Пам'ятки Київської області

Романтичну назву "Замок Річарда Левове серце" носить неоготична будівля під горою Уздихальницею на Андріївському узвозі, побудована на замовлення купця Дмитра Орлова як прибутковий будинок.

За легендою, незадоволені оплатою будівельники спеціально спланували вентиляцію таким чином, щоб вітер завивав у трубах, через що поширилися чутки про привиди в будинку.

За радянських часів тут мешкали представники богеми. В 1992 році будинок було викуплено американським інвестором під готель, проте через проблеми з місцевою владою реконструкцію призупинено.

Зимовий палац Браницьких служив міською резиденцією графської родини у Білій Церкві, тоді як улітку Браницькі жили у заміському палаці на території парку "Олександрія".

Двоповерхова будівля у стилі класицизму збудована в кінці ХVІІІ сторіччя на березі Росі на захід від Замкової гори. Головний фасад прикрашений чотириколонним портиком іонічного ордера.

Зараз у приміщенні колишнього зимового палацу розміщується Білоцерківська школа мистецтв імені Юрія Павленка. Інтер'єри майже не збереглися.

Каплиця на честь Святого Апостола Андрія Первозванного, який, за легендою, передрік заснування Києва, зведена на дніпровських схилах поряд з Аскольдовою могилою.

Будівництво велося коштом Громадського фонду Святого Андрія Первозванного, проєкт розробив архітектор Микола Жаріков. Спрямований угору храм виконаний у стилі сучасного трактування українського бароко. За особливостями стилю та територіальної приналежності каплиця увійшла до Лаврського комплексу.

Поруч встановлено пам'ятний знак на честь 2000-річчя Різдва Христова. Через дорогу від храму в 2000 році відкрито пам'ятник Андрію Первозванному (архітектор Микола Жаріков). Монумент виготовлений із цільного гранітного блоку. Постамент у верхній частині стилізований під хмари, що підкреслює святість апостола.

Кесон Сталінського метро - величезна залізобетонна конструкція в парку "Наталка" на Оболоні, яка прозвана в народі "Бетонним кораблем" за характерну форму, що нагадує підводний човен з рубкою.

Це "Титул №12" - один із об'єктів так званого "Будівництва №1", як значився у секретних документах, проєкт підземної транспортної системи, що дублює залізничні мости через Дніпро в районі Києва. Наразі об'єкт відомий як "Сталінське метро". Два залізничні тунелі на південь і на північ від Києва (зараз у межах міста) призначалися для забезпечення надійного, безпечного і потайного перекидання військ і вантажів між правим і лівим берегами Дніпра.

Будівництво Північного тунелю в районі нинішньої Оболоні почалося пізніше, ніж Південного в районі Жукова острова. На початку Другої світової війни, в 1941 році, підземні роботи ще не почалися.

На поверхні землі біля берега Дніпра залишилася залізобетонна тунельно-кесонна секція, призначена для занурення у ґрунт та створення підземної робочої камери для роботи прохідників у насичених водою ґрунтах.

Оскільки інформація про "Будівництво №1" до останнього часу залишалася секретною, історія та призначення "Бетонного корабля" - кесона на Оболоні обросли багатьма міськими легендами. Подальшу долю споруди досі не визначено.

Галерея сучасного мистецтва "АртПричал" у Києві відкрилася під новим Гаванським мостом, в районі причалу №1-2.

Куратор галереї – відомий фотохудожник Олександр Ктиторчук.

Галерея розміщена під арками мосту, конструкції якого розписані яскравими графіті.

На "АртПричалі" проходять виставки картин та фотографій, презентують арт-інсталяції сучасних художників та скульпторів, організовують танцювальні вечірки, приймають кінофестивалі та проводять майстер-класи.

Київська дитяча залізниця (Мала Південно-Західна) була відкрита в 1953 році на території нинішнього Сирецького парку, неподалік Бабиного Яру.

Дорога довжиною 2,8 кілометри прокладена по кільцю, в одному місці перетинає яр по віадуку заввишки 20 метрів. На момент відкриття мала паровоз Гр-336 (виробництва Німеччини) і 5 дерев'яних вагонів, пізніше неодноразово переоснащувалася. Остання реконструкція була проведена в 2001 році.

Потяги курсують між двома станціями: "Вишенька" та "Яблунька". На Дитячій залізниці працюють два тепловози ТУ-7 і той самий паровоз Гр-336, з якого розпочиналася історія Дитячої залізниці.

Працює з травня до серпня у вихідні дні.

Київська телевежа є найвищою спорудою в Україні (382 метрів), на момент спорудження була найвищою решітчастою самостійною спорудою в світі. Досі входить до десятки найвищих телевеж на планеті. Розташована на Сирці у Києві, поруч із Бабиним яром.

