Пам'ятки Харківської області

Національний літературно-меморіальний музей Григорія Саввича Сковороди розташований у Сковородинивці в колишній садибі поміщиків Ковалевських, де великий український філософ помер у 1794 році (за іншими даними – у будівлі колишньої церковно-парафіяльної школи).

В будинку є меморіальна кімната - "спокійна келія", де Сковорода любив працювати і в якій завершив життя.

У затишному, добре розпланованому парку, що підтримується в ідеальному стані, збереглися пам'ятні місця, пов'язані з великим мислителем. Це кістяк величезного 700-річного дуба на березі ставка з пам'ятним знаком (1972 рік, скульптори Любов Жуковська, Дмитро Сова), під покровом якого писав філософ, колодязь і величезна дерев'яна поміщицька комора, на широкій галявині перед якою проводяться заходи, що організовуються музеєм.

Неподалік садибного будинку у сквері знаходиться могила Григорія Сковороди. На стилізованому під придорожній камінь надгробку (1972 рік, скульптори Дмитро Сова, Любов Жуковська) висічено лаконічну та напрочуд ємну, гідну видатного філософа авторську епітафію: "Світ ловив мене, але не спіймав". Біля входу в сквер встановлено скромний пам'ятник Григорію Сковороді (1972 рік., скульптор Іван Кавалерідзе, архітектор Василь Гнєзділов).

Під час широкомасштабного російського вторгнення в 2022 році будівля музею була зруйнована прямим влучанням російської ракети. Частина експозиції була знищена, проте найцінніші експонати не постраждали.

Національний меморіальний комплекс "Висота маршала Конєва" відкритий після реконструкції в 2003 році, напередодні 60-річчя від дня визволення Харкова від німецько-фашистських загарбників.

У 1943 році тут розміщувався штаб командувача Степовим фронтом, звідки маршал Конєв, щоб урятувати місто від руйнувань, віддав наказ про нічний штурм Харкова, і наступного дня місто було звільнено. В бою загинуло близько півмільйона солдатів, проте ця операція започаткувала звільнення всієї України.

Меморіал "Висота маршала Конєва" споруджено в 1965 році, в 2003 році проведено повну реконструкцію. До комплексу входить стелла заввишки 17,5 метрів, виставка бойової техніки, каплиця на честь Іоанна-Воїна, музей "Харківщина у Другій Світовій війні 1941-1945 років".

В одній із зал музею відтворено командний пункт Конєва, виставлено його останній однострій.

Гомільшанські ліси - заповідний масив листяного лісу на березі річки Сіверський Донець за 40 кілометрів на південь від Харкова, між селами Велика Гомольша та Коропове.

Національний природний парк "Гомільшанські ліси" створено в 2004 році, проте ще в ХVIII сторіччі на природну цінність місцевих ландшафтів звернув увагу Петро I, видавши указ про виділення поблизу Гомольші заповідних корабельних гаїв. У 1970-х роках було створено заказник "Гомільшанська лісова дача", довкола стали з'являтися бази відпочинку.

Перелік рідкісних рослин у лісі становить 132 види. Одну з ділянок називають "філією тайги", оскільки тут ростуть дуже високі сріблясті ялинки. Донині збереглося близько 500 гектарів дубового лісу віком 130-150 років, зустрічаються окремі 300-річні дуби.

Тут водяться рідкісні птахи, зокрема орлан-білохвіст, орел-могильник, рибалок блакитний, бджолоедка, сиворакша, вівельга та інші. Мальовничу затоку Косач уподобали водоплавні птахи.

Збереглися археологічні пам'ятки Кам'яного та Бронзового віку, городища та могильники скіфської, аланської та слов'янської давнини.

Національний природний парк "Слобожанський" створено у 2009 році з метою збереження історико-культурних комплексів та цінних природних територій лісостепової зони Слобожанщини.

