Пам'ятки Харківської області

Бугристі піски – єдина в Харківській області напівпустеля (іноді її називають Харківською або Кицівською пустелею).

Еолові піщані відкладення, схожі на дюни, виникли на місці танкового полігону під Чугуєвом, який експлуатувався з 1960-х по 1990-ті. Піщані пагорби місцями вкриті мохом, лишайником, травою та чагарником.

Величезна піщана територія приваблює джиперів-екстремалів. Іноді трапляються іржаві снаряди.

Висока круча над Сіверським Донцем на південній околиці села Коропове, з 60-метрової висоти якої відкриваються чудові краєвиди на околиці.

Прозвана Козачою горою, оскільки поряд розташовувався козацький Миколаївський монастир, руїни якого збереглися в селі. Коли імператриця Катерина II в 1788 році ліквідувала Запорозьку Січ, було знищено й монастир, в якому ховалося багато козаків-утікачів.

За легендою козаки в чернечих рясах проривалися через ряди російських військ, що оточили монастир, і кидалися з берегової кручі в річку, намагаючись врятуватися вплавь. Нині на горі встановлено пам'ятний хрест.

Конгресівський цукровий завод в Клиновій-Новоселівці збудований в 1905 році графом Миколою Клейнміхелем, ватажком дворянства Богодухівського повіту.

Збереглося приміщення контори керівника цукрового заводу (1914 рік). У 1990-х роках були знищені інтер'єри, зокрема, кручені чавунні сходи, що ведуть на другий поверх до кабінету керуючого. Також збереглася будівля гуртожитку та бібліотеки цукрового заводу (1916 рік).

На протилежному березі Цукрового ставка, в історичній частині села Клинова-Новоселівка, можна побачити колишній будинок керуючого заводом (вулиця Центральна, 1), водокачку, старий парк.

Краєзнавчий музей імені Трохима Суліми розташований в центрі селища Печеніги в історичній будівлі колишньої Ново-Бєлгородської центральної каторжної в'язниці для політичних в'язнів.

Ново-Бєлгородський каторжний централ збудований у Печенігах (на той момент - Ново-Бєлгороді) в 1854 році та входила до комплексу будівель військового поселення. У різний час тут відбували термін відомі народники: Олександр Долгушин, Іполит Мишкін, Яків Рибіцький , робітник-революціонер Петро Алексєєв та інші. Тут був ув'язнений і український поет-революціонер Павло Грабовський. Збереглася камера з нарами та зафарбованими у чорний колір вікнами.

Печенізький краєзнавчий музей був відкритий 26 березня 2002 року. Основою музейної збірки стали предмети з колишнього Громадського історичного музею селища Печеніги. Фонди музею налічують понад 3,3 тисячі предметів, які експонуються в 12 виставкових залах.

Особливу цінність мають археологічні знахідки з розкопок могильних курганів катакомбної культури III тисячоліття до нашої ери та поселення доби неоліту V- IV тисячоліть до нашої ери.

Берестинський краєзнавчий музей імені Порфирія Мартиновича розташований в історичній будівлі в центрі Берестина.

Носить ім'я засновника – українського живописця, фольклориста, етнографа Порфирія Мартиновича.

Фонди музею налічують 24 тисячі експонатів. Зокрема, експозиція розповідає про будівництво Української укріпленої лінії та Бєльовської фортеці (Більовської), з якої розпочалася історія Берестина.

В розділі, присвяченому історії газової промисловості України, представлено макет бурової вежі, документи та фотографії буровиків, зразки гірських порід.

Куп'янський міський краєзнавчий музей розміщений у будинку, який входив до комплексу споруд зруйнованого за радянських часів Покровського собору (ХІХ століття).

Музей відкрито в 1972 році. Його фонди налічують понад 1 тисячі предметів. Тут зберігаються історичні документи та рідкісні фотографії, виставлені археологічні, етнографічні, нумізматичні колекції, що повністю відображають історію Куп'янщини.

25 квітня 2023 року російські окупанти завдали ракетного удару по центру Куп’янська та влучили ракетою С-300 в будівлю краєзнавчого музею. Дві працівниці музею загинули внаслідок російського удару по будівлі музею в Куп’янську.