Київську телевежу на Сирці збудували в 1968–1973 роках на заміну старої телевежі, яка розташовувалася на пагорбі над Хрещатиком, поруч із телерадіобудинком. Нова телевежа забезпечувала покриття телевізійного сигналу майже на 100 кілометрів навколо Києва.

Вежа цільнометалева, решітчаста, цілком складається зі сталевих труб різного діаметра. Будівництво здійснювалося унікальним методом надбудови "з гори до низу" без використання підйомних кранів та гелікоптерів. Центральна труба діаметром 4 метри слугує шахтою ліфту. На двох рівнях розташовані технічні приміщення.

Телевежа є стратегічним об'єктом з обмеженим доступом, ескурсії до неї не проводяться.

В 1990 році поруч відкрито новий висотний телецентр, прозваний за характерну форму "олівцем" (вулиця Юрія Іллєнка, 42). Заслужив погану славу через те, що збудований на місці старого єврейського цвинтаря. З 2006 року в телецентрі працює Музей телебачення.

1 березня 2022 року російські війська завдали два цілеспрямовані ракетні удари по споруді Київської телевежі. Унікальна конструкція башти встояла, але було пошкоджено апаратну та трансформаторну підстанцію, яка живить телевежу.

Культурно-розважальний комплекс "Мамаєва слобода" в Києві є реконструкцією козацького селища XVIII століття.

На території площею 9,2 гектари налічується 98 різних об'єктів, чільне місце серед яких займає дерев'яна церква Покрови Пресвятої Богородиці. Також тут є кам'яниця козацького старшини, полкова скарбниця у стилі українського бароко, паланка (козацька застава), садиби коваля та гончаря, шинок та безліч інших етнографічних об'єктів, що відтворюють побут козаків.

Комплекс названий на честь легендарного козака Мамая, одного із найпопулярніших персонажів українських народних переказів. На великі свята тут відбуваються народні гуляння. Можлива організація весільних церемоній у національному стилі, а також різноманітних корпоративних заходів.

Комплекс кам'яних будівель двох млинів (вальцевого та жорнового) побудований на річці Раставиця в середині ХІХ століття, коли ці землі знаходились у власності пана М'ясняєва.

Похмура псевдоготична триповерхова будівля зі шпилями, розташована на правому березі річки, вважається одним із найоригінальніших зразків промислової архітектури Київської області. Довга двоповерхова цегляно-кам'яна будівля на лівому березі нагадує середньовічний замок. Це один із найстаріших водяних млинів на Київщині.

Територіально комплекс старовинних млинів розташований у селі Чубинці, поруч з Буками.

Лиса гора - історична місцевість в районі Видубичів, яку традиційно пов'язують із нечистою силою.

Назву "Лиса гора" та погану славу місця шабашів відьом приписують кільком київським пагорбам, але "офіційна" назва закріпилася за пагорбом у південній частині міста, між Саперною слобідкою та Столичним шосе.

В 1872-1876 роках тут було збудовано Лисогірський форт Нової Печерської фортеці (збереглися земляні вали з цегляними потернами). За радянських часів тут базувався військовий радіотехнічний комплекс.

Зараз це місце популярне у толкієністів та представників інших неформальних молодіжних течій.

Архітектурний ансамбль Михайлівського монастиря розташований на території Єпископського двору Переяславського дитинця. 

Це укріплення при впадінні річки Альти в річку Трубіж було історичним ядром середньовічного Переяслава княжих часів. Входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав".

Михайлівський собор XI сторіччя був споруджений з ініціативи переяславського єпископа, преподобного Єфрема Печерського. За князя Володимира Мономаха був найбільшим храмом міста. У Михайлівському соборі було поховано багато перяславських князів (усипальниця не збереглася).

Собор був зруйнований монголо-татарами під час штурму Переяслава в 1237 році. Зараз можна бачити більш пізню Михайлівську церкву, відроджену на древніх фундаментах переяславським полковником Федором Лободою в середині XVII століття як невеликий дерев'яний храм, а через сторіччя відбудовану в камені в нинішньому вигляді. Тоді ж було зведено оборонну вежу-дзвіницю з в'їзною брамою. В результаті секуляризації 1876 року храм став парафіяльним, отримав статус міського собору.

За радянської влади Михайлівську церкву закрили, купол зірвали. До останнього часу в ній розміщувався Музей народного костюма Наддніпрянщини. В інтер'єрі збереглися розписи XVIII-XIX століть. З 2010 року монастирський комплекс перебуває у користуванні УПЦ московського патріархату, в ньому відкрився чоловічий монастир Архистратига Михаїла. Замість автентичного куполу, зафіксованого на малюнку Тараса Шевченка, релігійна громада звела над церквою купол-макет храму ХІІ сторіччя.

