Пам'ятки Житомирської області

Кімната-музей історії Коростенського фарфорового заводу працює в міському будинку культури з 2012 року.

Тут представлено частину експозиції, яка раніше розміщувалася у вестибюлі головного корпусу підприємства, що нині не працює.

У створенні експозиції також допомагали місцеві жителі. Сьогодні кількість унікальних речей музейної кімнати становить близько 500 одиниць.

Об'єкт "Скеля" в Коростені - це колишній секретний підземний командний пункт Коростенського укріпрайону № 5, що входив до так званої "Лінії Сталіна".

Побудований у 1936 році на основі системи природних та штучних печер у гранітній скелі, на якій у VIII-XIII століттях стояло давньоруське місто Іскоростень. Також відомий як "Бункер Сталіна".

На випадок війни звідси планувалося здійснювати командування Південно-Західним фронтом. Об'єкт не використовувався за призначенням. У 1941 році тут протягом тижня оборонявся від фашистів загін із 200 червоноармійців.

У радянські часи об'єкт залишався у віданні військових, потім був переведений у систему цивільної оборони. Весь цей час обладнання (система вентиляції, водопостачання, автономного електроживлення, зв'язку) залишається у працездатному стані. Гриф секретності було знято в 2005 році, зусиллями ентузіастів розпочалося створення військово-історичного музейного комплексу "Скеля", присвяченого початковому періоду Другої Світової війни. Досліджено один із ймовірних трьох рівнів коридорів та печер.

Екскурсії проводяться по попередньому замовленню.

Водонапірна вежа у стилі модернізованої готики – один із символів старого Житомира.

Збудована в 1898 році за проєктом архітектора Арнольда Енша.

Після введення в експлуатацію нового комплексу "Водоканалу", необхідність використання окремих водонапірних веж відпала.

Наразі це пам'ятка архітектури місцевого значення.

Будівлю обласної державної філармонії імені Святослава Ріхтера було збудовано в Житомирі в 1858 році як міський театр з ініціативи польського драматурга та громадського діяча Юзефа Ігнація Крашевського, який був і художнім керівником театру.

На той час будівля театру вважалася однією з найкращих в Україні.

Наразі житомирська філармонія є пам'яткою архітектури місцевого значення.

Старовинний особняк, збудований у XIX столітті на Замковій площі для голови житомирської католицької єпархії називають у Житомирі Єпископським будинком.

Наразі тут розміщується Житомирський обласний краєзнавчий музей, заснований ще в 1865 році, коли Волинський губернатор Михайло Чортков виставив у публічній бібліотеці свою колекцію із зразків 48 мінералів та гірських порід.

Далі експозицію поповнила колекція монет ватажка житомирського дворянства Симонича, матеріали Волинського єпархіального давньосховища, націоналізовані художні колекції графів Ілінських-Стецьких з Романова та барона Івана де Шодуара з Житомира.

Зараз фонди Житомирського краєзнавчого музею налічують 150 тисяч пам'яток історії та культури, проте в експозиції представлено лише невелику частину, що стосується історичних подій першої половини XX сторіччя. Основні виставкові площі займає художній відділ музею, де представлено унікальну колекцію творів образотворчого мистецтва італійських, голландських, французьких, польських та російських майстрів XVI-XX століть.

Історичну експозицію планують розгорнути у будинку магістрату.

Городище літописного древлянського міста Звягель (Взвягель, Возвягель) розташоване за 5 кілометрів на північ від нинішнього центру Звягеля, поряд з автомобільним мостом через річку Случ, за 500 метрів на північ від траси.

Возвягель вперше згадується у 1257 році в Іпатіївському літописі у зв'язку з походом князя Данила Галицького на підконтрольну татарам Болохівську землю. Місто тоді було повністю знищене, а нове поселення пізніше виникло на місці нинішнього центру міста Звягель.

Північне городище є овальним земляним укрупненням з ровами і валами на крутому березі річки Случ.

