Пам'ятки Закарпатської області

Дерев'яна церква Святого Духа збудована в Колочаві майстром Ференцем Теккою в 1795 році на місці старого храму, заснованого в XVII столітті.

Церква висока, двозрубна, крита гонтом. Струнка башта завершена верхівкою в стилі бароко.

В радянські часи храм було перетворено на музей атеїзму, завдяки чому він добре зберігся (1969 року проведено реставрацію).

Нині Святодухівська церква не діє, проте доступна для огляду туристами. Тут зберігається унікальна ікона XVIII століття "Ісус Христос - виноградар".

На території Святодухівського храму-музею розташовано кілька чеських могил та поховання угорського поштаря. Біля входу встановлено скульптурну композицію на честь місцевої пам'ятки сакральної літератури - рукопису колочавського дяка Івана Лугоша "Перло дорогоцінноє".

Про екскурсію необхідно заздалегідь домовлятися телефоном.

Церква Собору Святого архангела Михаїла в селі Ужок – одна з найвидатніших пам'яток дерев'яної архітектури України.

Це одна з найцікавіших споруд бойківського стилю. Входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО у категорії "Дерев'яні церкви Карпатського регіону України".

Михайлівський храм збудований у 1754 році майстрами Павлом Тонівим та Іваном Циганиним. Він розташований на схилі пагорба неподалік Ужокського перевалу, від нього відкриваються чудові краєвиди на гори. Форми церкви ніби повторюють природний антураж: потужним горбом домінує центральний шатровий верх, йому підіграє невеликий намет над вівтарною частиною, а маленька вежа над бабинцем виступає як доповнення до цілісної композиції.

В інтер'єрі збереглися фрагменти старовинного різьблення та різьблений іконостас XVIII сторіччя. Частково інтер'єр пошкоджений сучасними переробками.

Біля церкви Святого Михаїла в 1927 році зведено класичну верховинську дерев'яну дзвіницю, квадратну в плані, двоярусну, вкриту чотирисхилим наметом.

Церква Святої Параскеви в Олександрівці, ймовірно, є найстарішим готичним храмом Хустщини.

Точна дата її заснування невідома. Ймовірно, що нижні бруси належать до XV сторіччя. Офіційною датою заснування прийнято вважати 1753 рік, коли була проведена реконструкція.

25-метровий готичний шпиль прикрашений декоративними вежами. Стіни та склепіння вкриті багатим розписом, виконаним у 1779 році художником Стефаном Теребельським. Перед головним фасадом височить двоярусна дзвіниця.

Винний підвал "Жайворонок" входить до однойменного готельно-ресторанного комплексу, розташованого на східній околиці Берегового, поряд з комплексом споруд Берегівського винзаводу (колишній замок Шенборна).

Дегустаційна зала розрахована на 50 місць. Відвідувачам пропонують продегустувати найкращі берегівські вина та скуштувати копченості домашнього приготування.

Також до програми входить відвідування 300-річного винного підвалу, який вирубано прямо у скелі. Наприкінці тунелю довжиною 50 метрів знаходиться одне з трьох джерел комплексу із кристально чистою водою.

Дегустаційна винна зала "Шардоне" відкрита  в 2007 році в старому центрі Ужгорода приватним виноробом із села Концово Олександром Ковачем.

На вході встановлено винний прес ХІХ сторіччя.

Дегустаційна зала розрахована на прийом 60 відвідувачів одночасно. На початку відвідувачам демонструють фільм про закарпатське виноробство "Божественний подарунок Бахуса". На дегустації представлено найкращу продукцію найвідоміших винзаводів Закарпаття: ”Скілур”, ”Котнар”, ”Бобовищанський”, ”Леанка”, ”Закарпатський сад”.

Відвідувачі можуть продегустувати такі знамениті закарпатські вина, як ”Троянда Закарпаття” 1986 року, ”Кагор”, ”Середнянське”, ”Шардоне”, ”Спокусниця”, ”Старовинний замок”, а також коньяк ”Закарпатський”.

В якості закуски пропонують сири Селиської приватної сироварні.

Руїни середньовічного замку Канків розташовані на схилі пагорба у західній частині Виноградова.

У X сторіччі на цьому місці було слов'янське городище Канко, яке отримало за угорців назву Угоча. У XII сторіччі угорський король Гейзо ІІ зробив Угочу центром окремої жупи. Після монголо-татарської навали було відбудовано кам'яний Угочанський замок, який охороняв закарпатський соляний шлях. У 1317 році замок Канків, що належав тоді бунтівному феодалу Беке Барші, було зруйновано військами короля Карла І Роберта.

