Пам'ятки Бахчисарайського району

Перевал Байдарські ворота через головну гряду Кримських гір сполучає Байдарську долину з узбережжям Чорного моря.

Висота перевалу – 503 метри над рівнем моря.

Античний портик (ворота) на перевалі було споруджено в 1848 році на честь закінчення будівництва дороги Севастополь-Ялта (стара Севастопольська дорога). Архітектор – Карл Ешліман. Масивні ворота складені із блоків вапняку. Сходовий марш веде до двох видових майданчиків, з яких відкривається чудова панорама кримського узбережжя з Фороською церквою на передньому плані.

Є автостоянка, працює кафе та сувенірний ринок.

Бельбецький каньйон (Бельбекський) - пам'ятка природи державного значення з 1975 року.

Долина річки Бельбек від селища Албат до села Танкове Бахчисарайського району, протягом 5 кілометрів є глибоким каньйоном з висотою бортів до 65-70 метрів.

Великий каньйон Криму  - пам'ятка природи, розташована на трасі Ялта-Сімферополь, за перевалом Ай-Петрі (північний схил яйли).

Являє собою глибоку, зарослу лісом гірську ущелину (довжина 3 кілометри), що виникла 1,5-2 мільйони років тому в результаті тектонічних розривів і промивання гірських порід водами річки Аузун-Узень.

Мальовничі стрімчаки, безліч водоспадів, порогів і "котлів". Найвідоміший – "Ванна молодості" (глибина до 4 метрів, температура води 11 градусів).

Струмок Кобалар протікає балкою Кобалар-Дере і впадає в Нижнє озеро в північній частині Байдарської долини.

Вода з висоти близько 14 метрів падає до маленького чистого озерця, створюючи водяну завісу під скелею.

Водоспад Кобалар (Козирок) відноситься до так званих ефемерних водоспадів. Дивовижним видовищем потоку, що стрімко падає, можна помилуватися тільки навесні і взимку. Влітку і потічок, і водоспад, як правило, вичерпуються. Їхнє виникнення пов'язане зі швидким таненням снігу на яйлах.

Водоспад Кобалар відомий серед туристів під ім'ям Козирок. Цю назву дала йому незвичайна форма уступу, з якого падає вода. Щодо топоніму "Кобалар", то назва балки в перекладі з тюркської означає "печерний яр", що відповідає дійсності.

Водоспад Козирок майже не відомий у відпочиваючих на Південному березі Криму, натомість користується популярністю серед мешканців Байдарської долини та Севастополя. Тут обладнано місце відпочинку із критими столиками. Відвідування водоспаду платне.

Городище Бакла ("квасоля") розташоване за 2,5 кілометрів на північ від села Скалисте.

Його площа близько 1 гектару знаходиться на плоскій терасі біля підніжжя гори Бакла.

Ймовірно, це був один із північних форпостів Візантійської імперії, що перетворився до X сторіччя у невелике місто (дослідники асоціюють його з містом Фулли). Проіснувало до середини XIV століття.

Городище складається з двох частин - цитаделі і посада, що примикає до неї. Збереглися велика та мала церкви, склепи, зерносховища.

Сюреньські гроти-навіси знаходяться біля дороги у села Танкове.

В одному з них виявлено поселення доби пізнього палеоліту, в іншому – мезолітична стоянка.

Гроти є класичними формами вивітрювання і водної ерозії крутих вапнякових схилів поперечної долини куести.

Природні сфінкси Каралезької долини – незвичайні кам'яні фігури, результат вивітрювання вапняку на гребені лісистого пагорба Узун-Тарла.

Деякі з кам'яних бовванів височіють над гребенем на 8-15 метрів і носять власні імена: крайня на південь фігура Юкле-Кая (Вагітна), далі Сююрю-Кая (Загострена), Чуюн-Кая, дві схожі плосковерхі Сандик-Кая (Сундук) і Шапка-Кая (Шапка).

Ескі-Кермен  - печерне місто на горі поблизу села Красний Мак.

Побудоване за доби раннього середньовіччя (V-VI сторіччя) скіфами чи готами для захисту Херсонеса від хозар. Початкова назва невідома, нинішня перекладається з татарської як "стара фортеця".

Збереглося безліч вирубаних у скельному масиві приміщень: судилище, дозорний комплекс, облоговий колодязь та інші. Особливий інтерес представляє печерний храм трьох вершників із залишками старовинних фресок.

На сусідньому плато знаходиться вежа Киз-Кулі (X-XI сторіччя).

Біля підніжжя Ескі-Кермен працює кафе-шашлична, мандрівникам пропонують нічліг.

Городище ранньосередньовічного поселення Киз-Кермен ("дівоча фортеця") на плоскій вершині однойменної столової гори над селом Машине, поряд з руїнами Тепе-Кермена.

