Пам'ятки Львівського району

П'ятничанська вежа вважається рідкісною пам'яткою оборонної архітектури галицької школи і, можливо, однією з найдавніших оборонних споруд Галичини.

За однією з версій, укріплення в П'ятничанах виникло ще за княжих часів. Вежа була частиною оборонного двору шляхетського роду Внучеків, перша письмова згадка про який датується 1454 роком. Оборонний двір розташовувався на схилі гори в західній частині села П'ятничани.

Це було характерне кам'яно-дерев'яне укріплення мисового типу. Єдина кам'яна вежа, до якої примикали дерев'яні стіни, в плані має форму майже правильного квадрата зі сторонами 7,83 метри на 7,4 метри. Висота стін сягає 9,5 метрів.

Довгий час вежа залишалася напівзруйнованою, її відреставрували лише у 1990-1991 роках. Зокрема, відновлено підйомний міст, який піднімається за принципом противаги.

З 1995 році музей оборонної архітектури "П'ятничанська вежа" є філією Львівської національної галереї мистецтв. Експозиція музею розташована на другому та третьому ярусах кам'яної надбрамної вежі.

Виставлено археологічні знахідки з території колишнього оборонного двору, картосхему оборонного будівництва та відомі зразки мілітарної архітектури періоду Галицько-Волинського князівства.

Музей-заповідник "Русалка Дністрова" – філія Львівської національної галереї мистецтв. Присвячений першому українському фольклорно-літературному альманаху "Рускалка Дністрова", який мав великий вплив на українське національне відродження і на розвиток української літератури в Галичині.

Розміщується в пам'ятці архітектури XVIII століття – дзвіниці Святодухівської церкви. В 1939 році сама церква була знищена німецькою бомбою, залишилася лише вежа-дзвіниця з барочним завершенням, на якій знаходиться унікальний годинник, пожертвований у XVII столітті гетьманом Іваном Виговським Манявському скиту та пізніше перевезений та встановлений на Святодухівській дзвіниці.

Експонати музею висвітлюють громадську, дослідницьку, літературну та видавничу діяльність засновників гуртка "Руська трійця" Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича та Якова Головацького, які з 1873 року видавали західноукраїнський літературний альманах "Русалка Дністрова" народною українською мовою.

Жовківський замок – видатна архітектурна пам'ятка епохи Ренесансу, головний елемент фортифікаційної системи "ідеального міста" Жовкви. Будівля частково музеєфікована, триває реставрація.

Будівництво замку у Жовкві розпочав засновник міста Станіслав Жолкевський у 1594 році, автором першого проєкту був Павло Щасливий. Замок чотирикутний, по кутах розташовані вежі, з'єднані критими галереями з двоповерховими корпусами. В'їзд із серліанським порталом укріплений чотириповерховою вежею. У внутрішньому дворі знаходиться палац та службові приміщення. В 1606 році був розбитий сад "Звіринець", в якому розводили зубрів, оленів та сарн для полювання.

В кінці XVII сторіччя Жовківський замок був літньою резиденцією польського короля Яна ІІІ Собеського, став одним із найбагатших королівських палаців Європи (в 1676 році тут проходили урочистості на честь перемоги Собеського над турками під Віднем). В палаці зупинялися гетьман Іван Мазепа та цар Петро I. Пізніше замок перейшов у власність міста.

До останнього часу тут розміщувалися різні муніципальні установи, школа та навіть житлові квартири.

Зараз музей-заповідник "Жовківський замок" є філією Львівської національної галереї мистецтв. У східному корпісу відкрито музейну експозицію, яка знайомить відвідувачів з історією міста, розвитком жовківських фортифікацій, а також видатними особистостями, які жили чи бували у Жовкві. Нова експозиція присвячена подіям Революції Гідності та російсько-українській війні.

Музейно-культурний центр "На Унтервалю" в селі Підгайчики на Львівщині відкрився у 2019 році. Розташований на території колишньої німецької колонії Унтерваль, яка існувала тут до 1939 року. 

Комплекс присвячений життю цього мультикультурного галицького села, в якому до Другої світової війни жили чотири нації: українці, німці, поляки та євреї.

В музейній експозиції представлено близько 150 експонатів – це знаряддя праці, предмети побуту, меблі та стародруки. Всі ці речі місцеві мешканці збирали протягом трьох років, поки тривала підготовка до створення музею. Експонати відображають життя та культуру села, а також побут усіх чотирьох націй.

В культурному центрі постійно відбуваються майстеркласи, зустрічі, лекції, кінопокази.

Музей-садиба родини Устияновичів відкритий в 1991 році в колишньому будинку священика Введенської церкви у Вовкові.

