Пам'ятки Кам’янець-Подільського району

Палацово-парковий комплекс у Маліївцях збудований в 1788 році графом Яном Орловським, який купив маєток у Юрія Свірського. Зараз палац Орловських є історико-культурним музеєм.

Палац у стилі раннього класицизму побудовано за проєктом архітектора Доменіко Мерліні. В розкішно оформлених кімнатах зберігалися величезна бібліотека, картини польських художників, рідкісна нумізматична колекція, архів, який містив листування польських королів із римськими папами. На подвір'ї між мармуровими скульптурними групами гуляли павичі.

Палац оточував англійський романтичний парк, спланований знаменитим паркобудівником Діонісієм Міклером (Маклером) та садівником Клігером. У парку, розташованому на схилах мальовничої балки, ростуть 84 види дерев: сосна Веймутова, бук, 300-річний ясен тощо. В парку збереглася водонапірна вежа, місток, джерело, два ставки. Особлива історична цінність – 18-метрова скеля вапняку з двоярусним гротом та штучним водоспадом.

Донедавна на території був розміщений Малієвецький обласний дитячий туберкульозний санаторій "Світанок". 30 вересня 2021 року рішенням обласної держадміністрації в Маліївцях створили Маліївецький обласний історико-культурний музей замість ліквідованого санаторію й відкрили палац графа Орловського для відвідин.

Пам'ятник композитору Владиславові Зарембі встановлений у 2015 році на площі перед Будинком творчості школярів у місті Дунаївці, де він народився в 1833 році.

Владислав Заремба є автором численних романсів, фортепіанних п'єс, обробок народних пісень. Він створив понад 30 пісень на вірші Тараса Шевченка, серед яких "Стоить гора висока", "У кінці греблі шумлять верби", "Повій, вітрі, на Вкраїну", "Така її доля", в том числі широко відомий варіант пісні "Дивлюся я на небо".

Ім'я Владислава Заремби носить Хмельницьке музичне училище.

Останні роки життя автор провів у Києві, де і був похований на Байковому кладовищі.

Замок у Панівцях заснував у 1590 році кам'янецький староста Ян Потоцький на основі більш давніх укріплень.

Кам'яні укріплення оточував глибокий рів (зараз засипаний). Між північними вежами до оборонної стіни був прибудований двоповерховий палац, у південно-західній вежі влаштована каплиця, між південними вежами розміщувався двоповерховий корпус колегіуму та надбрамна вежа. На першому поверсі палацу розташовувалась друкарня кальвіністів, що працювала з 1608 по 1611 рік.

Під час Визвольної війни Панівецький замок був зруйнований козаками, у 1769-1770 роках був частково відновлений.

У 1840 році граф Кароль Старжинський збудував між двома північними вежами над Смотричем розкішний двоповерховий палац із аркадами (зараз руїни).

Непогано збереглася південна замкова стіна з надбрамною вежею та прибудованим до неї з обох боків колегіумом. До колегіуму примикає костел, збудований у 1907 році на основі південно-західної вежі-каплиці (зараз будинок культури та сільрада).

Стайні та господарські будівлі графського маєтку за радянських часів були переобладнані під сільську школу.

Незважаючи на безліч перебудов та загальний поганий стан, Панівецький замок відбиває еволюцію регулярного стінного замку до баштового.

Церква Святих Петра та Павла – одна з найдавніших у Кам'янці-Подільському.

Точна дата її зведення невідома. У 1834 році під час реконструкції на одному з її елементів було виявлено дату 1580 рік. Перші документальні свідоцтва про вже існуючу Петропавлівську церкву відносяться до 1591 і 1593 років. Деякі історики вважають, що церква давніша і відносять її до періоду правління русько-литовських князів Коріатовичів (Корятовичів), які правили на Поділлі до кінця XIV – початку XV сторіччя.

Дзвіниця у стилі ампір зведена на руїнах старої дзвіниці, яка була зруйнована під час турецької окупації міста. Архітектура храму характерна подільська. В умовах суворого прикордоння (протягом усієї своєї середньовічної історії Кам'янець був форпостом християнства і перегороджував шлях поширення ісламу до Європи) культові споруди втрачали свій зовнішній декор і нерідко виконували оборонні функції.

З православних храмів оборонного типу в Кам'янці-Подільському до наших днів збереглася лише триконхова (що у плані нагадує трилисник) церква Святих Петра і Павла.

Карстова печера Атлантида – геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення у складі Національного природного парку "Подільські Товтри".

Печера була відкрита в 1968 році піонерами-спелеологами з Києва. Наразі курується Хмельницьким спелеоклубом.

