Пам'ятки Вінницької області

Державний історико-культурний заповідник "Буша" створений у 2000 році на території давнього подільського села Буша, що між Ямполем і Могилевом-Подільським. Заповідник об'єднує цілий комплекс природних, археологічних, історичних і культурних пам'яток Східного Поділля.

Своїх гостей заповідник зустрічає найбільшим у Європі музеєм історичних скульптур просто неба, де щорічно проводяться міжнародні пленери скульпторів-каменотесів. Загалом на території села можна побачити близько двохсот робіт з каменю і граніту на різну тематику.

Ключовим об'єктом заповідника є Замкова гора із залишками Бушанського замку козацьких часів та підземними ходами ХVІ–ХVІІ століть, що є пам'яткою культурної спадщини національного значення. На замчищі також знайдені залишки поселення трипільської культури – над розкопом збудовано захисний павільйон, працює археологічний музей. На схилі гори вище фортеці розташоване середньовічне кладовище, на якому збереглися козацькі хрести XVIII століття. Археологічною пам'яткою національного значення також є скельний храм V–XVII століть з рельєфними зображеннями. 

До складу заповідника входять Етнографічний музей, Художній музей та Музей ткацтва. Цікавою природною локацією є "Гайдамацький яр" з велетенськими скелями пісковику у лісовому масиві.

Адміністрація заповідника "Буша" розташовується навпроти замку. Тут можна придбати квитки в музеї та замовити екскурсії по території заповідника. Також у приміщенні адміністрації постійно проходять виставки, проводяться майстеркласи з випікання обрядового хліба.

Прикордонний Бушанський замок на південно-східному рубежі Речі Посполитої спорудив у другій половині XVI сторіччя коронний гетьман Ян Замойський. Але в історію він увійшов як героїчна козацька фортеця.

Замок розташовувався на мисі, утвореному річками Мурафа та Бушанка. 4 кутові замкові вежі з'єднувалися між собою підземними ходами. Кожна з веж мала свій окремий пороховий льох. Ще дві кам'яні вежі входили в систему зовнішніх дерев'яних оборонних укріплень.

Замок часто зазнав татарських атак. У 1617 році гетьман Станіслав Жолкевський підписав тут мирний договір із турецьким полководцем Іскандер-пашею, призупинивши на кілька років польсько-турецьку війну. В 1648 році Богдан Хмельницький підпорядкував місто Брацлавському полку, фортецю зайняли козацькі загони.

В 1654 році замок обложили польські війська. За легендою останнім етапом оборони керувала вдова сотника Зависного Мар'яна. Коли вороги увірвалися до міста, вона підпалила порохові льохи, знищивши вибухом фортецю разом із ворогами, що захопили її.

Збереглася лише одна з фортечних веж, яку в 1756 році перебудували на дзвіницю зведеної поруч Михайлівської церкви (зруйнована за радянських часів). Башта відреставрована, на період реконструкції церкви використовується як храм.

В 2000 році створено Державний історико-культурний заповідник "Буша", проводяться археологічні дослідження. На верхньому ярусі вежі розміщено музей оборони Буші, на території замчища відкрито павільйон трипільської культури, організовано виставку сучасної скульптури.

На місці верхнього городища знаходиться козацький цвинтар ХVІІІ-ХІХ столітть із масивними кам'яними хрестами різноманітних форм.

Найбільший у Європі плавучий світломузичний фонтан "Рошен" відкрито у 2011 році у Вінниці на набережній навпроти острова Кемпа (Фестивального), поряд з фабрикою Roshen.

Вінницький фонтан вважається унікальною гідротехнічною спорудою. Висота його центрального струменя досягає 65-70 метрів, фронтальний розліт - близько 140 метрів, а розміри формованого бризками і водяним пилом проекційного екрану - близько 16 на 45 метрів.

Світломузичний фонтан "Рошен" змонтований на плавучій платформі довжиною 95 метрів. Танець фігурних струменів із 277 форсунок та інші водяні ефекти забезпечують 67 насосів, які качають воду прямо з річки Південний Буг. Світлові ефекти створюють 560 підводних ліхтарів та лазерні промені.

Нічне шоу води та світла у супроводі музики відбувається у теплу пору року (з кінця травня до кінця вересня) щовечора за трьома програмами. Вдень вінницький фонтан "Рошен" працює у режимі статичного шоу, увечері – у режимі шоу зі світловими ефектами.

Оригінальна цегляна водонапірна вежа з годинником, розташована на Європейській площі в пішохідній зоні Вінниці, вважається візитівкою міста.

Вінницька вежа збудована за проєктом архітектора Григорія Артинова як основа міського водопроводу (помилково вважається пожежною каланчею).