Розташований на площі 5244 гектари на території Богодухівського району Харківської області в долині річки Мерла (басейн ріки Дніпро). Лісові ценози природного походження представлені дібровами, сосняками, а в пониженнях навколо боліт - березняками, вільшаниками.

Візитною карткою Слобожанського національного природного парку є реліктові озера, невеликі болота та торфовища - своєрідні мікрозаповідники бореальної рослинності, що збереглася тут з часів останнього льодовикового періоду.

Візит-центр Національного природного парку "Слобожанський" розміщується на території садиби "Наталівка" в селі Володимирівка.

Нововодолазький краєзнавчий музей розташований у центрі селища Нова Водолага.

В етнографічній експозиції зібрано багато предметів побуту Слобожанщини, привезених із етнографічних експедицій.

Олексіївська фортеця Української оборонної лінії споруджена 1831 р., під час другого етапу будівництва лінії укріплень на тодішніх південних кордонах російської імперії.

Початкова назва - Берецька (Беретська), в 1738 році перейменована на фортецю Святого Олексія. Земляна, майже квадратна у плані, чотирибастіонія. Висота валів – понад 5 метрів. Площа кріпосного двору становить понад 1,5 гектари. До північно-західної куртини, в якій розташований в'їзд, підведена насипом грунтова дорога довжиною близько 100 метрів. Східна куртина посилена равеліном, спрямованим у бік річки Береки. Протяжність фортеці на зовнішній стороні основи валу становить понад 1030 метрів.

Олексіївська фортеця була з'єднана валом із сухим ровом із четвертою на лінії Михайлівської та шостої - Єфремівською фортецями. Гарнізон складався з одного піхотного полку ландміліціонерів, переведеного потім у драгунські та посиленого гренадерською напівротою.

Пам'ятка добре зберіглася, дає ясне уявлення про форму та розміри земляного укріплення першої третини XVIII сторіччя.

Відпочинковий комплекс "Осинове Плесо" розташований на мальовничому березі Сіверського Донця на східній околиці Чугуєва.

Виконаний в етнічному стилі: українська хата-мазанка з очеретяним дахом, обгороджене тином сільське подвір'я, дерев'яна різьблена криниця у дворі. На території можна відвідати автентичну українську хату-музей, у якій відтворено стан побуту українського селянства ХVІІІ-ХІХ століть. Експонується унікальна колекція предметів побуту та декоративно-ужиткового мистецтва, зібрана засновником комплексу Павлом Зекцером.

До послуг гостей трирівнева лазня, риболовля, місця для пікніків. Під час проведення репінських пленерів комплекс приймає художників, тут експонуються їхні картини.

Пам'ятник Остапу Бендеру, Іполиту Матвійовичу Вороб'янінову та Еллочці-людожерці - культовим персонажам роману Іллі Ільфа та Євгена Петрова "12 стільців" - відкрито в Харкові в 2005 році на День міста.

"Великий комбінатор", відлитий у бронзі, присів лаву, встановлену перед входом до одного з харківських кафе. Кіса Вороб'янінов, який розшукував разом з "великим комбінатором" сховані в меблевому гарнітурі скарби, зображений таким, що просить милостиню. Еллочка в зухвалій позі ніби запрошує перехожих присісти на заповітний стілець.

У 2024 році пам'ятники персонажам роману "12 стільців" у Харкові були демонтовані у межах деколонізації.

Козак Харько (Харитон) - міфічний засновник міста Харкова, про якого складено кілька міських легенд.

Згідно з "Топографічним описом Харківського намісництва" (1785 рік), "...якщо повірити поголоску, то на цьому місці завів собі хутір хтось із заможних малоросіян, але хто він був такий, звідки і коли, про те відомостей немає, іменем Харитон, а за просторіччям Харько, від якого нібито це місто та річку звання своє отримали".

