Пам'ятки Полтавської області

Білицький краєзнавчий музей заснований у 1972 році як народний музей історії та художньо-ужиткового мистецтва селища міського типу Білики. У 2021 року до його складу була включена частина експозиції колишнього літературно-меморіального музею угорського письменника і більшовика Мате Залки.

Музей розташовується у колишньому будинку священика, збудованого 1905 року в центрі селищаа Білики. У 1921 році в цьому будинку короткий час мешкав отаман Нестор Махно. За радянської влади у будинку розташовувалася сільрада.

В історичній частині експозиції представлені археологічні матеріали, знайдені на території селища та околиць, етнографічна колекція виробів ужиткового мистецтва, матеріали про історію села та його видатних мешканців. Експонуються зібрання картин та скульптур місцевих художників, макети пам'ятників, встановлених у селищі.

Співробітники музею проводять оглядові екскурсії валами козацьких фортець Біликів та Сокілки, а також на руїни маєтку Жевахових, де в радянські часи функціонував санаторій.

Більське городище під Котельвою - найбільше в Європі скіфське поселення (4 тисячі гектарів).

Вчені ототожнюють Більське городище з легендарним містом Гелон - описаною Геродотом "скіфською столицею".

Система оборонних валів і ровів, що оточували місто, загальною протяжністю близько 34 кілометрів знаходиться на березі річки Ворскла довкола нинішнього села Більськ. Спочатку було споруджено Західне та Східне укріплення, потім вони були з'єднані загальним валом овальної форми, який отримав назву Велике городище.

За однією з версій, саме це скіфське поселення описане "батьком історії" Геродотом в "Історії греко-перських воєн" (V сторіччі до нашої ери) як найпівнічніше грецьке місто Гелон, засноване в скіфських землях еллінами, що переселилися з Причорномор'я.

Для охорони пам'ятника археології "Більське городище" створено історико-культурний заповідник "Більськ" з адміністрацією у селищі Котельва (вулиця Покровська, 13), співробітники якого проводять екскурсії по валах, скіфському некрополю Скоробор, на Барвінкову гору, до Дуба Сковороди та інших археологічних та археологічних у вихідні дні - за попередньою довіреністю).

Дерев'яний частокіл та сторожова вежа на в'їзді в Більське  городище - це споруди законсервованого музею просто неба "Скіфленд", який планував створювати благодійний фонд "Гелон".

Більський краєзнавчий музей розташований у сільському будинку культури.

Основна експозиція присвячена скіфському періоду в історії краю на основі археологічних матеріалів Більського городища – найбільшого у Східній Європі городища скіфської епохи.

Також у музеї можна отримати інформацію про розвиток краю за часів козацтва. Під нинішньою назвою село було засноване у XV столітті князем Більським. Згодом воно розрослося і стало сотненим містечком, яке входило до рангового володіння Богдана Хмельницького.

В музеї є дані про кількість та склад сільського населення в різні часи, розповідається про ремесла, якими займалися жителі Більська.

Дуже багата експозиція відділу Другої Світової війни.

Перша Благовіщенська церква в Лохвиці була збудована в 1740 році.

Після того як дерев'яний храм згорів, на тому ж місці у 1800 році була зведена нова кам'яна церква у формах класицизму з елементами руського стилю.

За радянських часів був знищений купол, приміщення використовувалося як краєзнавчий музей.

Нині Благовіщенська церква – діючий храм УПЦ московського патріархату.

Будинок купця Воздвиженського (Воздвиженка) у Зінькові до більшовицького перевороту 1917 року служив приміщенням дворянського зібрання.

Воздвиженський був сином бідного зіньківського міщанина, який торгував дьогтем. Завдяки своєму підприємницькому таланту він став відомим промисловцем: збудував цегельний завод, олійниці, млин. Згодом став споруджувати багатоповерхові будинки у Зінькові.

Оригінальна будівля в стилі раннього романтичного модерну з елементами неоготики побудована в 1897 році. Зараз це гуртожиток.