Незабаром король оголосив Севлюш королівським містом і збудував у 1329 році новий замок, який потім перейшов барону Петеру Перені. Барон невдовзі переселився до палацу, а Угочанський замок подарував католицьким ченцям-францисканцям, які збудували костел і перетворили фортецю на монастир-шпиталь. В 1556 році францисканців вигнали протестанти, а через два роки замок був зруйнований австрійськими військами і відтоді не відновлювався.

Збереглися мальовничі руїни, із яких відкривається чудова панорама міста. Обговорюється можливість реставрації.

Укріплена резиденція трансільванського князя Габора Бетлена (Бетлені) збудована в 1629 році на місці монастиря ордену домініканців, що існував тут у 1327-1556 роках.

"Графський двір" є чимось середнім між палацом і замком. Присадкуватий одноповерховий будинок з мезоніном виконаний у стилі бароко. До комплексу входять господарські приміщення: каретна, стайня, зерносховище.

Нинішній вигляд будинок отримав після реконструкції 1857 року, яку провів граф Шенборн, який отримав маєток у подарунок від австрійського імператора. Найстаріша частина будівлі - підвали з готичним портиком, що залишилися з часів монастиря.

Наразі приміщення займає Історико-етнографічний музей "Берегівщина", в якому представлені предмети римського періоду, реліквії часів Ференца Ракоці, експонати часів Першої світової війни, етнографічна колекція.

У підвалах планується створення музею виноградарства та виноробства.

Руїни потужної чотирикутної вежі-донжон - єдина споруда Середнянського замку, що збереглася.

Це був головний оборонний вузол твердині, споруджений лицарями-тамплієрами на зразок давньоримських прикордонних сторожових веж на Рейні та Дунаї. Товщина стін вежі досягала 3 метрів. За допомогою ланцюга подібних замків тамплієри у XII-XV сторіччях контролювали соляний шлях із Закарпаття до Європи.

Після ліквідації ордена тамплієрів замок ненадовго перейшов у власність чернечого ордена Святого Павла, а потім був подарований королем Карлом Робертом магнатам Другетам. Розширенням та зміцненням замку зайнялися у XVI столітті нові власники з роду Добо, представник якого Іштван Добо відзначився під час оборони фортеці Егер від 120-тисячної турецької армії.

У XVII-XVIII століттях Середнянський замок кілька разів міняв господарів. Він відіграв важливу роль у часи антигабсбурзького руху угорських дворян під керівництвом Ференца ІІ Ракоці у 1703-1711 роках, внаслідок чого сильно постраждав та більше не відновлювався.

Існує легенда про складну систему підземних ходів, частина яких згодом була переобладнана під винні підвали.

Чани, що підігріваються, з водою з сірководневого мінерального джерела почали використовувати в Лумшорах для лікувальних процедур ще в XVII сторіччі.

Сірководневими ваннами лікували хворих із порушеннями в опорно-руховому апараті. Один із старовинних чавунних чанів зараз перебуває в Австрії, інший був знайдений місцевим жителем на березі річки Турички неподалік свого будинку. Нині його знову використовують за призначенням. Чан наповнюють холодною мінеральною водою з джерела, на дно кладуть річкове каміння, потім воду поступово нагрівають на відкритому вогні. Коли температура досягає 30 градусів, можна розпочинати прийом ванни, чергуючи занурення у гарячу воду з охолодженням у гірській річці. Старий австрійський чан об'ємом 250 літрів вміщує 2 особи. Сучасні чани роблять місткістю до 12 осіб.

Зараз у селі Лумшори різні господарі мають 18 чанів, відлитих за старою технологією. Три з них розташовані на території місцевої колиби.

Унікальна приватна колекція макетів дерев'яних церков Закарпаття та України зібрана в музеї при готельному комплексі "Аратта" в Пилипці.

В експозиції представлено понад 30 храмів та дзвонів Хустщини, а також інших районів Карпат та Прикарпаття. Макети вирізблює з дерева народний майстер Андрій Воробець. Оригінали деяких із представлених храмів уже не існують: згоріли, зруйнувалися або були змінені до невпізнання реконструкціями. Їхній вигляд відновлений за описами у старовинних книгах.

