Пам'ятки Коростенського району

Кімната-музей історії Коростенського фарфорового заводу працює в міському будинку культури з 2012 року.

Тут представлено частину експозиції, яка раніше розміщувалася у вестибюлі головного корпусу підприємства, що нині не працює.

У створенні експозиції також допомагали місцеві жителі. Сьогодні кількість унікальних речей музейної кімнати становить близько 500 одиниць.

Об'єкт "Скеля" в Коростені - це колишній секретний підземний командний пункт Коростенського укріпрайону № 5, що входив до так званої "Лінії Сталіна".

Побудований у 1936 році на основі системи природних та штучних печер у гранітній скелі, на якій у VIII-XIII століттях стояло давньоруське місто Іскоростень. Також відомий як "Бункер Сталіна".

На випадок війни звідси планувалося здійснювати командування Південно-Західним фронтом. Об'єкт не використовувався за призначенням. У 1941 році тут протягом тижня оборонявся від фашистів загін із 200 червоноармійців.

У радянські часи об'єкт залишався у віданні військових, потім був переведений у систему цивільної оборони. Весь цей час обладнання (система вентиляції, водопостачання, автономного електроживлення, зв'язку) залишається у працездатному стані. Гриф секретності було знято в 2005 році, зусиллями ентузіастів розпочалося створення військово-історичного музейного комплексу "Скеля", присвяченого початковому періоду Другої Світової війни. Досліджено один із ймовірних трьох рівнів коридорів та печер.

Екскурсії проводяться по попередньому замовленню.

Державний геологічний заказник "Кам'яне село" знаходиться на території Поліського заповідника, у Замисловицькому лісництві, за 30 кілометрів на північний схід від Олевська.

Великі валуни, розкидані серед лісу між сосен і дубів, утворюють "вулиці", на яких є "будинки", "церква" та "школа". На одному з каменів є три заглиблення, що нагадують відбитки людських ніг - "сліди Бога".

Ймовірно, валуни приніс льодовик, після чого вони зазнали вивітрювання. Існує кілька народних легенд про походження "Кам'яного села". Одна з них розповідає про те, як жадібні жителі лісового поселення відмовили у притулку мандрівникам, за що були покарані - їхні будинки скам'янілі.

Пам'ятник тризубу, гербу України, встановлено у маленькому сквері на залізничному вокзалі Коростеня.

Саме тут у 1918 році, в штабному вагоні урядового поїзда керівників УНР, державним гербом країни було затверджено тризуб – герб князя Володимира Великого.

Автором проєкту тризуба був художник та архітектор Василь Кричевський, якому голова Центральної Ради Михайло Грушевський доручив розробити державну символіку.

Пам'ятник спорудили коштом місцевого підприємця Володимира Козаренка. На гранітній стелі розміщена табличка з написом: ”Тут 12 лютого 1918 року Мала Рада (Президія Центральної Ради України) у місті Коростені затвердила тризуб як герб Української Народної Республіки, основу сучасного герба України”.

Центральний парк "Древлянський" в Коростені - упорядкована зона відпочинку на схилах гранітної скелі, на вершині якої у VIII-XIII сторіччях розташовувався літописний Іскоростень.

На місці городища зведено макет дерев'яних укріплень стародавнього міста, встановлено пам'ятник древлянському князю Малу, а на березі річки біля підніжжя скелі - пам'ятник княгині Ользі, яка, за легендою, провела останні роки життя в зруйнованому нею Іскоростені. Глибоке місце на річці Уж де, за переказами, княгиня любила купатися, відзначено табличкою “Купальня княгині Ольги”.

На протилежному березі встановлено пам'ятник Добрині Микитовичу, якого вважають уродженцем Коростеня, а також пам'ятник древлянській князівні Малуші та її синові, майбутньому князю Володимиру Великому. В 2015 році навпроти центрального входу до парку встановили пам'ятник князю Володимиру (скульптори Віталій Рожик та Василь Фещенко).

