Пам'ятки Івано-Франківської області

Екоферма "Гуцульська сироварня" у Яворові спеціалізується на виробництві козячих сирів з молока кіз зааненської, альпійської, ламанчської та нубійської порід. Це один із нових об'єктів гастрономічного туризму на Прикарпатті, що сповідує принцип Slow Food.

Козину ферму з сироварнею заснував у Яворові місцевий підприємець Назарій Вепрук. Зараз його стадо нараховує понад 60 кіз чотирьох порід.

На фермі виготовляють 15 видів сиру – дев’ять твердих і шість м’яких (пармезан, гауда, каччота, бергкезе, чеддер, сулугуні, халумі, фета, моцарелла, бринза, вурда, рікотта та інші). У 2019 році на фермі відкрилася колиба з магазином і дегустаційною залою.

Для відвідувачів проводять екскурсії територією та демонстраційними залами, де можна познайомитися з процесом перетворення козячого молока на сироватку і сири різних видів. Наприкінці екскурсії проводиться дегустація, під час якої можна скуштувати готову продукцію екоферми "Гуцульська сироварня". До сирів також подають мед, сметану, чорничне варення, насіння і банош.

Етнографічний музей Калущини створений у 1994 році при Вищому професійному училищі №7 міста Калуш з ініціативи викладача Валерія Сердюка.

В експозиції представлено зібрані учнями та викладачами етнографічні колекції предметів традиційної культури Бойківщини і Прикарпаття, зокрема ужитково-побутові й мистецькі предмети XVIII-XX століть. У розділі "Народні промисли і ремесла" представлені вироби гончарства, ткацтва, ковальства.

Колекція сільськогосподарських знарядь праці розповідає про старовинні способи землеробства і тваринництва. Відтворено інтер’єр сільської хати кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Багатими є колекції вишивки, народного одягу, художніх виробів народних ремесел. У розділі "Сакральні пам’ятки Бойківщини" представлені церковні старожитності ХVІІІ–ХХ століть.

Етнопарк "Гуцул Ленд" у Поляниці на Прикарпатті відтворює традиційний побут горян Українських Карпат: гуцулів, бойків та лемків. Цей етнографічний комплекс, розташований на території ТК "Буковель" біля Озера Молодості, поєднує в собі різноманітні зони для відпочинку та розваг. 

В основі комплексу "Гуцул Ленд" – інтерактивний музей просто неба (скансен), де представлені автентичні дерев'яні хати і господарські будівлі горян. Усі вони є пам’ятками народної архітектури ХІХ – початку ХХ століття, що перевезені на територію комплексу з різних районів Карпат. Серед них – хата з села Рожанка Львівської області 1860-1880 років, гуцульська хата заможних вівчарів з Ворохти кінця ХІХ століття і традиційна гуцульська хата-ґражда закритого типу. 

В усіх будівлях детально відтворено інтер'єр, представлено побутові речі і твори народного мистецтва. Всі вони доступні для відвідування – тут можна присісти на лаву, подивитися на вогонь у печі, змолоти борошно із пшениці у жорнах, виготовити доріжку на справжньому ткацькому верстаті, побачити процес приготування сиру в сироварні та навіть взяти участь у театралізованому дійстві гуцульського весілля.

На території "Гуцул Ленду" розміщений контактний зоопарк, де у природних умовах проживають свійські, екзотичні й дикі тварини та птахи. У зоні для творчих майстерень та пізнавальних майстеркласів можна навчитись народних ремесел. В артгалереї "Скриня" розташовані зони для відпочинку, розваги, клуб українського кіно.

Житловий будинок у стилі модерн на вулиці Євгена Коновальця, біля повороту в бік Бубнища – найцікавіший зразок цивільної архітектури Болехова ХІХ століття.

Романтичного вигляду одноповерховому будинку надає вежа з високим шпилем.

Нині це один із корпусів Болехівської міської лікарні.

Маріямпільський замок на високому лівому березі Дністра збудував у 1691 році відомий польський полководець, великий коронний гетьман Станіслав Яблоновський.

У XII-XV сторіччях на цьому місці існувало давньоруське поселення Чортопіль, а пізніше – дерев'яний замок Божий Видок. Замок Яблоновського отримав назву Маріямпіль на честь ікони Діви Марії "Переможниці", яка супроводжувала гетьмана у всіх військових походах. Твердиня мала чотири оборонні вежі, дві в'їзні ворота, житловий будинок і казарми гарнізону, облоговий колодязь.

У XVIII-XIX століттях частину оборонних споруд розібрали для будівництва нового палацу, який зберігся донині (зараз - лікарня). Перед палацом росте 600-річний дуб, а за будинком розташований старовинний парк.

Біля підніжжя Замкової гори є цілюще джерело.

Історико-етнографічний музей "Берегиня" в Бурштині засновано 1987 року з ініціативи викладачки Бурштинського енергетичного коледжу Тамари Гусар. Експозиція розташована в актовому залі гуртожитку коледжу.

Колекція музею налічує понад 1500 експонатів – переважно це етнографічні та археологічні матеріали.

В археологічному розділі представлені матеріали з розкопок в околицях Бурштина: кам'яні сокири, кістки вимерлих тварин тощо. Колекція опільської вишивки налічує близько 250 рушників та 160 сорочок. В розділі "Опільське житло" представлено інтер'єр сільської кімнати і комори, що наповнені знаряддями праці, речами побуту, меблями та старовинним одягом. Наступний розділ знайомить з історією краю від давньоруських часів до Другої світової війни.