В печері три сполучені яруси, загальна протяжність - 2525 метрів, площа - 4440 квадратних метрів. Тут живуть кажани та "ростуть" маленькі, ще не до кінця розграбовані геліатити - кам'яні квіти. На стелях зал – кристали.

Печера не освітлена та не обладнана для відвідування, у деяких місцях потрібно пробиратися повзком. Екскурсії можливі лише у супроводі інструкторів за попередньою домовленістю. Для відвідування необхідно мати змінний одяг, ліхтарі та інше спорядження.

Виносити кристали із печери заборонено.

До початку ХХ століття джерелами води в Дунаївцях служили три великі криниці. Мешканцям південно-західної частини міста доводилося добиратися до найближчого з них близько 1,5 кілометри, поки місцевий жителі Олександр Пирогов не виявив джерела води високих смакових якостей та чистоти.

Так з'явилася "Пирогова криниця". До запуску водопроводу вона служила основним джерелом води для дунаївчан, які мешкали в цій місцевості. З розвитком міської інфраструктури значення джерела знизилося. У наші дні інтерес до нього повернувся завдяки якості води.

Також місце приваблює відпочиваючих розташуванням у долині річки Тернава зі старовинним гаєм. Серед туристів місце користується популярністю для кемпінгу, стоянки та поповнення запасів води.

На місці старовинного подільського села Сокілець ще в XIII сторіччі існували дві давньоруські фортеці.

У 1973 році село потрапило до переліку населених пунктів, які підлягали затопленню у зв'язку із введенням в експлуатацію Дністровської ГЕС. Саме так сталося з селами Бакота, Калюс та іншими. Місцевих мешканців терміново переселили на височину Ушицького каньйону. Однак рівень підйому вод виявився суттєво нижчим від помилкового розрахунку інженерів. У такий спосіб вдалося зберегти історичну частину села.

Серед руїн знаходяться залишки костелу Різдва Богородиці (1723 рік), залишки стародавнього печерного монастиря, частина старовинної оборонної стіни XVIII століття, городище ХІІ-ХІІІ сторічь, старий сільський цвинтар, курганний могильник ХІІ-ХІІІ сторічь та єдиний діючий об'єкт – православна церква Покрови Пресвятої Богородиці (1840 рік).

З території сучасного Сокільця відкривається чудовий краєвид на покинуту долину села.

Польська брама - унікальна гідротехнічна фортифікаційна споруда в Кам'янці-Подільському, що служила одночасно міськими воротами, оборонною вежею та греблею.

У будівництві взяв участь відомий військовий інженер Йов Претвич, який на той час проводив реконструкцію Кам'янець-Подільської фортеці. Комплекс Польської брами складався з п'яти веж по обидва боки річки Смотрич та стіни-греблі, яка перетинала каньйон. У звичайний час дамба тримала високий рівень води на річці вище за місто. У разі небезпеки вода через шлюзи запускалася в каньйон, який був замкнений розташованими нижче за течією Руською брамою, і рівень річки піднімався, створюючи водну перешкоду нападникам.

До кінця XVII сторіччя часті повені зруйнували дамбу, але Надврантна, Наскальна, Прибережна вежі та Барбакан збереглися до наших днів. У ХІХ столітті їх передали ковалям, і з того часу їх називають Ковальськими вежами. На іншому березі річки видно Настінну вежу, яка зараз перебуває на приватній території.

Від Польської брами можна піднятися до Петропавлівського костелу сходами Фаренгольца.

Руїни чотирьох оборонних веж у селі Рихта – це залишки стародавнього рихтівського замку.

Табличка, знайдена під час однієї з реконструкцій, засвідчує, що замок над річкою Жванчик було закладено у 1507 році, коли цими землями володіли польські шляхтичі Лянцкоронські. Побудований на кшталт регулярних, прямокутних у плані з кутовими п'ятигранними вежами. C кінця XVI до середини XVIII сторіччя рихтівський замок був резиденцією польського роду Гумецьких, представники якого прославилися у битвах із турками. Так, один із власників замку Войцех Гумецький, подільський хорунжий, став одним із героїв легендарної оборони Кам'янця-Подільського у 1672 році.

У XIX століття нові господарі замку Головинські-Підвисоцькі розібрали більшу частину замкових споруд для спорудження нового палацу, зберігши лише кутові вежі. Палац, який використовувався деякий час як лікарня, був повністю зруйнований під час Другої світової війни. Зараз від замку збереглися тільки вежі зі слідами оборонних стін, що примикали до них. Всі вони знаходяться на приватних подвір'ях і використовуються в кращому випадку як сараї.

Будинок руського війта Кіріака, в якому в 1658-1670 роках розташовувалося управління руського (тобто українського) кварталу міста, зараз займає адміністрація Національного історико-архітектурного заповідника "Кам'янець".

