Пам'ятки Закарпатської області

Колочавський музей народної архітектури та побуту просто неба (скансен) "Старе село" знаходиться у мальовничій місцевості на околиці закарпатського села Колочава.

Музей налічує близько десяти автентичних житлових та господарських споруд із предметами домашнього побуту та художніми роботами місцевих мешканців ХIX-XX століть. Зокрема, представлено чеську жандармерію, сільську школу, кузню, гуцульську колибу, хати ремісників, єврейську корчму та інші будівлі. У музеї об'єднані культури гуцулів, бойків, лемків, угорців, румунів, чехів, словаків, німців, євреїв.

На території музею "Старе село" також знаходиться Музей карпатської вузькоколійної залізниці, де можна оглянути німецький паровоз, кілька старовинних вагонів, мотодрезину та іншу раритетну залізничну техніку.

Крім того, на території скансену відтворено підземний бункер повстанців УПА Михайла Штаєра, в якому відкрито музейну експозицію "Бункер Штаєра". 

Поруч створено окрему експозицію "Колочавський бокораш", де можна побувати у лісорубській колибі, ознайомитися з автентичними знаряддями праці лісорубів та бокорашів, побачити відтворені ризи для спуску деревини з гір, сфотографуватися на величезному плоті-бокорі.

За попереднім замовленням у скансені проводяться театралізовані дійства з дегустацією колочавських напоїв у єврейській "Корчмі у Вольфа". Працює сувенірна крамниця.

Торунський перевал (941 метр) розташований на виїзді із села Торунь в бік Долини, на кордоні Закарпатської та Івано-Франківської областей.

На перевалі розташований залізобетонний угорський ДОТ часів Другої світової війни (ймовірно, 1940 рік) та цвинтар австро-угорських воїнів, які загинули під час захисту перевалу під час Першої світової війни у 1914-1918 роках.

Також на перевалі обладнано зону відпочинку з альтанками.

Дирекція Ужанського національного природного парку розташована у Великому Березному на північному заході українських Карпат.

Ще в 1908 році для охорони реліктових лісів на околицях Великого Березного було створено заповідники "Стужица" і "Тиха". Наразі це частина першого у світі тристороннього українсько-польсько-словацького міжнародного біосферного заповідника "Східні Карпати", який включено до Всесвітньої мережі біосферних заповідників ЮНЕСКО. Займає площу майже 40 тисяч гектарів.

Ужанський національний парк відрізняється різноманітністю природних ландшафтів, унікальністю лісових екосистем, багатством флори та фауни, великою кількістю культурно-історичних пам'яток. На території парку виростають 863 види рослин, 80 з яких занесені до Червоної книги Закарпаття, 52 включені до Червоної книги України, 2 – до Міжнародного Червоного списку.

Основні пам'ятки розташовані в районі села Стужиця: карстові печери, мінеральні джерела, дерев'яні церкви та місце падіння знаменитого Княгиненського метеорита.

Ужгородський замок - одна з найбільш збережених середньовічних оборонних споруд на території України.

Виникнення укріпленого поселення слов'янського племені білих хорватів на Замковій горі над річкою Уж дослідники відносять до VII століття, проте вперше воно згадується в угорських хроніках у IX сторіччі.

В нинішньому вигляді Ужгородський замок відбудовано після 1322 року, коли місто перейшло у володіння італійського роду Другетів. Графський палац-цитадель був оточений потужними стінами з п'ятьма бастіонами та широким ровом. За легендою, під час будівництва у стіну було замуровано за зраду дочку графа Другета.

На розкішну резиденцію фортецю було перетворено в XVII столітті графом Міклошом Берчені. В 1704 році Ужгородський замок ненадовго перейшов під контроль угорських повстанців Ференца II Ракоці, а після повернення австрійської влади на території відкрили духовну семінарію.

Зараз у приміщенні Ужгородського замку розміщені експозиції Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького: народного мистецтва, духовної культури, етнографії, вогнепальної зброї та інші.

У дворі - 36-метровий облоговий колодязь і дві скульптури ХІХ століття: "Геракл, що вбиває Лернейську гідру" і "Гермес, що відпочиває". У підвалах - експозиція "Кімната тортур", в якій представлені експонати, відтворені за малюнками, середньовічними ескізами, гравюрами та фотографіями.

В приміщенні замкової охорони відкрито ресторан "Ужгородський замок" із літнім майданчиком над оборонним ровом, працює дегустаційна зала закарпатських вин.

Ужоцький перевал знаходиться на кордоні Закарпаття та Львівської області поблизу кордону з Польщею.

Висота перевалу досягає 889 метрів. З боку села Ужок на перевал веде крутий серпантин траси Ужгород-Самбір. З оглядових майданчиків відкриваються чудові панорами головного карпатського хребта.

