Пам'ятки Житомирського району

Напівзруйнований келійний корпус єзуїтського монастиря - найдавніша архітектурна пам'ятка Житомира.

Монастир на Замковій горі збудований у XVIII сторіччі ченцями-єзуїтами, яких запросив у місто каштелян київський Ян Казимир Стецький. Серед можливих архітекторів називають Павла Гіжицького, Паоло Фонтану, Доменіко Фонтану.

При монастирі діяла трикласна школа. Прилеглі землі польський король Август II своїм привілеєм передав під юрисдикцію монастиря, виключивши з-під контролю міського самоврядування Юридику Єзуїтську, свого роду "місто в місті".

Єзуїтський костел був зруйнований російськими гусарами і донськими козаками в 1769 році. Від усього монастирського комплексу донині збереглися лише руїни двоповерхового келійного корпусу. Планується реставрація.

Парк культури та відпочинку ""Шодуарівський – найпопулярніша зона відпочинку мешканців Житомира.

Створений в XIX столітті відомим на Волині меценатом та дослідником, бароном Де Шодуаром.

Парк займає площу 36 гектарів, значна частина його розташована на схилах берегів річки Тетерів. На території зростає 80 видів дерев та кущів, деякі завезені з різних куточків світу. Перед центральним входом знаходиться гарний каскад із фонтанів, за входом – оглядові майданчики. Від парку веде спуск до човнової станції на річці.

Наймальовничіше місце - підвісний пішохідний міст (350 метрів) через річку Тетерів.

Народний краєзнавчий музей у Радомишлі заснований у 1959 році. В ньому зібрано експонати, документи, фотографії, що відображають побут та політичне життя радомишлян на тлі світових подій XVII-XX століть.

У першій кімнаті представлені стародавні кістки, бивні мамонта, череп туру, роги благородного оленя (в 1963 році в Радомишлі було досліджено стоянку первісних людей, встановлено пам'ятник).

Далі йдуть стенди періоду козацтва, Радомишля кінця XIX та початку XX століття, Другої світової війни та подій новітньої історії.

Парк "Горошківське замчище" в Хорошеві  закладений у XVIII столітті на високому березі річки Ірша на місці середньовічного замку литовського княжого роду Сапєг (збереглися оборонні земляні вали та рови).

Маєток у Горошках з 1796 року належав полководцю Михайлу Кутузову, він бував тут у 1802-1805 роках.  У ХІХ столітті в центрі парку розташовувався палац, який належав Кутузову, а потім його нащадкам (згорів у 1919 році).

Збереглося близько 60 вікових дубів.

Будівлю було збудовано в 1897 році для Житомирського окружного суду за проєктом архітектора Володимира Безсмертного.

Нині це один із корпусів агроекологічного університету.

Є пам'яткою архітектури місцевого значення.

Великокоровинецький краєзнавчий музей Чуднівської міської ради засновано у 1961 році зусиллями вчителів та учнів місцевої школи.

Його експозиція розповідає про минуле й сучасне Великих Коровинців.

Окрему експозицію присвячено родині українських промисловців та меценатів Терещенків, яким село належало з 1870 року. Федір Терещенко збудував тут цукровий завод, лікарню, дві школи, церкву, залізничну станцію та інші інфраструктурні об'єкти.

Триповерхова будівля водяного млина в Паволочі розташована біля греблі на річці Роставиця. Млин збудований у XIX столітті, коли в селі проживала велика єврейська громада.

Водяний млин на річці Унава в селі Квітневе на Житомирщині збудований у 1905 році. Достовірної інформації про його першого власника немає. Згідно з різними даними, це міг бути князь Горчаков або родина графині Кудашевої. За радянських часів млин був переобладнаний на гідроелектростанцію. Тривалий час будівля стояла пусткою.

У 2017 році старий млин отримав нове життя завдяки місцевому аграрному підприємцю та меценату Володимиру Дідківському, який перетворив будівлю на ресторан. Зовні будівля зберегла автентичний вигляд, а всередині розмістилася банкетна зала. На території розбито ландшафтний парк.

Великий затоплений гранітний кар'єр розташований в селі Нова Рудня, неподалік Тригір'я.

Мальовничі береги, що поросли сосновим лісом, оточують стрімкі гранітні скелі.

Місце маловідоме та малолюдне, поки що чисте.

Житомирський обласний літературний музей розташований у старовинній двоповерховій будівлі в стилі модерн, побудованій на початку XX століття.

