Пам'ятки Лубенського району

Будівля земської школи в стилі українського модерну збудована в Пісках-Удайських у 1910-х роках за проєктом архітектора Опанаса Сластіона (Сластьона).

Український живописець, етнограф та архітектор Сластіон розробив цілу низку оригінальних проєктів шкіл для Лохвицького земства, до якого тоді належало село Піски-Удайські. Для цих проєктів характерні гостроверхі вежі та трапецієподібна форма віконних отворів.

Після того, як для сільської школи було збудовано нове, ширше приміщення (зараз сільська бібліотека), будівля земської школи не використовується.

Родова усипальниця родини Закревських у незвичайних формах єгипетської піраміди побудована в Березовій Рудці в кінці ХІХ століття відомим юристом Гнатом Закревським, який перебував на службі у імператора Олександра III, був членом масонської ложі та захоплювався єгипетською культурою. За однією з версій він також був послом росії в Єгипті.

Збудована ним каплиця-мавзолей над могилою предків, швидше за все, має таємний символічний зміст. У похоронній споруді поєднувалися класичні форми єгипетської піраміди та язичницька атрибутика із православними символами. Так, вхід у каплицю "охороняла" привезена Закревським із Єгипту статуя богині Ісіди, а на портику над входом розташовувався православний хрест. По центру залу знаходився православний вівтар із великим кам'яним хрестом.

Сам Гнат Закревський помер у 1906 році в Єгипті, його забальзамоване тіло було доставлене до Березової Рудки та поховано в мавзолеї.

Березоворудська піраміда є одним із трьох пірамідальних храмів на території України. За радянської влади каплиця була осквернена та розграбована, зараз споруда у поганому стані.

Розкішна будівля жіночого єпархіального училища прикрашає центр міста Лубни.

Будівля збудована в 1907 році за проєктом відомого архітектора, академіка архітектури Олексія Бекетова коштом свічкового заводу єпархії. Училище розпочало роботу наступного року.

Нині це Гімназія імені Василя Барки Лубенської міської ради.

Пирятинський народний краєзнавчий музей засновано в 1967 році.

Музей розташований в одній з перших кам'яних житлових будівель Пирятина - будинку одного з місцевих поміщиків.

Експозиція музею розміщена в шести кімнатах та висвітлює історію краю з найдавніших часів до сьогодення. Зокрема, представлено етнографічну колекцію, а також експонати, що відтворюють життя та побут пирятинського козацтва.

Старовинна вежа Стороженка у Великій Кручі - єдина оригінальна споруда садиби родини Стороженка, яка жила в селі в XIX столітті, що збереглася.

За радянських часів решту садибних споруд було знищено.

Зараз на території садиби розташований автокемпінг із готелем та рестораном. Вежа Стороженка використовується як банкетна зала.

Тридцятиметрова водонапірна вежа з орнаментною окантовкою у верхній частині – візитна картка Пирятина.

Споруджена в 1951 році на трасі Київ-Полтава поряд з автостанцією "Пирятин-1". АЗС, що розташована поруч, у 1960-х роках стала знімальним майданчиком популярної кінокомедії "Королева бензоколонки" Київської кіностудії імені Олександра Довженка за сценарієм письменника-гумориста з Полтавщини Петра Лубенського, завдяки чому Пирятинська вежа прославилася на всю країну.

В даний час не використовується за призначенням. На місці старої АЗС тепер знаходиться сучасний заправний комплекс, кафе, мотель та придорожній базар. У будівлі автостанції працює кафе-музей "Королева бензоколонки", в якому, за легендою, відбувалися зйомки епізодів у буфеті.

Гребінківський міський краєзнавчий музей відкрився у 1967 році з ініціативи місцевих краєзнавців. Розташовується у двох кімнатах на першому поверсі Гребінківського міського будинку культури в центрі міста Гребінка.

Експозиція складається з п’яти розділів: "Народний побут", "Гребінка – місто залізничників", "Бойова слава Гребінківщини", "Видатні земляки", "Гребінчина світлиця". Широко представлені побутові речі українських селян та старовинні знаряддя сільської праці, зокрема, упряжка для волів, датована ХІХ століттям, хомут для коней початку ХХ століття, кінські підкови тощо. Серед раритетів – підручники "Грамматика латинского языка" (1826) і "Начальные основания дифференциального исчисления" (1822), позачергові випуски газети "Русское слово", присвячені початку Першої світової війни.

У 2023 році у Гребінківському міському краєзнавчому музеї відкрилася експозиція "Українська хата добром багата", головною метою якої є відродження звичаїв і традицій українського народу.

Окремо діє кімната-музей "Гребінчина світлиця", присвячена постаті українського письменника Євгена Гребінки, який народився в селі Мар'янівка неподалік від міста Гребінка, де відкрито Родинний музей братів Гребінок.

Етнографічна збірка "Древо" – це музей старожитностей у селі Козубівка на Полтавщині, що заснував у старій батьківській хаті полтавський етнограф Едуард Кутько. Тут виросли п’ять поколінь його родини.

Автентична сільська хата відреставрована, в ній відновлені первісні інтер'єри, представлені старі меблі та  побутові речі, що відображають життя традиційного полтавського села.

Музейна колекція налічує понад 2000 експонатів та предметів нематеріальної культурної спадщини: вишиванки, рушники, килими, картини, ікони, а також записи старовинних пісень. Більшість експонатів датуються кінцем XIX – початком XX століття.

Крім екскурсій, в музеї пропонують майстерклас з виготовлення намист від Олександри Герасимової, дегустації крафтовтх вин від місцевого винороба Владислава Олійника, обіди з традиційними полтавськими стравами. На території є садок, альтанка, гойдалки.

