Пам'ятки Полтавської області

Спасо-Преображенський Мгарський монастир - одна з найшанованіших православних святинь в Україні.

Заснований у 1619 році митрополитом Ісаєю (Копинським) коштом княгині Раїни Могилянки Вишневецької, яка володіла Лубнами в XVII сторіччі. За легендою місце для спорудження Мгарського монастиря княгині вказали ангели.

В 1684-1692 році на місці першої дерев'яної церкви, коштом гетьманів Івана Самойловича та Івана Мазепи було збудовано кам'яний Спасо-Преображенський собор (архітектор Іоганн-Баптист Зауер).

У зовнішньому вигляді храму об'єднано давньоукраїнський стиль XI-XII сторічь з бароко-ренесансною архітектурою Західної Європи, в оформленні багато неканонічного декору.

Також до комплексу Мгарського монастиря входить дзвіниця в стилі бароко (1837-1844 роки), Благовіщенська тепла церква (нині Святого Афанасія) у псевдовізантійському стилі (XIX століття), настоятельський та братський корпуси (ХVIII століття), дворівнева скитська церква Святого Афанасія (нині Благовіщенська, 1891 рік).

В Спасо-Преображенському Мгарському монастирі похований померлий під час відвідин улюбленої обителі Константинопольський патріарх Афанасій, інші церковні діячі. Монастир користувався підтримкою українських гетьманів та російських царів, його відвідували Іван Мазепа, Петро I, Тарас Шевченко, Олександр Пушкін та інші.

В радянські часи в монастирі дислокувався дисциплінарний батальйон, розміщувалися склади, потім піонерський табір. Більшість фресок було пошкоджено (на згадку про ці події збережено розстріляну ікону Святої цариці Олександри).

Спасо-Преображенський Мгарський монастир повернуто церкві в 1993 році, проведено реставрацію. Ченці проводять екскурсії.

Поруч на горі Зажури в 1990 році споруджено Меморіал народної скорботи "Голодомор-33" у вигляді великого дзвона на кургані, з якого відкривається найкращий вид на монастир.

Спаська церква - один із найдавніших храмів Полтави, зразок традиційної української архітектури.

Точна дата заснування церкви невідома. Перші згадки про Спаський преділ Преображенської церкви зустрічаються в XVII сторіччі. Офіційною датою побудови вважається 1705 рік, коли Спаський преділ було відбудовано коштом козацького полковника Івана Іскри вже як самостійний дерев'яний храм на місці згорілої Преображенської церкви.

За легендою, після перемоги над шведами на полі Полтавської битви, Петро I, який відпочивав у будинку полковника Келіна по сусідству з храмом, відслужив в Спаській церкві молебень подяки за порятунок міста.

В 1845 році над Спаською церквою спорудили кам'яне шатро, а через два роки звели невелику кам'яну дзвіницю. В 1849 році поруч було встановлено пам'ятник на місці відпочинку Петра I.

Троцька церква збудована у Вишняках коштом представників козацького роду Оболонських у 1794-1799 роках.

Однокупольний, хрестовий у плані храм виконаний у стилі класицизму.

За легендою, Троїцька церква раніше з'єднувалася з садибою Котляревських, що розташована неподалік, підземним ходом, який зараз засипаний.

Полтавський академічний український музично-драматичний театр імені Миколи Гоголя - головна та найстаріша театральна сцена області.

Датою його народження вважається 1808 рік, коли в місті був відкритий "Полтавський вільний театр", яким з 1818 року керував Іван Котляревський. У 1901 році для полтавського театру було збудовано нове приміщення - Просвітницький будинок.

Після Другої світової війни постраждалу будівлю переробили під кінотеатр "Колос", а для драмтеатру імені Гоголя в 1958 році було збудовано нову помпезну будівлю за проєктом архітекторів Олексія Крилова та Олега Малишенко.

В 1970-1980 роках гоголівський театр вважався одним із найкращих в Україні. Його постановка "Наталки Полтавки" за участю народного артиста СРСР Івана Козловського з успіхом йшла в Москві.

В 2006 році в сквері поряд із театром було встановлено пам'ятник легендарній Марусі Чурай, прозваний пам'ятником українській пісні.

Успенська церква у Веприку збудована в 1821 році в стилі ампір поміщиком Семеном Масюковим.

Чотири потужні пілони несуть арки, що підтримують високий циліндричний барабан з напівсферичним куполом. Північний та південний фасади прикрашені чотириколонними портиками, а східний – колонадою композитного ордера.

В інтер'єрі західна частина ділиться композитними колонадами на три нефи. Верхня частина стін та пілонів обведена карнизом, прикрашеним ліпними розетками.

Пам'ятка архітектури національного значення.

Триповерхова будівля учительської семінарії у Великих Сорочинцях зведена у 1905 році.

Це був перший навчальний заклад, який готував учителів на Полтавщині. За семінарії діяв храм. У 1922 році семінарію було перейменовано на Великосорочинські педагогічні курси, потім на педагогічний технікум, педучилище.

Нині це Великосорочинська санаторна школа-інтернат. При школі працює музей духовності.

Перший народний краєзнавчий музей було організовано в Хоролі етнографом Володимиром Бірюковим ще в 1917 році, але у 1930-х роках він був закритий радянською владою.

