Пам'ятки Київської області

Струнка дзвіниця грецької церкви Святої Катерини є головною домінантою Контрактової площі.

На цьому місці в XIII сторіччі існував перший у Києві католицький костел, потім православний монастир Петра та Павла. У 1787 році в будівлю перевели ченців грецького монастиря Святої Катерини, заснованого в 1738 році. Під час великої пожежі 1811 року грецький монастир вцілів лише тому, що не відчинив дверей погорільцям, що втікали з пожитками.

При відбудові Подолу монастир зайняв своє місце. У 1915 році були споруджені нові дзвіниця в стилі класицизму (архітектор Володимир Ейснер) і корпусу (архітектор Федір Лідваль).

На початку 1920-х років храм закрили. Деякий час будівлю використовували як виставковий павільйон, потім більшу частину будівель розібрали. У наші дні приміщення належить Національному банку. Тричі на тиждень проводяться богослужіння.

Церква Святої рівноапостольної Марії Магдалини збудована в XVIII сторіччі коштом графині-меценатки Олександри Браницької (Енгельгардт), яка дала обітницю збудувати 12 православних церков. Це був єдиний храм, зведений за межами історичного центру Білої Церкви - на Заріччі.

Церква Святої Марії Магдалини збудована у класичному стилі, дзвіниця прибудована безпосередньо до неї.

В часи радянської влади це був один із небагатьох діючих храмів Білої Церкви. У 2001 році розпочалося спорудження великого монастиря Святої Марії Магдалини.

Церква Спаса на Берестові - стародавній храм, розташований за північною стіною Києво-Печерської лаври.

Берестове (зараз територія парку Слави) було приміською резиденцією Київського князя Володимира Великого та його нащадків.

Вважається, що будівництво храму в цьому місці розпочав у XII сторіччі Володимир Мономах як головний собор Спасо-Преображенського монастиря - резиденція князів роду Мономаховичів. Тут поховані його доньки Євфимія та Софія, а також засновник Москви Юрій Долгорукий та його син Київський Князь Гліб Юрійович.

В XVII-XVIII століттях храм був реконструйований і став п'ятикупольним, інтер'єри були розписані київськими та афонськими майстрами. В ХІХ столітті архітектор Андрій Меленський добудував до нього дзвіницю.

Церква Спаса на Берестові з 1990 року входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Успенська церква Богородиці Пирогощі - найдавніша церква, що збереглася в первозданному вигляді на Подолі.

Споруджено за велінням князя Мстислава Великого для привезеної з Константинополя ікони Богоматері Пірготісси, тобто "вежової" (поруч із Богородицею була зображена вежа-дзвіниця Влахернського монастиря). Ймовірно, незвичне заморське слово в народній мові розщепилося на два взаємопов'язані: "пиріг" (хліб) і "гощі" (купці) - "Пирогоща".

Згідно зі "Словом о полку Ігоревім", князь Ігор дякував у цьому храмі Святій Богородиці Пирогощі за свій порятунок із половецького полону.

В XVI-XIX століттях церква Успіння Пресвятої Богородиці Пирогощі була соборною церквою Подолу. Тут проводились магістратні церемонії, зберігався міський архів.

Була знищена за радянської влади в 1935 році, відновлена в 1998 році у початкових візантійських формах.

Церква преподобного Феодосія Печерського збудована на місці, де в 1091 році, під час перенесення мощів одного із засновників Києво-Печерської лаври з Далеких печер до Успенського собору, ченці зупинилися на відпочинок. Пень дуба, на якому стояла рака, став основою вівтаря.

Дерев'яна Феодосіївська церква вперше згадується в 1630-х роках. Кам'яний храм відбудовано в 1698-1700 роках у стилі українського бароко коштом полковника Війська Запорізького Костянтина Мокієвського.

В 1992 році на базі церкви святого Феодосія відкрився Свято-Феодосіївський ставропігійний монастир. Після Об'єднавчого собору українських православних церков від 15 грудня 2018 року він увійшов до складу об'єднаної Православної церкви України.

Чорнобильську атомну електростанцію закрито в 2000 році внаслідок тиску світової громадськості на керівництво України.

В 1986 році на 4-му енергоблоці ЧАЕС сталася найбільша в світовій історії техногенна аварія, наслідком якої стало радіаційне забруднення значних територій України та Білорусії. Над зруйнованим енергоблоком було споруджено захисний саркофаг.