Чорнухінська земська школа - одна з понад 50 шкіл, збудованих Лохвицьким земством на Полтавщині на початку XX століття.

Будівлю в стилі українського модерну зведено в 1913 році за проєктом архітектора Опанаса Сластіона (Сластьона), який також був відомий як художник, етнограф та мистецтвознавець. У своїх проєктах архітектор використав характерні прийоми традиційної української архітектури - трапецієподібні вікна, ламані багатосхилі шатрові дахи з уступами, стилізовані вежі.

Земська школа в Чорнухах була трикласною, з бібліотекою та вчительською квартирою. Будівля дерев'яна, обкладена цеглою та прикрашена орнаментальною кладкою.

До 1978 року будівля школи використовувалася за призначенням. Зараз у ній розміщується Будинок дитячої та юнацької творчості та Клуб юного натураліста.

Оригінальна будівля двокласної земської школи в Мокіївці збудована в 1912 році в стилі українського модерну за проєктом архітектора Опанаса Сластіона (Сластьона), який свого часу також був відомий як художник та етнограф.

Його архітектурні проєкти вирізнялися використанням елементів традиційної народної архітектури. Зокрема, на замовлення Лохвицького земства він розробив проєкти понад 50 сільських шкіл, характерними особливостями яких були шестикутні трапецієподібні віконні поеми, багатосхильні шатрові дахи зі зламами та колоритні вежі.

Мокіївська земська школа непогано збереглася і досі використовується за призначенням – у будівлі розміщуються початкові класи та дошкільне відділення Мокіївської гімназії. Там же знаходиться шкільна бібліотека та громадський музей – одна кімната з краєзнавчими експонатами.

Земська школа в Харсиках збудована в 1913 році за проєктом архітектора, художника та етнографа Опанаса Сластіона (Сластьона), роботи якого відрізнялися використанням традиційних форм української архітектури.

На замовлення Лохвицького земства Сластіон спроєктував цілу низку шкіл у стилі українського модерну. Будівля харсиківської школи одноповерхова, П-подібна, з шестикутними трапецієподібними вікнами та двома двоярусними баштами зі шпилями. Фасади оформлені декоративною цегляною кладкою.

Крім школи, до комплексу входив дерев'яний сарай, дубовий льох, колодязь та огорожа. Будинок використовувався за призначенням до 1984 року, коли школу перевели до нового приміщення, а в старому приміщені розмістили лікувально-трудову установу.

Наразі об'єкт у занедбаному стані.

Кізловська земська школа - одна з півсотні збережених шкіл Лохвицького земства, побудованих на початку XX століття за проєктами архітектора, художника та етнографа Опанаса Сластіона (Сластьона) у стилі українського модерну. Усі вони вирізняються використанням переосмислених прийомів традиційної української архітектури.

Школа у Кізлівці двокласна, одноповерхова, з характерною двоярусною вежею зі шпилем. Сластіонівський стиль також добре читається по трапецієподібних вікнах, шатрових дахах і цегляному декору. Будівля досі використовується за призначенням – це допоміжне приміщення Кізлівського ліцею.

Двокласна земська школа у Гільцях збудована в 1911 році за проєктом відомого архітектора Опанаса Сластіона (Сластьона), який використовував у своїх роботах елементи традиційної української архітектури.

Одноповерхова цегляна будівля з орнаментальною кладкою має високі шестигранні вікна та чудову шатрову вежу в стилі українського модерну.

Опікуном школи був завідувач відділу народної освіти повітової земської управи князь Кочубей, чий хутір розташовувався неподалік. Першим учителем Гілецької земської початкової школи був Володимир Гресь (Отаман Гонта), який став у 1920 році одним із лідерів повстанського руху на Полтавщині.

Будівля досі у хорошому стані, використовується за призначенням.

Каплинцівський міст через річку Удай на південній околиці села Каплинці на Полтавщині вважається найдовшим дерев'яним мостом України. Його довжина, за різними оцінками, сягає від 230 до 240 метрів (деякі джерела наводять довжину у 356 метрів, імовірно враховуючи земляну дамбу).

За переказами, ще наприкінці XIX століття через річку було споруджено перший дерев'яний міст. У 1933-1934 роках у Каплинцях збудували нову переправу, аби прокласти пряму дорогу до Пирятина. 

Міст стоїть на дубових палях, має 46 прогонів. Для будівництва було використано близько 600 дубових колод. Поверх поздовжніх балок впоперек клалися дубові бруси, які обшивалися дубовими дошками. Початково міст мав дерев'яні перила.

Зараз Каплинцівський міст є частиною еколого-туристичного маршруту "Заплавний Удай", прокладеного мальовничими околицями міста Пирятина та прилеглих сіл на території Пирятинського національного природного парку. Він є популярною туристичною локацією завдяки гарним краєвидам і можливості зробити цікаві фото.

Лубенський краєзнавчий музей імені Гната Стеллецького – один із найстаріших музеїв Полтавщини.

Заснований у другій половині ХІХ сторіччя. Спочатку це була кімната-музей при Лубенській чоловічій гімназії. Ініціатором відкриття та першим директором був український археолог, учитель Федір Камінський. Основу експозиції склали знахідки, зроблені ним під час розкопок на Лубенщині.

В 1918 році на базі націоналізованого музею гімназії було створено Державний краєзнавчий музей, що нині налічує у своїх фондах близько 30 тисяч експонатів. Займає старовинний одноповерховий особнячок в центрі міста.

В постійній експозиції – археологічні знахідки Гінцевської стоянки епохи енеоліту, прикраси скіфської епохи, реліквії козацьких часів ХVІІ-ХVІІІ століть, матеріали про Мгарський монастир. Є колекція нумізматики, церковного начиння, старовинних книг.

Біля входу в краєзнавчий музей виставлено колекцію "скіфських баб".