Пам'ятки Полтавської області

Полтавський літературно-меморіальний музей Володимира Короленка відкрито в будинку, в якому письменник із родиною прожив останні 18 років життя і де помер у 1921 році.

Творчість письменника тісно пов'язана з Україною, де він народився та провів дитинство, і куди повернувся під кінець життя. В Полтаві Короленко працював над великим автобіографічним твором "Історія мого сучасника", який мав узагальнити все, що він пережив, систематизувати його філософські погляди. Твір залишився незавершеним. Письменник помер, працюючи над четвертим томом. Він був похований на території парку Перемоги неподалік садиби.

Сама садиба відновлена ​​після війни. До комплексу входить будинок-музей (меморіальна частина), флігель (виставкова зала), сад. У реконструйованому кабінеті Короленка можна побачити його робочий стіл, письмові прилади, дерев'яну кушетку.

Літературно-меморіальний музей Давида Гурамішвілі розповідає про життя та творчість великого грузинського поета XVIII століття.

Класик грузинської літератури, який прожив у Миргороді останні 32 роки свого життя, писав про сучасну йому Грузію, Україну і, звичайно ж, Миргородщину.

На українській землі Гурамішвілі написав свої знамениті твори: у багатьох із них зливалися грузинські та українські пейзажі, чергувалися вірші, створені за мотивами українських та російських пісень. Його вірші широко перекладалися російською (Микола Заболоцький та іншы) та українською (Микола Бажан) мовами.

Гурамішвілі помер в 1792 році та був похований у миргородській Вознесенській церкві. В 1949 році на могилі поета споруджено пам'ятник.

У музеї представлені видання творів поета та книги про нього, грузинські та українські речі народного побуту минулих століть, зразки зброї XVIII століття, твори образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, вироби місцевих майстрів, грузинські сувеніри тощо.

Садиба видатного письменника Івана Котляревського відтворена в 1969 році за малюнком Тараса Шевченка, виконаним з натури у 1845 році.

Тут є житловий будинок, сарай та колодязь-журавель, які потопають у зелені саду.

Котляревський прожив у Полтаві більшу частину свого життя. Він навчався у Полтавській духовній семінарії, згодом був директором Полтавського театру, навіть входив до складу полтавської масонської ложі.

В своєму полтавському будинку класик української літератури створив більшість своїх творів, зокрема знамениту "Енеїду".

У відновленому до 200-річчя від дня народження письменника будинку вмонтовано деталі старої споруди. Всередині дуже достовірно відтворено атмосферу ХІХ століття. Тут зберігаються особисті речі письменника, нагороди, рукописні сторінки його творів, перші видання книжок.

Перший в країні літературно-меморіальний музей Миколи Гоголя відкрито у Великих Сорочинцях у відновленому будинку сорочинського лікаря Трохімовського, в якому в 1809 році народився майбутній письменник.

Ініціатором створення музею виступив артист Амвросій Бучма, який у 1929 році брав участь тут у зйомках фільму "Сорочинський ярмарок".

Під час Другої Світової війни будівля була зруйнована, реконструйована в 1951 році без збереження оригінального планування. Відновлено інтер'єри ХІХ століття.

В експозиції – особисті речі письменника, перші видання його книг, документи, портрет роботи Іллі Репіна та інше.

Полтавський літературно-меморіальний музей Панаса Мирного знаходиться на околиці Полтави, наприкінці колишньої Третьої Кобищанської.

Саме тут у 1903 році письменник придбав невеликий одноповерховий будиночок, у якому прожив 17 останніх років життя. У нього гостювали Леся Українка та Олена Пчілка, Михайло Коцюбинський та Василь Стефаник, Марія Заньковецька та Микола Лисенко.

В 1940 році в садибі відкрився музей. У семи кімнатах зібрано понад 150 рукописів Панаса Мирного та його брата Івана Білика, близько 1000 особистих речей родини письменника, книжок, документів та фотографій. Понад 20 років музеєм завідував син письменника – Михайло Рудченко.

В 1951 році у дворі садиби було встановлено пам'ятник Панасу Мирному - бронзове погруддя письменника на постаменті з лабрадориту.