Парк Древлянський - улюблене місце прогулянок мешканців Коростеня.

До 2016 року парк носив ім'я Островського.

У вересні тут щорічно відбувається Міжнародний фестиваль дерунів. На вході до парку можна побачити пам'ятник деруну.

Свято-Василівський собор - найдавніший храм міста Овруч.

Споруджений в 1190 році князем Рюриком Ростиславовичем на місці дерев'яного храму, збудованого на згадку про загиблого в 977 році князя Олега Святославовича. Будівництвом керував давньоруський зодчий Петро Милоніг, один із чотирьох архітекторів домонгольського періоду, чиї імена зберегла історія.

За архітектурою храм близький до Софії Київської. У зовнішньому оформленні використані київські, смоленські та гродненські прийоми, що створюють суворе та водночас багате оздоблення храму.

В 1321 році Василівська церква в Овручі була майже повністю зруйнована литовцями, відновлена на початку 1909 року відомим архітектором Олексієм Щусєвим (за цю роботу він отримав звання академіка архітектури). Розписи на неканонічні сюжети виконав видатний художник Кузьма Петров-Водкін. Також збереглися фрагменти давньоруських фресок.

Поруч розташований жіночий Свято-Василівський монастир, збудований у псковському архітектурному стилі одночасно з реставрацією храму. В комплекс входить келійний корпус та дзвіниця.

До 1000-річчя Василівської церкви встановлено гранітний хрест.

Кафедральний собор Різдва Христового, який також називають Свято-Ольгинською церквою, височіє над річкою Уж на околиці "Древлянського парку" у Коростені.

Назва пов'язана з легендою про те, як княгиня Ольга, яка спалила Іскоростень у помсту за смерть свого чоловіка, покаялася в скоєному і після прийняття християнства збудувала на згарищі храм, куди приїжджала замолювати гріхи.

Парафія Святої Ольги була заснована в Коростені в 1990 році.

Сучасна експозиція Коростенського краєзнавчого музею відкрита в 1987 році в приміщенні колишнього штабу Коростенського укріпрайону.

Тут представлена ​​історія розвитку краю з найдавніших часів на основі результатів археологічних досліджень, проведених у 1990-х роках.

Найціннішими експонатами є зразки мінералів, зброя XIII-XIX століть, знаряддя праці поліщуків, предмети народного декоративно-ужиткового мистецтва.

Особливе місце в експозиції займає полотно-діорама "Княгиня Ольга біля стін древнього Іскоростеня" (художник Олександр Туранський, 1982 рік), що відтворює картину прибуття київської княгині, що овдовіла, до стін непокірного міста.

Садиба родини знаменитого мандрівника та етнографа Миколи Миклухо-Маклая знаходиться в урочищі Гамарня на західній околиці Малина.

Мати Миклухо-Маклая купила маєток Гамарня на початку ХІХ століття в князів Щербакових, сам вчений бував тут кілька разів.

З 1931 року біля садиби розміщується Малинський лісотехнічний технікум (зараз - коледж). Особливу цінність представляє парк, в якому багато рідкісних дерев віком 500-600 років. Зберігся будинок з елементами неоготики, збудований Миклухами – зараз це частина одного з корпусів коледжу.

В 1986 році в ньому було відкрито невелику музейну експозицію, присвячену науковій діяльності дослідника. В 2015 році відкрито музей Миклухо-Маклая. Встановлено погруддя вченого та пам'ятна дошка.

Підприємство "Коростенський фарфоровий завод" протягом багатьох років було одним із найбільших виробників фарфорового посуду в Україні.

Коростенський фарфоровий завод засновано в 1904 році польським підприємцем Тимофієм Пржибильським. Під час Другої світової війни завод було зруйновано, знову введений в дію в 1944 році.

В радянські часи підприємство спеціалізувалося на випуску фарфорових виробів культурно-побутового призначення: столові, чайні, кавові сервізи, гарнітури різної комплектації, сувенірні вироби на замовлення.

