Пам'ятки Вінницького району

Найбільший у Європі плавучий світломузичний фонтан "Рошен" відкрито у 2011 році у Вінниці на набережній навпроти острова Кемпа (Фестивального), поряд з фабрикою Roshen.

Вінницький фонтан вважається унікальною гідротехнічною спорудою. Висота його центрального струменя досягає 65-70 метрів, фронтальний розліт - близько 140 метрів, а розміри формованого бризками і водяним пилом проекційного екрану - близько 16 на 45 метрів.

Світломузичний фонтан "Рошен" змонтований на плавучій платформі довжиною 95 метрів. Танець фігурних струменів із 277 форсунок та інші водяні ефекти забезпечують 67 насосів, які качають воду прямо з річки Південний Буг. Світлові ефекти створюють 560 підводних ліхтарів та лазерні промені.

Нічне шоу води та світла у супроводі музики відбувається у теплу пору року (з кінця травня до кінця вересня) щовечора за трьома програмами. Вдень вінницький фонтан "Рошен" працює у режимі статичного шоу, увечері – у режимі шоу зі світловими ефектами.

Оригінальна цегляна водонапірна вежа з годинником, розташована на Європейській площі в пішохідній зоні Вінниці, вважається візитівкою міста.

Вінницька вежа збудована за проєктом архітектора Григорія Артинова як основа міського водопроводу (помилково вважається пожежною каланчею).

В роки Другої світової війни вежа Артинова була пунктом спостереження за ходом бойових дій на околицях міста. В повоєнні роки була переобладнана під квартири для працівників водоканалу.

З 1993 року у вежі Артинова розташовується Музей пам'яті воїнів Вінничини, які загинули під час бойових дій в Афганістані в 1979-1989 роках. Також тут знаходиться Подільський туристично-інформаційний центр, де можна замовити екскурсію по місту та області.

Під час відвідування вежі Артинова можна піднятися на верхній оглядовий майданчик.

З 2016 року годинник на вежі п'ять разів на день виконує мелодії: о 09:00 – гімн України, о 12:00 "Ой, не ходи, Грицю", о 15:00 – "Подоляночку", о 18:00 – "Щедрик" Миколи Леонтовича, о 21:00 – "Ода на радість" Бетховена (гімн Євросоюзу).

Імпозантна п'ятиповерхова будівля готелю "Савой" з'явилася на центральній вулиці Вінниці на початку XX століття.

Під час радянсько-української війни 1917-1920 років тут тимчасово розміщувалась Директорія Української народної Республіки Симона Петлюри, потім штаб Першої Української Радянської дивізії Миколи Щорса.

Під час Другої світовой війни готель сильно постраждав від артобстрілів та авіанальотів  Унаслідок пожежі був знищений 6-й мансардний поверх, а від готелю залишились лише стіни та перекриття. Будівлю відновили через 9 років - в 1953 році.

Наразі в приміщенні готелю "Савой" тимчасово розміщується Вінницький апеляційний адміністративний суд, поки тривають ремонтно-відновлюванні роботи. Планується відбудова мансардного поверху, який згорів в 1944 році. На першому поверсі відремонтованого "Савою" обіцяють відкрити музей.

Єзуїтський монастир у Вінниці був заснований в 1610 році брацлавським старостою Валентієм-Олександром Калиновським.

До 1617 року було завершено спорудження комплексу монастирських будівель із костелом єзуїтів. Разом із домініканським монастирем він увійшов до комплексу Вінницького замку, який отримав назву "Мури".

Одночасно з костелом був заснований єзуїтський колегіум, під який було відведено значну частину монастирської будівлі. Стіни костелу мають 1,5 метри завтовшки. В них пробиті маленькі прямокутні вікна. З боку річки стіни укріплені трьома потужними контрфорсами.

В 1907 році будівля костелу була пристосована під гімназію, потім у ній розмістили міський архів.

Залишки залізобетонних споруд ставки Гітлера "Вервольф" (Wehrwolf - перевертень, озброєний вовк) часів Другої світової війни.

Секретний комплекс штабу верховного головнокомандувача збройних сил Німеччини споруджено в 1941-1942 роки в лісовому гаю біля селища Стрижавка під Вінницею. Комплекс налічував близько 20 дерев'яних будиночків та 3 наземні залізобетонні бункери. В центральній зоні були розташовані головні будівлі: приміщення Гестапо, вузол зв'язку, їдальня для вищого керівництва та офіцерів, чайний будиночок, 12 житлових будинків для генералів та вищих офіцерів штабу, а також будиночок Гітлера, який відвідував ставку "Вервольф" у 1942 та 1943 роках.