Саме тут в 1839 році, в родині священика Миколи Устияновича, відомого письменника та поета, народився Корнило Устиянович – майбутній відомий український художник та громадський діяч.

Окрема експозиція присвячена діяльності Франтішека Ржегоржа – чеського етнографа, якого називають "апостолом слов'янського єднання".

В дерев'яному зерносховищі розгорнуто етнографічну експозицію: народний одяг, знаряддя праці, прядки, веретена, лампи, посуд, скрині тощо.

Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові розташований у колишньому будинку співачки, який вона купила в 1903 році, перебуваючи в зеніті своєї творчої кар'єри.

Музей було відкрито з ініціативи її племінниці Одарки Бандровської у 1989 році після завершення реставрації будинку.

У відтворених інтер'єрах кімнат зібрано особисті речі співачки, концертні сукні, фотографії та документи. Експозиція розповідає про дитинство Крушельницької, історію її артистичної діяльності у Львові, Відні, Парижі, Варшаві, Мілані та на інших оперних майданчиках світу.

В музичному салоні музею регулярно відбуваються концерти.

Музей отця Маркіяна Шашкевича відкрився в селі Деревня в листопаді 2012 року в приміщенні Народного дому села до 201-й річниці від Дня народження письменника. Він став п'ятим музеєм на Львівщині, що присвячений цьому видатному українському культурному діячеві.

Автором музейному експозиції став відомий український художник Орест Скоп.

Село Деревня тривалий час було родинною парафією отців Крушинських, з роду яких Юлія Крушинська - дружина Маркіяна Шашкевича. Саме в Деревні у 1839 році молодята взяли шлюб і деякий час мешкали.

В музеї представлені предмети побуту Шашкевичів, книги, рукописи, листи, фотоматеріали, ікони, живописні полотна. Експозиція розповідає про родину Крушинських, одруження Маркіяна Шашкевича, побут молодої родини.

Одна із зал музею присвячена етнографії краю - в ній експонуються старовинні предмети народного вжитку, що побутували в селі в різні періоди часу, світлини, рушники, килими тощо.

В перспективі музей отця Маркіяна Шашкевича планують перенести в автентичну плебанію, що збереглася в селі Деревня і якій вже понад двісті років.

Народний музей Тараса Шевченка відкрився у Львові в 2004 році у Львівському Палаці мистецтв до Дня народження Кобзаря.

Кімната-музей нараховує тисячі експонатів, які протягом двадцяти років подарували львів'яни і гості міста. Основою колекції стали понад 100 унікальних картин 26 художників, які відправилися в подорожі шляхами Шевченка до України, Вільнюсу, Петербургу та Казахстану.

Загалом на сьогодні у збірці близько 7 тисяч томів книжок, понад 5 тисяч картин на тему Шевченкіани, скульптури, колекція численних видань "Кобзаря", вишиті рушники, народний одяг, бандура знаного кобзаря з Канева Олекси Чуприни, а також унікальна філателістична колекція - Шевченкіана у марках та конвертах, зокрема тих, що були видані підпільною поштою України у 1961 році.

Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького представляє видатну колекцію творів української національної культури та мистецтва.

Понад 175 тисяч експонатів віддзеркалюють еволюцію художньої культури України впродовж дев’яти століть. Особливу цінність має збірка сакрального мистецтва ХІІ–ХVІІІ століть.

Музей заснував у 1905 році греко-католицький митрополит Андрей Шептицький як "Церковний музей", у 1913 році урочисто передав його у дар українському народу. Роботу з організації музею очолював професор Іларіон Свєнціцький, активну участь у його розвитку брали Іван Франко, Михайло Грушевський та інші.

У просторих експозиційних залах основного музейного корпусу розгорнуто постійну експозицію "Українського мистецтва ХІІ – початок ХХ століття", що презентують перлини національної та світової мистецької скарбниці. Серед творів українського середньовічного сакрального мистецтва виділяються давні ікони: "Юрій Змієборець" (ХІV сторіччя), "Архангел Михаїл з діяннями" (ХІV сторіччя), "Свята Параскева П'ятниця" (ХІV століття), "Богородиця Одигітрія" (ХV століття) та інші. У книжкових фондах – Бучацьке Євангеліє (ХІІІ століття), Пандекти Антіоха (1307 рік), видання першодрукарів Швайпольта Фіоля, Франциска Скорини, Івана Федорова та інших. Також представлена графіка, скульптура, народне мистецтво.

