Пам'ятки Вінницької області

Палац Потоцьких у Тульчині - прекрасний архітектурний ансамбль, один із найкращих зразків класицизму в Україні.

Садиба закладена в 1757 році київським воєводою Францішком Салезієм Потоцьким. Після того, як його син Станіслав Щенсний Потоцький обрав Тульчин своєю головною резиденцією, в 1782 році було розпочато будівництво нового палацу за проєктом архітектора Жозефа Лакруа.

До складу ансамблю палацу також належать театр, манеж, турецька лазня. Інтер'єри оформляли дизайнер Меркс та художник Латур. Помпезний двоповерховий палац у стилі паладіо з'єднаний овальними галереями-оранжереями з двома великими флігелями. Навколо палацу англійський садівник Міллер розбив розкішний сад з екзотичними деревами та чагарниками, системою ставків та каналів, фонтанами, альтанками та скульптурами.

Розкішшю палац змагався з королівськими резиденціями Європи. Тут Станіслав Щенсний Потоцький приймав польського короля Станіслава Августа Понятовського. Можливо, саме тут граф уперше зустрів майбутню дружину Софію, на честь якої пізніше збудував парк в Умані, а поет Пушкін познайомився з доньками Потоцького Софією та Ольгою, яким присвятив "Євгенія Онєгіна" та "Бахчисарайський фонтан".

Наразі палац займає Тульчинське училище культури. Фасади центрального корпусу частково відреставровано, ведеться реставрація бічних флігелів. В інтер'єрі збереглися парадні сходи та печі.

Головний корпус Вінницького торговельно-економічного інституту – це будівля колишнього реального училища, збудована в 1889 році коштом купця Цаля Вайнштейна.

Проєкт розробив арітектор Микола Чекмарьов. У 1897 році було добудовано ліве крило. За архітектурним стилем та різноманітністю декору ця будівля помітно виділялася в забудові центральної частини Вінниці.

В 1881 році у вінницькому реальному училищі видатний український письменник Михайло Коцюбинський склав екстерном іспит на звання народного вчителя.

У роки Першої світової війни тут діяв шпиталь. У радянські часи в будівлі реального училища розміщувалися партійно-освітні установи. У 1968 році було відкрито філію Київського торговельно-економічного інституту.

Розкішний парк на березі Південного Бугу, кілька господарських споруд та мавзолей-усипальниця – все, що залишилося від колись багатої садиби Потоцьких-Свейківських у Печері.

Парк заклав ще в кінці XVII сторіччя молдавський воєвода Георгій Дука, який володів тоді Правобережною Україною. Його замок не зберігся, але пізніше нові господарі Потоцькі-Свейківські зайнялися розширенням парку та спорудженням нового палацу.

Майже повністю збереглося первісне прямокутне планування парку з величною чотирирядною липовою алеєю з 250-річними липами, що вела від головної брами до палацу. Парк терасами спускається схилом до річки і купалень, його прикрашають кам'яні хаоси, гроти і єдина паркова скульптура, що збереглася.

На зворотному боці парку знаходиться каплиця-мавзолей, побудована в неороманському стилі за проєктом архітектора Владислава Городецького у 1904 році на замовлення Костянтина та Янини Потоцьких. У радянські часи використовувалася як кінотеатр. Нині це костел Святого Андрія.

Також збереглося кілька господарських споруд, спроєктованих на початку XX століття Яном Гойріхом.

Палац Потоцьких був розібраний у 1920-х роках, на його фундаменті збудовано Обласну лікарню відновного лікування, яка функціонує досі (санаторій "Печера"). Розглядається можливість створення на базі садиби туристичного комплексу.

Свято-Миколаївський шаргородський чоловічий монастир заснований в 1718 році отцями-василіанами, яких запросив магнат Станіслав Любомирський.

У 1782 році новий власник Шаргорода Юзеф Сильвестр Сосновський виділив частину руїн Шаргородського замку для будівництва уніатського монастиря та школи-бурси. В центрі комплексу було споруджено собор Миколая Мирлікійського.

Після приєднання краю до Російської імперії монастир було перетворено на православний, а школа - на семінарію. У 1806-1818 роках було проведено реконструкцію.

Монастир оточений оборонними мурами. До комплексу входить Миколаївський собор, надбрамний корпус із дзвіницею, братський корпус із Михайлівською церквою, кутова вежа.