В роки Другої світової війни вежа Артинова була пунктом спостереження за ходом бойових дій на околицях міста. В повоєнні роки була переобладнана під квартири для працівників водоканалу.

З 1993 року у вежі Артинова розташовується Музей пам'яті воїнів Вінничини, які загинули під час бойових дій в Афганістані в 1979-1989 роках. Також тут знаходиться Подільський туристично-інформаційний центр, де можна замовити екскурсію по місту та області.

Під час відвідування вежі Артинова можна піднятися на верхній оглядовий майданчик.

З 2016 року годинник на вежі п'ять разів на день виконує мелодії: о 09:00 – гімн України, о 12:00 "Ой, не ходи, Грицю", о 15:00 – "Подоляночку", о 18:00 – "Щедрик" Миколи Леонтовича, о 21:00 – "Ода на радість" Бетховена (гімн Євросоюзу).

Імпозантна п'ятиповерхова будівля готелю "Савой" з'явилася на центральній вулиці Вінниці на початку XX століття.

Під час радянсько-української війни 1917-1920 років тут тимчасово розміщувалась Директорія Української народної Республіки Симона Петлюри, потім штаб Першої Української Радянської дивізії Миколи Щорса.

Під час Другої світовой війни готель сильно постраждав від артобстрілів та авіанальотів  Унаслідок пожежі був знищений 6-й мансардний поверх, а від готелю залишились лише стіни та перекриття. Будівлю відновили через 9 років - в 1953 році.

Наразі в приміщенні готелю "Савой" тимчасово розміщується Вінницький апеляційний адміністративний суд, поки тривають ремонтно-відновлюванні роботи. Планується відбудова мансардного поверху, який згорів в 1944 році. На першому поверсі відремонтованого "Савою" обіцяють відкрити музей.

Ботанічний заказник "Долина ірисів" площею 13,7 гектарів розташований на північний захід від села Снітків, біля підніжжя пагорба в долині річки Караєць.

Тут зростає найбільша у Вінницькій області популяція жовтого болотного ірису, занесеного до "Загального переліку рідкісних та зникаючих видів судинних рослин та тварин Вінницької області, які потребують охорони".

Масове цвітіння ірисів зазвичай припадає кінець травня - початок червня. Доступ на територію долини є вільним.

Єзуїтський монастир у Вінниці був заснований в 1610 році брацлавським старостою Валентієм-Олександром Калиновським.

До 1617 року було завершено спорудження комплексу монастирських будівель із костелом єзуїтів. Разом із домініканським монастирем він увійшов до комплексу Вінницького замку, який отримав назву "Мури".

Одночасно з костелом був заснований єзуїтський колегіум, під який було відведено значну частину монастирської будівлі. Стіни костелу мають 1,5 метри завтовшки. В них пробиті маленькі прямокутні вікна. З боку річки стіни укріплені трьома потужними контрфорсами.

В 1907 році будівля костелу була пристосована під гімназію, потім у ній розмістили міський архів.

Вокзал вузлової залізничної станції "Жмеринка" - один із найбільших та найкрасивіших в Україні.

Побудований у 1899-1904 роках архітекторами Зиновієм Журавським та Валеріяном Риковим. В архітектурі величної будівлі поєднуються мотиви модерну та ренесансу (цей стиль називають українським модерном). Будівлю часто порівнюють із кораблем, що прямує з Одеси до Києва.

Було передбачено невелику, але багато прикрашену Царську залу з окремим виходом на платформу (зараз платна зала очікування).

За легендою, після того, як вокзал побачив імператор Микола II, архітектор Журавський застрелився, хибно витлумачивши захоплений вигук царя: "Ось, сучий син!".

У 1920-х роках тут тимчасово розташовувався штаб червоного командира Григорія Котовського.

За радянських часів будівля жмеринського вокзалу втратила багато елементів декору, проте в 2013 році було завершено реставрацію, яка повернула їй автентичний вигляд.

На привокзальній площі до 2012 року стояв пам'ятник Остапові Бендеру - героєві сатиричних романів Ільфа та Петрова, в яких Жмеринка згадується як один із "світових осередків культури" (всупереч поширеній думці, більш популярна крилата фраза про "останнє місто", про яке " розбиваються хвилі Атлантичного океану", відноситься до Шепетівки).

Жмеринський історичний музей розміщується у колишньому особняку графа Дмитра Гейдена в центрі Жмеринки.

Тут можна ознайомитися з історією сіл Велика та Мала Жмеринка, з яких бере початок сучасне місто, з кустарними промислами краю, з історією прокладання Центральної залізниці та будівництва залізничної станції "Жмеринка" та її вокзалу.

Експозиція розповідає про бурхливі події історії України першої половини ХХ століття: Українська революція, індустріалізація, колективізація, Голодомор. Подіям Другої Світової війни присвячено окрему залу.