Монастир ділить територію з Музеєм архітектури давньоруського Переяслава, який був відкритий у 1982 році за ініціативою засновника Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав" Михайла Сікорського. Контур зруйнованого монголами храму викладений каменем по периметру церкви, а оригінальна кладка і частини мозаїк доступні для огляду в критому павільйоні на подвір'ї Михайлівського монастиря. Там же представлено макет давньоруського собору.

Залишки інших споруд дитинця приховані під землею. На території встановлено пам'ятний знак на честь давньоруського літописця Сильвестра, одного з авторів "Повісті временних літ", і кілька інших скульптур.

В 2023 році Господарський суд Київської області ухвалив рішення за позовом Національного історико-етнографічного заповідника “Переяслав" відповідно до якого найстаріша святиня Переяслава має знову повернутися у користування Національного історико-етнографічного заповідника і зобов’язав УПЦ московського патріархату звільнити приміщення Михайлівської церкви.

На домінуючому над Хрещатиком в Києві пагорбі, з якого відкривається найкращий краєвид на Майдан Незалежності, знаходиться колишня будівля Інституту шляхетних дівчат.

Будівля інституту зведена за проєктом архітектора Вікентія Беретті, була власністю Київського дворянського зібрання. Інститут давав загальну освіту, естетичне та етичне виховання, випускниці отримували право працювати виховательками в дворянських та купецьких родинах. Тут викладали Микола Костомаров, Олексій Ставровський, Віталій Шульгин, Микола Бунге, Микола Лисенко, Йосип Витвицький та інші. В інституті в різний час навчалися  Наталя Забіла, Олена Пчілка, Наталена Королева, сестри Тальберг (співачка й піаністка).

За радянської влади будинок займали різні установи, в тому числі НКВС УРСР. Пам'ятний хрест встановлено на честь репресованих українців, обговорюється створення музею.

В даний час будівля має статус Міжнародного центру культури і мистецтв (колишній "Жовтневий палац"), зал для глядачів використовується для проведення громадських і культурних заходів, в прибудові розмістився перший у Києві високотехнологічний кінотеатр "Кінопалац".

Перед входом - "Алея зірок", на яких розміщено імена видатних українців.

Помпезна будинівля Міністерства закордонних справ України на Михайлівській площі в Києві з'явилася в 1938 році на місці старовинної церкви Трьох Святителів.

Це була перша споруда урядового комплексу столиці УРСР, яку планували збудувати на просторі від Михайлівської до Софіївської площі. Для розчищення місця під урядову площу в 1934 році було знесено Михайлівський Золотоверхий собор, планувалося знесення Софії Київської.

Перший будинок для ЦК КП(б)У було збудовано за проєктом ленінградського архітектора Йосипа Лангбарда. Друга будівля-близня мала вирости на місці Михайлівського собору. Між ними передбачали розмістити гігантський пам'ятник Леніну. Реалізації цих варварських планів завадила війна. Німці будівлю не використовували. Після війни у ньому знову розмістився ЦК КПУ.

Нині це Міністерство закордонних справ України.

Переяславська міська гімназія збудована в ХІХ столітті, спочатку належала до комплексу споруд Вознесенського монастиря. Цегляна будівля, в якій до 1917 року розміщувався гуртожиток духовного училища, досі вражає своєю монументальністю.

До 1941 року тут розташовувався дитячий будинок, під час війни - німецька комендатура. Під час війни будівля втратила більшу частину пишного декору. Після реставрації, у 1958 році у ньому відкрили навчальний корпус педучилища.

У 2000 році будівлю реорганізували у початкову школу № 6 та гімназію, потім у Переяславський академічний ліцей імені Івана Мазепи.

Музей "Кам'яниця київського війта" розташований в Києві в найдавнішій зі збережених цивільних будівель Подолу, що зазнала безліч перебудов. Згідно з Державним реєстром нерухомих пам’яток України приміщення має назву - “Житловий будинок Яна Биковського (будинок Петра І)”.

За переказами, в 1706 році тут зупинявся Петро I, який керував спорудженням Печерської фортеці. Проте відомості щодо проживання тут російського царя документально не підтверджені.

Пізніше будинок належав київському війту Биковському, який утримував в ньому шинок. Потім тут розміщувався "будинок покори", парафіяльне училище, сирітський притулок.

Зараз приміщення займає Музей "Кам'яниця київського війта", що функціонує на правах підрозділу Державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ". 

Експозиція музею досліджує історію середньовічної пам`ятки на розі вулиць Костянтинівської та Хоривої в контексті самоврядування та традицій благодійності в Києві. З найбільш цінних експонатів - рідкісна барочна ікона "Божа Матір з немовлям" XVIII століття.