Історико-краєзнавчий музей селища Ворохта відкрито 2006 року в приміщенні Будинку культури.

Музей присвячений українському політичному діячеві, міністру фінансів УНР Степану Федаку, життя якого пов'язане з Ворохтою.

Експозиція розповідає про виникнення селища, про визвольний рух у цих краях у різні періоди. Також представлені матеріали про розвиток лісової промисловості, спорту та туристичної індустрії, біографії видатних уродженців Ворохти тощо.

УВАГА! Наразі Історико-краєзнавчий музей селища Ворохта не працює.

Історико-краєзнавчий музей села Олешів розташований у приміщенні Олешівського навчально-виховального комплексу. Заклад засновано у 1980 році з ініціативи краєзнавця Василя Татарчука.

У двох кімнатах музею представлено близько 300 експонатів, які розповідають про природу, історію і культуру придністровського села Олешів.

Експозиційні розділи музею: "Знаряддя праці первісної людини", "Українське село за часів Австро-Угорщини та панської Польщі", "Українське помешкання початку XIX століття", "Перша та Друга світові війни", "Українське село в післявоєнний період", "Україна – незалежна".

Регіональний історико-краєзнавчий музей “Гуцульщина” у Верховині відкрито у 1938 році завдяки активній підтримці громадсько-політичного діяча, етнографа-фольклориста та самобутнього письменника Петра Шекерика-Доникова.

Представлені предмети народного побуту, одяг, картини тощо.

Проводяться майстер-класи, під час яких можна спостерігати процес виготовлення гуцульських килимів.

Історико-краєзнавчий музей "Гуцульщина" є філією Івано-Франківського краєзнавчого музею.

Історико-краєзнавчий музей Олекси Довбуша в Печеніжині, на батьківщині легендарного ватажка опришків, створено в 1971 році.

Експозиція з 2004 року розміщується у пристосованому приміщенні біля Михайлівської церкви.

Музей висвітлює історію селища з найдавніших часів до наших днів. Представлено багато предметів побуту, знарядь праці, народного одягу.

Основний розділ присвячений уродженцю Печеніжина Олексі Довбушу, розбійнику та народному меснику, найвідомішому ватажку повстанського руху опришків у Карпатах XVIII-XIX століть.

Печеніжинський музей Олекси Довбуша є філією Івано-Франківського краєзнавчого музею.

Історико-меморіальний музей Олекси Довбуша в Івано-Франківську створено в 1995 році на базі приватної колекції відомого історика Володимира Грабовецького, який упродовж 50 років вивчав карпатський повстанський рух опришків XVI–XIX століть і життя легендарного героя Олекси Довбуша, шляхетного розбійника та народного месника, який боровся за визволення поневоленого селянства.

Невелика музейна експозиція складається в основному з документів та картин, а також деяких етнографічних матеріалів.

Найцікавіший експонат - легендарна сокира Довбуша, яку два століття зберігали нащадки свідків загибелі розбійника у селі Космач.

Калуська ратуша збудована в Калуші в кінці XIX – на початку XX століття навпроти костелу Святого Валентина.

Місто Калуш користувалося Магдебурзьким правом з 1549 року. Перша кам'яна ратуша існувала ще в ХVІІ-XVIII сторіччях, проте місце її розташування невідоме.

Нинішня будівля міського муніципалітету збудована у стилі класицизму з елементами модерну, має Г-подібну форму. Головною окрасою є невисока годинникова вежа.

До 1939 року тут засідав калуський магістрат, а за радянських часів розмішався райком партії. На початку 1970-х років приміщення передали управлінню сільського господарства. З 2005 року ведеться тривала реконструкція будівлі, її стан залишається аварійним.

Картинна галерея Національного заповідника "Давній Галич" відкрилася 2010 року. Розміщується на другому поверсі адміністративного корпусу заповідника.

В галереї експонуються мистецькі роботи українського художника з Австралії, уродженця містечка Бережани на Тернопіллі Володимира Савчака. Також можна побачити картини галицького художника художник Богдана Кузіва, інших місцевих художників.

В картинній галереї проходять тематичні виставки та конференції.

Катедральний собор Преображення Христового в Коломиї – найбільший греко-католицький храм Західної України.

Будівництво було розпочато в 1998 році під керівництвом архітектора Віктора Мицая. Освячення відбулося в 2012 році.

Храм двоповерховий, 50 метрів у висоту. На першому поверсі можуть розміститися 2 тисячі віруючих, на другому – 3 тисячі. Для обігріву храму використано енергозберігаючі технології, зокрема – капілярну систему опалення підлоги. Собор збудований із цегли, куполи собору виконано з міді, кошти на яку пожертвував Папа Римський Іван Павло ІІ під час свого візиту до України.

Нині Преображенський собор є головним греко-католицьким храмом Коломиї. Поряд із собором планують звести 60-метрову дзвіницю.

Коломийський академічний обласний український драматичний театр імені Івана Озаркевича носить ім'я засновника першого українського драматичного театру на Галичині.

Мода на театри прийшла сюди із переходом краю під австрійську владу. У 1848 році голова Коломийської ради Верещинський, бургомістр Дрималін та місцевий священик Озаркевич ініціювали створення українського аматорського театру. Він проіснував три роки.

Після невеликої перерви театр відродився в 1865 році як професійна трупа "Руський народний театр", що подорожує . З 1939 року театр набув статусу державного.