В 1989 році в новому приміщенні відкрилася літературна експозиція.

Лубенський краєзнавчий музей імені Гната Стеллецького – один із найстаріших музеїв Полтавщини.

Заснований у другій половині ХІХ сторіччя. Спочатку це була кімната-музей при Лубенській чоловічій гімназії. Ініціатором відкриття та першим директором був український археолог, учитель Федір Камінський. Основу експозиції склали знахідки, зроблені ним під час розкопок на Лубенщині.

В 1918 році на базі націоналізованого музею гімназії було створено Державний краєзнавчий музей, що нині налічує у своїх фондах близько 30 тисяч експонатів. Займає старовинний одноповерховий особнячок в центрі міста.

В постійній експозиції – археологічні знахідки Гінцевської стоянки епохи енеоліту, прикраси скіфської епохи, реліквії козацьких часів ХVІІ-ХVІІІ століть, матеріали про Мгарський монастир. Є колекція нумізматики, церковного начиння, старовинних книг.

Біля входу в краєзнавчий музей виставлено колекцію "скіфських баб".

Решетилівська майстерня художніх промислів була заснована в 1905 році Полтавським губернським земством як зразково-показова ткацька майстерня.

Тут виготовляли унікальні килими-гобелени ручної роботи, знамениті полтавські вишиті рушники, національний одяг з витонченою вишивкою тощо.

В радянські часи майстерня була перетворена на артіль, потім на фабрику імені Клари Цеткін.

Нині це одне із найстаріших підприємств народних мистецьких промислів в Україні. Його продукція прикрашає інтер'єри багатьох урядових будівель, посольств України, готелів вищого класу тощо.

Відвідувачі можуть спостерігати за роботою майстрів, зробити індивідуальне замовлення або придбати готову продукцію.

Мануйлівський літературно-краєзнавчий музей у селі Верхня Мануйлівка почав працювати 13 липня 2022 року. Його створили на базі Літературно-меморіального музею Максима Горького, який закрили в травні 2022-го року за рішенням селищної ради в рамках декомунізації. 

Музей розміщений у п'яти залах повоєнної будівлі у парку колишньої садиби поміщиці Олександри Орловської.

Наразі триває зміна формату музею. Над наповненням нових експозицій музею працює спеціально робоча група, створена з місцевих краєзнавців, а також фахівців із Полтави. 

Музей формально працює, але експозицію тільки починають створювати.

Мгарський Спасо-Преображенський монастир - одна з найшанованіших православних святинь в Україні.

Заснований у 1619 році митрополитом Ісаєю (Копинським) коштом княгині Раїни Могилянки Вишневецької, яка володіла Лубнами в XVII сторіччі. За легендою місце для спорудження монастиря княгині вказали ангели.

В 1684-1692 році на місці першої дерев'яної церкви, коштом гетьманів Івана Самойловича та Івана Мазепи було збудовано кам'яний Спасо-Преображенський собор (архітектор Іоганн-Баптист Зауер).

У зовнішньому вигляді храму об'єднано давньоукраїнський стиль XI-XII сторічь з бароко-ренесансною архітектурою Західної Європи, в оформленні багато неканонічного декору.

Також до комплексу входить дзвіниця в стилі бароко (1837-1844 роки), Благовіщенська тепла церква (нині Святого Афанасія) у псевдовізантійському стилі (XIX століття), настоятельський та братський корпуси (ХVIII століття), дворівнева скитська церква Святого Афанасія (нині Благовіщенська, 1891 рік).

Тут похований померлий під час відвідин улюбленої обителі Константинопольський патріарх Афанасій, інші церковні діячі. Монастир користувався підтримкою українських гетьманів та російських царів, його відвідували Іван Мазепа, Петро I, Тарас Шевченко, Олександр Пушкін та інші.

В радянські часи тут дислокувався дисциплінарний батальйон, розміщувалися склади, потім піонерський табір. Більшість фресок було пошкоджено (на згадку про ці події збережено розстріляну ікону Святої цариці Олександри).

Мгарський Спасо-Преображенський монастир повернуто церкві в 1993 році, проведено реставрацію. Ченці проводять екскурсії.