На будівництві комплексу загинули тисячі військовополонених із різних країн (біля траси у Стрижавці встановлено пам'ятник). Навесні 1944 року бункери були підірвані відступаючими гітлерівськими військами.

Збереглися вражаючі уламки залізобетону багатометрової товщини, розкидані вибухами лісом, а також басейн (пожежний резервуар). За непідтвердженими даними, могли зберегтися підземні приміщення (за легендою до 7 рівнів).

У 2011 році на території "Вервольфа" було відкрито історико-меморіальний комплекс пам'яті жертв фашизму, співробітники якого проводять екскурсії (є аудіогіди).

Доступність для маломобільних відвідувачів: наявні пандуси, експозиція на 1 поверсі.

Поруч, на території пансіонату "Ластівка", працює виставка військової техніки та зброї часів Другої світової війни.

Парафіяльний костел Святого Йосипа Обручника заснований в Немирові в XVIII сторіччі.

В 1805 році, після того, як згорів дерев'яний храм, костел був заново відбудований у камені коштом графа Станіслава Потоцького. Дві його величезні симетричні башти на фасаді домінували над міською забудовою.

За радянських часів храм був закритий та перебудований під будинок культури із залом урочистих подій, повністю втративши первісний вигляд.

В 1995 році костел Святого Йосипа повернули римо-католицькій громаді Немирова. Після реконструкції 1999 року його знову освятили.

Костел Пресвятої Діви Марії Ангельської ордену капуцинів був збудований у Вінниці в незвичному стилі тосканського бароко при старості Людовіку Калиновському.

На будівництво Калиновський виділив кошти, отримані ним внаслідок судового позову з графом Потоцьким, а також частину свого маєтку. В ХІХ сторіччі монастир був закритий російською владою і перетворений на казарми, проте костел залишався чинним як парафіяльний. Храм був закритий вже радянською владою на початку 1931 року. В часи Другої світової війни був діючим і знову закритий радянською владою в 1961 році, після смерті ксьондза Марцелія Високінського.

Зараз костел Святої Діви Марії Ангельської знову є діючим храмом католицького ордена Братів менших капуцинів. Проводяться екскурсії до підземель монастиря.

У 2023 році біля костелу Пресвятої Діви Марії Ангельської встановлено пам'ятник святому Якову, який символізує відправну точку Camino Podolico - Подільського шляху святого Якова.

Вінницький літературно-меморіальний музей Михайла Коцюбинського відкрито в будинку, в якому майбутній письменник народився та прожив до 33 років.

Садибу збудував його дід Максим Абаза на початку ХІХ століття, придбавши землю на околиці Вінниці, на Замості.

В 1926 році, з ініціативи брата письменника, було проведено реставрацію та створено музей. Експозиція побудована за монографічним принципом та розміщена у п'яти кімнатах батьківського будинку Коцюбинського. Експонати (прижиттєві видання, переклади, живопис) послідовно розкривають творчий шлях письменника та його громадську діяльність.

Літературно-меморіальний музей Михайла Стельмаха відкрито в селі Дяківці, на батьківщині видатного українського письменника, в спеціально спорудженій в 1989 році будівлі.

На першому поверсі розташована бібліотека та читальна зала. Другий поверх займають шість експозиційних залів та меморіальний кабінет Стельмаха з ірпінської дачі. У колекції є особисті речі письменника, документи, фотографії, кіноматеріали, меблі та книги з особистої бібліотеки Стельмаха.

Щорічно проводиться літературне свято до дня народження письменника.

Відвідувачі можуть відвідати територію меморіальної садиби, де знаходиться будинок родини Стельмахів.

"Меморіал мучеників за віру ХХ століття" відкрився у Тиврові в костелі святого Архангела Михайла 1 вересня 2018 року у 80-ту річницю найважчих переслідувань за віру ХХ століття, коли в Україні було закрито всі храми. Музейні експозиції зайняли приміщення нульового поверху костелу.

Величний костел у Тиврові колись вражав величчю мандрівників, які під'їжджали до міста скелястими берегами Бугу. Перший католицький храм Архангела Михайла був заснований тут ще в 1569 році, але його зруйнували повстанці під час Визвольної війни. У 1742 році брацлавський хорунжий Міхал Ян Калетинський побудував на місці старого храму новий костел, а пізніше привіз у Тиврів ченців ордена домініканців і заснував при храмі католицький монастир. Добудовував його в 1760 році Захарій Ярошинський. Окрасою будівлі були дві гостроверхі вежі, які не збереглися до наших днів. Двоповерховий П-подібний корпус келій охоплював костел замкнутим каре. Інтер'єр відрізнявся надзвчайною пишністю. Головною святинею була копія ікони Божої Матері Ченстоховської. В 1832 році монастир було закрито, костел став парафіяльним. За радянських часів монастирський комплекс було перебудовано під фабрику пластмасових виробів. До останнього часу понівечена перебудовами будівля була покинута. Наразі костел Святого Архангела Михайла у Тиврові належить католицькому ордену Місіонерів Облатів Непорочної Марії, ведеться реставрація. У 2015 році було освячено монастир Святого Євгена де Мазенода та Молодіжний центр Святого Іоанна Павла ІІ.

