Пам'ятки Кам’янець-Подільського району

Євреї оселилися в Дунаївцях з часів Речі Посполитої та займалися переважно торгівлею та ремеслами. Під час Визвольної війни 1648 року більшість євреїв міста загинули.

У XVIII сторіччі дунаєвецька єврейська громада відновилася. Відкривалися текстильні підприємства. У ХІХ столітті євреї отримали право на кравецький, шевський промисли, відкрили тютюнову фабрику.

В 1847 році громада придбала землі під єврейський цвинтар на території сусіднього села Січинці. В 1890 році у Дунаївцях було 11 синагог, богодільня, єврейська лікарня. Єврейське населення на той час становило понад 60% від загальної кількості мешканців міста. На початку ХХ століття громада активно розвивала промисловість, орендувала чавуноливарний та винокурний заводи, володіла суконними заводами, друкарнями, аптеками, готелями та торговими лавками.

У період Другої світової війни євреї сильно постраждали. Найбільш трагічні події пов'язані з розправою у Дем'янківецькій фосфоритній шахті. Загалом у Дунаївцях загинуло понад 12 тисяч євреїв. На цвинтарі Нью-Йорка в 1965 році було споруджено монумент на згадку про Голокост у Дунаївцях.

У радянський період єврейські квартали, що спорожніли, активно забудовувалися. Вціліла остання синагога, у будівлі якої у наші дні розташовується державна установа.

Скульптурна композиція "Стіл Злагоди" на пагорбі за Старою фортецею символізує культурне різноманіття Кам'янця-Подільського.

Пам'ятник встановлено у 2001 році, після проведення першого міжнародного фестивалю "Сім культур" (скульптор Анатолій Ігнащенко). Гігантське бетонне жорно в центрі композиції символізує місто, металева труба зі зламом у вигляді корони - фортеця, а вапнякові брили, розкладені навколо жорна, - сім народів, які разом творили Кам'янець: українці, поляки, росіяни, литовці, вірмени, турки та євреї.

Восьмий камінь, що лежить осторонь, трактують як символ того, що в майбутньому будь-яка інша нація чи народність також може позначитися на розвитку міста.

Скельний монастир у Субичі відомий з XVI сторіччя, хоча його заснування деякі дослідники відносять до X-XIII сторічь, коли на Поділлі з'являлося багато православних печерних скитів.

Субіцький монастир називають "молодшим братом" Бакотського монастиря. Відроджений завдяки зусиллям місцевого мешканця Миколи Семенюка. В урочищі Монастирище на 40-метровій висоті над Дністром збереглися три невеликі печери, одна з яких є скоріше нішою для ікони. Перед печерами – майданчик шириною близько 2 метрів. До печер від каплиці на краю села Субіч веде 800-метровий крутий спуск вузькою стежкою. Дорогою є кілька джерел.

З гори Монастирище відкривається захоплююча панорама Дністра.

У 1362 році литовський князь Ольгерд внаслідок перемоги над татарами під Жовтими Водами звільнив Поділля. Управління регіоном він передав синам свого брата Коріата.

Литовський літопис свідчить, що брати Коріатовичі відбудували град над річкою Смотрич і заклали фортецю на скелі, яка досі зветься "Твердиня Коріатовичів". Ймовірно, нові власники Поділля відновили місто після того, як татари знищили його в 1240 році. Кілька разів татари спалювали місто і пізніше.

У період Визвольної війни його захопили козаки, а Смотрицький замок остаточно було зруйновано. З того часу на місці твердині залишилася мережа складних та заплутаних підземних ходів, а також старовинний костел.

Тринітарський костел у Кам'янці-Подільському заснований в XVIII сторіччі ченцями ордена тринітаріїв, які спеціалізувалися на викупі невільників із турецького полону.

Храм виконаний у стилі бароко. Привертає увагу головний фасад, якому надають стрункості пілястри тосканського ордера. Фасад завершено фронтоном, прикрашеним скульптурами та вазами. Костел обгороджений кам'яною стіною. Ворота прикрашені статуями Жана де Мата та Фелікса Валуа – засновників Тринітарського чернечого ордену. Сходи, що ведуть до воріт, огороджені парапетом, на якому встановлено статую Діви Марії.

Після Другої світової війни у Тринітарському костелі розмістились фонди Хмельницького обласного державного архіву.

Нині це греко-католицька церква Святого Йосафата.

Турецький бастіон є частиною фортифікаційної системи Старого міста Кам'янця-Подільського. Входив у систему північно-західних укріплень, головним елементом якої була Польська брама.

Свою назву Турецький бастіон отримав після того, як цю частину фортеці, що найбільш підходить для обстрілу дороги, що веде до замку, удосконалили турки під час окупації Кам'янця в 1672-1699 роках.

Бастіон являє собою велику чотирихаричну споруду з казематними приміщеннями, дерево-земляними брустверами та амбразурами для гармат. У 1753 році комендантом фортеці військовим інженером Кристіан Дальке був зроблений ремонт з улаштуванням кам'яних брустверів на високій багатопрогоновій аркаді.