Лозівський краєзнавчий музей працює з 1967 року, зараз знаходиться у підпорядкуванні Лозівської міської ради.

В археологічній експозиції представлені речі з поховання кочовика та кам'яні баби  ХІІ-ХІІІ століть. З історією краю знайомлять предмети козацької доби: шабля, глиняна фляга, фрагменти люльок.

Про заснування міста Лозова у ХІХ столітті розповідають фотографії, плани і розпорядження, які показують розбудову залізниці, предмети побуту перших залізничників, меблі різних верств населення.

В 2001 році  відкрито зал історії Лозівського ковальсько-механічного заводу.

Руїни колишнього маєтку Бекарюкових розташоваі на вершині пагорба над селом Василівка.

В центрі садиби - невисокий будинок із портиком, а перед ним - по обидва боки вперед витяглися господарські флігелі, прикрашені стовпами і навіть колонами.

До наших днів зберігся сад із липовими алеями.

Майданом Архітекторів називають сквер у центрі Харкова на перетині вулиць Пушкінської, Жон Мироносиць та Дарвіна біля станції метро імені архітектора Бекетова.

В 2009 році площа була повністю реконструйована та перетворена на своєрідний парк скульптури. Прокладено тротуари, розбито газони, встановлено лавочки. В центрі майдану встановлено романтичний Пам'ятник закоханим, створений за ескізом, який переміг у міському студентському конкурсі.

Навколо пам'ятника розташовані "Сім чудес Харкова" - біломармурові макети найкращих архітектурних споруд міста: Держпрому, Успенського Собору, пам'ятника Тарасові Шевченку, Благовіщенському собору, ротонди "Дзеркальний Струмінь", "Будинку зі шпилем", Покровського собору.

Майдан виник одночасно з Харківською фортецею та до XIX століття називався Ярмарковою площею (з 1659 року тут проходив щорічний Успенський ярмарок, що до середини XIX століття став одним з найбільших в країні).

Взимку площа була улюбленим місцем катання на санях. З часом площа отримала назву Миколаївської на честь однойменної церкви, яка розташовувалась на ній.

В ХІХ столітті на майдані з'явилися перші муровані будівлі. Зокрема, Дворянське зібрання, біля якого стояли дві гармати, що колись перебували на озброєнні Харківської фортеці (не збереглися). Навпроти за проєктом архітектора Олексія Бекетова були споруджені будівлі банків: Петербурзького міжнародного (будинок 22; нині Центральне відділення Ощадбанку), Волзько-Камського (будинок 24; нині Театр ляльок), Московського купецького (будинок 26; нині Будинок техніки) та Земельного (будинок 28 ; нині автотранспортний технікум).

На початку XX століття забудову площі доповнив готель "Метрополь", багатоквартирний житловий будинок страхового товариства "Росія" (будинок 1/17; нині Палац праці), будівля Азовсько-Донського банку (будинок 14; нині "Укрбізнесбанк") та інші.

В 1919 році Миколаївську площу назвали ім'ям члена Харківського підпільного обкому КП(б)У Мойсея Тевелєва. За радянських часів для прокладання трамвайної колії було знесено будівлю біржі та Миколаївську церкву.

Під час Другої світової війни багато будівель було зруйновано. Після звільнення міста харків'яни відновили майдан, зокрема бекетівські будинки. Довгий час площа мала ім'я революціонера Тевелєва, потім - Радянської України. З 1996 року - майдан Конституції.

В 2012 році в центрі майдану Конституції відкрили Монумент на честь Незалежності України, авторами якого є харківські скульптори Олександр Рідний та Ганна Іванова.

2 березня 2022 року, під час боїв за Харків в ході російсько-української війни, майдан Конституції в Харкові був обстріляний російською армією. Сильних руйнувань зазнав Палац праці. Постраждали сусідні до нього будівлі, зокрема прилеглий житловий будинок, будівля міської ради Харкова та інші.

Майдан Свободи в Харкові - центральна площа міста. Входить до двадцятки найбільших площ світу.

За легендою, на момент спорудження була найбільшою площею в Європі (11,9 гектарів), хоча насправді аналогічну площу тоді вже мала Шахова площа в Бордо (12 гектари), а площа Куйбишева в Самарі з прилеглими скверами була навіть більшою (17,4 гектари).

