Пам'ятки Черкаської області

Селище Орбіта поблизу Чигирина не має формального статусу населеного пункту.

Історія міста-примари почалася в 1977 році, коли сюди, в район села Вітове, прибули будівельники майбутньої Чигиринської ГРЄС. Незабаром вони звели житло для своїх родин і приступили до спорудження станції, а також соціальної інфраструктури для енергетиків. В 1981 році будівництво ГРЕС і міста було призупинено та законсервовано. З'явилися плани використання будмайданчика станції для спорудження Чигиринської АЕС. Однак в 1989 році, через 3 роки після аварії на Чорнобильській АЕС, під тиском громадськості будівництво було остаточно припинено.

Багато будівельників залишилися жити в двох п'ятиповерхівках посеред недобудованих будівель міста-примари Орбіта.

Українського художника і педагога Івана Сошенка поховано в Корсуні-Шевченківському, де він помер у 1876 році під час подорожі до рідного Богуслава.

Сошенко був одним із найближчих друзів поета Тараса Шевченка, брав активну участь у його звільненні з кріпацтва. Пізніше допоміг йому вступити до Петербурзької академії мистецтв.

На могилі Сошенка встановлено пам'ятний камінь із меморіальною табличкою та пізніший надгробний пам'ятник - муза з палітрою та пензлями в руці над сувоєм із портретом художника.

Монастирищенський краєзнавчий музей розповідає про історію краю з давніх-давен до сучасності.

Представлені матеріали про життя краю в давньоруські часи, Визвольну війну українського народу 1648-1654 років, історію виникнення Монастирища; культуру краю в XVIII-XIX століть, колективізацію та злочини комуністичного режиму, події періоду Другої світової війни, відновлення краю у 1945-1960 роки.

Перший народний музей Тараса Шевченка на Чернечій горі у Каневі "Тарасова світлиця" виник задовго до створення Шевченківського національного заповідника.

Ще у 1884 році, одночасно із завершенням впорядкування Шевченкової могили, біля неї побудували хату. В одній її половині жив перший доглядач могили Іван Ядловський, відкрився перший народний музей поета з книгою відгуків.

Хата була розібрана у 1930-х роках, під час спорудження меморіалу на Тарасовій горі, але відновлена у 1991 році. В музейній експозиції представлені копія портрету Шевченка, подарованого музею художником Іллєю Рєпіним, копія рушника, вишитого для музею Лесею Українкою, ікона із зображенням Шевченка в образі святого.

В другій половині відновлено кімнату охоронця Шевченкової могили з оригінальним самоваром Івана Ядловського на столі.

Музей Богдана Хмельницького в Чигирині розташований у реконструйованій в 1995 році двоповерховій будівлі повітової управи.

Будівля збудована на початку ХІХ століття біля підніжжя Замкової гори, де знаходилося Нижнє місто гетьманської столиці.

Музейні колекції налічують близько 2 тисяч експонатів. Головне місце в експозиції займають пам'ятки козацької доби: зброя та спорядження, предмети декоративно-ужиткового мистецтва, нумізматика, побутові речі. З їхньою допомогою відтворено матеріально-предметне середовище, в якому жив та вершив державні справи гетьман Богдан Хмельницький.

Гордість музею - серія картин "Гетьмани України" народного художника України Данила Нарбута.

Флігелі будівлі займає адміністрація Національного історико-культурного заповідника Чигирин.

Поруч знаходиться відновлена ​​Петропавлівська церква, а також каплиця Покрови Пресвятої Богородиці, в якій перепоховані останки 263 козаків та жителів міста, які загинули під час татарських набігів ХVІІ століття.

Завершується реконструкція комплексу укріпленої резиденції Хмельницького, будівель посольств та інших споруд гетьманської столиці, на базі яких створено туристичний історико-архітектурний комплекс "Резиденція Богдана Хмельницького".

Макет бронепоїзда в натуральну величину встановлено в Каневі до 35-річчя Перемоги.