Найкрасивіша будівля в Полтаві, в якій зараз розміщується обласне управління СБУ, була збудована на початку XX століття для Селянського та Дворянського земельного банку, що видавав довгострокові позички селянам для придбання дворянських земель.

Архітектор Олександр Кобелєв розробив проєкт будівлі, яка тепер вважається одним із найкращих зразків українського модерну. І оздобленні широко використані деталі руської архітектури. Особливу мальовничість надають багатобарвні мозаїки. Центральний вхід на зрізаному куті будівлі прикрашений декоративним мозаїчним панно з жар-птахами та скульптурами сирен.

Будівля Дворянського і Селянського банку постраждала в період Другої світової війни, відновлена в 1948 році.

Бузковий гай на околиці Диканьки заклав у 1822 році господар цих земель князь Віктор Кочубей на місці глиняного кар'єру, де добувалась сировина для його цегельного заводу.

За легендою, Кочубей створив це квіткове диво, щоб порадувати свою невиліковно хвору доньку Ганну. Саджанці бузку 40 сортів було привезено до Диканьки з різних країн світу.

Зараз бузковий гай знаходиться під охороною регіонального ландшафтного парку "Диканський". На сьогоднішній день збереглося всього 5 сортів бузку, але завдяки великій площі гаю (2,5 гектари) його називають найбільшим у світі.

Щовесни, під час цвітіння бузку, Диканька стає місцем туристичного паломництва. Щорічно в середині травня проходить традиційне свято "Пісні Бузкового гаю".

Старовинна вежа Стороженка у Великій Кручі - єдина оригінальна споруда садиби родини Стороженка, яка жила в селі в XIX столітті, що збереглася.

За радянських часів решту садибних споруд було знищено.

Зараз на території садиби розташований автокемпінг із готелем та рестораном. Вежа Стороженка використовується як банкетна зала.

Великобагачанський селищний краєзнавчий музей розташований в одноповерховому будинку в центрі Великої Багачки.

Експозиція розповідає про історію краю від найдавніших часів до сучасності, зокрема про заснування селища у козацькі часи та участь козаків Богачанської сотні у тогочасних війнах.

Перед музеєм встановлена радянська дивізійна гармата Д-44 післявоєнного виробництва, а на подвір'ї – німецька гармата від протитанкової самохідної артилерійської установки Marder II.

Краєзнавчий музей у Великих Сорочинцях створений у 2008 році на базі Великосорочинського народного музею.

Розташований у двоповерховій будівлі колишньої дитячої бібліотеки, до якої прибудована різьблена дерев'яна веранда.

Музей висвітлює історію всього Миргородського краю з найдавніших часів до сьогодення. Зокрема, представлені знаряддя праці XVIII-XIX століть, український одяг та предмети побуту, макет будинку українського селянина XIX століття, а також унікальний макет Великосорочинської Спасо-Преображенської церкви XVIII століття, родової усипальниці гетьмана Лівобережної України Данила Апостола, що знаходиться неподалік.

Тридцятиметрова водонапірна вежа з орнаментною окантовкою у верхній частині – візитна картка Пирятина.

Споруджена в 1951 році на трасі Київ-Полтава поряд з автостанцією "Пирятин-1". АЗС, що розташована поруч, у 1960-х роках стала знімальним майданчиком популярної кінокомедії "Королева бензоколонки" Київської кіностудії імені Олександра Довженка за сценарієм письменника-гумориста з Полтавщини Петра Лубенського, завдяки чому Пирятинська вежа прославилася на всю країну.

В даний час водонапірна вежа не використовується за призначенням. На місці старої АЗС тепер знаходиться сучасний заправний комплекс, кафе, мотель та придорожній базар. У будівлі автостанції працює кафе-музей "Королева бензоколонки", в якому, за легендою, відбувалися зйомки епізодів у буфеті.