Інші храми збереглися донині і їх можна побачити в оригіналі на своєму місці або в музеях народної архітектури. Серед них церква Святого Миколая XVII століття у Подобівці, Успенська церква XVII століття у Дубівцях, церква Архангела Михаїла ХVІІІ століття із села Шелестово (нині на території Закарпатського музею народної архітектури та побуту в Ужгороді), Вознесенська (Струківська) церква 1824 року в Ясіні (внесена до списку ЮНЕСКО) та інші.

Солоне озеро антропогенного походження, аналог Мертвого моря за рівнем мінералізації води.

Виникло в Солотвині в 1902 році на місці соляної шахти, що просіла. Названо ім'ям угорської цариці Кунігунди, дружини київського князя Ярополка, яка, за легендою, зупинялася тут дорогою до Києва.

Нині оточено безліччю аналогічних озер. Солоність води в них досягає 32-35%, що спричиняє відчуття невагомості при зануренні. Для хімічного складу характерна підвищена концентрація іонів брому. Протягом року температура води не опускається нижче за 17°С, влітку тримається на рівні 25-27°С. Берег та дно озера вкриті шаром лікувальної грязі чорного кольору.

Озеро є курортом, широко застосовується грязелікування та лікування сольовим розчином (рапою). Грязі дають позитивний ефект при лікуванні серцево-судинної системи, остаточних явищах флебітів та тромбофлебітів, захворюванні кісток, нервової системи, урологічних захворюваннях, псоріазі та легеневої системи.

Синевирський історико-краєзнавчий музей створено при екологічному візит-центрі Національного природного парку "Синевир". 

Експозиція представляє життя та побут карпатських горян: знаряддя, посуд, одяг, взуття тощо.

Особливе місце займає експозиція Музею лісу і сплаву, зруйнованого в 1998-2001 роках повінню. Тут можна було ознайомитись з макетами споруд та вузлів гірських гребель, з технологією лісосплаву, інструментами лісорубів. 

Виставкова зала знайомить з рідкісною місцевою "червонокнижною" флорою та фауною.

Етно-туристичний центр "Музей гуцульської бриндзі" в Рахові відкрився в 2020 році з ініціативи представників Асоціації виробників традиційних карпатських високогірних сирів.

В експозиції представлено макет вівчарської стаї – приміщення для виробництва полонинських овечих сирів із традиційним сироварним обладнанням: казанком, путерою та бербеницею. Під час екскурсії відвідувачів знайомлять із технологією виготовлення гуцульської бриндзі, демонструють документальний фільм "Гуцульська овеча бриндзя" про цей традиційний продукт, який отримав перше в Україні зареєстроване географічне зазначення PDO (Protected Designation of Origin).

Музейне приміщення оформлене у стилі традиційної гуцульської оселі. Всі експонати можна брати в руки, приміряти, фотографуватися з ними. На подвір'ї розташована дегустаційна альтанка. В програму відвідування входить приготування і дегустація кулеші з бриндзою.

Територія Музею гуцульської бриндзі облаштована з урахуванням норм архітектурної доступності.

Від музею починається культурно-туристичний маршрут "Гуцульські сирні плаї".

Легендарний 500-річний дуб росте майже в самому центрі Міжгір'я, на роздоріжжі основних доріг, що проходять через це селище.

Здавна служить орієнтиром для мандрівників.

Археологічний музей імені професора Едуарда Балагурі розташований на першому поверсі будівлі ректорату Ужгородського національного університету.

Заснований в 2004 році на базі археологічної лабораторії історичного факультету УжНУ. Носить ім'я історика, археолога, професора Ужгородського університету Едуарда Балагурі, за ініціативою якого ще в 1984 році при університеті відкрився перший музей, що став попередником нинішнього.

В експозиції представлені історико-культурні цінності від палеоліту до пізнього середньовіччя, які протягом десятиліть зібрала археологічна експедиція УжНУ.

Найцікавіші експонати походять з роскопок дакійського городища поблизу села Мала Копаня, макет якого можна побачити в експозиції. Серед них зразки дакійської кераміки, знаряддя праці, зброя, прикраси, монети, а також предмети культу, зокрема ритуальна посудина-баранчик та дакійська поховальна урна.

В окремій експозиційній залі розташовується Музей історії Ужгородського національного університету, що представляє здобутки вищої освіти Закарпаття, від заснування єзуїтського колегіуму XVII століття до сучасних досягнень УжНУ.