Пам'ятки Житомирської області

Меморіальний будинок-музей академіка Сергія Корольова в Житомирі є частиною Музею космонавтики імені Корольова і розташований навпроти основної будівлі експозиції "Космос".

Перший музей у квартирі, де в 1907 році народився майбутній вчений-ракетобудівник, провідний конструктор радянських космічних ракет, відкрився ще в 1970 році з ініціативи його матері. Через 7 років меморіальну частину доповнила нова експозиція про життєвий і творчий шлях генерального конструктора.

Музей відтворює обстановку помешкання, в якому на початку XX століття мешкала родина Корольових. Експозиція включає багато матеріалів, документів, особистих речей, які передали в дарунок музею родичі та колеги Корольова.

Фотографії, посуд, предмети інтер’єру, які належали родині Корольових, записи і креслення, зроблені рукою геніального конструктора, його костюм і навіть пасмо волосся з найпершої стрижки – усе це можна побачити під час екскурсії музеєм.

Монастир-фортеця босих кармелітів у Бердичеві - Всеукраїнський санктуарій Матері Божої святого скапулярію.

Величний архітектурний комплекс із оборонними стінами, вежами та чудовим костелом у стилі бароко був закладений у XVI сторіччі як замок Тишкевичів, які володіли цими землями із XIV сторіччя.

В 1630 році воєвода Януш Тишкевич після свого чудового порятунку з татарського полону подарував замок католицькому ордену кармелітів босих. Будівництво монастиря тривало з 1634 до 1632 рік. В XVIII сторіччі він був реконструйований за проєктом Яна де Вітте, який збудував верхній храм Святої Трійці над нижнім костелом Непорочного Зачаття Діви Марії.

Головною святинею є чудотворна ікона Божої Матері Бердичівської, передана монастирю Янушем Тишкевичем. В 1997 році копія ікони була освячена та коронована Папою Римським Іоанном Павлом II. Її санктуарієм (святим сховищем) є верхній храм. При санктуарії діє парафія Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.

Музей старовинного інструменту "Ремісничий двір" у Житомирі розташований на залізничній станції Крошня.

Кожна річ в експозиції – оригінал. Вся колекція налічує кілька тисяч експонатів, зокрема 115 екземплярів сокир.

Представлені гасові всепогодні лампи для залізничників і поліцейських з триколірним семафором, старовинний ручний пристрій для обсмажування кавових зерен з одночасним їх перемішуванням, копія стародавньої кузні, в якій повітря подають справжні австрійські міхи кінця ХІХ століття.

Також у колекції є інструменти, призначені для виробництва, технологія якого вважається втраченою.

Фарфоровий завод "Баранівка" відкрив у 1802 році підприємець Михайло Мезер, викупивши під нього землю у магнатів Любомирських-Валевських.

Сировиною служила глина, яку добували неподалік. Виготовлений на фабриці посуд прикрашав палаци вельмож та імператорів.

Змінивши кілька господарів, баранівська фарфорова фабрика продовжувала діяти за радянських часів і до початку 2000-х років залишалася провідним у країні підприємством цього профілю. Наразі підприємство не працює, проте у місті функціонують приватні міні-заводи з виробництва фарфора.

При баранівській фабриці з 1952 року діє музей, в експозиції якого зразки продукції, вік яких перевищує сто років.

Музей англійського письменника Джозефа Конрада (Юзефа Коженьовського), уродженця Бердичева та поляка за походженням, відкрито в 2015 році в комплексі Монастиря босих кармелітів.

Матеріалами експозиції поділилися Музей літератури імені Адама Міцкевича (Варшава), Ягеллонська бібліотека (Краків), Бібіліотека Бейнеке (Йельський університет), Центральний морський музей (Гданськ), Національний морський музей у Грінвічі (Англія). Матеріали із власного архіву також надав професор Здзіслав Найдер (Польща).

Головний експонат – фрагмент обшивки судна Otego, капітаном якого був Джозеф Конрад. В експозиції широко використовуються інтерактивні технології.