Історико-краєзнавчий музей міста Гадяч відкрився у 2012 році у спеціально збудованому приміщенні оригінальної архітектури, яке розташоване в історичній частині міста, неподалік від місця, де колись була садиба Драгоманових. До того в Гадячі з 1951 року існував районний історико-краєзнавчий музей, але у 1990-х роках він закрився, експозиція була розформована.

Нинішня експозиція налічує близько 2 тисяч експонатів, що розповідають про історію краю, видатних діячів, життя і творчість яких пов'язана з Гадяччиною. Зокрема, представлена велика етнографічна колекція. Історичний розділ розповідає про часи Гетьманщини, про заснування та розвиток міста від давнини до наших днів.

Кімната "Берегині Драгоманівського роду" присвячена Ларисі Петрівні і Ользі Петрівні Косач та висвітлює історію роду Драгоманових-Косачів. Серед експонатів – оригінальні меблі з вітальні будинку Драгоманових, власноручна вишивка Лесі Українки та статуетка "Єгиптянка", привезена письменницею з Єгипту.

Поруч із музеєм облаштоване етнотноподвір'я зі стилізованою сільською коморою, яке використовується як етнографічна фотолокація. В музейній крамничці можна придбати різноманітні сувеніри, а також медово-імбирні пряниками крафтового виробництва.

Гора Пивиха в Градизьку на березі Кременчуцького водосховища вважається найвищою точкою лівого берега Дніпра або Придніпровської низовини (168 метрів). Іноді її помилково називають найвищою точкою Лівобережної України.

Гора виникла внаслідок настання материкових льодів під час Льодовикового періоду. Є виступи блакитного мергеля - рідкісної сильновапняної глини, яка використовується в будівництві.

Вважається, що назва гори пов'язана з поселенням, яке існувало тут у давнину, що належало боярам Пивам.

У XVI сторіччі було засновано Пивогорський монастир, біля якого виникло поселення Городище, а згодом нинішній Градизьк.

Після спорудження Кременчуцького водосховища гора Пивиха поступово руйнується. Є історико-геологічним заповідником.

Гранітна скеля на березі Дніпра в Кременчуці - геологічна пам'ятка природи та старовинний геодезичний знак.

До середини XX століття використовувався як репер - знак, що закріплює точку земної поверхні, висота якої щодо вихідної рівняної поверхні визначена шляхом нівелювання.

Скеля є виходом сірих біотит-плагіоклазових магматитів віком 2,5-3 мільйрдів років. Її також називають гранітним реєстром.

На скелі, що височіє на 5-6 метрів над рівнем річки, нанесено позначки найбільших рівня води під час повеней на Дніпрі починаючи з ХVIII століття. Ці повені сталися в 1789, 1820, 1845, 1877, 1888, 1889, 1895, 1945 роках.

З 1970 року гранітний репер є пам'яткою природи місцевого значення.

Гребінківський міський краєзнавчий музей відкрився у 1967 році з ініціативи місцевих краєзнавців. Розташовується у двох кімнатах на першому поверсі Гребінківського міського будинку культури в центрі міста Гребінка.

Експозиція складається з п’яти розділів: "Народний побут", "Гребінка – місто залізничників", "Бойова слава Гребінківщини", "Видатні земляки", "Гребінчина світлиця". Широко представлені побутові речі українських селян та старовинні знаряддя сільської праці, зокрема, упряжка для волів, датована ХІХ століттям, хомут для коней початку ХХ століття, кінські підкови тощо. Серед раритетів – підручники "Грамматика латинского языка" (1826) і "Начальные основания дифференциального исчисления" (1822), позачергові випуски газети "Русское слово", присвячені початку Першої світової війни.

У 2023 році у Гребінківському міському краєзнавчому музеї відкрилася експозиція "Українська хата добром багата", головною метою якої є відродження звичаїв і традицій українського народу.

Окремо діє кімната-музей "Гребінчина світлиця", присвячена постаті українського письменника Євгена Гребінки, який народився в селі Мар'янівка неподалік від міста Гребінка, де відкрито Родинний музей братів Гребінок.