Пам'ятки Сумської області

Сорокаметрова башта водогону - візитна картка Глухова. Її видно за багато кілометрів від міста, є виразним елементом його архітектурного силуету.

Водонапірна вежа побудована в 1927 році на місці Путивльської брами Глухівської фортеці після того, як було прийнято рішення про створення міського водогону. Унікальна по архітектурі - круглий конусоподібний стовбур у верхній частині м'яко переходить у розширений двоярусний циліндр із прямокутними віконцями.

Внутрішні гвинтові сходи в 186 ступенів ведуть на верхній рівень з оглядовим майданчиком, з якого відкривається чудовий вид на місто та його мальовничі околиці. Влітку доступ на оглядовий майданчик відкрито.

Глухівський міський краєзнавчий музей розташований у двоповерховій будівлі Дворянського зібрання (1811 рік), виконаній у стилі провінційного класицизму.

Музей засновано в 1902 році як Глухівський музей української старовини. Основу експозиції склала приватна колекція глухівчанина Миколи Шугурова.

Експозиція висвітлює історію міста з найдавніших часів до другої половини ХХ століття. Розміщена в п'яти залах: зал природи, "Глухів середньовічний", Гетьманська зала, "Історія Глухова XIX століття", "Глухів у роки Другої Світової війни".

Представлено прапор Глухова 1878 року, напрестольне Євангеліє 1766 року, вироби Волокитинської фарфорової фабрики та інше.

Київська брама Глухівських міських укріплень - єдина споруда Глухівської фортеці, що збереглася, один з чотирьох колишніх в'їздів на територію старого міста.

Земляна фортеця була закладена старостою новгород-сіверським Олександром Пісочинським у 1635 році на місці давньоруського городища.

Значно розширена в 1685 році. Коли Глухів став гетьманською резиденцією, фортецю реконструювали, й у 1766-1769 роках спорудили з каменю Київську та Московську в'їзні брами. Проте вже на початку ХІХ століття, згідно з проєктом перепланування міста, фортеця була ліквідована, Московська брама розібрана. Окрім Київської брами, збереглися лише фрагменти оборонної лінії вздовж вулиці Валової.

В приміщенні кардигардії відкрито експозицію, присвячену Глухову часів німецької окупації 1941-1943 років (звертатися до адміністрації заповідника "Глухів").

Лебединський краєзнавчий музей створено в 1996 році на базі громадського музею історії Лебединщини.

Тут зібрано близько 10 тисяч експонатів, які розповідають про заселення краю, значні історичні події, економічний та промисловий розвиток регіону.

Постійні експозиції: "З історії краю", "Музична спадщина" (матеріали про композиторів Олександра Стеблянка та Сергія Рахманінова, співаків Івана Стешенка та Бориса Гмирі), "Під чорним тавром" (експозиція, присвячена Голодомору 1932-1933 років) та інші.

Музей археології Національного заповідника "Глухів" відкрито в 2008 році у відреставрованому садибному будинку Кочубеїв.

В експозиції представлена ​​кераміка, знаряддя праці, посуд, фрагменти одягу, зразки будівельних матеріалів, знайдені у Глухові та околицях.

Зала давньої історії охоплює археологічну спадщину міста від палеоліту до І тисячоліття нашої ери.

Зала давньоруської епохи представляє історію Глухова Х-ХІІІ століть та періоду Великого князівства Литовського XIV-XV століть. З

ала пізнього середньовіччя присвячена Глухову XVIII століття, коли він мав статус столиці Гетьманщини.

Також в археологічному музеї відбуваються тимчасові виставки. Тут же розміщується адміністрація Національного заповідника "Глухів". Співробітники організують екскурсії містом.

Яблуня-колонія в Кролевці - унікальна яблуня-кущ віком понад 220 років. Є колонією з 15 пов'язаних між собою споріднених дерев площею 1 тисяча квадратних метрів.

Колонія розвинулася з єдиного материнського ствола, що існував колись. Її головна особливість – в унікальному способі розмноження. Гілки яблуні з віком хиляться до землі і вкорінюються, у результаті проростають нові дерева (в такий спосіб розмножуються аґрус і смородина).

Яблуня знаходиться на території колишньої садиби князів Мещерських. Під нею встановлено знайдену неподалік могильну плиту з написом: ”Князь Петро Сергєєв, син Мещерський. Народився 1780 24 серпня, помер 1848 18 лютого від народження 68 років”. За легендою, дерево "сумує" за померлим господарем.

Інша легенда розповідає про те, що яблуню князь посадив на могилі своєї дружини, яка рано померла.

Ямпільський краєзнавчий музей заснований у 2009 році. Музей розташований на території Ботанічного саду місцевого значення "Ямпільський".

Музейний фонд налічує близько 1700 експонатів. Це побутові речі, посуд, регіональний народний одяг (дівочі й жіночі костюми Східного Полісся (Ямпільщина) та Наддніпрянщини (Полтавщина), чоловічі вишиванки), інтер’єрна вишивка кінця XIX - першої половини ХХ століття, фото та фонотека  ХХ століття, побутові годинники другої половини ХХ століття, скульптурна порцеляна 1950-1970-х років та інше.

Окрасою представленого в музеї народного одягу є весільний костюм Єфросінії Поправко з хутора Деряжня, якому більше 100 років. Експозицію доповнює добірка світлин мешканців Ямпільщини в національному одязі кінця ХІХ - першої половини ХХ століття.

