незалежність і демократичні цінності як в Україні, так і у світі. Зокрема, представлено реконструкцію "Мистецького Барбакану" – майданівської локації, створеної митцями як місце зустрічей, перепочинку, обігріву та цілодобового чергування на території протесту.

Найвідомідомішим та найвідвідуванішим туристичним об'єктом Витачева є гора Могила, більше відома останнім часом як Княжий шпиль або Городище. Розташована в південно-східній частині села. Це одна з найвищих дніпровських круч (190 метрів над рівнем моря), що стала візитівкою села Витачів завдяки приголомшливим панорамам, сучасним легендам і розвиненій туристичній інфраструктурі.

Дані археологічних досліджень свідчать, що на цьому місці розташовується курганний могильник XII століття. Деякі місцеві краєзнавці вважають, що саме на цьому місці відбувся літописний Витичівський снем (з'їзд давньоруських князів), на якому було укладено мир між Святополком Ізяславичем, Володимиром Мономахом, Давидом і Олегом Святославичами.

Гора Могила не має охоронного статусу, хоча в деяких джерелах це місце помилково називають Національним науково-культурним заповідником "Городище Новгород Святополчий" або "Городище Витич".

У 1991 році на цьому місці український письменник та філософ Олесь Бердник встановив наріжний камінь майбутнього храму України-Матері під час Другого конгресу Української духовної республіки. До третього конгресу, що пройшов у Витачеві наступного року, було зведено дерев'яний вітряк і каплицю, виконану за ескізом Тараса Шевченка. Каплиця Бердника фігурує у фільмі "Богдан Зиновій Хмельницький" (2004 рік). На нижній терасі гори збереглися залишки декорацій хати Орисі з фільму "Поводир" (2014 рік).

Біля вітряка працює крафтова пекарня на дровах "Витач", що пропонує хліб на заквасці. Облаштовано автомобільний паркінг, місця для відпочинку зі столиками та мангалами, громадську вбиральню. Також привертає увагу стилізована приватна садиба.

Гора Тотоха на південній околиці села Медвин вважається "місцем сили".

На горі виявлено багатошарове трипільське та скіфське поселення. За однією з версій тут була легендарна столиця русичів Голунь. Згідно з місцевою легендою, в давнину Тотоха була пристанню на колись судноплавний річці Хоробра. Нібито тут досі знаходять якорі старовинних кораблів.

Нині гора Тотоха приваблює екстрасенсів, біоенергетиків, послідовників різноманітних нетрадиційних навчань та духовних практик.

Дачний будинок Костянтина Єфремова - один з найцікавіших зразків дореволюційної дачної забудови Пущі-Водиці, що збереглися.

Дерев'яний будинок із куполом стоїть у парку на перехресті вулиць Квітки Цісик та 10-ї лінії. Виконаний у формах історизму з елементами ренесансу, необароко та класицизму. Композиційним центром є веранда головного фасаду, увінчана масивною куполом, що спирається на різьблені здвоєні дерев'яні стовпи. Веранду виділяє вдале використання витончених за малюнком і пропорціям дерев'яних різьблених арок, фільонок, невеликих фронтонів. Покрівлю периметрально оперізує різьблений дерев'яний підзор.

В інтер'єрах дачі Єфремова збереглися печі та фрагмети ліпнини.

За радянських часів це був корпус №15 санаторію "Перше травня". Нині гуртожиток на вісім квартир.

Неподалік знаходиться більш скромний дачний будиночок 1910 року побудови (корпус №13), в даний час покинутий.

Державний дендрологічний парк "Олександрія" Національної академії наук України закладений у 1793 році коронним гетьманом Францішком Ксаверієм Браницьким і названий на честь його дружини Олександри.

Парк Білої Церкви вважався одним із найкращих у Європі. План розробив французький паркобудівник Мюффо. Парк займає понад 200 гектарів, має 25 водойм, налічує 2500 видів рослин, у тому числі з Південної Америки, Китаю та Японії: червоний дуб, тюльпанове дерево, магнолія Кобус, рододендрон японський та інші.

Основу планування становить Велика галявина, від якої на 20 кілометрів розбігається мережа алей, прикрашених парковою архітектурою та скульптурами: "Романтичні руїни", "Китайський місток", джерело "Лев" та інші. Колонада "Эхо" має унікальну акустику: слово, сказане пошепки в одному кінці колонади, чути у протилежному. За легендою, під "Ротондою" похований князь Потьомкін-Таврійський.

Літній палац Браницьких знищений в радянський період, проте "Бальний павільйон" вже відновлено у первісному вигляді.

У саду "Мур" (1816 рік) площею 4 гектари, обнесеному кам'яною стіною заввишки 3 метри, вирощують понад 300 плодових та ягідних культур з усіх континентів світу (проводяться екскурсії з дегустаціями).

Найвища точка парку – Палієва гора, на якій встановлено пам'ятник Семенові Палію.

У корпусі "Економічного двору" зараз розташована дирекція та Музей живої природи, флори і фауни парку "Олександрія", в якому також представлені мармурові паркові скульптури. Тут можна придбати розсаду.

Державному музеї авіації імені Олега Антонова в Києві – найбільший технічний музей України, структурний підрозділ Національного авіаційного університету. Розташований неподалік аеропорту "Жуляни".