Відвідування можливе лише за спецперепустками. Організують екскурсії із Києва.

Музейно-виставковий центр "Музей історії міста Києва" є багатофункціональним комплексом, що репрезентує різноманітні історичні, мистецькі та пізнавальні проєкти.

Заснований 1978 року, до кінця радянської доби розташовувався в будівлі Кловського палацу на Печерську, потім довго тулився на двох поверхах Українського дому. Сьогодні музей розміщується в сучасній будівлі на розі вулиць Хмельницького та Пушкінської.

Колекція музею історії Києва налічує близько 300 тисяч експонатів, що входять до археологічної, нумізматичної, етнографічної колекції, а також тематичних комплексів сучасного періоду. Це й київські пам’ятки пізньопалеолітичного періоду (Кирилівська стоянка), й археологічні знахідки кам’яної доби, доби бронзи (Трипільська культура), знайдені українськими вченими під час археологічних розкопок на теренах Києва; рідкісні кам’яні візантійські іконки та унікальний фресковий живопис з розкопок князівського палацу Давнього Києва; реліквії київського самоврядування, зокрема, печатки київських ремісничих цехів та символ міського самоврядування – барельєф Архангела Михаїла з міської ратуші.

Окрасою зібрання є колекція стародруків XVI–XVII століть, колекції фаянсу та порцеляни Києво-Межигірської фабрики та фабрики Міклашевського, живописні роботи Миколи Прахова і Олександра Мурашка. Представлено типові інтер'єри дворянської вітальні початку ХІХ століття, музичної вітальні з колекцією музичних інструментів XVIII–ХІХ століть, ремісничої світлиці, швецької майстерні, фотоательє початку ХХ століття.

В інклюзивному музейному просторі з пандусами та ліфтами проводяться спеціалізовані екскурсії "Київ на дотик".

Першу в Києві приватну аптеку відкрив у 1728 році німецький фармацевт Йоганн Гейтер, проте в історію вона увійшла як "аптека Бунге" (на прізвище зятя Гейтера).

В 1986 році аптека відновлена в будівлі, що збереглася, відкрито експозицію історії фармакології та аптечної справи. На вітринах музею розташувався посуд для приготування трав'яних сумішей, всілякі банки та склянки для лікарських препаратів, старовинні рецепти, інструменти фармацевтів минулих століть, заспиртовані змії та краби та багато інших цікавих речей.

В підвальному приміщенні музею знаходяться інсталяції - підвал алхіміка та хата знахарки.

Тут можна купити запашне мило ручної роботи.

Експозиційний павільйон Археологічного музею Переяслава зведено в 1957 році над залишками Спаського храму XI століття, що знаходився на території міського посаду і слугував усипальницею знатих людей давнього Переяслава княжих часів.

Таким чином вдалося зберегти та представити на огляд відвідувачів фргаменти підмурків і стін давньоруського храму із залишками фрескового розпису, вимощену керамічними плитами підлогу, поховання у цегляних саркофагах під шиферними плитами.

Експозиція Археологічного музею розповідає про давню історію Переяславського краю. Зокрема, можна побачити кам'яні знаряддя праці первісних людей, керамічний посуд Трипільської культури, античний шолом з позолоченої бронзи, рідкісні скляні вироби черняхівської культури, вироби переяславських майстрів великокнязівській доби.

Археологічний музей входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав".

Цей будинок на замовлення чиновника з особливих доручень Ковалевського спроєктував та збудував у Києві архітектор Павло Альошин.

Виконаний у стилі середньовічного замку, з величезним переважанням елементів романського стилю в декорі фасадів. При проєктуванні особняка перед архітектором стояло непросте планувальне завдання: на невеликій ділянці розміром 46 на 35 метрів розмістити садибу зі стайнею, корівником, гаражем та садом. Архітекторові довелося використати навіть підземний простір - під замощенням двору знаходилися погріб із льодовиком та сарай для дров та вугілля.

Цікаві особливості - гранована вежа з шоломоподібним куполом прикрадає, що будівля збудована під кутом 78 градусів, під яким вулиці примикають одна до одної; водостічні труби заховані в стіну, щоб їхня тінь візуально не розбивала фасад; а на барельєфі з боку вулиці Шовковичної зображено архітектора власною персоною в образі кота.

