Пам'ятки Львівської області

Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького представляє видатну колекцію творів української національної культури та мистецтва.

Понад 175 тисяч експонатів віддзеркалюють еволюцію художньої культури України впродовж дев’яти століть. Особливу цінність має збірка сакрального мистецтва ХІІ–ХVІІІ століть.

Музей заснував у 1905 році греко-католицький митрополит Андрей Шептицький як "Церковний музей", у 1913 році урочисто передав його у дар українському народу. Роботу з організації музею очолював професор Іларіон Свєнціцький, активну участь у його розвитку брали Іван Франко, Михайло Грушевський та інші.

У просторих експозиційних залах основного музейного корпусу розгорнуто постійну експозицію "Українського мистецтва ХІІ – початок ХХ століття", що презентують перлини національної та світової мистецької скарбниці. Серед творів українського середньовічного сакрального мистецтва виділяються давні ікони: "Юрій Змієборець" (ХІV сторіччя), "Архангел Михаїл з діяннями" (ХІV сторіччя), "Свята Параскева П'ятниця" (ХІV століття), "Богородиця Одигітрія" (ХV століття) та інші. У книжкових фондах – Бучацьке Євангеліє (ХІІІ століття), Пандекти Антіоха (1307 рік), видання першодрукарів Швайпольта Фіоля, Франциска Скорини, Івана Федорова та інших. Також представлена графіка, скульптура, народне мистецтво.

Відділами Національного музею Шептицького є експозиція "Українське мистецтво ХХ століття" в історичному корпусі музею, художньо-меморіальні музеї Івана Труша, Олекси Новаківського, Олени Кульчицької, Леопольда Левицького, облаштовані у колишніх оселях та творчих майстернях цих видатних українських митців.

Національний музей-меморіал пам'яті жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" відкрито у Львові в будівлі, яку протягом 85 років займали каральні органи різних влад.

Комплекс на перетині сучасних вулиць Бандери та Коперника споруджений в кінці ХІХ століття для австрійської жандармерії. Потім у будівлі розташовувалися в'язниці польської, німецької та радянської влади. В 1941 році тут було знищено найбільшу в Західній Україні кількість політв'язнів – 1645. За часів німецької окупації в будівлі розміщувалася слідча в'язниця Гестапо. Після Другої світової війни вона використовувалася радянськими карально-репресивними органами для утримання полонених повстанців. Після проголошення незалежності України, тут був розташований слідчий ізолятор СБУ.

Музейний комплекс "Тюрма на Лонцького" відкрито Центром досліджень визвольного руху та Службою безпеки України. Відтворено автентичну обстановку в'язниці. Комплекс включає камеру-одиначку, камеру смертників, кабінет слідчого. Представлені розсекречені "розстрільні списки", а також архівна справа одного з найвідоміших в'язнів - отця Миколи Хмілевського, керівника підпільної греко-католицької церкви та члена Української головної визвольної ради.

Екскурсії проводяться за попереднім записом.

Національний природний парк "Північне Поділля" створено у 2012 році на території 15,5 тисяч гектарів в межах Золочівського району Львівської області з метою збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об'єктів Північного Поділля.

Цікава Біла гора, на якій збереглася степова рослинність у поєднанні з буково-грабовим лісом. З неї відкриваються краєвиди на рівнини Малого Полісся, узгір'я Гологори та середньовічний Олеський замок. Також на території нацпарку розташовані Золочівський та Підгорецький замки, Василіанський монастир на давньоруському городищі та інші історичні пам'ятки.

На горі Менич знаходяться оголення тортонських пісковиків - геологічна пам'ятка природи місцевого значення. На території геолого-ботанічної пам'ятки природи "Трінога", серед зелені лісу на вершині гори можна побачити скелі найвибагливіших форм вивітрювання.

Біля витоків Західного Бугу, однієї з найбільших рік України, щорічно відбувається міжнародний екологічний етнофестиваль "Чисті джерела Бугу".

Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької, який називали "галицькою Ла Скалою", свого часу був найбільшим театром Львова.