Експозиція складається з чотирьох відділів: французького письменника Оноре де Бальзака, житомирського театрального художника Івана Шевченка, поета-перекладача Бориса Тена та родини композитора Михайла Скорульського.

Синагога в Паволочі збудована в 1772 році, коли в селі була велика єврейська громада.

В 1993 році в приміщенні колишньої синагоги відкрився історико-краєзнавчий музей села Паволоч.

Експозиція музею розміщена на двох поверхах в 14 залах. Є облаштовані зали для зустрічей чи проведення конференцій.

Історичний музей імені Івана Огієнка в Брусилові був заснований у 1960 році на громадських засадах в кількох кімнатах теперішнього приміщення редакції газети "Відродження".

Організатором і першим керівником музею був Яків Галайчук. В середині 1980‑х років музей отримав окреме приміщення, яке займає донині.

У 2009 році громадський музей став відділом Житомирського обласного краєзнавчого музею і йому було присвоєне ім’я уродженця Брусилова Івана Огієнка (Митрополита Іларіона) – визначного вченого-історика, мовознавця та літературознавця, поета та прозаїка, редактора та видавця, політолога і теоретика канонічного права, громадсько-політичного і церковного діяча, перекладача Біблії на українську мову. 21 серпня 2010 року перед музеєм був відкритий перший в Україні пам’ятник Іванові Огієнку роботи скульптора Анатолія Бурдейного.

Експозиція музею розміщена в двох залах. Одна з них відображає основні етапи життя та громадської діяльності Івана Огієнка. В експозиції представлені багаточисленні праці митрополита Іларіона з історії України, історії української церкви, історії української мови, які були видані в Канаді в 1950-1970 роках; примірник лондонського видання Біблії 1962 року в перекладі митрополита Іларіона з дарчим написом дочці Лесі; фотографії Івана Огієнка; родинна шафа – придане дружини Івана Огієнка; інтер’єр української хати Київської губернії початку ХХ століття, яка допомагає відтворити обстановку, в якій жив сам Огієнко.

В другій залі представлені матеріали, які розповідають про історію Брусилівського краю та селища Брусилів. В експозиції представлені колекція монет солідів (перша половина ХVІ століття), яка знайдена на території краю; примірник "Євангелія" 1753 року, інструменти та вироби брусилівських ремісників, предмети побуту; сільськогосподарські знаряддя праці, традиційний український чоловічий та жіночий одяг; фотографії, документи, книги відомих людей Брусилівщини.

Монумент пам'яті учасників "Коліївщини", страчених у Кодні, встановлено на виїзді із села в бік Андрушівки.

У 1768 році на цьому місці відбулася масова кара захоплених у полон українських повстанців, які боролися проти польського панування під час козацько-селянського повстання під керівництвом Максима Залізняка та Івана Ґонти. Повстання разом із поляками придушили російські війська. У Кодні стратили близько 300 людей. Під керівництвом польського воєначальника Юзефа-Габріеля Стемпковського повстанцям рубали голови, садили на палю, четвертували.

До 200-річчя трагедії на козацькому кургані-могилі, оточеному щільним кільцем дерев, встановлено монумент пам'яті учасників "Коліївщини".

На трасі поворот позначений покажчиком "Козацька могила".

Коростишівський народний історичний музей засновано в 1965 році. Музей розташовується у Коростишівському будинку культури.

Його фонди налічують понад 6000 предметів зберігання. Експозиція у трьох залах розповідає про історію краю від давніх часів до сучасності, про заснування та розвиток Коростишева, про видатних мешканців міста. Зокрема, представлено знахідки трипільської культури і Давньої Русі з археологічних розкопок у селі Городське, предмети домашнього вжитку та одяг місцевих мешканців XIX - початку XX століть, особисті речі житомирських партизан часів Другої світової війни.

Окремий розділ присвячено Голодомору 1932-1933 років.

Перлиною художньої частини експозиції є добірка картин народного художника України, видатного пейзажиста Микола Максименка, що родом з Житомирщини.

Домініканський монастир був заснований у Любарі в 1634 році. Тоді ж князь Станіслав Любомирський збудував перший домініканський костел.

В середині XVII сторіччя храм був зруйнований козаками під час Визвольної війни. У 1752 році його знову відбудував Францішек Фердинанд Любомирський, він був освячений в ім'я Святих Михайла і Яна Непомука.

У 1864 році домініканський монастир був закритий, костел став парафіяльним. За радянської влади храм також було закрито.

Нині це діючий костел святого Архангела Михаїла та святого Домініка. Йде реставрація.