Пам'ятки Львівської області

Замок-палац магнатського роду Марсів побудований у Судовій Вишні в XVIII-XIX століттях встилі історизму. Є пам’яткою архітектури місцевого значення.

Довкола палацу був висаджений парк за проєктом Арнольда Рерінга. Останнім власником, на початку ХХ століття (до 1939 року), був власник цегельного заводу Ян Марс.

За радянських часів у будівлі знаходився гуртожиток зооветеринарного технікуму. Нині палац у напівзруйнованому стані через пожежу, яка сталася в 1993 році.

В 2023 році руїни палацу Марсів продали на аукціоні. Новим власником історичної будівлі стало ТОВ "Фонд українсько-польської історії людей" з Рівного. Одним із майбутніх проєктів нові власники розглядають соціальне житло для внутрішньо переміщених в ході російсько-української війни осіб.

Палац мистецтв "Вілла Б'янки" у Дрогобичі – яскравий зразок архітектурного стилю сецесії (віденського модерну) кінця XIX – початку XX століття.

Багато оформлена темно-зелена двоповерхова будівля належала доктору-рентгенологу Йозефу Ротту. Будинок описаний у новелі Бруно Шульца "Весна" як "Вілла Бьянки".

Зараз це будівля Палацу мистецтв, що належить музею "Дрогобиччина", і використовується як виставковий центр.

Тут представлені настінні малюнки Бруно Шульца, виявлені в 2001 році на "Віллі Ландау" в Дрогобичі.

Тематична виставка "Скарби графа Лянцкоронського" представляє понад 150 предметів високохудожніх творів образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва.

Також представлено український живопис ХХ століття.

Найрозкішніший палац Львова створений для впливових польських магнатів Потоцьких за проєктом спілки львівських архітекторів Людвіга Балдвіна-Рамулта, Юліуша Цибульського, Петра Гарасимовича та Леонарда Марконі.

Замовником був граф Альфред II Юзеф Потоцький, завершував будівництво його син Роман Потоцький. Палац у стилі історизму споєктовано за зразком резиденцій entre cour et jardin короля Людовика XIV епохи барокового класицизму, коли чітке планування поєднується із багатим зовнішнім оформленням.

Збереглися інтер'єри в стилі короля Людовика XVI. Зокрема, на першому поверсі розміщені парадні зали для прийому гостей, в оформленні яких широко використано ліпнину, позолоту, кольоровий мармур, розпис. За радянських часів тут розміщувався Палац одружень.

В 2007 році в Палаці Потоцьких відкрили Музей європейського мистецтва XIV-XVIII століть – відділ Львівської національної галереї мистецтв ім. Бориса Возницького. На другому поверсі представлено одну з найбагатших збірок творів європейського мистецтва в Україні, серед яких "Ловля коралів і перлів" Якопо Цуккі, "Платіж" Жоржа де ла Тура, "Портрет молодої патриціанки" Софонісби Ангішоли, "Алегорія Божественного милосердя" невідомого німецького художника XVІІ століття, "Відвідини Марії Єлизаветою" Яна ван Скореля, ескізи монументальних розписів Пауля Трогера, Йозефа Вінтерхальтера, Франца Антона Маульберча та інших.

На подвір'ї палацу Потоцьких відкрито Парк замків та оборонних споруд давньої України. Архітектор Ігор Качор створив у масштабі 1:50 макети 18 фортифікаційних споруд, які існують зараз або існували раніше на історичних теренах України-Русі. Вхід на територію безкоштовний.

Шептицька філія Львівського музею історії релігії розташовується в палаці Потоцьких, що є пам'яткою архітектури місцевого значення.

Кристинопільський замок побудований у XVIII столітті за проєктом французького архітектора П’єра Ріко де Тірреджеллі для представників могутнього роду польських землевласників Потоцьких. У своїй архітектурі будівля поєднує два стилі: бароко та ранній класицизм.

Палац Потоцьких мав близько 40 кімнат, декілька салонів, велику бальну залу, китайський кабінет і бібліотеку. Архітектурний комплекс також включав будівлі кухні, броварні, винокурні, казарм, стайні та інші господарські приміщення. Нинішній вигляд палацу значно змінений в наслідок численних пожеж та перебудов.

Музей релігії розташовується у ньому з 1990 року. Основна експозиція розповідає про історія Кристинополя (Шептицького) у ХVІІ-ХІХ століттях та про його засновників.