Увічнює подвиг екіпажу бронепоїзда БП 56 військ НКВС з охорони залізниць, що діяло в 1941 році в районі канівської переправи. Прикривав відхід частин Червоної армії через залізничний міст, який пізніше був зруйнований і не відновлювався (опори видно з греблі ГЕС). Бронепоїзд №56 мав два бронемайданчики з чотирма 76-мм гарматами та шістнадцятьма станковими кулеметами, бронепаровоз та дві платформи прикриття, на одній з яких були встановлені протитанкова гармата та зенітний кулемет. Екіпаж становив понад 100 осіб. Макет створено на базі паровоза серії "Ов" та двох вагонів, обшитих листовим залізом.

В 2012 році музей бойової техніки просто неба було реконструйовано й оновлено експозицію. 

Музей історії села Красенівка носить ім'я видатного спортсмена Івана Піддубного, який народився тут у 1871 році.

Всесвітньо відомий борець Іван Піддубний присвятив спорту 40 років життя, виступав у багатьох країнах та став шестиразовим чемпіоном світу з греко-римської боротьби.

В 1990 році односельці встановили пам'ятник своєму знаменитому земляку, а в 1991 році відкрили Музей історії села імені Івана Піддубного. Поряд із історією села тут розкривається історія роду Піддубних за 250 років. Зокрема, представлено велике панно (300 сантиметрів на 150 сантиметрів) "Піддубного роду - немає переводу".

Щорічно наприкінці серпня біля музею відбувається Всеукраїнське свято богатирської сили на призи Івана Піддубного.

Будинок Цибульських у Черкасах - історична будівля в центрі міста, збудована в середині ХІХ століття.

Належала родині купців першої гільдії, була найвищим будинком міста свого часу. З 18 по 22 липня 1859 року тут зупинявся Тарас Шевченко у свого друга Юхима Цибульського.

За радянських часів тут було відкрито музей однієї книги - "Кобзаря" Шевченка. В експозиції музею представлено прижиттєві та посмертні видання письменника, зокрема раритетний "Кобзар" 1840 року.

Музей козацької слави у Виграєві розкриває історію козацьких перемог через призму доль їхніх нащадків.

Головна зала присвячена історичній Корсунській битві 1648 року, що сталася у Глибокому яру на південно-західній околиці нинішнього села Виграїв, що тоді називалася Горохова Діброва. Козацька армія гетьмана Богдана Хмельницького у цій битві розгромила польські війська гетьмана Миколая Потоцького, нав'язавши бій у невигідних для польської кавалерії умовах лісистої пересіченої місцевості. Вирішальне значення мала засідка, влаштована у Глибокому яру полком Максима Кривоноса.

Також у музеї є зали етнографії та сільського побуту: скрині, рушники, посуд, меблі, прядки, ткацький верстат тощо.

Окрема експозиція присвячена Голодомору 1932-1933 років.

Музей макетів кораблів в Умані відкрито у 2020 році на оновленій набережній Осташівського ставу. Під час відкриття музей отримав сертифікат рекорду України за найбільшу кількість макетів історичних кораблів на одній локацїї.

Макети власноруч виготовляє уманський майстер-ентузіаст, депутат міської ради Микола Чистик. Судномоделюванням він захоплюється з 18 років.

Зараз в експозиції просто неба представлено 12 макетів кораблів різних часів.  Серед них є козацька чайка, "Титанік", "Чорна перлина", Ноєв ковчег, "Летючий голландець", дракар вікінгів та інші моделі.

Планується, що в подальшому колекція кораблів на Осташівському ставі розшириться до 20 експонатів.

Музей народного декоративного мистецтва розташований у Каневі в двоповерховому будинку колишньої василіанської школи, заснованої в 1781 році уніатським священиком Боніфатієм Фізикевичем коштом графа Станіслава Понятовського, який тоді володів містом.

Училище було закрито в 1838 році. Надалі будинок також використовувався за призначенням як школа. Другий поверх був надбудований за радянських часів.