Завершує експозицію розповідь про сучасний економічний та соціокультурний розвиток міста та околиць.

Залишки залізобетонних споруд ставки Гітлера "Вервольф" (Wehrwolf - перевертень, озброєний вовк) часів Другої світової війни.

Секретний комплекс штабу верховного головнокомандувача збройних сил Німеччини споруджено в 1941-1942 роки в лісовому гаю біля селища Стрижавка під Вінницею. Комплекс налічував близько 20 дерев'яних будиночків та 3 наземні залізобетонні бункери. В центральній зоні були розташовані головні будівлі: приміщення Гестапо, вузол зв'язку, їдальня для вищого керівництва та офіцерів, чайний будиночок, 12 житлових будинків для генералів та вищих офіцерів штабу, а також будиночок Гітлера, який відвідував ставку "Вервольф" у 1942 та 1943 роках.

На будівництві комплексу загинули тисячі військовополонених із різних країн (біля траси у Стрижавці встановлено пам'ятник). Навесні 1944 року бункери були підірвані відступаючими гітлерівськими військами.

Збереглися вражаючі уламки залізобетону багатометрової товщини, розкидані вибухами лісом, а також басейн (пожежний резервуар). За непідтвердженими даними, могли зберегтися підземні приміщення (за легендою до 7 рівнів).

У 2011 році на території "Вервольфа" було відкрито історико-меморіальний комплекс пам'яті жертв фашизму, співробітники якого проводять екскурсії (є аудіогіди).

Доступність для маломобільних відвідувачів: наявні пандуси, експозиція на 1 поверсі.

Поруч, на території пансіонату "Ластівка", працює виставка військової техніки та зброї часів Другої світової війни.

Старе козацьке кладовище у Буші розташований на горі, що височіє над Бушанським замком, на території Державного історико-культурного заповідника "Буша". У нижній частині цвинтаря знаходяться могили XIX століття, у верхній – давніші, ймовірно аж до XVII століття.

Тут можна побачити багато масивних кам'яних козацьких хрестів різноманітних форм. Вони виготовлені з місцевого пісковика, великі поклади якого є на околицях. Серед надгробків виділяються козацькі хрести мальтійського типу з колом посередині, хрести у вигляді "треф", ще складніші за формою – з додатковими поперечками на перекладинах.

З козацького цвинтаря відкривається найкраща панорама Буші, яка особливо виразна у світлі заходу сонця.

Парафіяльний костел Святого Йосипа Обручника заснований в Немирові в XVIII сторіччі.

В 1805 році, після того, як згорів дерев'яний храм, костел був заново відбудований у камені коштом графа Станіслава Потоцького. Дві його величезні симетричні башти на фасаді домінували над міською забудовою.

За радянських часів храм був закритий та перебудований під будинок культури із залом урочистих подій, повністю втративши первісний вигляд.

В 1995 році костел Святого Йосипа повернули римо-католицькій громаді Немирова. Після реконструкції 1999 року його знову освятили.

Католицький храм Святого Олексія в Жмеринці закладений у 1904 році коштом імператора на честь царевича Олексія. Освячений у 1910 році.

Костел виконаний у модному тоді неоготичному стилі. Був частково зруйнований в 1936 році.

Наприкінці ХХ століття костел передали віруючим, коштом громади було відновлено колишній вигляд: за старими кресленнями та фотографіями відбудовано стрілчасту вежу, реставровано внутрішні інтер'єри.

Костел Святого Флоріана Шарого, на честь якого названо місто Шаргород, збудовано в 1595 році князем Яном Замойським, канцлером і великим коронним гетьманом.

Тринефна базиліка складена з рваного вапняку. Циліндричне склепіння суцільно покрите чудовим орнаментальним розписом у стилі "гротеск". У головному вівтарі – розп'яття роботи старих італійських майстрів.

До наших днів комплекс дійшов лише з невеликими змінами, внесеними під час реставрації у 1717 році.

Костел Святої Анни побудований в Барі для ордену домініканців у 1811 році, хоча його заснування відносять ще до часів королеви Бони.

За деякими даними, він був заснований ще в 1550 році і носив ім'я Святого Миколая.

У 1768 році під його склепіннями представники польського дворянства на чолі з кам'янецьким єпископом Адамом Станіславом Красінським оголосили про створення Барської конфедерації – військово-політичного союзу для захисту шляхти від притисків польського короля та боротьби за незалежність Польщі від російської імперії, що дало поштовх Коліївщині та фактично призвело до першого поділу Польщі.

У нинішньому вигляді костел Святої Анни відбудовано в 1902-1908 роках. Прекрасний зразок неоготики.

У 1933-1942 роках костел двічі закривали. Зараз він знову чинний.