Пам'ятки Крима АР області

Печера Кизил-Коба в Криму (з кримськотатарської - Червона печера) - один із найбільших вапнякових печерних комплексів Європи (17,6 кілометрів, 6 рівнів лабіринтів).

Дослідження розпочато в 1914 році. Знайдені сліди первісних людей, античне святилище. У ІІІ-ІV сторіччях у печері зберігали вино, а на галявині біля входу була скіфська садиба.

Дном печери Кизил-Коба протікає підземна річка Су-Учхан, розділена шістьма карстовими сифонами. Склепіння Червоної печери прикрашено карбонатними натіками, сталактитами, сталагмітами, колонами, драпіруваннями, карлітами.

Роботи з благоустрою печери Кизил-Коба проводяться з 1990 року. Час екскурсії 1 година, довжина маршруту 500 метрів. За попереднім замовленням проводяться екстрим-екскурсії  підземною річкою.

Печера Чокурча - це стоянка людини доби палеоліту, одна з найдавніших пам'яток життя людини в Криму.

Розташована на східній околиці Сімферополя, у долині річки Малий Салгір.

Глибина гроту – до 15 метрів, ширина – близько 7 метрів.

У 1927 році в печері Чокурча вченими було виявлено стоянку давніх людей, які жили тут 50 тисяч років тому. Серед археологічних знахідок Чокурської печери – крем'яні знаряддя, кістки та бивні мамонтів, видовбані на вапняку малюнки.

Татарську назву Шайтан-Коба ("Чортова печера") носить грот, у якому виявлено стоянку стародавньої людини епохи палеоліту (100-40 тисяч років до нашої ери).

Знаходиться біля підніжжя скельного урвища на річці Бодрак, на південно-східній околиці села Скалисте.

Знайдені крем'яні вироби, кістки тварин.

Євпаторійська піраміда - невелика скляна споруда, що стала сучасною візитівкою міста.

Прозорим куполом накритий археологічний комплекс "Північно-Західне передмістя античного міста Керкінітіда V - II стсторіччя до нашої ери". Більшість античної Керкінітіди розташовувалася на нинішній території санаторію Міністерства оборони України, тому зберігся лише невеликий фрагмент руїн. Розкоп є залишками західної оборонної стіни Керкінітіди, житлових приміщень, круглої вежі з плитовою вимосткою та жертовника, які знаходилися за межами міста.

Щорічно влітку всередині піраміди влаштовуються різноманітні виставки предметів археології зі зборів музею, які доповнюють археологічний комплекс.

Руїни споруд колишнього портового району міста Судака знаходяться біля моря під Замковою горою.

Збереглася оборонна вежа Фредеріко Астагвера (Портова).

Поруч із нею примостилася невелика купольна церква Дванадцятьох апостолів. Спочатку була греко-візантійською. Двічі зазнавала руйнування і знову відбудовувалась, вдруге вже як вірменська церква. Стіни храму прикрашав цікавий фресковий живопис, що зображував таємну вечерю (зараз обриси фігур уже невиразні).

Сакське озеро - гігантська природна лабораторія, де виробляються натуральні ліки - цілющі грязі.

У давнину озеро було затокою Чорного моря. Здавна тут видобували кухонну сіль. Понад 5 тисяч років тому на дні озера стали накопичуватися сірі та сіро-сталеві мули з прошарками солей. Їх перекрив потужний до 3,5 метрів пласт солі. Поверх солі утворилися чорні та темно-сірі мули. Верхній шар є цілющими грязями. Використовувати її з лікувальною метою почали в 1827 році, коли в Саках була заснована перша в російській імперії грязелікарня.

Наразі Сакське озеро розділене греблею на дві частини. Західний басейн служить сировинною базою хімічного заводу, а східне використовується для грязелікування сакськими санаторіями. На основі грязей виготовляють лікувальні та косметичні засоби. Сильна солоність Сакського озера забезпечує високу густину води, створюючи ефект Мертвого моря, де неможливо втопитися.

Парк курорту Саки штучно створений майже півтора століття тому посеред голого степу.

Курортний парк розташований на березі знаменитого Сакського озера, на дні якого є цілющі грязі. Займає площу 50 гектарів, налічує 80 видів дерев та чагарників.

На території знаходиться старий бювет із мінеральною водою "Кримська". Над ставком поряд з бюветом у 1960-ті роки встановлено скульптурну групу динозаврів.

Водогінний акведук над річкою Чорна у селищі Хмельницьке на околиці Севастополя створений у ХІХ столітті як частина міського водогону.

Севастополь завжди відчував нестачу прісної води, і для вирішення цієї проблеми у 1784 році було вирішено прокласти водогін та підвести воду з джерела, розташованого за 8 кілометрів від міста. Однак коштів на таке масштабне будівництво тоді не вистачило, і завершити його вдалося лише в 1837 році, коли потрібно було забезпечити водою сухі доки у Севастополі. Остаточний проєкт розробив адмірал Михайло Лазарєв. Водогінні тунелі пробивалися в скелях вручну солдатами, матросами та арештантами. Керамічні водогінні труби виготовляли місцеві гончарі.

У період оборони Севастополя 1854-1855 років Лазарєвський водогін був зруйнований, і відновлювати його не стали. Збереглися лише фрагменти. Найцікавіший з них – арочний акведук римського типу у Хмельницькому. Його проєкт розробив інженер-полковник Джон Уптон. Акведук у вигляді мосту над річкою Чорна має протяжність 104 метри.

