Пам'ятки Черкаської області

Музей української гармоніки в Жашкові заснував у 2006 році художній керівник місцевого ансамблю гармоністів Іван Сухий.

Загалом у музеї понад 200 музичних інструментів. Найстарішій гармошці понад 120 років, найменша - з долоню завбільшки. Є вітчизняні, зарубіжні, фронтові, трофейні гармоніки.

Музейний історико-етнографічний комплекс у Боярці започаткувала в 2005 році родина відомих українських політиків Супрунів. У 2006 році комплекс включили до програми "Золота підкова Черкащини" через велику кількість різночасних археологічних пам'яток.

Знаходиться комплекс на території села Боярка, до складу якого з 1967 року входить приселок Порадівка.

Комплекс складається з церкви Віри, Надії, Любові та матері їх Софії, дзвіниці, музею в етнографічному стилі та парку з каскадом ставків, островів, альтанок тощо. Нині музей не працює.

Садиба-музей Героя України В'ячеслава Чорновола, видатного українського державного діяча, радянського дисидента, лідера партії НРУ, відкрита у Вільховці в будинку, де він провів дитинство та юність.

В 1946 році, у дев'ятирічному віці, В'ячеслав разом із родиною переїхав до Вільховця зі своїх рідних Єрок. Тут він закінчив середню школу, і в 1955 році вирушив до Києва вступати на філологічний факультет Київського університету.

Після його трагічної загибелі в 1999 році його сестра Валентина Максимівна подарувала будинок Черкаському обласному краєзнавчому музею. В 2007 році, на честь 70-річчя від дня народження Чорновола, в цьому будинку було відкрито присвячену йому експозицію, а у дворі встановлено його погруддя.

Відвідувачі музею В'ячеслава Чорновола мають можливість познайомитись з оригінальними інтер'єрами кімнат, унікальними фотографіями та документами, книгами, особистими речами родини Чорноволів.

Будівля Музичного фахового коледжу імені Семена Гулака-Артемовського збудована в 1903 році як чоловіча гімназія.

Автором проєкту був видатний київський архітектор польського походження Владислав Городецький.

У другій половині XX століття, після спорудження сучасної прибудови, у будівлі розмістився музичний коледж.

Народний музей села Головківка розташований у центрі села. Заснований у 2004 році коштом мецената Бориса Кузика.

Експозиція розміщується у 5 невеликих залах. На великій топографічній карті позначені пам'ятні місця села.

В археологічному відділі представлені знаряддя праці та прикраси доби бронзи, римські монети, землеробські знаряддя козацької доби.

Окрема зала присвячена холодноярським подіям першої половини ХХ століття.

Легендарне урочище Холодний Яр – це історична місцевість на сході Черкащини, вздовж однієї з приток річки Тясмин. Є цілою системою ярів, пагорбів і балок, покритих реліктовим листяним лісом площею 7 тисяч гектарів.

Поширена кліматична версія походження назви – влітку в ярах завжди прохолодніше, ніж на околицях.

Завдяки особливому мікроклімату Холодному Яру тут можна зустріти багато рідкісних рослин. Зокрема, ботанічний заказник "Білосніжний" площею 1,5 гектара охороняє локалітет острівної материкової популяції підсніжника складчастого, найближчим місцем зростання якого є Крим. Масове цвітіння підсніжників у березні приваблює в Холодний Яр тисячі туристів.

На території Холодного Яру знайдено сліди всіх археологічних культур, починаючи з трипільської. Зокрема, збереглися вали та кургани скіфського городища (VI сторіччя до нашої ери), всередині якого знаходиться старовинний Мотронинський монастир – неформальна столиця Холодного Яру.

За всіх часів Холодний Яр служив притулком для місцевих жителів під час нападів ворогів. У різні часи тут діяли козацькі загони, гайдамаки, українські повстанці, радянські партизани. Пам'ятними місцями є "Склик" – місце збору гайдамаків, Гайдамацький став, в якому повстанці освячували зброю, могила головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака, пам’ятник літописцю Холодного Яру Юрієві Горлісу-Горському тощо.