В експозиції "Меморіалу мучеників за віру" представлена колекція фотографій, архівних документів, листів, відео і аудіо-записів. Найціннішими експонатами вважаються особисті речі людей, яких називають мучениками за віру через те, що вони постраждали в часи атеїзму та переслідувані віруючих.

Експозицію "Меморіалу" складають 14 локацій, що ототожнюються з 14 стояннями Хресної Дороги. Кожна локація відтворює певну сторінку із життя мучеників за віру. В одній із кімнат, як приклад, зібрано синтетичний образ комуністичної реальності. Там є навіть кайдани, виписки з Кримінального кодексу та виступи представників комуністичного режиму. Відвідувачі можуть ознайомитися з тим, яким був інтер’єр будинку віруючої людини, а також антирелігійна пропаганда у тодішній школі. Кілька "стоянь" розповідають про діяння отців, які зазнали переслідувань у ті часи, коли перебували у концтаборах або загинули. Є локація під назвою "Келія смерті". Вона імітує в’язницю і кімнати для тортур. На виході з "Меморіалу" розташована експозиція "Життя після смерті". Її доповнює табличка із символічним написом: "Ми вистояли".

Також експозиція розповідає про історію Церкви в Україні в період тоталітаризму. Експонати збирали з усієї країни, але левову частку надали з фондів Місіонерів Облатів Марії Непорочної, також долучалися священики інших парафій.

Використання сучасних технологій - музики, світла, візуальних засобів - допомагає відвідувачам глибше пережити і усвідомити ще зовсім недавню дійсність.

Потрапити до "Меморіалу мучеників за віру" можна у будь-який день безкоштовно. Ініціатори створення експозиції планують розповідати відвідувачам про людей, які були вбиті чи зазнали тортур або переслідувань через віру.

Дерев'яна церква Святого Миколая в Вінниці зі дзвіницею на величезному кам'яному фундаменті - один із найкращих зразків подільської школи дерев'яної народної архітектури.

Для будівництва Миколаївської церкви в 1746 році обрали місце на протилежному від центральної частини міста березі Південного Бугу, на території Старого міста, біля підніжжя гори, де колись стояв старий вінницький замок.

Храм відрізняється архаїчними архітектурними елементами - рубані стіни і склепінчасті галереї, що спираються на стовпи. Дзвіниця, поставлена на розі гранітної підпірної стіни, в разі нападу ворогів могла служити вежею, з якої прострілюються дві стіни укріплення.

За радянських часів в приміщенні Миколаївської церкви розміщувався краєзнавчий музей, В 1970 році проведено реставрацію.

Дерев'яна Михайлівська церква на Ганщині у Вороновиці– типовий подільський тричастковий храм XVIII сторіччя.

Мальовничо розташована на схилі пагорба над ставком.

Інтер'єр прикрашений розписом ХІХ століття та безліччю рушників з різноманітною вишивкою, що надають храму особливий колорит і затишок. Вирізняється позолочений різьблений іконостас та дерев'яний різьблений портал із вороновицької церкви Різдва Богородиці.

Національний музей-садиба Миколи Пирогова розташований у мальовничому парку на березі озера на південно-західній околиці Вінниці. Відкрився у 1947 році в садибі "Вишня", де протягом останніх 20 років свого життя мешкав і працював видатний вчений, хірург, творець воєнно-польової хірургії Микола Пирогов

Садибу "Вишня" Пирогов придбав у спадкоємців доктора медицини Гриколевського у 1859 році. Він упорядкував занедбане господарство, збудував новий будинок та аптеку, посадив фруктовий сад. Тут Пирогов приймав пацієнтів і проводив складні хірургічні операції.

Основна експозиція музею про життя і діяльність Пирогова розміщується у півтораповерховому садибному будинку. Зокрема, відтворено інтрер'єр робочого кабінету з меблями тих часів. Представлено особисті речі вченого, нагороди, книги, хірургічні інструменти, фотографії членів родини. 

Поруч знаходиться музей-аптека з інтер'єрами приймальної та операційної. Основними елементами експозиції є фігури аптекаря, фельдшера, хворих і самого Миколи Пирогова. Експозиція також містить старовинні терези, копії рецептурних бланків, підручники з фармакології.