Експозицію кращих зразків продукції заводу досі можна було побачити у вестибюлі головного корпусу. Наразі підприємство закрито. Частина експозиції представлена на виставці фарфору в Коростенському будинку культури.

Музей Локомотивного депо станції Коростень розповідає про історію розвитку залізничного транспорту та будівництво Києво-Ковельської залізниці.

Спорудження станції Коростень почалося в 1902 році. Нині цей складний залізничний вузол - один з найважливіших в країні.

Колекцію раритетів для музею Локомотивного депо збирали ентузіасти з-поміж його працівників.

Продовженням експозиції можна вважати комплекс виробничих приміщень.

Пам'ятник деруну відкрили в Коростені у 2009 році, під час проведення другого Міжнародного фестивалю дерунів.

Деруни (картопляні оладки) вважаються традиційною стравою Полісся.

Пам'ятник розташований у  Древлянському парку в центрі Коростеня. Являє собою кошик з дерунами, встановлений на постаменті із сірого та червоного граніту, здобутого в Коростенському районі. Автор пам'ятника – коростенський художник Володимир Козиренко.

Виступ граніту на правому березі річки Уж на північно-західній околиці Коростеня відомо як "Червона гірка" або "Городище Мала".

Це 30-ти метрова гранітна скеля червоного відтінку з вертикальними схилами. У VII-XIII сторіччях на вершині гори розташовувалася головна фортеця стародавнього Іскоростеня, що служила у X сторіччі резиденцією древлянського князя Мала - одне із 4-х давньоруських городищ біля Коростеня. У цих місцях було виявлено сліди пожежі та великої битви, які вчені вважають слідами облоги Іскоростеня в 946 році київською дружиною княгині Ольги, яка мстила за смерть свого чоловіка князя Ігоря.

Під час археологічних досліджень, проведених у 2004 році, було знайдено великоморавські срібні сережки, арабський дирхем, золотий солід візантійського імператора Костянтина та інші знахідки, що свідчать про великі торговельні зв'язки Іскоростеня. Вони експонуються у краєзнавчому музеї Коростеня.

Великий гранітний кар'єр, затоплений водою, розташований поруч із Олевським щебеневим заводом на околиці Діброви.

Вода в кар'єрі неймовірно прозора та має блакитний відтінок. Водойма оточена соснами та березами. Поруч велика гора з відвалів порожньої породи, яка через вивітрювання утворює незвичайні форми. З вершини відкривається прекрасний вид на околиці.

Дібровський кар'єр - одне з улюблених місць занурення українських дайверів. У прозорій воді під час занурення можна побачити затоплену техніку - бурові машини та трансформаторну станцію на глибині 30 метрів, “сторожову вежу” на 12 метрах, затоплені дерева та інше.

Кип'ячівський чоловічий монастир Казанської ікони Божої Матері  заснований в 1917 році в урочищі Кип'яче на правому березі річки Ірша під Чоповичами.

За легендою, в 1911 році тут було явище вогненної ікони Казанської Божої Матері, а вода тутешнього джерела закипіла і стала цілющою. Спочатку обитель іменувалася на честь Преображення Господнього, а в народі її називали Кип'ячівським монастирем.

Обитель проіснувала лише 17 років і була закрита більшовиками, дерев'яну Казанську церкву розібрано. Кип'ячівський чоловічий монастир Казанської ікони Божої Матері відновлено у 2002 році. Відновлено храм Казанської ікони Божої Матері, монастирський корпус, джерело та купальня.

Після відкриття чоловічого монастиря кілька жінок стали жити неподалік, обравши чернече життя. У 2002 році починається розвиток жіночого ставропігійного монастиря на честь Афонської ікони Божої Матері, закладається храм на дванадцятьох Афонських каменях, привезених зі святої гори. Сьогодні храм на честь Афонської ікони Божої Матері має кілька унікальних святинь – це частка поясу Божої Матері, мощі 24 старців з Афона, чудотворна ікона Троєручиця.