За часів Першої та Другої світових воєн на Ужоцькому перевалі відбувалися запеклі бої. Встановлено пам'ятник героям Другої світової війни, які загинули в 1944 році, звільняючи Карпати. Також встановлено пам'ятний знак на честь українських січових стрільців, які, воюючи на боці Австро-Угорщини, в 1914 році прийняли на Ужоцькому перевалі свій перший бій із кубанськими козаками.

Хрестовоздвиженський греко-католицький кафедральний собор здавна був головним християнським храмом Ужгорода.

Ініціатором його створення в 1640 році став граф Янош X Другет, який запросив для цього ченців-єзуїтів. Будівництво велося 6 років. Після ліквідації ордена єзуїтів у 1773 році Хрестовоздвиженський собор перейшов до греко-католицької єпархії. Єпископ Андрій Бачинський у 1779 році перебудував його в стилі бароко відповідно до східного обряду. Нинішні форми, що поєднують класицизм із необароко, храм набув після реконструкції 1878 року.

Інтер'єри в стилі рококо розписані закарпатськими художниками. У криптах поховано багато релігійних діячів, зокрема вбитого радянськими спецслужбами єпископа Теодора Ромжу.

В 1991 році Хрестовоздвиженський собор було повернуто греко-католикам.

Поруч знаходиться колишня єпископська резиденція, в якій було відкрито перший закарпатський вищий навчальний заклад - єзуїтську колегію. До останнього часу тут розміщувалася бібліотека Ужгородського держуніверситету, але зараз будівлю повернуто церкві. Триває реставрація, планується відкриття єпархіального музею.

Руїни середньовічного Хустського замку видно на Замковій горі поряд із центром Хуста.

Замок зведений у ХІ-ХІІ сторіччях для контролю над "соляним шляхом" із Солотвина. Назва легенда пов'язує з воєводою на ім'я Хуст. Замок на вершині 150-метрової гори вирізнявся потужністю, яку забезпечували 14-метрові стіни, високі вежі та облоговий колодязь.

В 1378 році угорський король подарував Хустський замок двоюрідним братам Балку та Драгу з молдавського роду Драгошів. Легенда пов'язує їх спорідненістю із волоським господарем Владом III Цепешем (Дракулою), який став прототипом героя популярного роману Брема Стокера.

Після 1526 року Хустський замок відійшов до Трансільванського князівства, був одним із опорних пунктів повстанців під час визвольної війни угорців. Проіснував до 1776 року, коли від удару блискавки вибухнув пороховий льох. З того часу не відновлювався.

Доступ вільний.

Популярний серед туристів сувенірний ринок, де торгують переважно виробами з лози.

Село Іза прославилося як центр лозоплетіння ще в XIX столітті. Одним із його родоначальників був ремісник Іван Кашко. Він навчив цьому ремеслу двох синів, а потім воно поступово стало основним заняттям мешканців села. Свої вироби вони продавали на базарі у Хусті та інших місцях.

Зараз просто неба вздовж центральної вулиці торгують протягом року. На містках біля будинків можна побачити викладені на продаж кошики, крісла, стільці, столики, етажерки, шафи, будиночки для кошенят, ящики, абажури, страви, тарілки, вази, шкатулки.

Дерев'яний храм Вознесіння Господнього в Ясині називають Струківською церквою на ім'я легендарного засновника селища пастуха Івана Струка.

За легендою, у XVI сторіччі на цьому місці пастух побудував каплицю на подяку Господу за чудове спасіння його отари.

Нинішній Вознесенський храм зведено в 1824 році. Вважається одним із найдосконаліших дерев'яних храмів Гуцульщини. У Струківській церкві знайдено вдале співвідношення центрального купола та чотирьох прирубів із двосхилими дахами. Не поступається їй архітектурними та художніми якостями та двоярусна дзвіниця.

Інтер'єр храму відрізняється особливим затишком і водночас не позбавлений урочистості. У церкві збереглося кілька ікон XVIIстоліттяв.

Входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО у категорії "Дерев'яні церкви Карпатського регіону України".

Дерев'яна церква Святого Духа збудована в Колочаві майстром Ференцем Теккою в 1795 році на місці старого храму, заснованого в XVII столітті.

Церква висока, двозрубна, крита гонтом. Струнка башта завершена верхівкою в стилі бароко.

В радянські часи храм було перетворено на музей атеїзму, завдяки чому він добре зберігся (1969 року проведено реставрацію).

Нині Святодухівська церква не діє, проте доступна для огляду туристами. Тут зберігається унікальна ікона XVIII століття "Ісус Христос - виноградар".