Садиба розташовується на території меморіального парку площею 6 гектарів. Його окрасою є вікова липова алея, яка була улюбленим місцем прогулянок Миколи Пирогова. Збереглися дві величезні ялини, посаджені 1862 року самим Пироговим.

За 1,5 кілометрах від садиби, в колишньому селі Шереметка розташована Миколаївська церква-мавзолей, де зберігається забальзамоване тіло Пирогова. Ініціаторкою бальзамування була його дружина – Олександра Пирогова. Тіло помістили в склеп, над яким у 1882–1885 роках було споруджено храм за проєктом архітектора Віктора Сичугова. Нині церква-некрополь є пам'яткою історії національного значення.

Палац у стилі раннього класицизму збудував у Вороновиці польський магнат Франциск Ксаверій Ґрохольський.

Будівництво тривало з 1770 по 1777 рік. Архітектурні прийоми характерні для італійської школи зодчества епохи Палладіо. Можливо, проєкт розробив королівський архітектор Доменіко Мерліні.

Головний об'єм триповерхового палацу з портиком та фронтоном доповнено бічними галереями, які закінчуються павільйонами. Фасад прикрашений ліпниною: вінками, рослинними гірляндами та коров'ячими черепами (для відведення поганого ока). У палаці 43 кімнати. Найбільш багатим оформленням відрізняються парадні Овальна та Кругла зали 2-го поверху, де зберігся декор.

Палац оточений парком французького типу. В парку збереглася кругла водонапірна вежа в романському стилі.

За однією з версій, в середині ХІХ століття маєток належав княгині Кароліні Сайн-Вітгенштейн, у якої в 1847 році кілька місяців гостював угорський композитор Ференц Ліст, написавши фортепіанний цикл "Glanes de Woronince" ("Колоски, зібрані після жнив у Воронинці"), в основі якого лежали мелодії, почуті Листом в Україні (за іншою версією, маєток Вітгенштейн був у Воронівцях на Хмельниччині).

В 1869 році садибу купив капітан II рангу Микола Можайський (за іншою версією, виграв у карти). Його брат, контр-адмірал Олександр Можайський, який прожив тут з 1869 по 1876 рік, проводив дослідження та експерименти в галузі повітроплавання. Тут він виготовив першу модель планера, яка була успішно випробувана в сусідньому селі Потуш. В 1882 році у Петербурзі літак конструкції Можайського з паровими двигунами став першим у світі літальним апаратом важчим за повітря, що відірвалося від землі, але був пошкоджений в ході випробувань.

У 1971 році у приміщенні палацу, де тоді розміщувалася школа, було відкрито Музей історії авіації та космонавтики. Основу експозиції складають документи, фотографії, книги, особисті речі, малюнки Олександра Можайського, макет літака його конструкції, а також муляжі літаків вітчизняного виробництва, сучасне льотне спорядження.

В одному з приміщень також відкрито кімнату-музей кобзаря Володимира Перепелюка.

Палац княгині Марії Щербатової у Немирові збудовано в XIX-XX століттях на місці середньовічного замку та пізнішої садиби магнатів Потоцьких.

Княгиня Щербатова отримала немирівський маєток у спадок від свого діда - графа Болеслава Потоцького. На її замовлення чеський архітектор Їржі Стібрал за участі Генріха Грюндера та Еману ель Крамаржа побудував двоповерховий палац у стилі неокласицизму.

Навколо палацу бельгійський паркобудівник Ван Геерт розбив великий парк площею 85 гектарів, який налічує зараз понад 160 видів дерев і чагарників: дуб, сосна звичайна, чорна та веймутова, бук червоний, акація біла, ялина звичайна та блакитна, граб, ялиця дерево, гінкго, платан та інші.

Парковий фасад палацу охороняють дві скульптури сонних левів. Від старих садибних споруд залишилася лише квадратна водонапірна вежа у середньовічному стилі.

Під час Першої світової війни княгиня Щербатова влаштувала в палаці лазарет, де сама працювала сестрою милосердя. Загинула вона під час радянсько-української війни від випадкового пострілу червоноармійця-мародера.

Зараз у палаці розташований санаторій "Авангард", проте відвідувачі можуть вільно милуватися інтер'єрами, що добре збереглися. Стіни прикрашені картинами українських майстрів із колекції колишньої господині. В головному холі на почесному місці висить портрет самої княгині.

Від недавна в приміщенні палацу відкрили невеличкий музей історії палацу і родини Щербатових-Строганових. В трьох музейних кімнатах зібрана аутентична колекція предметів побуту періоду княгині Марії Щербатової та живопису.