Відвідування безкоштовне.

Музей єврейства міста Бердичів відкрито в 2015 році в приміщенні Міської бібліотеки для дітей.

Експозиція у двох залах розповідає про побут бердичівських євреїв, про історію та традиції єврейського народу, а також про трагічні події Голокосту під час Другої світової війни.

Експонати надано мешканцями Бердичева, зокрема єврейською громадою міста.

Бердичівський міський історичний музей розміщений в центрі міста Бердичів в одному з флігелів монастиря босих кармелітів – колишньому будинку священиків.

Окрім основної експозиції, яка розповідає про історію міста Бердичева, в музеї можна відвідати різноманітні тематичні виставки.

Національний музей космонавтики імені Сергія Корольова відкрито в 1970 році в Житомирі, де в 1907 році народився майбутній основоположник практичного освоєння космічного простору.

Меморіальна частина музею знаходиться у маленькому будинку, в якому на початку XX століття жила родина Корольових. Інтер'єри відновлені за спогадами матері.

Навпроти розташований павільйон "Космос", відкритий у 1991 році. В експозиції представлені оригінали та макети космічних апаратів, скафандри та інше спорядження космонавтів. Серед них - технологічний зразок космічного корабля "Союз", макет "Лунохода-2", оригінал спускового апарату корабля "Союз-27", що побував у космосі. Одним із найцінніших експонатів є капсула з ґрунтом Місяця, подарована NASA.

Музей активно застосовує сучасні музейні технологі та інноваційні методи роботи з аудиторією. Зокрема, під час дитячих екскурсій використовується робот-помічник екскурсовода Мекканоїд, який розпізнає голосові команди, пересувається, жартує та навіть танцює. У музеї можна замовити інтерактивну екскурсію "Зореліт Еней", під час якої використовується обладнання на кшталт тренажерів для підготовки професійних авіапілотів. За допомогою окулярів віртуальної реальності відвідувачі можуть побувати на Місяці чи на Венері. 

Житомирський музей космонавтики забезпечує високий рівень безбар'єрності. На вході тут є пандус, експозиційних приміщеннях немає порогів та сходів, доступні адаптовані екскурсії та інклюзивна вбиральня.

Напівзруйнована триярусна вежа височить над руїнами палацу Терещенків в селі Дениші зовсім поруч із трасою, надаючи руїнам деяку подібність із середньовічним замком, звідки пішла поширена зараз назва.

Палац збудований у 1910-1191 pоках за проєктом архітектора Павла Голандського з використанням прогресивних на той час архітектурно-будівельних прийомів. Так, при будівництві широко застосовувався бетон, фігурні елементи виконані штукатуркою по цеглі. Маєток на той час належав Надії Терещенко, доньці цукрозаводчика, дійсного статського радника Федора Терещенка.

Після більшовистського перевороту 1917 року палац Терещенків був пограбований. Незважаючи на сильні руйнування, стіни палацу, що збереглися, досі зберігають сліди багатих ліпних прикрас і розкоші.

Великий, хоч і сильно занепалий триповерховий неоготичний будинок з двома вежами яскраво контрастує з навколишнім сільськогосподарським пейзажем селища Червоне.

Палац із стрілчастими вікнами та іншими готичними елементами споруджений магнатом Адольфом Норбертом Еразмом Грохольським, якому в XVIII-XIX століттях належало Червоне.

В кінці ХІХ століття маєток придбав у княгині Ванди Радзивіл цукрозаводчик Микола Терещенко, продавши (або передавши) його потім своєму братові Федору Терещенку, який реконструював палац та розташований по сусідству цукровий завод.

Його син Федір Терещенко-молодший на початку XX століття відкрив при заводі авіамайстерню, де в 1913 році було налагоджено виробництво аеропланів для військового відомства. При заводі діє невеликий музей, присвячений історії авіабудування та родині Терещенків.