В гончарній експозиції є унікальний глиняний іскрогасник - прийстрій, який ставили на солом’яний дах, щоб він не загорівся.

Неоренесансний палац у Кияниці вважається однією із перлин садибного будівництва Слобожанщини.

Побудований у 1890 році купецькою родиною Ліщинських, які отримали Кияницю у спадок від багатого цукрозаводчика Івана Харитоненка.

Двоповерховий Кияницький палац із витонченою вежею, оточений віковим парком, особливо романтично виглядає з протилежного берега ставка. У Кияницькому парку (56 гектарів) виростають понад 70 видів дерев та чагарників, серед яких можна зустріти платани, гінкго, сріблясті ялини, сосни, липи, клени та, звичайно, головну паркоутворюючу деревину – дуб. Також зберігся невеликий флігель.

За радянських часів на території садиби розміщувалася база відпочинку "Кияниця". Наразі будівля знаходиться у власності Сумського національного аграрного університету, проведено часткову реставрацію.

Комплекс навчальних закладів збудовано в Глухові в другій половині XIX століття.

В 1874 році було відкрито учительський інститут, який готував вчителів для Чернігівської та Полтавської губерній. В 1914 році його закінчив видатний кінорежисер Олександр Довженко. В глухівській чоловічій гімназії навчався художник Георгій Нарбут.

Наразі всі корпуси займає Глухівський державний педагогічний університет імені Олександра Довженка. При ньому працює історико-педагогічний музей.

Невелика альтанка з різьбленого дерева, побудована за проєктом архітектора Матвія Щавеліїва без жодного цвяха, вважається візитною карткою міста.

За легендою побудована міщанином Йосипом Ліщинським на місці свердловини, пробуреної під час невдалих пошуків нафти.

Це єдина дерев'яна споруда у місті, яка анітрохи не постраждала у роки Другої світової війни.

Благовіщенська церква - одна з найдавніших кам'яних споруд Тростянця.

Побудована коштом місцевих дворян у 1750 році, коли Тростянець належав родині Надаржинських, нащадків царського духівника Тимофія Надаржинського.

Благовіщенський храм у Тростянці виконано в стилі раннього класицизму з елементами бароко. Відрізняється присадкуватим силуетом.

Нині храм діючий (УПЦ московського патріархату).

Двоповерховий будинок "Теремок" - єдина споруда садиби поміщиків Кондратьєвих у Старому Селі під Сумами, що збереглася. Вважається найдавнішою цивільною будівлею, що збереглася на Сумщині.

Садиба на високому березі річки Псел заснована у першій половині XVIII сторіччя. Перший одноповерховий садибний будинок було виконано в стилі бароко. У 1753 році полковник Степан Кондратьєв, нащадок засновника Сум Герасима Кондратьєва, реконструював будинок. До нього було зроблено прибудову та надбудовано другий поверх.

Пізніше "Теремок" використовувався як зерносховище. За радянських часів був житловим. Нині покинутий. Планується реставрація.

Поруч знаходяться руїни Миколаївської церкви (1741-1754 роки).

Будинок Терещенків у Глухові - найстаріша споруда архітектурної спадщини сім'ї знаменитих цукрозаводників і меценатів, що збереглася.

За дозволом на будівництво нового двоповерхового кам'яного будинку в історичному центрі Глухова процвітаючий купець Артемій Терещенко звернувся до міської влади ще в 1855 році. Завершити будівництво своєї глухівської резиденції в архітектурних формах історизму він зміг лише в 1866 році.

В інтер'єрі частково зберігся первісний декор: ліпнина стель, різьблені двері, кахельні печі, а також сходи на другий поверх, виконані в техніці чавунного декоративного лиття.

У 1931 році тут розмістився Всесоюзний науково-дослідний інститут конопель. Зараз це Дослідницька станція луб'яних культур (Інститут луб'яних культур), де нещодавно був створений сорт конопель, що не містить наркотичних речовин. У фойє представлено невелику експозицію продукції конопляного виробництва: мотузки, канати, тканини, одяг, взуття та інше.

Колишній будинок управителя маєтками Леопольда Кеніга у Тростянці зведений в 1911 році в дальній частині дендропарку "Нескучне".

Двоповерхова будівля асиметричної композиції з вежею в її східній частині виконана в стилі модерн. Тут мешкав керівник лісового господарства зі своєю родиною. За радянської влади в будинку відкрили агрошколу, а в 1923-му році - першу в Україні лісодослідну станцію.

Сьогодні це адміністративна будівля Краснотростянецької лісової науково-дослідної станції - відділення Інституту лісівництва і агромеліорації.

Будинок управителя має статус пам’ятки архітектури національного значення.

Під час російської окупації Тростянця у 2022 році Будинок управителя маєтками Леопольда Кеніга згорів. Зокрема, вогонь знищив дерев'яні сходи з червоного дуба та бібліотеку, яка нараховувала понад 15 тисяч книг і почала формуватися ще за часів Кеніга. Пам'ятка потребує повного відновлення.

Буринський краєзнавчий музей імені Павла Попова було створено у 1982 році як "Музей історії Буринського району". В 1992 році музей отримав статус "Народного музею".

Музейний фонд налічує понад дві тисячі експонатів, серед яких пам'ятки і предмети історії, археології, природознавства, етнографії і культури, що розповідають про історико-культурний та соціально-економічний розвиток Буринщини.

Музей розташований в одній із будівель комплексу садиби місцевих поміщиків - дворян Павлових.