Важливим сакральним місцем Холодного Яру також є Дуб Максима Залізняка, поблизу якого в 2015 році збудовано дерев'яний храм Святого Праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського), працює музейно-етнографічний комплекс "Дикий Хутір".

У 2022 році указом Президента України створено Національний природний парк "Холодний Яр", до складу якого передано у постійне користування 6800 гектарів земель державної власності. Також на території нацпарку діє філія "Холодний Яр" Національного історико-культурного заповідника "Чигирин", працює Медведівський краєзнавчий музей.

Через Холодний Яр проходить автошлях Т-2402 "Чигирин – Кам'янка", вздовж нього розташовані села Медведівка, Мельники, Буда.

Вітрянний млин в Івківцях збудований у 1906 році мешканцем села Оксентієм Одинцем. Одинцівський млин діяв до початку 1970-х років.

Силами громадськості вітряк відновили у 2008 році.

Штучне озеро Бучак утворилося на місці нижнього котловану недобудованої Канівської ГАЕС, спорудження якої було розпочато в 1984 році.

Будівництво було припинено після аварії на Чорнобильській АЕС, а в 1992 році повністю заморожено з економічних міркувань.

У ході будівництва було частково відселено та зруйновано село Бучак, викорчовано частину дубового лісу, порушено екосистему цієї місцевості. Наразі розглядається питання щодо відновлення будівництва Канівської ГАЕС.

А поки що озеро Бучак, що поповнюються водами джерел, що самоочищається і заросло по берегах очеретом, є чудовим місцем відокремленого відпочинку на природі. У ньому дуже чиста вода, водиться риба.

Отаманський парк в районі Холодного Яру – заповідний лісовий масив між селом Головківка та селом Медведівка, що має давню історію.

У другій половині ХVІІІ століття за заслуги в битві з татарами під Чигирином цей ліс був подарований князю Ромоданівському, що мав чин отамана - звідси назва парку. Пізніше отаман продав його князям Краснокутським. Іван Фундуклей, який купив Холодноярські ліси у Безрадецьких, в середині ХІХ століття вирив тут вісім ставків, проклав 6 кілолметрів доріг з вогнетривкої цегли, збудував 8 сторожок для лісової охорони. У 1850-1855 роках власником Отаманського парку став Артем Терещенко, який біля села Головківка збудував два поміщицькі будинки, а на озерах - купальні. Його син Микола у 1869 році провів перше лісовпорядкування – тоді у парку було близько 30 дерев віком від 300 до 500 років.

У 1972 році Отаманському парку надано статус заповідника. Лісові насадження займають у парку 367 гектарів. У лісі ростуть дуби черешчасті та червоні, сосни звичайна та чорна, ялини, 8 видів тополь, 12 - верби, клени, берези, вільха, липа, ясен, в'яз, береста, черешня, черемха та осика. Тут мешкають козулі, кабани, лисиці, зайці, борсуки та куниці.

Примітним є джерело "Живун", вода якого за своїми складами близька до трускавецької "Нафтуси".

Двоповерховий палац у стилі класицизму побудований в середині ХІХ століття на околиці Шполи, що зветься Верхньою Дар’ївкою, відомим фінансистом та державним діячем Олександром Абазою, який придбав шполянський маєток у графа Орлова.

Головний фасад з білими колонами виглядає дуже просто і строго, проте з боку саду є відкрита тераса з чавунною колонадою з орнаментами на рослинні мотиви та вензелями з літерою "А".

Також зберігся флігель початку ХХ століття з дерев'яним різьбленням.

У невеликому парку зі штучною водоймою представлені місцеві породи дерев, а також кілька екзотичних: пірамідальний дуб, залізне дерево та інші.

В ХІХ столітті  садиба перейшла як посаг донці Олександра Абази Пелагеї, яка вийшла заміж за дипломата Лева Урусова. В 1917 році Урусови змушені були покинути маєток та емігрувати за кордон, а в палаці розмістили притулок для сиріт та дітей репресованих. Нині це спеціалізована школа-інтернат.