"Замком барона" іноді кияни називають одну з найкрасивіших та найромантичніших будівель дореволюційного Києва - будинок Підгорського.

Будинок на розі Ярославова Валу та вулиці Лисенка, поряд із Золотими воротами, збудований у кінці ХІХ століття на замовлення польського поміщика Михайла Підгорського (архітектор Микола Добачевський) у популярному тоді стилі модернізованої готики. Будинок увінчаний високим шпилем, фасад прикрашений скульптурами фантастичних тварин. "Замком барона" його прозвали не лише за характерний "лицарський" вигляд, а й оскільки сусідній з ним будинок справді належав барону Рудольфу Штейнгелю, і багато хто вважав, що барон володіє обома будинками.

Будинок Підгорського був прибутковим. На першому поверсі розташовувалося кафе-кондитерська "Біля Золотих воріт" (потім кінозал), а на решті поверхів - житлові квартири, які здавались в оренду.

До наших днів екстравагантна будівля дожила у майже незмінному вигляді. В багатьох приміщеннях будинку збереглася ліпнина, красиві каміни та інші елементи декору. Протягом усього радянського періоду у ньому розміщувалися комунальні квартири.

Наразі будинок Підгорського у приватній власності, йде реставрація. На першому поверсі розмістилася Галерея-різниця "Чудотворні ікони Афона" з копіями (списками) найзнаменитіших афонських ікон: "Ігуменя Святої Гори Афонської", "Солодке лобзання", "Всецариця", "Відрада і втіха", "Гідно є", "Скоропослушниця”, “Іверська” (або “Воротарниця”), “Триручниця” та інші.

Особняк у стилі модерн був збудований у 1907 році архітектором Едуардом-Фердинандом Брадтманом на замовлення полтавського купця 2-ї гільдії Сергія Аршавського.

В 1918 році будівля була націоналізована, донині в ній розміщуються урядові структури.

Фасад прикрашає сумне жіноче обличчя, яким під час дощу стікає вода, і здається, що маска плаче. Звідси народна назва особняка.

Водяний млин на річці Рось в Білій Церкві в даний час не працює. Зберігся комплекс будівель млина і гребель, що перегороджує річку.

Від млина відкривається мальовничий краєвид на річку Рось та церкву Святої Марії Магдалини.

Голосіївський парк імені Максима Рильського із прилеглим до нього Голосіївським лісом – найбільша заповідна зона Києва.

Прекрасний парк з озерами, що плавно переходить у лісову хащу, займає близько 140 гектарів. Голосіївський парк було відкрито в 1957 році і названо на честь видатного українського поета Максима Рильського, який проживав у будинку поряд із цією місцевістю. Тепер у його будинку відкрито літературно-меморіальний музей поета. Головний вхід парку прикрашає пам'ятник Максимові Рильському, стела Учасникам оборони Києва у 1941 році та меморіал воїнам, викладачам та студентам, які загинули під час Другої світової війни.

Голосіївський парк користується популярністю як місце сімейного відпочинку, пікніків та прогулянок. На його території розміщений парк атракціонів, спортивні майданчики, кафе та безліч інших розваг.

У парку знаходиться каскад з 4-х ставків з човновими станціями та оглядовими майданчиками. Однак особливу цінність для відпочиваючих представляє незаймана лісова зона, де можна насолодитися красою природи, нагодувати білок та птахів.

Тут розташована Голосіївська пустинь, що дала назву парку (заснована на пустельному місці, де "на голій землі" був "посіяний" лісопарк).

Парк імені Максима Рильського є частиною створенного у 2007 році Національного природного парку "Голосіївський".

Дмитрівська церква на Подолі у Києві заснована в XVII сторіччі як церква рівноапостольних Костянтина та Олени.

Спочатка була дерев'яною. У 1742-1750 роках за проєктом відомого архітектора Івана Григоровича-Барського було збудовано кам'яний Костянтино-Оленівський храм із дзвіницею та трапезною Дмитрівською церквою.

У 1930-х роках основний храм був зруйнований більшовиками, проте зберігся трапезний корпус, в якому тривалий час розміщувалася шкільна спортивна зала.

Наразі церква Святого Дмитрія належить УПЦ московського патріархату, планується реконструкція з відновленням втраченого купола.