Побудований у 1837-1842 роках коштом графа Станіслава Скарбека (на порталі збереглася літера "W" його герба "Абданк"). Проєкт будівлі в стилі віденського класицизму завдовжки близько 96 метрів, завширшки 76 метрів та площею понад 7000 квадратних метрів розроблений архітекторами Людвігом Піхлем та Йоганом Зальцманом. Під портал із шістьма іонічними колонами могла в'їхати трійка коней. Була передбачена прогресивна на той час система опалення та вентиляції.

На цій сцені виступали Ніколо Паганіні, Ференц Ліст, Сара Бернар.

В 1923 році тетру було присвоєно ім'я Марії Заньковецької.

Новояворівський краєзнавчий музей розташований в центрі міста на першому поверсі Палацу культури "Кристал".

Експозиція музею знайомить з традиціями яворівського краю, історією унікальної "яворівської забавки", особливостями
вишивки "яворівкою" та яворівського строю.

У музеї організовуються лекції, семінари та курси, освітні проєкти, різноманітні майстер-класи, проводяться виставки робіт місцевих художників.

Жовківська синагога - оригінальна і добре відома в світі культова споруда в стилі ренесансу з елементами бароко, що входила до системи міських укріплень. До синагоги примикали міські стіни та Єврейські ворота, а сама вона могла бути потужною оборонною вежею.

Побудована в 1698 році за сприяння короля Яна ІІІ Собеського на місці згорілої дерев'яної синагоги.

В 1941 році вибухом було зруйновано перекриття та інтер'єр.

До початку 1990-х років будівля використовувалася як склад. Наразі ведеться реставрація, планується відкриття Єврейського центру Галичини.

Нинішня будівля Стрийської міської ради збудована в кінці 1886 року австрійською владою як комплекс окружного суду з в'язницею. За польської влади будівля зберегла профіль, а за радянських часів у ньому розмістилися міська рада.

В 1990 році, ще за радянської влади, на флагштоку над міськрадою вперше в Україні було піднято національний жовто-блакитний прапор.

На території колишньої в'язниці відкрито меморіал пам'яті жертв репресій

Палац у Мостиськах збудували на початку XIX столітті для Антонія Страхоцького. Тоді це було окреме село Рудники у північному передмісті Мостиськ, що нині злилося з містом.

Автором проєкту палацу, ймовірно, був популярний на той час архітектор Фридерик Бауман. Палац у романтичному стилі має два крила, які поєднує вежа-ротонда зі шпилястим дахом під черепицею, і нагадує оборонний замок. Головний вхід до палацу за архітектурою подібний до храму, він має неоготичний щипець, гострі арки лоджії, які підпирають колони. На вході гостей зустрічали лежачі леви. Біля палацу була велика оранжерея, схожа на готичну каплицю, та парк зі ставком. Посередині водойми на маленькому острівці стояла альтанка.

Після смерті Антонія Страхоцького маєток з палацом перейшов до графа Борковського, згодом – до графа Холоневського. З 1914 року селом Рудник володів Ланцютський банк, який отримав його від останнього власника за борги.

В часи Першої світової війни в колишньому маєтку Страхоцького розташувався штаб одинадцятої російської армії, яка вела облогу фортеці Перемишль, і саме в цьому палаці було підписано акт про капітуляцію Перемишлю.

Під час Другої світової війни будівля палацу постраждала. Велику бібліотеку та колекцію творів мистецтва, вишуканого посуду та виробів з металу розграбували. Була знищена оранжерея та мальовничі комини на даху.

Після Другої світової війни радянська влада розмістила у палаці школу, яка знаходиться тут і нині. Всередині приміщень збереглися залишки ліпнини.

Палац львівських архієпископів в Оброшиному – видатний зразок галицької заміської садиби, в архітектурі якої переплелися стилі бароко, рококо та сецесії (австрійського модерну).

З XV сторіччя село Оброшине під Львовом служило літньою резиденцією львівських архієпископів. У 1730 році архієпископ Ян Скарбек збудував тут палац за проєктом архітектора Юзефа Фонтани. Спочатку архітектурний комплекс був витриманий у стилі бароко. У 1922-1925 роках архітектор Броніслав Віктор перебудував парадний фасад у стилі модерну, при цьому парковий фасад зберіг барокове оформлення. Службові будівлі, що примикають до парадних воріт, прикрашені скульптурами у стилі рококо.

До палацу примикає дендропарк (60 видів дерев та чагарників) із невеликим звіринцем.