Скельська сталактитова печера в Криму знаходиться в урочищі "Карадазький ліс" біля підніжжя гори Кара-Даг на схилі Байдарської долини поблизу села Родніковське.

Відкрита та вперше обстежена в 1904 році місцевим учителем Федором Кириловим. Загальна довжина дослідженої частини становить 670 метрів.

Скельська печера утворена у верхньоюрських мармуризованих вапняках шляхом тектонічного розлому - внаслідок процесів підземних вод у тріщинуватих вапнякових породах.

У печері кілька з'єднаних проходами зал. Висота склепіння найбільшої та найкрасивішої зали досягає 25 метрів. Стіни прикрашені численними натічними завісами та ребрами, оригінальними нішами-ваннами.

Головна пам'ятка Скельської печери – семиметровий сталагміт.

У нижніх вузьких галереях утворилися підземні річки та озера глибиною до 70 метрів, які живлять Байдарське водосховище.

Печера занесена до книги рекордів Криму як найбільш заселена спелеофауною: павуки, ракоподібні, ногохвостки, сінокосці, багатоніжки, кажани тощо. В основному це ендеміки - істоти, що мешкають лише в цій місцевості. Температура у верхніх залах становить +12 градусів, а у нижньому, де проходять лабіринти колодязів із водою, +9 градусів.

Скельська печера відкрита для відвідування.

Скельські менгіри Байдарської долини – давні (III-II тисячоліття до нашої ери) мегалітичні споруди культового (астрономічного) призначення.

Являють собою вертикально поставлені у вигляді обелісків кам'яні брили мармурового вапняку. Висота більшого з них – 2,8 метри, іншого – 1,2 метри. Третій був викопаний у 1950-х роках під час будівництва водогону. В 1989 році було виявлено ще один повалений менгір висотою близько 2,4 метрів.

Татари називали це місце Теклі-Таш ("поставлений камінь"). Маса Менгір досягає 6 тонн. Цікаво, що поблизу немає каменоломень, а найближчі скелі розташовані за кілька кілометрів звідси.

Менгірам приписують магічні цілющі властивості, називаючи їх "місцем Сили".

Скеля "Орлиний заліт" (татарською - Седам-Кая) знаходиться за 2 кілометри на південь від села Соколине (стежка починається біля будиночка дорожнього майстра на Ялтинському шосе).

Скелі височіють біля краю Ай-Петринской яйли і обрисами нагадують розпростерті крила гігантського птаха.

Сусідня гора Сююрю-Кая (вапняковий масив, що відокремився від основної гряди і сповз у Коккозьку долину) нагадує орла, що злітає.

Дорогою до видового майданчика (1000 метрів над рівнем моря) – печера "Данильча-Коба" з джерелом питної води.

Скеля Діва - високий 70-метровий стрімчак, що виступає в море на кілька десятків метрів, силуетом віддалено нагадує дівчину з розпущеним волоссям.

Раніше між скелею Діва та берегом знаходилася скеля Монах, схожа на ченця у накинутому каптурі, але в 1931 році вона була розбита штормом.

На вершину скелі Діва можна піднятися сходами, подолавши перед цим кам'яний хаос на місці зруйнованого Монаха.

На березі трохи вище Діви знаходиться 80-метровий стрімчак Панеа, біля підніжжя якого збереглися залишки середньовічного укріпленого монастиря Панеа-Ісар VIII-XV сторічь, що використовувався генуезцями як фортеця. Відкрито залишки базиліки Х сторіччя з мозаїчною підлогою та кам'яний склеп із тридцятьма візантійськими похованнями VIII-Х століть.

Вулканічна скеля над морем (120 метрів), що носить античну назву Іфігенія, є символом селища Берегове (Кастрополь).

З нею пов'язаний міф про Іфігенію, дочку еллінського царя Агамемнона, учасника Троянської війни. Іфігенія була жрицею богині Артеміди в Тавриді, і, за переказами, приносила в жертву мореплавців, що випадково опинилися тут, скидаючи їх у море зі скелі (цей сюжет використаний у класичній трагедії Євріпіда "Іфігенія в Тавриді").

Завдяки стародавньому віку та мальовничому вигляду скеля оголошена пам'яткою природи та знаходиться під охороною держави.

Саркофаг із останками знатної боспорянки І сторіччя нашої ери був знайдений на території Керчі ув ХІХ столітті.

Похоронна камера розписана фресками зі сценами викрадення Персефони, дочки богині родючості Деметри. Склеп Деметри вважається яскравим та унікальним зразком декоративного живопису на міфологічні сюжети, виконаної в так званому квітковому стилі, найбільш характерному для боспорського живопису І-ІІ сторічь нашої ери.

Через постійне підтоплення, склеп законсервований, технологічна модель облаштована на першому ярусі Великих Мітридатських сходів. Модель у масштабі 1:1 створена з точним дотриманням усіх розмірів, пропорцій, фресок та розпису.

Сюренська вежа - частина середньовічного укріплення Сюрень (Сюйрень) у південно-східній частині гори Куле-Бурун на лівому березі річки Бельбек поряд із селом Мале Садове.

З VIII сторіччя тут була візантійська фортеця, яка з XIII століття почала набувати рис невеликого містечка. Сюренська фортеця була одним із форпостів стародавнього князівства Феодоро зі столицею в Мангупі.

Сюренська вежа зберегла купольне перекриття зі слідами фрескового розпису.

З вершини плато відкриваються захоплюючі краєвиди на околиці.