Пам'ятки Ужгородського району

Закарпатський обласний художній музей імені Йосипа Бокшая розташований в колишньому будинку жупанату в Ужгороді. 

Масивна адміністративна будівля в стилі класицизму на пагорбі в центрі міста була збудована в 1809 році для розміщення органів місцевої влади. На фасаді можна побачити герб комітату Унг. Будинок пов'язаний із подіями угорської національно-визвольної боротьби та діяльністю українського товариства "Просвіта".

З 1979 року приміщення займає Закарпатський обласний художній музей імені Йосипа Бокшая з експозицією робіт українських, угорських та західноєвропейських художників. 

Основу музейної колекції становлять твори колишньої Земської картинної галереї. Мистецький доробок художників Закарпаття представляють роботи визнаних корифеїв образотворчої культури Йосипа Бокшая, Адальберта Ерделі, Андрія Коцки, Василя Свиди, Золтана Шолтеса та багатьох інших.

Зоологічний музей Ужгородського національного університету заснований в 1946 році при Біологічному факультеті УжНУ з ініціативи першого декана факультету Івана Рогаля.

Музей розташовується в неоготичній будівлі колишнього василіанського монастиря 1912 року, де також розміщується Фізичний факультет УжНУ.

В експозиції представлено понад 5000 екземплярів комах, риб, земноводних, плазунів, птахів та ссавців з усіх континентів та океанів світу (загалом у фондах 150 тисяч експонатів). Зокрема, представлені гігантський кенгуру з Австралії, африканський страус, американський кайман, індійський слон і бенгальський тигр, тібетські мавпи, антарктичний пінгвін тощо.

Значний інтерес становлять колекція денних хижих птахів та сов з території Закарпаття і Східної Словаччини ужгородського натураліста Олександра Грабаря та колекція тропічних комах, яку зібрав наприкінці XIX століття професор Іштван Лаудон.

Екскурсії необхідно замовляти за три дні до їх проведення.

Римо-католицький костел Святого Августина в Перечині збудовано на початку XX століття за сприяння місцевого лісохімзаводу, оскільки на підприємстві працювало багато іноземних фахівців із католицьких країн.

Ініціатором став італієць Гайотто Франческо, який придбав земельну ділянку та виділив частину коштів на будівництво.

Костел був освячений у день Святого Августина, отримавши назву на його честь.

Храм в стилі еклектики невеликий, але високий (34 метри) та дуже стрункий, спрямований у небо.

Римсько-католицький костел Святого Юрія (Георгія) споруджено в XVII сторіччі володарем Ужгорода Юрієм Другетом, який навернувся в католицтво, на місці зруйнованого ним же лютеранського храму.

Будівництво продовжив його спадкоємець Міклош Берчені. В XVIII столітті храм був перебудований у стилі необароко, над оформленням працював знаменитий майстер Янош Лукач. На дзвіниці встановлено годинник, який іде ось уже понад 150 років.

В інтер'єрі особливої уваги заслуговує незвичайний необароковий вівтар 1895 року роботи майстра Лукаша Йожефа Краккера.

Старовинну будівлю пивоварні "Совине гніздо", що в центрі Ужгорода навпроти будівлі міськради, іноді називають "підвалами Ракоці", "винним погребом", "Богольваром" або просто "амбаром".

Вважається, що будинок пивоварні з підвалами для бочок з пивом було закладено в XVII сторіччі за князя Ференца II Ракоці, хоча на фасаді зараз можна побачити дату "1781". Будівництво пивоварні пов'язують із сплеском промисловості, торгівлі та виноробства на Закарпатті. Для зберігання продуктів та напоїв склад використовувався до кінця XX століття.

До останнього часу будівля була занедбана, але в 2011 році приміщення розчистили та підготували до проведення винного фестивалю "Закарпатське Божоле". Після проведеної реставрації тут розмістився Ужгородський культурно-історичний центр "Совине гніздо", який швидко став популярним майданчиком для проведення різних фестивалів, ярмарків та винних дегустацій.

Під час російсько-українськой війни 2022 року в "Совиному гнізді" облаштували Центр гуманітарної допомоги для вимушених переселенців.

Найдовша в Європі липова алея простяглася на 2,2 кілометра вздовж річки Уж у місті Ужгород. Алея починається від Театральної площі і тягнеться набережними Незалежності та Студентській до стадіону "Авангард".

Парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення "Липова алея" площею 1 гектар закладений у 1928 році чеськими ботаніками під час спорудження набережної Ужа. Зараз алея налічує 191 липу, а також 4 туї західні та 2 дуби. Завдяки тому, що тут зібрано липи різних сортів, цвіте алея протягом усього літа від початку червня, наповнюючі повітря медовими ароматами.