Музей створений до 100-річчя авіації. На території в 14 гектарів зібрано практично всі основні типи літаків і гелікоптерів, які були на озброєнні військово-повітряних сил СРСР, або літали в цивільній авіації. В історичній колекції представлено макети літаків, прототипи яких не збереглися: першого у світі літака братів Райт "Флаєр-1", легкого бомбардувальника "Анатра-Анасаль", винищувача ЯК. В колекції АНів - три найпопулярніші літаки: Ан-2, Ан-24, Ан-26.

В експозиції конструкторського бюро Мікояна та Гуревича – чотири покоління бойових літаків МіГ. Вражають уяву стратегічні надзвукові ракетоносці-бомбардувальники Ту-22М. Громадянська авіація також представлена ​​літаками Туполєва.

Загалом у музеї понад 70 літаків та гелікоптерів, а також ракети, озброєння, двигуни.

Можливий прокат експонатів (проведення заходів усередині літаків: зйомки, презентації тощо).

Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут" (НТУУ КПІ) - один із найстаріших та найбільших технічних ВНЗ світу.

На момент створення складався із 4-х відділень. Перші будівлі збудовані по проєкту архітектора Ієроніма Кітнера. Першим головою екзаменаційної комісії був Дмитро Менделєєв. Нині в складі університету функціонує понад 30 факультетів та інститутів, одночасно навчаються понад 40 тисяч студентів.

В корпусі №6 організовано Державний політехнічний музей імені Бориса Патона - єдину в Україні установу, де представлено історію становлення основних галузей вітчизняної техніки та внесок України в історію розвитку техніки в світі. 13 розділів розміщено у 9 залах, колекція налічує понад 10 тисяч експонатів, з яких 3 тисячі виставлено у постійній експозиції.

В 2008 році у відреставрованому приміщенні колишніх авіаційно-автомобільних майстерень відкрився відділ музею "Історія авіації та космонавтики імені Ігоря Сікорського". В розділі "Авіація" основний акцент зроблено на історію зародження цієї галузі в Україні. Основою розділу „Космонавтика” є колекція музею ветеранів космодрому Байконур. Встановлено пам'ятник Ігореві Сікорському.

В 2012 році в університетському парку перед корпусом №1 КПІ встановлено скульптуру "Ступені пізнання" - семиметровий стос книг, увінчаний академічною шапочкою.

Замкова гора (Хоривиця) – історична місцевість Києва, пов'язана з легендою про засновників міста. Із горою Щекавиця, Старокиївською горою та річкою Либідь, Хоривиця є одним із основних символів Києва.

За переказами, коли перший київський князь Кий започаткував Київ Град на Старокиївській горі, його брат Хорив збудував своє місто на сусідній горі Хоривиці. Традиційно Хоривицю ототожнюють із горою, яка зараз відома як Замкова (Киселівка), хоча за іншою версією Хоривицею слід називати нинішню гору Юрковицю.

В кінці XIV сторіччя, коли центром Києва став Поділ, на Замковій горі було споруджено дерев'яний замок литовського воєводи. В 1482 році його спалили татари, але незабаром він був відновлений, і в кінці XVI сторіччя став резиденцією польського воєводи. Киселівкою гору почали називати в середині XVII століття за іменем Київського воєводи Адама Киселя. У замку налічувалося 15 веж, площа його становила 16 тисяч квдратних метрів. В 1651 році українські козаки спалили замок, і з того часу він не відновлювався.

У ХІХ столітті Замкова гора відійшла до Флорівського монастиря, на ній з'явився цвинтар. Зараз це місце популярне у представників неформальних молодіжних течій та послідовників язичницьких культів. Планується реконструкція замку та створення музейного комплексу.

Під час створення Канівського водосховища в 1972 році було затоплено кілька сіл на околицях Ржищева. На місці колишнього села Гусинці збереглася напівзатоплена Спасо-Преображенська церква із дзвіницею.

Побудована місцевим поміщиком Гусинським у 1812 році (за іншими даними в 1822 році). Храм у стилі українського бароко стояв на пагорбі, що перетворився на острів. Дістатися до нього влітку можна було тільки по воді, а взимку була можливість підійти льодом з протилежного від Ржищева берега Дніпра (складний під'їзд через ліс).

Довгий час церква залишалася напівзруйнованою. В 2009 році розпочалися берегозміцнювальні роботи, підйом рівня острова та реконструкція храму. Довгий міст пов'язує острів із берегом, де нещодавно засновано Миколаївський монастир-скит. Влітку можна організувати поїздку на острів на човні від ржищівського причалу.

Руїни затопленої церкви Святого Іллі - єдина збережена споруда затопленого села Циблі, яке перенесли на високий берег Дніпра у зв'язку зі спорудженням Канівського водосховища.

Храм збудований у 1912 році на місці дерев'яної церкви XVIII сторіччя. Архітектура Іллінської церкви з п'ятьма куполами-цибулинами мала риси псковсько-новгородського зодчества з елементами класицизму. До храму було прибудовано дзвіницю з шатроподібним верхом.

Нині церква у напівзруйнованому стані стоїть на мілині. Дістатися до неї можна вбрід або човном.