На території Святодухівського храму-музею розташовано кілька чеських могил та поховання угорського поштаря. Біля входу встановлено скульптурну композицію на честь місцевої пам'ятки сакральної літератури - рукопису колочавського дяка Івана Лугоша "Перло дорогоцінноє".

Про екскурсію необхідно заздалегідь домовлятися телефоном.

Винний підвал "Жайворонок" входить до однойменного готельно-ресторанного комплексу, розташованого на східній околиці Берегового, поряд з комплексом споруд Берегівського винзаводу (колишній замок Шенборна).

Дегустаційна зала розрахована на 50 місць. Відвідувачам пропонують продегустувати найкращі берегівські вина та скуштувати копченості домашнього приготування.

Також до програми входить відвідування 300-річного винного підвалу, який вирубано прямо у скелі. Наприкінці тунелю довжиною 50 метрів знаходиться одне з трьох джерел комплексу із кристально чистою водою.

Дегустаційна винна зала "Шардоне" відкрита  в 2007 році в старому центрі Ужгорода приватним виноробом із села Концово Олександром Ковачем.

На вході встановлено винний прес ХІХ сторіччя.

Дегустаційна зала розрахована на прийом 60 відвідувачів одночасно. На початку відвідувачам демонструють фільм про закарпатське виноробство "Божественний подарунок Бахуса". На дегустації представлено найкращу продукцію найвідоміших винзаводів Закарпаття: ”Скілур”, ”Котнар”, ”Бобовищанський”, ”Леанка”, ”Закарпатський сад”.

Відвідувачі можуть продегустувати такі знамениті закарпатські вина, як ”Троянда Закарпаття” 1986 року, ”Кагор”, ”Середнянське”, ”Шардоне”, ”Спокусниця”, ”Старовинний замок”, а також коньяк ”Закарпатський”.

В якості закуски пропонують сири Селиської приватної сироварні.

Руїни середньовічного замку Канків розташовані на схилі пагорба у західній частині Виноградова.

У X сторіччі на цьому місці було слов'янське городище Канко, яке отримало за угорців назву Угоча. У XII сторіччі угорський король Гейзо ІІ зробив Угочу центром окремої жупи. Після монголо-татарської навали було відбудовано кам'яний Угочанський замок, який охороняв закарпатський соляний шлях. У 1317 році замок Канків, що належав тоді бунтівному феодалу Беке Барші, було зруйновано військами короля Карла І Роберта.

Незабаром король оголосив Севлюш королівським містом і збудував у 1329 році новий замок, який потім перейшов барону Петеру Перені. Барон невдовзі переселився до палацу, а Угочанський замок подарував католицьким ченцям-францисканцям, які збудували костел і перетворили фортецю на монастир-шпиталь. В 1556 році францисканців вигнали протестанти, а через два роки замок був зруйнований австрійськими військами і відтоді не відновлювався.

Збереглися мальовничі руїни, із яких відкривається чудова панорама міста. Обговорюється можливість реставрації.

Укріплена резиденція трансільванського князя Габора Бетлена (Бетлені) збудована в 1629 році на місці монастиря ордену домініканців, що існував тут у 1327-1556 роках.

"Графський двір" є чимось середнім між палацом і замком. Присадкуватий одноповерховий будинок з мезоніном виконаний у стилі бароко. До комплексу входять господарські приміщення: каретна, стайня, зерносховище.

Нинішній вигляд будинок отримав після реконструкції 1857 року, яку провів граф Шенборн, який отримав маєток у подарунок від австрійського імператора. Найстаріша частина будівлі - підвали з готичним портиком, що залишилися з часів монастиря.

Наразі приміщення займає Історико-етнографічний музей "Берегівщина", в якому представлені предмети римського періоду, реліквії часів Ференца Ракоці, експонати часів Першої світової війни, етнографічна колекція.

У підвалах планується створення музею виноградарства та виноробства.

Чани, що підігріваються, з водою з сірководневого мінерального джерела почали використовувати в Лумшорах для лікувальних процедур ще в XVII сторіччі.

Сірководневими ваннами лікували хворих із порушеннями в опорно-руховому апараті. Один із старовинних чавунних чанів зараз перебуває в Австрії, інший був знайдений місцевим жителем на березі річки Турички неподалік свого будинку. Нині його знову використовують за призначенням. Чан наповнюють холодною мінеральною водою з джерела, на дно кладуть річкове каміння, потім воду поступово нагрівають на відкритому вогні. Коли температура досягає 30 градусів, можна розпочинати прийом ванни, чергуючи занурення у гарячу воду з охолодженням у гірській річці. Старий австрійський чан об'ємом 250 літрів вміщує 2 особи. Сучасні чани роблять місткістю до 12 осіб.

Зараз у селі Лумшори різні господарі мають 18 чанів, відлитих за старою технологією. Три з них розташовані на території місцевої колиби.