Майдан Свободи було споруджено в 1926-1928 роках як новий адміністративний центр Харкова, який тоді був столицею України. Спочатку носила ім'я революціонера Дзержинського, який займався будівництвом (вважається, що він і був ініціатором розчищення хаотичної забудови історичного центру Харкова).

З 1995 року площа має нинішню назву. Тут часто проходять політичні акції, ярмарки, фестивалі та концерти.

Під час російського вторгнення в Україну 1 березня 2022 року Майдан Свободи зазнав атаки російськими ракетами "Калібр". Одна з них влучила в історичну будівлю Харківської обласної державної адміністрації, травмувала двадцять людей, забрала життя десятьох. Були вибиті всі вікна та значно пошкоджені, а місцями - повністю зруйновані перекриття. За попередніми оцінками фахівців, будівля не підлягає відновленню.

Нинішній Сергіївський майдан нижче Університетської гірки, вздовж колишнього валу, утворився на початку XVIII сторіччя як торгова площа з лавками та харчевнями, на якій 4 рази на тиждень проходили торги.

Називався Базарною площею або Лопанським базаром. У ХІХ сторіччі на Лопанському базарі побудували дерев'яний критий ринок. У 1835 році всі будинки згоріли під час великої пожежі. В середині ХІХ століття почалося будівництво кам'яних торгових будівель, зокрема Сергіївського ряду, названого на честь харківського губернатора (площу стали називати Сергіївською). В 1868 році замість дерев'яних були побудовані кам'яні сходи, що знаходилися на місці нинішніх.

В 1875 році завершилося спорудження Ново-Сергіївського ряду, в якому незабаром відкрився міський музей. У 1890 році на місці згорілого Сергіївського ряду за проєктом архітектора Альфреда Шпігеля збудували двоповерховий Миколаївський ряд. В 1898 році на березі Лопані за проєктом академіка архітектури Олексія Бекетова збудували кам'яні магазини. В південній частині площі знаходився "Гранд-готель".

В 1932 році площу перейменували на Пролетарську. Після Другої світової війни площу було реконструйовано. Уздовж берегів Лопані посаджено дерева, розбито сквер із клумбами та газонами. Упорядковано Університетську гірку та її схили, побудовано нові сходи.

В 2016 році площі повернуто історичну назву - Сергіївський майдан.

Найбільший у Харкові меморіальний комплекс відкрито на північній околиці міста в 1977 році на честь харків'ян, які загинули під час Другої світової війни.

Скульптори Василь Агібалов, Яків Рик, Михайло Овсянкін, художник Сергій Світлоруков, архітектори Ігор Алфьоров, Анатолій Максименко, Єрік Черкасов.

Відвідувачів зустрічають дві стіни із прапорами та написами на зворотному боці. Лісова алея веде до високої скульптури "Батьківщини-матері", біля підніжжя якої горить вічний вогонь. Зліва знаходиться стіна з барельєфами, що зображають різні епізоди оборони міста. Кілька років тому на площі було встановлено дерев'яний хрест, оточений клумбами.

Церква Святого Миколая Чудотворця у Вільшанах – один із найдавніших храмів Харківщини.

Дерев'яна Миколаївська церква з дзвіницею була збудована у 1753 році (за іншими даними – у 1741 році), реконструйована у 1793 році. Трикупольний храм має типову для дерев'яних храмів Центральної України тричастинну композицію. Кам'яні межі були прибудовані в 1911-1914 роках.

В кінці XX століття храм був обшитий металевими листами, до нього прибудували цегляну дзвіницю.

Перший дерев'яний храм Миколи Чудотворця на Григорівці (передмістя Харкова) було споруджено в 1765 році.

В 1821 році за проєктом архітектора Євгена Васильєва на місці колишнього храму коштом полковника Олександра Норова була збудована однокупольна Миколаївська церква з дзвіницею з червоної цегли, що має форму хреста.

В 1938 році, під час гонінь на церкву, був заарештований і розстріляний диякон Філіпп (Ординець). В наш час зарахований до лику святих новомучеників Слобідського краю.

З 1960 по 1989 рік Свято-Миколаївський храм було закрито. В 1989 році залишки храму, що збереглися, були передані православній громаді УПЦ московського патріархату.