У 1990 році до цього приміщення переїхав Музей народного декоративного мистецтва, що розміщувався до того в сусідній будівлі Успенського собору.

Музей налічує понад 5 тисяч експонатів: колекція скла XIII-XVI століть, вироби з дерева, картини. Є колекція зразків традиційного українського одягу та предметів народного побуту трьох центральних областей - Черкаської, Київської та Полтавської. Зокрема представлені примітивістські роботи народної художниці України Марії Примаченко, унікальна вишивка художниці Світлани Устименко та інші.

Музей співака та композитора Семена Гулака-Артемовського в Городищі розташований у старовинному одноповерховому будиночку в центрі міста.

Гулак-Артемовський народився в Городищі в 1813 році. Він відомий як один із основоположників української класичної музики, автор першої української опери "Запорожець за Дунаєм".

Музей стародавнього побуту та народних ремесел у Плескачівці відтворює атмосферу сільського життя XIX століття, пропонуючи відвідувачам поринути в епоху двохсотрічної давнини, спробувати змайструвати колесо до воза або вручну змолоти борошно.

В селі здавна процвітали ремесла, зокрема виробництво глиняного посуду (гончарів називали плескачами, звідки й пішла назва села). З Плескачівки до Петербурга, Варшави та Москви постачали скрині з карбованим металом.

В експозиції музею є діючий ткацький верстат та інші експонати, що дають уявлення про народні ремесла. Представлено колекцію прасок на вугіллі, які потрапили до села з польського, австро-угорського та німецького побуту.

Музей Тараса Шевченка відкрито в 2014 році на території заїжджого двору Нагановського в селі Мошни, де Шевченко жив кілька днів після звільнення з-під арешту в 1859 році, під час своєї третьої (і останньої) подорожі Україною.

Від заїжджого двору зберігся житловий будинок, де й розмістилася основна експозиція музею. В 2013 році, перед відкриттям музею, у будинку було проведено капітальний ремонт, перекрито дах, підлито бетонний фундамент. Але всі стіни, пороги, перекриття та піч із лежанкою залишилися оригінальними. Збережено й планування будинку. В кімнатах виставлені оригінальні меблі XIX століття, домашнє начиння, вишиті рушники, ікони.

Всі будівлі у дворі колишнього заїжджого двору відтворені за описами та малюнками.

Літературно-меморіальний музей Тараса Шевченка в Каневі відкрився в 1939 році. До того на Тарасовій горі діяв народний музей поета "Тарасова світлиця", відкритий наприкінці XIX століття в колишньому будинку наглядача шевченкової могили Івана Ядловського.

Новий музей будувався протягом 1935-1937 років за проєктом видатного архітектора Василя Кричевського, якого вважають засновником українського архітектурного модерну. Згідно з початковим задумом, лаконічна зовні класицистична будівля мала бути прикрашена українськими орнаментами в техніці майоліки. Цей задум так і не був реалізований, але внутрішнє оздоблення вражало народним колоритом: яскравий вітраж у глибині вестибюлю, кесони з кольоровими розетками на стелі, орнаментальні розписи на стінах.

Після реконструкції 2003-2010 років будівля набула сучасного мінімалістичного вигляду з елементами конструктивізму.

На сьогодні музейна колекція нараховує понад 20 тисяч предметів. В основній експозиції представлені окремі меморіальні речі Тараса Шевченка (різьблена шкатулка, веретено, псалтир), оригінали деяких його малюнків та офортів, рідкісні видання творів поета, художні твори на шевченківську тематику тощо.

В окремій залі виставлена посмертна гіпсова маска Кобзаря в оточенні текстів із "Заповіту" різними мовами світу. Інтерактивна мапа "Останній шлях Тараса Шевченка Україною" демонструє маршрут, яким труну з прахом Кобзаря везли з Петербурга до Канева.

Експозиція оснащена мультимедійними інформаційними кіосками, відвідувачам доступні різноманітні аудіовізуальні програми.