Окремою ботанічною пам'яткою природи місцевого значення є "Ясен Масарика", що росте на початку набережної Незалежності. Обвитий ліаною 120-річний ясен звичайний висотою 30 метрів названий на честь першого президента Чехословацької Республіки Томаша Масарика, який виступав на захист прав українців.

Музей закарпатського художника Андрія Коцки відкрито в ужгородському будинку, в якому він жив з 1945 року.

Експозицію побудовано на матеріалах, зібраних сестрою художника Анною. В його майстерні представлені деякі роботи Коцки – портрети та пейзажі післявоєнного періоду.

З іншими роботами майстра можна ознайомитись у меморіальній частині музею, де збережено житлову обстановку будинку.

В саду навколо будинку ростуть плодові дерева та чагарники, а також рідкісні декоративні види європейської та місцевої флори.

Меморіальний будинок-музей Андрія Коцки є філією Закарпатського обласного художнього музею імені Йосипа Бокшая.

Будинок-музей народного художника України Федора Манайла присвячений життю та творчості одного із основоположників Закарпатської школи живопису.

Музей відкрито в 1981 році в будинку, в якому Манайло жив в середині XX століття в Ужгороді. Тут він викладав декоративне мистецтво в Ужгородській школі ремесла та Ужгородському училищі прикладного мистецтва, працював головним художником Закарпатського обласного будинку народної творчості.

Музейна експозиція налічує понад 2 тисячі експонатів, серед яких особисті речі художника, документи з його особистого архіву, а також художні твори, що знайомлять із творчістю Федора Манайла: живопис, графіка, декорації та інші.

Збережено інтер'єр майстерні та вітальні художника.

Меморіальний будинок-музей Федора Манайла є філією Закарпатського обласного художнього музею імені Йосипа Бокшая.

Народознавчий музей "Верховина" розташовується у приміщенні Волосянківської загальноосвітньої школи.

В експозиції представлені різноманітні етнографічні матеріали, які характеризують культуру та побут мешканців Великоберезнянщини: зразки народного вбрання, вишивані рушники, ткацький верстат, керамічний посуд, інші предмети селянського побуту.

Краєзнавчий музей міста Перечин відкрився в 2019 році в історічній будівлі жандармської управи часів Австро-Угорщини і Чехословаччини.

В приміщенні збереглися деякі оригінальні елементи інтер’єру: дерев'яні вікна і двері, кахельна пічка, плитка на підлозі.

Експозиція відтворює історію міста Перечин крізь призму часів і національностей, які тут проживали. Зокрема, представлено побут українців, італійців, німців, угорців, австрійців.

Також в музеї можна дізнатися про історію центральної вулиці Перечина і його промислових районів Яслище та Поташня, про першу аптеку міста, про історію освіти в регіоні та про видатних краян.

Проводяться майстеркласи з гончарства та вечорниці за участі колективу "Карічка".

Православна Свято-Миколаївська церква розташована на піднесенні в центрі міста.

Перша дерев'яна православна церква Святого Миколая в Перечині згадується у 1751 році. Вона знаходилася на території цвинтаря трохи вище за нинішній кам'яний храм, який був збудований у 1763-1769 роках. Його високу дзвіницю, прибудовану в 1810 році, добре видно на пагорбі Гурка трохи осторонь центру міста.

Греко-католицька церква Святого Миколая Чудотворця височить над центром міста Перечин двома стрункими вежами.

Храм заснований у XVIII сторіччі. За радянських часів Миколаївську церкву закрили, будівля була занедбана та руйнувалася. В 2002 році завершено реконструкцію. Тут зберігаються мощі Святого Миколая Чудотворця.

Церква Святого Архангела Михаїла в закарпатському селі Вишка – пам'ятка дерев'яного зодчества національного значення.

Має риси класичного храму бойківської архітектурної школи: три зруби з ялинових брусів на кам'яному фундаменті, поставлені поспіль по поздовжній лінії із заходу на схід, перекриті шатровими склепіннями, кожен увінчаний маківкою.

Спочатку центральний зруб був вищим за інші, але в другій половині XVIII сторіччя шатровий верх над бабинцем замінили на каркасну дзвіницю, яка стала вище.

Як багато дерев'яних церков на Закарпатті, Михайлівську церкву не оминула доля бути заживо похованою в металевому саркофазі, що приховав під собою оригінальні візерунки обшивки стін та даху гонтом.