Також представлена колекція вишиванок та іншого одягу колишнього Сокальського повіту, старовинні предмети побуту, макет палацового комплексу.

У підвалі виставлені зразки цегли, яка застосовувалась під час будівництва палацу.

Еклектичний палац графського роду Сєменських-Левицьких у Львові збудований у 1849 році на місці старої садиби XVIII сторіччя.

Посол галицького сейму Констянтин Сєменський замовив проєкт у прусського архітектора Фридерика Баумана. У 1877 році архітектор Отто Вагнер на замовлення таємного радника Станіслава Костки Сєменського-Левицького перебудував палац у стилі французького бароко. Декор фасаду та інтер'єрів виконав скульптор Петро-Віталіс Гарасимович.

Палац має бічні флігелі та великий двір. На схід від головних воріт знаходиться в'їзд у стайні та манежу, прикрашений двома головами коней (Станіслав Костка Сєменського-Левицький був президентом Галицької комісії з розведення коней).

Нині у будівлі розміщується школа-інтернат.

Палацом Сосновського у Львові називають прибуткові будинки архітектора Юзефа Сосновського з елементами неоготичного та неороманського стилів, які були збудовані в 1901 році за його власним проєктом. Скульптурне оформлення фасадів приписують Антонію Попелю.

Будинок нагадує середньовічний рицарський замок і складається з двох окремих кам'яниць з окремими входами і сходовими клітками.

Витончений палац в англійському стилі збудувала в Бродах у 1909 році графиня Тишкевич.

Палац Тишкевичів знаходиться в передмісті Старі Броди, на березі мальовничого ставка. Невелика двоповерхова будівля з колонадою багато прикрашена ліпниною. Інтер'єри не збереглися.

Наразі тут знаходиться Бродівський держлісгосп, який підтримує будівлю та територію в порядку.

Неоготичний палац на вулиці Пекарській у Львові, відомий як палац Туркулів-Комелло, збудований у 1840-1843 роках. графом Генриком Дідушицьким.

Авторство проєкту будівлі у стилі ранньої неоготики венеціанського типу приписують Фридерикові Бауману, польському архітектору епохи романтизму. Готичними елементами тут є і великі стрілчасті арки, і хрестоцвіти. Головний фасад будівлі, розгорнутий у бік невеликого парку, підкреслює портик на двох колонах, які підтримують балкон із мереживними поручнями, завдяки чому будівля нагадує романтичний середньовічний будинок.

У другій половині ХІХ століття палац належав графині Феліції Камелло. У 1920-1930 pоках будівлею володів адвокат Батицький, Його донька, артистка Софія Батицька, першою удостоїлася титулу "Міс Полонія".

Садиба у селі Вишня з ХІХ століття належала польському комедіографу Александеру Фредро, дідові митрополита Андрея Шептицького, одного з найшанованіших предстоятелів Українсбкої греко-католицької церкви.

До наших днів збереглися палац у стилі неоренесансу, збудований у 1835 році, флігель з баштою, парк зі ставком та господарські споруди. Нині тут розташовується аграрний коледж.

У палаці збереглася пишна ліпнина у зовнішній та внутрішній обробці, старовинні сходи, кілька кахлевих печей, книжкові шафи з бібліотеки письменника.

Відкрито кімнату-музей Александера Фредро та Андрея Шептицького. В експозиції представлені оригінальні меблі, а також макет палацу, виготовлений студентами Варшавської політехніки.

Маловідомий маєток Яблоновських-Бруницьких у Підгірцях біля Стрия є добре збереженим палацово-парковим комплексом XVIII-XIX століть, пам'яткою архітектури місцевого значення. Зараз перебуває у приватній власності та відроджується волонтерами як туристичний об'єкт.

Заміський палац у родовому маєтку в Підгірцях заклав у 1734 році Юзеф Александер Яблоновський на місці старого мисливського замку, що існував тут з XVII століття. Будівля зведена архітектором Бернардом (можливо, Бернардом Меретином) відповідно до принципів французького заміського будинку maison de plaisance. Палац був розкішно умебльований, мав бібліотеку на 1000 томів та галерею портретів польських гетьманів.

У 1815 році Підгірці перейшли у власність родини Бруницьких, яка володіла маєтком до 1939 року. Наприкінці XIX століття Юліан Бруницький реконструював палац у романо-готичному стилі за проєктом чернівецького архітектора Карла Ромшторфера. Споруда була електрифікована і забезпечена водопостачанням, страви і продукти з кухні у підвалі піднімали в їдальню спеціальним ліфтом. Довкола було багато господарських споруд, оскільки пан Бруницький серйозно займався сільським господарством, зокрема створив розсадник плодових і декоративних дерев.