Палац у Червоному наразі належить Житомирській єпархії УПЦ московського патріархату, в ньому відкрито Червоненський жіночий монастир Різдва Христового, проте реставраційні роботи не проводяться, будівля продовжує занепадати.

На території можна побачити неробочий фонтан, який раніше прикрашали чотири рибки. Ще один фонтан із унікальною чавунною скульптурою "Три грації", яку Терещенко замовив у Франції, зараз стоїть на площі перед будинком культури.

Пам'ятник тризубу, гербу України, встановлено у маленькому сквері на залізничному вокзалі Коростеня.

Саме тут у 1918 році, в штабному вагоні урядового поїзда керівників УНР, державним гербом країни було затверджено тризуб – герб князя Володимира Великого.

Автором проєкту тризуба був художник та архітектор Василь Кричевський, якому голова Центральної Ради Михайло Грушевський доручив розробити державну символіку.

Пам'ятник спорудили коштом місцевого підприємця Володимира Козаренка. На гранітній стелі розміщена табличка з написом: ”Тут 12 лютого 1918 року Мала Рада (Президія Центральної Ради України) у місті Коростені затвердила тризуб як герб Української Народної Республіки, основу сучасного герба України”.

Поміщицьку садибу ХІХ століття з дерев'яним садибним будинком та мальовничим парком на березі річки Ірпінь у Яроповичах місцеві жителі називають "панською".

До 1859 року садиба належала поляку Титу Тржецяку, потім перейшла у власність Сигізмунда Котюшинського. Характерна провінційна архітектура з безліччю різьблених елементів та прикрас дає яскраве уявлення про побут дрібних поміщиків ХІХ століття.

До останнього часу в будинку була середня школа, зараз планується створення краєзнавчого музею.

Центральний парк "Древлянський" в Коростені - упорядкована зона відпочинку на схилах гранітної скелі, на вершині якої у VIII-XIII сторіччях розташовувався літописний Іскоростень.

На місці городища зведено макет дерев'яних укріплень стародавнього міста, встановлено пам'ятник древлянському князю Малу, а на березі річки біля підніжжя скелі - пам'ятник княгині Ользі, яка, за легендою, провела останні роки життя в зруйнованому нею Іскоростені. Глибоке місце на річці Уж де, за переказами, княгиня любила купатися, відзначено табличкою “Купальня княгині Ольги”.

На протилежному березі встановлено пам'ятник Добрині Микитовичу, якого вважають уродженцем Коростеня, а також пам'ятник древлянській князівні Малуші та її синові, майбутньому князю Володимиру Великому. В 2015 році навпроти центрального входу до парку встановили пам'ятник князю Володимиру (скульптори Віталій Рожик та Василь Фещенко).

Парк Древлянський - улюблене місце прогулянок мешканців Коростеня.

До 2016 року парк носив ім'я Островського.

У вересні тут щорічно відбувається Міжнародний фестиваль дерунів. На вході до парку можна побачити пам'ятник деруну.

Паровий млин у Новій Чорториї - рідкісний зразок промислової архітектури другої половини ХІХ століття.

П'ятиповерхова будівля зведена коштом графа Оржевського поруч зі старим водяним млином на березі річки Случ. З боку річки споруда має 7 поверхів.

За радянських часів млин був переобладнаний під електростанцію. Наразі об'єкт належить ВАТ "Новочорторійський млинзавод".

Садиба дворян Оржевських збудована в центрі Нової Чорториї на початку ХІХ століття в стилі бароко, реконструйована наприкінці ХІХ століття в псевдовізантійському стилі.

В приміщенні палацу збереглися унікальні дзеркала та вітражі візантійських майстрів, кування ручної роботи, оздоблення мореним дубом. Нині - аграрний технікум.

Також збереглася церква-усипальниця Оржевських із розписом роботи художника Михайла Нестерова. Він написав і образи іконостасу.

Садибу оточує мальовничий парк із водоймою, де зростають 160-170-річні дерева місцевих порід.