Будівлю водяного млина на річці Микі на південній околиці Радомишля зведено в кінці ХІХ століття (за іншими даними в 1904 році) на фундаментах паперової фабрики, заснованої в 1606 році архімандритом Єлисеєм Плетенецьким для забезпечення папером друкарні Києво-Печерської лаври.

Фабрику було зруйновано під час козацьких повстань. Зведена на руїнах будівля млина у стилі неоготики зовні нагадує середньовічний замок. Будівля має три крила від 3 до 5 поверхів, з'єднаних 8-поверховою вежею в центрі. У вежу-дзвіницю ведуть гвинтові сходи зі 158 сходинок.

Млин функціонував до 1960-х років, потім довгий час стояв занедбаним. У 2011 році з ініціативи родини Богомолець-Шереметьєвих у відреставрованій будівлі було відкрито історико-культурний комплекс "Замок Радомисль".

В автентичних інтер'єрах XVII-XIX столітть виставлено експозицію "Музею української домашньої ікони" та предметів старовини. Представлено 5 тисяч ікон XVII-XXI століть з усіх регіонів України із приватної колекції Ольги Богомолець, у тому числі роботи народних художників, які найчастіше надавали образам живих людських рис та емоцій. Перлина колекції – ікона Миколи Чудотворця, вирізана на камені.

Також у музеї можна побачити унікальні старовинні фотографії, колекцію старовинних карток у Трапезному залі, колекцію старовинних прасок та домашнього начиння, старовинні дерев'яні скульптури, антикварні люстри, картини та меблі.

Крім того, у "Замку Радомисль" відновлено процес ручного виготовлення паперу. Фабрика з виробництва паперу (папірня) має все обладнання, яке використовувалося ченцями в XVII столітті, а також друкарський верстат для нанесення тексту на готові листи. Бажаючі можуть відвідати майстер-клас та власноруч виготовити аркуш паперу.

В замку є концертна зала на 150 місць, велична обрядна зала для урочистостей, старовинна трапезна з великою замковою піччю та 60-літровим казаном на відкритому вогні.

Поруч із замком розбито ландшафтний парк.

Державний геологічний заказник "Кам'яне село" знаходиться на території Поліського заповідника, у Замисловицькому лісництві, за 30 кілометрів на північний схід від Олевська.

Великі валуни, розкидані серед лісу між сосен і дубів, утворюють "вулиці", на яких є "будинки", "церква" та "школа". На одному з каменів є три заглиблення, що нагадують відбитки людських ніг - "сліди Бога".

Ймовірно, валуни приніс льодовик, після чого вони зазнали вивітрювання. Існує кілька народних легенд про походження "Кам'яного села". Одна з них розповідає про те, як жадібні жителі лісового поселення відмовили у притулку мандрівникам, за що були покарані - їхні будинки скам'янілі.

Мальовниче озеро на місці затопленого гранітного кар'єру "Високий Камінь" у районі Коростишева.

Багато туристів відзначають схожість стрімких скелястих берегів, що поросли соснами та берізками, з озерами та річками Карелії.

Прекрасне місце для відпочинку з наметом.

Римо-католицький конкафедральний костел Святої Софії з дзвіницею висотою 26 метрів вважається однією з головних архітектурних пам'яток Житомира завдяки вдалій комбінації стилів пізнього ренесансу та бароко.

Костел збудований у XVIII сторіччі на Замковому майдані Житомира з ініціативи єпископа Самійла Ожиги, реконструйований у ХІХ столітті із застосуванням прийомів класицизму. Товщина цегляних стін сягає 2 метрів. Фасад розбитий на два яруси, будинок увінчаний вежами з гострими шпилями. Один із пілонів будівлі прикрашений барельєфом, створеним знаменитим піаністом та композитором Юліушем Зарембським.

Збереглося багате внутрішнє оздоблення - ліпнина та настінні розписи. Нині це діючий католицький собор парафії Святої Софії.

В 2011 році перед собором Святої Софії був встановлений пам'ятник Папі Римському Іоанну Павлу II.