Кам'яні склепіння казематів на початку ХІХ століття були повністю перекладені і почали використовувати під склади.

Урочище Бакота на березі Бакотської затоки Дністра – одна з найпопулярніших природних туристичних локацій України, частина Національного природного парку "Подільські Товтри".

Розташовується на вапняковій Білій горі, що здіймається над рікою на 120 метрів, поблизу села Гораївка, за 45 кілометрів на схід від Кам'янця-Подільського, по дорозі на Стару Ушицю.

Назву Бакота носило давньоруське місто, що існувало на цьому місці у XII–XIII і було столицею Дністровського Пониззя. Згодом цю ж назву мало велике село на березі Дністра, яке було затоплене у 1981 році під час створення штучого Дністровського водосховища. Лише на схилі Білої гори збереглися залишки Бакотського Михайлівського скельного монастиря, куде веде туристична стежка.

Своєю популярністю Бакота завдячує приголомшливим краєвидам на Бакотську затоку, що відкривається з оглядового майданчика на вершині Білої гори, які особливо зачаровують на заході сонця. У межах проєкту "Бакота – у пошуках затопленої спадщини" тут встановлено пам'ятник затопленим селам.

На майданчику обладнана підвісна дерев'яна доріжка, бінокль для огляду протилежного беріга, тактильна мапа Бакоти для людей з порушеннями зору. Працює туристичний візит-центр. Облаштовано маршрут стежкою "Давня Бакота" з QR-кодами на ключових точках, які дозволяють прослухати екскурсію онлайн.

Вхід на територію парку та автомобільна парковка платні. Пропонуються послуги екскурсоводів, оренда місць для наметів та вогнищ, користування столами тощо. Біля підніжжя гори є пляж.

Дерев'яна Хрестовоздвиженська церква з дзвіницею знаходиться в передмісті Кам'янця-Подільського Карвасари на вузькій прибережній смузі на річці Смотрич, під мурами Старого замку.

Церква збудована в XVIIІ сторіччі на місці храму, що існував в XVII столітті. Фундамент церкви складений із каменю-вапняку. Сама церква – тризрубна, одноголова з ганком та ризницею з північного боку та прибудованою із заходу дзвіницею.

Хрестовоздвиженська церква є яскравим твором подільської школи народної дерев'яної архітектури.

Греко-католицький монастир Пресвятої Трійці у Кам'янці-Подільському заснований в 1722 році ченцями-василіанами.

Вперше православна Троїцька церква згадується в 1582 році. Ймовірно, що у цьому місці існував древній храм XIII-XIV сторічь. За часів турецького панування церкву було перетворено на мечеть, а після відходу турків вона перейшла до греко-католиків і стала соборною. Після приєднання Поділля до російської імперії уніатські монастирі були передані православним.

У 1836 році до монастирського корпусу було прибудовано двоповерховий кам'яний флігель з теплою церквою Антонія та Феодосія Печерських, а у 1855 році було закінчено реконструкцію Троїцької церкви з наданням їй православних форм.

За радянських часів храм було повністю зруйновано. В останні роки Троїцька церква була відновлена на розчищених фундаментах силами монахів-василіан.

Церкву Св. Георгія на Польських фольварках у Кам'янці-Подільському було зведено у другій половині ХІХ століття.

Церква виконана у стилі давньоруських культових споруд та характерна для русько-візантійського спрямування в архітектурі ХІХ століття.

Розташування нового православного храму у Кам'янці-Подільському було обрано таким чином, щоб парафіяни католицького Петропавлівського кафедрального костелу, виходячи зі свого храму, крізь дверний отвір бачили у перспективі православну церкву.

Будівництво Георгіївського храму почалося під наглядом єпархіального архітектора Антона Островського, а в 1854 році нагляд взяли на себе архітектор Микола Кулаковський та подільський губернський архітектор Микола Корчевський.

В ансамблі міського пейзажу церква чітко виділяється білими стінами та блакитно-синіми куполами.

Церква-ротонда святого Іоанна Богослова у Шатаві збудована в 1839-1862 роках поміщиком Рациборівським, після того ієрей Скворцов, який інспектував подільські церкви, категорично заборонив використовувати старий шатавський храм, об'єднавши прихід із маківським.

Незабаром біля старого цвинтаря з'явився дивний круглий фундамент. Будівництво незвичайної церкви тривало 23 роки. Храм Іоанна Богослова є ротондою, внутрішні колони якої розміщені по колу і об'єднані арками, підтримуючи циліндричний світловий барабан з куполом. Обхідна галерея має пласке перекриття. Стрілчасті вікна виконані у стилі неоготики. Під карнизом верхньої частини храму розміщується декоративна смужка із рослинним орнаментом.

За легендою, за часів радянсько-української війни тут вінчався Нестор Махно.