Права української громади на самоврядування польський король Ян Казимир затвердив у 1658 році. Коли українська громада була позбавлена ​​права на самоврядування та руський магістрат було розформовано, приміщення використовувалося для зборів подільського дворянства, пізніше - як театр.

У 1805-1865 роках тут була духовна семінарія, в якій у 50-х роках навчалися відомий український поет Степан Руданський та письменник Анатолій Свидницький. Будівлю Руського магістрату також називають "Будинок з драконом" за характерний водостік на фасаді.

В східних корпусах Руського магістрату розміщені експозиції "Археологічна кераміка з фондів НІАЗ "Кам’янець" та "Подільська люлька". У внутрішньому дворику Руського магістрату - експозиція "Кам’яне мереживо міста" (лапідарій).

Сядибний будинок у Рахнівці збудували у 1910 році нащадки барона Олександр Корфа, який придбав садибу в 1888 році. Останньою господинею була Єлизавета-Софія Корф.

Будівля одноповерхова, з мінімальним декором. За радянських часів у приміщенні палацу Корф розташовувалася сільська школа, нині це Рахівська гімназія.

Садиба лікаря Михайла Рум'янцева, який від 1922 року вупродовж 22 років керував Дунаєвецькою районною лікарнею, розташована в центральній частині міста, недалеко від парку відпочинку.

В 1944 році його було заарештовано радянською владою за звинуваченням у співпраці з окупантами та засуджено до позбавлення волі з конфіскацією майна. Після закінчення Другої світової війни в ​​садибі хірурга Рум'янцева розташувався Дунаєвецький протитуберкульозний диспансер. До існуючих на той час будівель додалися нові прибудови.

У період 1973-2004 років зусиллями тодішнього головного лікаря Ольги Пирогової було забезпечено збереження історичних об'єктів садиби та догляд за територією. У 2004 році диспансер був розформований, а територія садиби Рум'янцева перейшла у приватне володіння.

Палац у стилі класицизму у Голозубинцях зведено в кінці 1870-х років шляхтичем Віктором Зигмундом Скібневським за проєктом Томаша Оскара Сосновського.

В кінці ХІХ століття барон Горох реконструював садибу, суттєво підвищивши центральний ризаліт палацу, обладнавши круглу лоджію та розширивши Голозубинський парк. Палац був обставлений палісандровими меблями, в ньому було зібрано безліччь картин голландської школи. В окремому приміщенні зберігався турецький намет, привезений з Аравії. У сімейній бібліотеці зберігалися рідкісні книги з філософії та психології, а також сімейний архів.

Загальна площа маєтку з парком складає 21 гектар. В даний час на території садиби розташована обласна протитуберкульозна лікарня. Палац Скибневських використовується як житло працівників лікарні.

Літня резиденція поміщика Ігнація Сцибор-Мархоцького в Отрокові збудована в XVIII столітті на основі споруд Отроківського замку, відомого з XVII сторіччя (можливо, замок був закладений ще в XIII-XIV сторіччях).

Це була найрозкішніша садиба з чотирьох, що належали магнату Сцибор-Мархоцькому – засновнику самопроголошеної Минковецької держави, яка існувала в 1793-1831 роках. Від середньовічного замку збереглися фрагменти стін та вежа. До комплексу також входить поміщицький будинок, форум, тріумфальна арка, дендропарк.

За радянських часів у садибному будинку розміщувалася школа, а інші споруди садиби використовувалися у господарських цілях.

Наразі садиба Сцибор-Мархоцького належить приватній особі. Ведеться реставрація. Тут відбувається щорічний фестиваль лазерних шоу "Отроків".

Садибу з палацом та парком у Великому Жванчику заклав у 1868 році поміщик Ігнатій Хелмінський. У 1881 році до палацу прибудували вежу.

Після смерті господаря маєтку один із двох його синів Сигізмунд Хелмінський програв у карти поміщику Матвію Крупенському свою половину палацу. У 1902 році Крупенський викупив і другу частину будівлі, ставши повноправним власником маєтку.

Після жовтневого перевороту 1917 року Крупенський виїхав до Польщі. Селяни пограбували палац та спробували його спалити, проте зусиллями місцевого священика будівлю вдалося зберегти.

У 1953 році в приміщеннях садиби розмістився протитуберкульозний санаторій, який у 1972 році перепрофілювався у дитячий пульмонологічний санаторій. У перебудованій стайні розмістилася сільська школа.

В 2023 році за сприяння та при допомозі уряду Румунії приміщення палацу почали переплановувати під санаторій для дітей з обмеженими фізичними особливостями.