Дерев'яна Свято-Михайлівська церква збудована в Дашеві в 1764 році за графа Плятера.

Знаходиться на протилежному від палацу березі річки, у частині селища, яку називають Старим Дашевом.

Цей яскраво-блакитний п'ятиголовий храм вважається одним із найкращих творів подільської школи дерев'яної архітектури. В інтер'єрі - олійний живопис ХІХ століття.

Свято-Преображенський кафедральний собор було споруджено в XVIII сторіччі як Костел домініканців Благовіщення Пресвятої Діви Марії, заснованого старостою Калиновським у 1624 році домініканського монастиря.

Оборонний храм в стилі бароко входив до системи укріплень Мури. В 1832 році був переданий у відання православного духовенства та освячений як православний храм.

До 1990 року використовувався як зал органної музики. З 1990 року до 2018 року був кафедральним собором православної церкви Московського патріархату. З грудня 2018 року перебуває під юрисдикцією Православної церкви України.

Дохристиянський скельний храм у Буші відкрито професором Володимиром Антоновичем в 1883 році.

Він виявив тут унікальний наскельний рельєф, що зображує Мирове дерево, півня, оленя, і людину, що стала навколішки. Над цими фігурами вирізаний таємничий прямокутник, який раніше містив напис "Азм есмъ Міробог жрець Ольгов" (зараз напис не видно).

Різні дослідники датують Бушанський рельєф різними історичними періодами - від ІІ до ХІІ сторіччя, а деякі відносять і до XVI століття. Можливо, печера використовувалася як християнський храм. Середньовічні написи свідчать, що у печері жили католицькі ченці.

В 1824 році місцевий шляхтич Ромуальд Овсяний знайшов і досліджував печеру, зробивши напис: "У пам'ять 1524 року. 3 червня. Р. О." (цього дня Буша була зруйнована татарами).

Наразі скельний храм входить до складу Державного історико-культурного заповідника "Буша". Для відвідування необхідно звернутися до адміністрації заповідника.

Дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці, що примостилася на високій горі над Південним Бугом, зустрічає всіх, хто в'їжджає до Печери з боку Немирова.

Знаходиться на великому, стратегічно вигідному плато, під яким приховані стародавні печери, що дали назву селу. Саме тут, на місці давньоруського городища, в XVII сторіччі збудував свій замок молдавський господар Дука, якого турецький султан призначив тоді правителем Правобережної України. Після вигнання Дуки, що прославився жорстокістю, з України в 1764 році замок розібрали на будматеріали, використавши їх для зведення фундаменту та огорожі церкви Різдва Богородиці. Пізніша дзвіниця, ймовірно, побудована на основі однієї з оборонних веж.

З плато перед церквою відкривається захоплююча панорама долини Південного Бугу з каскадом порогів.

Церква Святого Димитрія Солунського у Кукавці відома завдяки участі у її створенні знаменитого художника-портретиста Василя Тропініна.

Дмитрівська церква побудована в 1806 році коштом графа Іраклія Моркова, якому тоді належали ці землі. Тропінін був кріпаком графа Моркова. З 1804 по 1821 рік (з перервами) він жив у Кукавці, де, зокрема, спроєктував та розписав церкву Святого Димитрія Солунського.

У радянські часи розписи були зафарбовані, пізніше відреставровані, більшість вивезено до музеїв Києва та Вінниці. За деякими даними, пензлю Тропініна належать ікони "Зняття Спасителя з хреста" та "Чотири Євангелісти" на стінах храму, а також окремі образи в іконостасі.

До 1991 року ву Дмитрівській церкві розміщувався музей Василя Тропініна, який після повернення храму віруючим переїхав до будинку культури.

Перед церквою в Кукавці встановлено пам'ятник Василеві Тропініну роботи скульптора Миколи Крижанівського.

Чорноминський палац садиби Миколи Чорномського, керуючого графині Софії Потоцької, збудовано на початку ХІХ століття під керівництвом італійського архітектора Франческа Боффо, який тоді був головним архітектором Одеси.

Будинок будувався з лондонської білої цегли, вже тоді мав ліфт, а їжу з кухні носили підземними переходами. Будівлю з двох боків оперізує подвійна колонада, її зовнішній вигляд і планування дуже нагадують Білий дім у Вашингтоні, зображений на 20-доларовій банкноті: три поверхи з великими вікнами та напівкругла колонада. Актова зала зі стелями висотою понад 15 метрів схожа на Овальний кабінет. За однією з версій, архітектор користувався кресленнями американського особняка.