Нинішня експозиція діє з 1995 року та розміщена в історичній будівлі початку XX століття, яка є пам'яткою архітектури місцевого значення.

Філією Хорольського краєзнавчого музею є Новоаврамівський краєзнавчий музей.

У відділі природи музею представлена ​​діорама, опудала тварин, геологічні зразки. В археологічній колекції зібрано стародавню зброю, кераміку, кам'яні знаряддя праці. У відділі етнографії хорольського краєзнавчого відтворено інтер'єр сільської хати, виставлено народні костюми, предмети побуту. Експонується діорама табору смерті "Хорольська яма".

Храм на честь святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії споруджено в 2002 році з ініціативи міської влади та жіночої релігійної громади Полтави.

Автор проєкту - заслужений художник України архітектор Анатолій Чорнощоков. Всередині храму на честь святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії земне житло Ісуса Христа відокремлює на всю висоту церкви різьблений іконостас, виконаний майстрами львівської фірми "Сяйво". Деякі ікони привезені із Почаївської Лаври.

П'ятибанний храм у стилі класицизму увінчує центральний п'ятиметровий хрест. Декоративні бані містять сім дзвонів. Усі вони відлиті на Полтавському тепловозоремонтному заводі. Найпотужніший із них, вагою 271 кілограм, носить ім'я "Полтава".

Хрестовоздвиженський монастир у Полтаві заснований в 1650 році на березі річки Ворскла коштом полковника Мартина Пушкаря, полтавської старшини та міщан.

Полтавський Хрестовоздвиженський собор (1699-1709 роки) - єдина в Україні семиглава церква в стилі бароко, яка збереглася до наших днів. Чотириповерхова дзвіниця (1786 рік) в стилі пізнього бароко має висоту 43 метри. До комплексу монастиря також входить однокупольна Троїцька церква (1750 рік) та Симеонівська церква (1887 рік).

Під час війни зі шведами на територіїї Хрестовоздвиженського монастиря розташовувалась ставка Карла XII.

В першій половині XX століття монастир був закритий та розграбований, приміщення використовувало НКВС як в'язницю для малолітніх, потім як школу-інтернат.

Комплекс Хрестовоздвиженського монастиря повернуто церкві в 1991 році.

Приватний художній салон творчої родини Василенків "Музей українського побуту" у Великій Кручі знаходиться поруч із трасою Київ-Полтава, біля комплексу Пивоварні з рестораном.

Колекціонер Микола Василенко зібрав багату колекцію творів народних майстрів не лише Полтавщини, а й усієї України. Зокрема, представлено великокручанську кераміку, яку виготовляють місцеві художники-аматори Олександр Суворов та Сергій Сьомін: вази, горщики, фігурки казкових героїв, паркова скульптура.

Тут можна придбати різні предмети народного побуту та художні вироби. Зокрема, посуд із розписом місцевого майстра Івана Вовчанського.

Скромний храм Всіх Святих Землі Української у Лубнах розташований на території Дитячого парку імені Олеся Донченка, навпроти ринку.

Заснований у 1836 році. Нині належить громаді Православної церкви України.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці - найстаріший храм Лубен, що зберігся.

Споруджена на початку ХІХ століття, спочатку була освячена як Братська церква.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці знаходиться у центральній частині міста Лубни. Належить УПЦ московського патріархату.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці у Великій Багачці була побудована в 1710 році коштом багачанського сотника Андрія Стефановича. Новий іконостас у церкві встановили в 1738 році. У 1860 році храм поставили на кам'яний цоколь і прибудували дерев'яну дзвіницю. При церкві діяла школа, де викладали дяк Лаврентій Бабіченко і паламар Тарас Ткач.

За радянської влади церква Різдва Пресвятої Богородиці була знищена в 1937 році. Після здобуття Україною незалежності постало питання про відновлення храму. Спочатку церковні служби проходили в орендованому приміщенні фабрики "Веснянка". Згодом зусиллями прихожан був побудований новий храм.

Сучасна будівля церкви є копією споруди 1710 року і перша служба відбулася в 2001 році.

Човно-Федорівський історичний музей розташований у приміщенні загальноосвітньої школи села Човно-Федорівка. Створений у 2009 році зусиллями місцевих учителів та школярів.

Відділ "Давня історія села" розповідає про життя в Човно-Федорівці та навколишніх хуторах наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття. Тут експонується посуд, одяг, рушники, предмети домашнього вжитку, знаряддя праці, історичні світлини.

У розділі "Село у 1920-х – 1940-х роках" представлено велику кількість спогадів жителів села про Голодомор 1932-1933 років, гільзи від снарядів часів Другої світової війни, сільськогосподарські знаряддя праці (однокінний плуг, жорна, кукурудзосаджалка).

Наступні розділи знайомлять із сучасним життям села Човно-Федорівка та історією сільської школи.

Комунальна установа культури "Чутівський краєзнавчий музей" висвітлює історію Чутівщини від давніх часів до кінця XX століття, а також розповідає про відомих жителів краю.

Музей заснований у 1968 році, розміщується на території Чутівського професійно-технічного училища № 55.

Фонди музею налічують 5 700 експонатів. Етнографічна експозиція "Українська світлиця" після реконструкції знову проводить лекції з народознавства, зокрема про українські народні звичаї та обряди.