Нині на території садиби розташовано науково-дослідний інститут землеробства та тваринництва.

Палац у Буську в парку над Бугом, останнім власником якого був граф Казимир Бадені, збудований в 1810 році буським поміщиком Войцехом Мієром як житловий будинок і канцелярія.

Намісник Галичини Казимир Бадені придбав його в 1876 році та перебудував під власну літню резиденцію. Одночасно з палацом було закладено парк (зараз імені Івана Франка), алеї якого плавно спускаються до Бугу. Комплекс складається з основної двоповерхової будівлі та двох бічних крил. Окрасою палацу є двоярусний портик з колонами та балконом з балюстрадою. В інтер'єрах зберігся старовинний паркет, викладений сімома кольорами, а також ліпний герб графської родини Бадені.

У період після Другої світової війни тут розташовувалась військова частина. Наразі покинута будівля перебуває у власності Міністерства внутрішніх справ України. В травні 2016 року міністерство передало палац графа Бадені громаді міста Буськ. Внаслідок пожежі в листопаді 2016 року пошкоджено покрівлю та перекриття на площі 150 квадратних метрів.

Розглядається питання про реставрацію та створення музею.

Палац у Туліголовому збудував у 1899 році галицький шляхтич Станіслав Баль (Балл).

Проєкт палацу у стилі французького неоренесансу розробив львівський архітектор Владислав Галицький (за іншою версією, Фердинанд Фелльнер та Герман Гельмер, автори Одеської опери). Багате скульптурне оформлення будівлі виконав майстер Петро Герасимович.

Також зберігся парк та два флігелі.

Від 1954 року у садибі Балів розміщувався туберкульозний диспансер. В 2022 році палац передано у розпорядження Історико-краєзнавчого музею у Винниках.

Елегантна ренесансна будівля палацу була збудована для графа Сапеги, проте пізніше архітектор Ян де Вітте перебудував її для родини Любомирських.

З ХІХ сторіччя будівля належала українському товариству "Просвіта".

Зараз у приміщенні палацу Любомирських розташовується експозиція Музею старовинних європейських меблів та порцеляни (680 предметів) - філія Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України.

Романтичний палац у Роздолі до приходу більшовиків належав графському роду Лянцкоронських.

Палац збудовано 1874 року графом Каролем Лянцкоронським на місці старого садибного будинку, закладеного 1704 року львівським земським суддею Міхалом Жевуським.

Будівля у стилі французького ренесансу, спроєктована архітектором Іваном Левинським (за іншими даними – Юліаном Захаревичем), непогано збереглася до наших днів. Галереї палацу прикрашають медальйони із зображенням олімпійських богів.

Граф Лянцкоронський, захоплений античною культурою, багато подорожував Малою Азією і зібрав багату колекцію скульптури та живопису. Значна частина колекції згодом опинилася у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, а виявлені нещодавно у парку античні скульптури, які вважалися гіпсовими копіями, наразі зберігаються у Львівській галереї мистецтв.

За радянських часів на території садиби функціонував санаторій.

Наразі палац Жевуських-Лянцкоронських у Роздолі перебуває у приватній власності, планується реставрація.

Садиба Лянцкоронських у місті Комарно закладена в XVIII столітті навпроти старого замку. Палац у стилі класицизму побудований у кінці ХІХ століття.

До 1939 року в садибі розташовувалася польська школа. Під час Другої світової війни палац сильно постраждав і з того часу не відновлювався, зараз у руїнах. Парк у дуже занедбаному стані.

Палац Лянцкоронських збудований у Тартакові в XIX столітті на місці замку Потоцьких, закладеного у XVIII сторіччі польським магнатом Феліксом Казимира Потоцьким. Від старого оборонного замку збереглися фрагменти валів та стін з південно-західного боку.

Новий палац у стилі французького необарокко збудував у Тартакові Збігнев Лянцкоронський. Вважається, що взірцем для архітектурного проєкту тартаківського палацу послужило Казино де Парі (Casino de Paris) в Монако. Двоповерховий палац з ризалітом та балконом має бічну вежу. З півдня до будинку прибудовано Г-подібний господарський корпус.

За радянських часів у палаці Лянцкоронських розміщувалася школа. В 2010 році пам'ятка архітектури була передана в концесію приватному інвестору за умови реставрації та створення туристичного центру.