Нині в будівлі розташована середня школа.

Вінницький обласний академічний український музично-драматичний театр імені Миколи Садовського заснований в 1910 році з ініціативи міської громадськості.

Будівлю за проєктом вінницького архітектора Григорія Артинова було зведено та оснащено за 11 місяців. Декорації виготовило одеське ательє Басовського, яке оформляло Олександрійський імператорський театр.

До 1917 року на сцені вінницького театру виступали лише заїжджі актори. Місцева трупа була створена в 1920 році Гнатом Юрою. Тут розпочинали свій творчий шлях такі визначні майстри, як Амвросій Бучма, Олексій Ватуля, Володимир Сокирко, Феодосія Барвінська. Навіть під час Другої світової війни театр не припиняв своєї роботи.

В 1957 році після успішних гастролей у Москві театру було присвоєно ім'я корифея української сцени Миколи Садовського.

Однією з найкращих сучасних постановок вважається лірична комедія "Будинок, у якому переночував Бог".

Брацлавський млин у Немирові вважається однією з перших електростанцій в Україні. Розташований вздовж траси Брацлавського напрямку, звідки і походить назва.

Перший водяний млин біля греблі над ставком на березі річки Устя (Замчик) працював в Немирові з 1862 року. Поряд з ним граф Григорій Строганов у 1872 році відкрив цукрозавод (потім спиртзавод). На початку XX століття чеський архітектор Іржі Стібрал, який працював у Немирові на запрошення княгині Щербатової, доньки Строганова, розробив проєкт дизельної електростанції.

Споруда виконана у формах модернізованого центрально-європейського бароко під впливом англійської промислової архітектури вікторіанської доби. До останнього часу електростанція залишалася чинною. Примітна кладка з бутового каменю під розшивку швів з цеглою, характерна для архітектури Поділля кінця XIX - початку XX століття.

В даний час Брацлавський млин входить до комплексу Немирівського спиртзаводу, за призначенням не використовується. Планується реконструкція та створення готельно-ресторанного комплексу.

Оригінальна будівля в неоготичному стилі збудована в Могилеві-Подільському на початку XX століття.

Тут мешкав директор могилів-подільської пошти. Будинок і зараз розташований у дворі міського вузла зв'язку.

Потребує реставрації.

Мурами у Вінниці здавна називають комплекс оборонних споруд єзуїтського монастиря з костелом, колегіумом та конквітом (гуртожитком), що оточений фортечною стіною.

За рішенням брацлавського старости Валентина-Олександра Калиновського в 1610-1624 роках ченцями-єзуїтами було зведено монастир, який став головною оборонною спорудою міста та виконуючи роль феодального замку. В оборонний комплекс також увійшов домініканський костел, який згодом став православним Преображенським собором. У 1907 році будинок єзуїтського костелу було пристосовано до гімназії.

Нині в колишньому корпусі келій розміщується Вінницький обласний краєзнавчий музей, а в будівлі колегіуму - обласний архів. Комплекс займає квартал, обмежений вулицями Соборною, Мури та Монастирською. Частина споруд Мурів перебуває в аварійному стані.

Найзбереженіші фрагменти фортечних стін з кутовою вежею можна оглянути зі зворотного боку монастиря, спустившись від вулиці Соборної вниз до перетину вулиці Мури та вулиці Монастирської.

Старий водяний млин на порогах рцчки Південний Буг розташований між селами Сокілець та Печера.

Витончений чотириповерховий промисловий будинок збудований німецькими майстрами за проєктом архітектора Яна Гойріха в кінці ХІХ століття, коли цими землями володів граф Костянтин Потоцький. Стіни виконані з бутового каменю та червоної цегли, зберігся металевий декор та частина старовинного обладнання. Поруч знаходиться кам'яна будівля складу, а на протилежному березі каналу - крупорушка.

В 1951 році Сокілецький млин був перебудований під гідроелектростанцію та маслозавод. Електростанція згоріла в 1992 році.

В даний час існує проєкт відновлення гідроелектростанції, а також альтернативний проєкт створення готельно-туристичного та рекреаційного комплексу.

В 2007-2010 роках млин Потоцьких служив майданчиком для проведення етно-рок фестивалю "Млиноманія", який зараз проходить на протилежному березі річки.