Відділами Національного музею Шептицького є експозиція "Українське мистецтво ХХ століття" в історичному корпусі музею, художньо-меморіальні музеї Івана Труша, Олекси Новаківського, Олени Кульчицької, Леопольда Левицького, облаштовані у колишніх оселях та творчих майстернях цих видатних українських митців.

Національний музей-меморіал пам'яті жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" відкрито у Львові в будівлі, яку протягом 85 років займали каральні органи різних влад.

Комплекс на перетині сучасних вулиць Бандери та Коперника споруджений в кінці ХІХ століття для австрійської жандармерії. Потім у будівлі розташовувалися в'язниці польської, німецької та радянської влади. В 1941 році тут було знищено найбільшу в Західній Україні кількість політв'язнів – 1645. За часів німецької окупації в будівлі розміщувалася слідча в'язниця Гестапо. Після Другої світової війни вона використовувалася радянськими карально-репресивними органами для утримання полонених повстанців. Після проголошення незалежності України, тут був розташований слідчий ізолятор СБУ.

Музейний комплекс "Тюрма на Лонцького" відкрито Центром досліджень визвольного руху та Службою безпеки України. Відтворено автентичну обстановку в'язниці. Комплекс включає камеру-одиначку, камеру смертників, кабінет слідчого. Представлені розсекречені "розстрільні списки", а також архівна справа одного з найвідоміших в'язнів - отця Миколи Хмілевського, керівника підпільної греко-католицької церкви та члена Української головної визвольної ради.

Екскурсії проводяться за попереднім записом.

Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької, який називали "галицькою Ла Скалою", свого часу був найбільшим театром Львова.

Побудований у 1837-1842 роках коштом графа Станіслава Скарбека (на порталі збереглася літера "W" його герба "Абданк"). Проєкт будівлі в стилі віденського класицизму завдовжки близько 96 метрів, завширшки 76 метрів та площею понад 7000 квадратних метрів розроблений архітекторами Людвігом Піхлем та Йоганом Зальцманом. Під портал із шістьма іонічними колонами могла в'їхати трійка коней. Була передбачена прогресивна на той час система опалення та вентиляції.

На цій сцені виступали Ніколо Паганіні, Ференц Ліст, Сара Бернар.

В 1923 році тетру було присвоєно ім'я Марії Заньковецької.

Жовківська синагога - оригінальна і добре відома в світі культова споруда в стилі ренесансу з елементами бароко, що входила до системи міських укріплень. До синагоги примикали міські стіни та Єврейські ворота, а сама вона могла бути потужною оборонною вежею.

Побудована в 1698 році за сприяння короля Яна ІІІ Собеського на місці згорілої дерев'яної синагоги.

В 1941 році вибухом було зруйновано перекриття та інтер'єр.

До початку 1990-х років будівля використовувалася як склад. Наразі ведеться реставрація, планується відкриття Єврейського центру Галичини.

Палац львівських архієпископів в Оброшиному – видатний зразок галицької заміської садиби, в архітектурі якої переплелися стилі бароко, рококо та сецесії (австрійського модерну).

З XV сторіччя село Оброшине під Львовом служило літньою резиденцією львівських архієпископів. У 1730 році архієпископ Ян Скарбек збудував тут палац за проєктом архітектора Юзефа Фонтани. Спочатку архітектурний комплекс був витриманий у стилі бароко. У 1922-1925 роках архітектор Броніслав Віктор перебудував парадний фасад у стилі модерну, при цьому парковий фасад зберіг барокове оформлення. Службові будівлі, що примикають до парадних воріт, прикрашені скульптурами у стилі рококо.

До палацу примикає дендропарк (60 видів дерев та чагарників) із невеликим звіринцем.

Нині на території садиби розташовано науково-дослідний інститут землеробства та тваринництва.

Палац у Туліголовому збудував у 1899 році галицький шляхтич Станіслав Баль (Балл).

Проєкт палацу у стилі французького неоренесансу розробив львівський архітектор Владислав Галицький (за іншою версією, Фердинанд Фелльнер та Герман Гельмер, автори Одеської опери). Багате скульптурне оформлення будівлі виконав майстер Петро Герасимович.

Також зберігся парк та два флігелі.

Від 1954 року у садибі Балів розміщувався туберкульозний диспансер. В 2022 році палац передано у розпорядження Історико-краєзнавчого музею у Винниках.

Елегантна ренесансна будівля палацу була збудована для графа Сапеги, проте пізніше архітектор Ян де Вітте перебудував її для родини Любомирських.

З ХІХ сторіччя будівля належала українському товариству "Просвіта".

Зараз у приміщенні палацу Любомирських розташовується експозиція Музею старовинних європейських меблів та порцеляни (680 предметів) - філія Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України.