Величний костел Різдва Пресвятої Діви Марії закладений у 1608 році коштом графа Адама Олізара, відбудований в камені в 1779 році Юзефом Олізаром.

В архітектурі бароко використано стиль Людовіка XIV. Вівтар прикрашала картина польського художника Франциска Смуглевича "Ісус на хресті". У бічній каплиці знаходився сімейний склеп Олізарів.

За радянських часів храм використовувався як зерносховище, а потім як приміщення кінотеатру.

В 1991 році будівлю костелу Різдва Пресвятої Діви Марії було повернуто католицькій громаді міста. В 2008 році проведено повну реставрацію. Інтер'єри прикрашені роботами польського майстра різьблення по дереву Фурдини.

Перед костелом встановлено пам'ятник поетові та громадському діячеві Густаву Олізару.

Костел Святого Антонія Падуанського у Старій Котельні закладений у 1783 році коштом поміщика Антонія Прушинського. Дата та ім'я засновника збереглися на кам'яній табличці на фасаді будівлі.

Костел розташований на валах старослов'янського городища Котельнич. Виконаний у найкращих традиціях пізнього бароко. Фасад оздоблений пілястрами іонічного ордера. Збереглися залишки кам'яної огорожі.

В радянські часи костел Святого Антонія Падуанського був закритий, донині дожив у дуже поганому стані. Нині відроджується зусиллями невеликої католицької громади Старої Котельні.

Неоготичний костел Святої Клари, розташований на березі маленького ставка у Городківці, здалеку можна прийняти за середньовічний замок.

В архітектурі цієї нехарактерної для Центральної України споруди простежується тісне переплетення романського та готичного стилів, підкреслене поєднанням дикого каменю з червоною цеглою.

Ініціатором будівництва костелу Святої Клари став польський письменник-мемуарист Євстахій Івановський, який проживав у Халаїмгородку (колишня назва Городківки). Храм письменник хотів збудувати на честь небесної покровительки своєї матері Клари Івановської. Виконати свою обіцянку він не встиг, але, вмираючи, заповів це зробити іншим.

У 1912 році костел Святої Клари все-таки було споруджено коштом Ромуальда Жмігродзького.

Костел є пам'яткою архітектури місцевого значення. Нині храм належить римо-католицькому ордену Босих Кармелітів.

Краєзнавчий музей Романівщини розсташовується в окремому одноповерховому приміщенні в центрі селища міського типу Романів. Вхід на територію музею оформлений стилізованою дерев'яною брамою.

Експозиція у чотирьох залах розповідає про історію краю від первісних людей, черняхівської і трипільської культур, скіфів, Київської Русі до сучасності. В етнграфічній колекції представлені українські старожитності та старовинні пердмети побуту.

Окрема експозиція розповідає про місце в історії Романова родини графів Ілінських-Стецьких. Зокрема, представлені портрети членів родини, матеріали про палац Ілінських-Стецьких в Романові, фотокопії картин із палацу.

Також широко представлено зразки скловиробів Романівського склозаводу.

Літературно-меморіальний музей Лесі Українки у Звягелі створено в маленькому будинку, в якому в 1871 році народилася майбутня поетеса.

Простий одноповерховий будинок міщанина Окружка в 1870 році орендувала родина Косачів: голова з'їзду мирових суддів Петро Косач та його дружина Ольга, яка відома під літературним псевдонімом Олена Пчілка. Маленька Лариса провела тут перші два роки життя, після чого родина переїхала.

В інтер'єрах батьківського будинку Лесі Українки, що збереглися, відновлено обстановку дитячої кімнати та кабінету батька, в інших кімнатах представлені реліквії родини Косачів, у тому числі особисті речі Лесі Українки.

Перехідна галерея веде до сусіднього будинку (колишнього господарського), де розгорнуто літературно-меморіальну експозицію.

На подвір'ї встановлено бюст Лесі Українки.

З 2023 року Літературно-меморіальний музей Лесі Українки є комунальним закладом Звягельської громади. Має філію - Музей родини Косачів- Драгоманових.