Поруч на горі Зажури в 1990 році споруджено Меморіал народної скорботи "Голодомор-33" у вигляді великого дзвона на кургані, з якого відкривається найкращий вид на монастир.

Меморіал жертвам концтабору "Хорольська яма" створений у 1991 році в колишньому хорольському передмісті Дубки, де з 1941 по 1943 рік існував німецький концтабір для військовополонених.

Табір смерті розташовувався біля кар'єру цегельного заводу. Тільки за перші півроку його існування загинуло понад 37 тисяч осіб. Загалом у шести з відомих на сьогоднішній день братських могилах лежить прах близько 91 тисяч мешканців Хоролу та інших міст України, солдатів, офіцерів та партизанів.

Педагогічно-меморіальний будинок-музей видатного педагога Антона Семеновича Макаренка відкрито в його батьківській хаті у Кременчуці в 1951 році.

В цьому будинку Антон Макаренко провів 1905-1911 та 1917-1919 роки. Кременчуцький музей став першим на теренах колишнього СРСР музеєм відомого педагога.

Наразі музейна експозиція налічує близько 34 тисяч експонатів, серед яких ососбисті речі Антона Макаренка (шахи, окуляри, сурма, скрипка), меблі та книги його батьків.

Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів присвячений представникам однієї з найдавніших гончарних династій Опішні.

Представлено колекцію гончарних виробів майстрів династії Пошивайлів та твори інших видів народного мистецтва.

В ході екскурсії гостей знайомлять із історією створення музею-садиби, інтер'єрами будинку, сімейними фотографіями.

Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа відкрто в 2010 році в присілку Опішні Міські Млини.

Основу експозиції складає найбільша в Україні приватна колекція опішненської кераміки, яку впродовж 1960-1990 років було зібрано відомим українським ученим, доктором філософських наук, професором Леонідом Опанасовичем Сморжем. Колекція налічує близько 700 унікальних авторських глиняних творів відомих гончарів Опішного – Івана Білика, Михайла Китриша, Гаврила й Миколи Пошивайлів, Григорія Тягуна, Василя Омеляненка, Трохима Демченка, Олександри Селюченко. Переважна більшість з цих робіт існує лише в одному екземплярі, оскільки виготовлені на замовлення.

Окрім кераміки, в експозиції представлені вишиті українські чоловічі та жіночі сорочки, рушники й скатертини, а також близько 100 писанок, зібраних у різних регіонах України, що вражають яскравою кольоровою гамою й багатою символікою.

Також в музеї-садибі Леоніда Сморжа зберігається приватна бібліотека вченого, що становить близько 3000 книг, серед яких є й рідкісні видання. Велика кількість фотографій та особисті речі колекціонера, які представлені в експозиції музею, доповнюють експозицію.

Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішненської кераміки Леоніда Сморжа є одним із підрозділів Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному.

Меморіальний музей-садиба всесвітньо відомої гончарки Олександри Селюченко в Опішні розповідає про життєвий та творчий шлях заслуженої майстрині народної творчості України, однієї з найвидатніших майстрів традиційної глиняної зоо- та антропоморфної скульптури малих форм.

Вона народилася в 1921 році в родині простих гончарів і все життя прожила в Опішні, лише одного разу деякий час залишивши рідне село. Олександра Селюченко вважається неперевершеним майстром традиційної української глиняної іграшки.

В музеї можна ознайомитися з її творами та технологією виготовлення глиняних виробів у домашніх умовах.

На подвір'ї садиби зберігся старий гончарний горн, який використовувала керамістка.

Ставок у центрі міста, поряд з Успенською церквою, увічнений Миколою Гоголем як "Миргородська калюжа" у повісті "Як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем".

У 2009 році, до 200-річного ювілею письменника, на набережній було відкрито пам'ятник Гоголю заввишки близько трьох метрів. Він став основою скульптурного комплексу, присвяченого героям гоголівських творів: Івану Івановичу з Іваном Никифоровичем, Хлєстакову, ковалю Вакулі та Оксані, незрівнянній Солосі, Пузатому Пацюкові, свині.