Садиба Рожицьких у селі Добра побудована в першій половині ХІХ століття. Дворянин польського походження Флоріан Рожицький набув Добру в Олександра Потоцького.

Ще у першій половині XVIII сторіччя тут було збудовано невеликий палац-замок. Під палацом було прокопано два підземні ходи довжиною по 500 метрів, у підвалах був арсенал і пороховий склад. Будинок оточував насип із триметровим парканом.

Згодом палац втратив своє фортифікаційне значення. За Рожницького оборонні стіни повністю розібрали, а палац капітально перебудували - він перетворився на звичайний поміщицький одноповерховий будинок у стилі пізнього класицизму з дуже скромним декором. Центральний гранований ризаліт головного фасаду палацу виходить на відкриту терасу, з'єднану орними сходами з парком, що порожньо спускається до ставка.

За радянських часів тут розташовувався клуб. Наразі палац на реставрації.

Велична садиба поміщика Володимира Ростишевського в Косарях – один із небагатьох дворянських маєтків, що вціліли на Черкащині після більшовицького перевороту 1917 року.

Молодий поміщик збудував її для своєї нареченої з Німеччини. Проєкт палацу розробив німецький архітектор, виконробом був також німець. Разом вони створили вишуканий двоповерховий палац із високими дзеркальними вікнами, прикрашеними зубчастим орнаментом стінами, гранітними сходами, пологими терасами. Будівництво замку обійшлося польському шляхтичу в 90 тисяч рублів.

Будинок оточував розкішний садок. Квіти та екзотичні рослини сюди були завезені з Київського ботанічного саду.

Однак молодій дружині Ростішевського, яка звикла до бурхливого міського життя, було нудно в тихому селі, і вже за рік вона повернулася на батьківщину. Ростішевський продав свій маєток Чигиринському земству, який у 1912 році розмістив у палаці лікарню. З 2001 року це будинок для людей похилого віку.

Садиба підприємця та мецената Василя Симиренка (дядька садовода Левка Симиренка) збудована в Сидорівці в кінці ХІХ століття.

Це був палац у стилі неокласицизму з флігелями та бальною залою вартістю близько 10 мільйонів рублів. У Сидорівці Симиренко відкрив цукровий завод, на якому встановив машини власної розробки та розпочав випуск пастили, яка мала величезну популярність у російській імперії.

Десяту частину прибутків підприємець віддавав на підтримку української культури. У старості заповів усі свої статки на культурні цілі, але події Першої світової війни та більшовицткий переворот 1917 року завадили реалізації його планів.

За радянських часів у палаці Василя Симиренка розміщувалися школа та лікарня. Нині будівля у руїнах. Розташована серед сильно занедбаного парку.

Першу в Україні пам'ятник варенику встановлено в 2006 році біля готелю "Росава" у Черкасах.

Скульптура представляє собою козакаа Мамая, який їсть вареники. За його спиною розміщено величезний вареник у вигляді півмісяця.

Автор пам'ятника одній із класичних страв української кухні – скульптор, заслужений художник України Іван Фізер. Висота пам'ятника, виготовленого з кераміки, становить 2,5 метри. До його відкриття було приготовлено справжній вареник вагою близько 70 кілограмів.

Пам'ятник українському поету-шістдесятнику Василеві Симоненку у Черкасах встановлений у 2010 році поряд з історичним будинком Щербини (нинішній Палац одружень).

У цьому місті поет працював кореспондентом газет "Черкаська правда", "Молодь Черкащини", "Робоча газета" на початку 1960-х років. Антирадянські вірші Симоненка стали відомі завдяки самвидаву. Поет помер після жорстокого побиття, пов'язаного з його громадською діяльністю, спрямованою на викриття злочинів НКВС.

Автор монумента - Владислав Димйон. Пам'ятник висотою понад 2 метри передає образ поета у поступовій динаміці. Крило, яке огортає постать, символізує талант, іскру божу.

Неподалік розташована редакція газети "Черкаський край" (колишня "Черкаська правда"), де відкрито кімнату-музей Василя Симоненка.