Палац оточений парком площею 8,2 гектари, який є пам'яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення – його вважають одним із перших дендропарків Галичини.

За радянських часів палац Яблоновських-Бруницьких перетворили на інтернат, а згодом на форелеву ферму. Протягом багатьох років будівля стояла пусткою та руйнувалася, хоча була приватизована ще у 2000-х роках.

З 2014 року палац належить трьом місцевим родинам, які послідовно відроджують архітектурну пам'ятку. Проведено низку протиаварійних робіт, частково відновлено інтер'єри десяти кімнат. Власники проводять екскурсії та надають приміщення для фотосесій.

Триповерхова кам'яниця на розі площі Ринок та вулиці Ставропігійської є однією з найстаріших будівель центральної частини Львова.

Збудована у стилі пізнього ренесансу в 1593 році. Саме в цьому будинку заможний флорентійський купець Роберто Бандінеллі в 1629 році відкрив першу у Львові пошту. Пізніше власниками були були місцеві вірмени, австрійці, поляки.

Зараз "Палаццо Бандінеллі" є відділом Львівського історичного музею, що відтворює житлові інтер’єри, характерні для побуту заможних львів’ян XVII–XVIII століть.

До уваги відвідувачів – зала для урочистих прийомів, а також анфілади кімнат: вітальні, галереї парадного портрету, кабінету, їдальні тощо. В кімнатах експонуються зразки меблів ручної роботи, порцелянового та фаянсового посуду з Європи, Китаю та Японії, колекція столового срібла, живописні полотна.

Окрасою колекції є ткані шпалери, виготовлені на індивідуальне замовлення короля Франції Людовіка XVI. Велику цікавість викликає інтер’єр кухні, де зібрано зразки старовинного металевого посуду.

Раніше в Палаццо Бандінеллі розміщувався музей "Королівська пошта", що розповідав про розвиток поштової служби на Галичині, будівництво поштових трактів, відкриття поштових станцій з готелями, появу диліжансів та листоноші.

Пам'ятник-триптих "Будителям" у Стрию присвячений одночасно трьом найвидатнішим літературним діячам України, чия творчість дала поштовх до пробудження в народі української національної самосвідомості: Тарасові Шевченку, Іванові Франку та Лесі Українці.

Автори скульптури: Василь та Володимир Одреховські. Пам'ятник складається з трьох бронзових скульптур на повний зріст, які розміщені в нішах арок під загальною високою ажурною тригранною аркою з білого мармуру. Монумент увінчує декоративний вічовий дзвін, що символізує заклик до об'єднання нації.

Колона Адама Міцкевича – один з двох пам'ятників видатному польському поетові, створеним в Україні до його сторіччя (другий знаходиться в Івано-Франківську).

Ідею проєкту монумента як колони запропонував письменник Адам Креховецький. Урочисте закладання першого каменю в постамент на Маріацькій площі (зараз площа Адама Міцкевича) відбулося в день століття Міцкевича в 1898 році.

Спорудження монумента тривало п'ять років, він був відкритий 30 жовтня 1904 року. Вважається одним з найкращих пам'ятників Міцкевичу в світі.

Пам'ятник борцям за волю України встановлений у Городку в 2003 році з ініціативи товариства "Меморіал". Присвячений бійцям УВО-ОУН Василю Біласу, Дмитру Данилишину, Володимиру Старику та Юрію Березинському, які загинули у 1932 році під час збройного нападу на міську поштово-судову установу польської влади.

Зараз у колишній будівлі пошти розміщено Городоцьку районну держадміністрацію.

Автор оригінального проєкту пам'ятника – професор Іван Самотос.

Пам'ятник українському композитору Володимирові Івасюку відкрито у Львові в 2011 році з ініціативи та коштом музиканта Святослава Вакарчука.

Автор найвідомішої української естрадної пісні "Червона рута" Володимир Івасюк вважається одним із основоположників української поп-музики. Його загадкова смерть у 1979 році, згідно з останніми даними, була організована КДБ за завданням вищого керівництва СРСР.

Бронзову скульптуру висотою 3,5 метри виготовив скульптор Сергій Олешко. Івасюка зображено на прогулянці львівською вулицею.