Виникло в V сторіччі, пізніше тут було відносно велике місто.

Збереглися рештки оборонної стіни, фундаменти будівель. Печерних споруд немає.

Мангуп-Кале - місто-фортеця (VI-XV сторіччя) поряд з селом Ходжа Сала між селами Червоний Мак та Тернівка.

Розташований на вершині гори-останця, що височіє над рівнем навколишніх долин на 250-300 метрів. З VI сторіччя відомий як Дорос, столиця кримської Готії. Будівництво шахти-криниці глибиною 25 метрів на вершині гори, яка доходила до водоносної жили, зробило Мангуп неприступною фортецею, здатною витримувати тривалу облогу. З XI сторіччя - столиця князівства Феодоро, потім турецька фортеця.

У 1790 році поселення Мангуп залишили останні жителі – громада караїмів. Найкраще зберігся триповерховий палац-цитадель.

Доступ вільний. Трансфер на автомобілі та екскурсії організують із села Ходжа Сала.

Татарську назву Шайтан-Коба ("Чортова печера") носить грот, у якому виявлено стоянку стародавньої людини епохи палеоліту (100-40 тисяч років до нашої ери).

Знаходиться біля підніжжя скельного урвища на річці Бодрак, на південно-східній околиці села Скалисте.

Знайдені крем'яні вироби, кістки тварин.

Фортеця Керменчик у Високому відома з XIII сторіччя. Кам'яне укріплення на горі Фортеця (700 метрів над рівнем моря) розташоване за 0,5 кілометри на захід від села, яке до 1945 року також мало назву Керменчик (маленька фортеця).

Довжина оборонної стіни становила понад 230 метрів, з півдня була вежа-донжон. Зберігся фрагмент фортечної стіни висотою 4,2 метри і шириною 7 метрів.

Фортеця Керменчик була споруджена за часів князівства Феодоро і служила для укриття місцевого населення у разі небезпеки, а також було сполучною сигнальною посадою, добре видно з укріплень Мангупа, Сюренської фортеці, Тепе- Кермена та Киз-Кермена.

Скельська сталактитова печера в Криму знаходиться в урочищі "Карадазький ліс" біля підніжжя гори Кара-Даг на схилі Байдарської долини поблизу села Родніковське.

Відкрита та вперше обстежена в 1904 році місцевим учителем Федором Кириловим. Загальна довжина дослідженої частини становить 670 метрів.

Скельська печера утворена у верхньоюрських мармуризованих вапняках шляхом тектонічного розлому - внаслідок процесів підземних вод у тріщинуватих вапнякових породах.

У печері кілька з'єднаних проходами зал. Висота склепіння найбільшої та найкрасивішої зали досягає 25 метрів. Стіни прикрашені численними натічними завісами та ребрами, оригінальними нішами-ваннами.

Головна пам'ятка Скельської печери – семиметровий сталагміт.

У нижніх вузьких галереях утворилися підземні річки та озера глибиною до 70 метрів, які живлять Байдарське водосховище.

Печера занесена до книги рекордів Криму як найбільш заселена спелеофауною: павуки, ракоподібні, ногохвостки, сінокосці, багатоніжки, кажани тощо. В основному це ендеміки - істоти, що мешкають лише в цій місцевості. Температура у верхніх залах становить +12 градусів, а у нижньому, де проходять лабіринти колодязів із водою, +9 градусів.

Скельська печера відкрита для відвідування.

Скельські менгіри Байдарської долини – давні (III-II тисячоліття до нашої ери) мегалітичні споруди культового (астрономічного) призначення.

Являють собою вертикально поставлені у вигляді обелісків кам'яні брили мармурового вапняку. Висота більшого з них – 2,8 метри, іншого – 1,2 метри. Третій був викопаний у 1950-х роках під час будівництва водогону. В 1989 році було виявлено ще один повалений менгір висотою близько 2,4 метрів.

Татари називали це місце Теклі-Таш ("поставлений камінь"). Маса Менгір досягає 6 тонн. Цікаво, що поблизу немає каменоломень, а найближчі скелі розташовані за кілька кілометрів звідси.

Менгірам приписують магічні цілющі властивості, називаючи їх "місцем Сили".

Скеля "Орлиний заліт" (татарською - Седам-Кая) знаходиться за 2 кілометри на південь від села Соколине (стежка починається біля будиночка дорожнього майстра на Ялтинському шосе).

Скелі височіють біля краю Ай-Петринской яйли і обрисами нагадують розпростерті крила гігантського птаха.

Сусідня гора Сююрю-Кая (вапняковий масив, що відокремився від основної гряди і сповз у Коккозьку долину) нагадує орла, що злітає.

Дорогою до видового майданчика (1000 метрів над рівнем моря) – печера "Данильча-Коба" з джерелом питної води.