Пам'ятник Засновникам Харкова на честь 350-річчя міста відкрито в 2004 році на початку проспекту Науки. Подарований місту відомим скульптором Зурабом Церетелі. Це перший за історію міста кінний монумент. Являє собою 12-тонну бронзову скульптуру вершника, козака Харька. В руці він тримає спис, щит, за плечима лук і сагайдак зі стрілами. Висота скульптури - 6 метрів, постаменту - 7 метрів.

Пам'ятник отцю Федору, персонажу роману "Дванадцять стільців" (1928 рік) Іллі Ільфа та Євгена Петрова, встановлено на 1-й платформі Південного залізничного вокзалу в Харкові.

Пам'ятник служить ілюстрацією до епізоду роману, в якому отець Федір пише листа своїй дружині до повітового міста N з харківського вокзалу, а також на згадку про те, як отця Федора бачили на Донецькій залізниці: "Втік він по перону з чайником окропу... ".

Отець Федір зображений в образі, втіленому радянським кіноактором Михайлом Пуговкіним в екранізації "12 стільців" режисера Леоніда Гайдая (1971 рік).

На постаменті - цитата з його листа до дружини: "Харків - місто галасливе, центр Української республіки. Після провінції здається, ніби за кордон потрапив".

Скульптура, що зображує студента-програміста, розташована в місті Харкові біля центрального входу в Харківський національний університет радіоелектроніки.

Встановлена в 2010 році на честь 80-річного ювілею Харківського національного університету радіоелектроніки. Автор проєкту - Роман Блажко, дизайнер - Віктор Гончаренко.

Пам'ятник студенту-програмісту виготовлений з бронзи благодійним коштом.

Пам'ятник Тарасові Шевченку в Харкові вважається найкращим із усіх існуючих пам'ятником поетові.

Проєкт розробив скульптор Матвій Манізер. За задумом автора, багатофігурна скульптурна група уособлює оспівану Кобзарем боротьбу народу за свободу. Скульптору позували актори харківського театру "Березіль".

Урочисте відкриття відбулося 24 березня 1935 року. На той момент це була найбільша бронзова композиція в СРСР (загальна висота - 16 метрів, висота фігури поета - 5,5 метрів).

З пам'ятником пов'язані деякі студентські традиції учнів Харківського університету.

Пархомівський художній музей імені Панаса Луньова - унікальна картинна галерея, прозвана "сільським Ермітажем".

Галерея створена в 1955 році сільським учителем Панасом Луньовим як відділення шкільного музею. Основу експозиції склали картини, придбані Луньовим на повоєнній харківській барахолці, а також подаровані харківськими художниками. Згодом колекцію поповнили полотна, передані сільській галереї багатьма музеями СРСР.

На вимогу Луньова унікальну експозицію розмістили у колишньому палаці графа Підгорічані, в якому до того розташовувалася контора цукрозаводу.

Сьогодні колекція Пархомівського музею налічує близько 6 тисяч експонатів: картини Рембрандта, Гогена, Ван Дейка, Бенуа, Мане, Брюллова, Шишкіна, Айвазовського, Левітана, Репіна, Васнецова, Реріха, Малевича, малюнки Шевченка, плакати Маяковського та інші.

Перлина колекції - чотири роботи Пабло Пікассо, подаровані музею Іллею Еренбургом, у тому числі знаменитий малюнок "Голуб світу", що став символом антивоєнного руху.

Церква Петра і Павла заснована в 1866 році в передмісті Харкова - на Журавлівці (зараз це вулиця Тараса Шевченка з прилеглими околицями).

Кам'яну будівлю закладено в 1871 році, будівництво завершено в 1875 році. Церква Петра і Павла збудована в русько-візантійському стилі за проєктом архітекторів Федора Данилова та Василя Небольсина. Храм однокупольний, із трьома престолами. При ньому діяла жіноча церковно-парафіяльна школа. Навіть за часів гонінь та гітлерівської окупації церква не припиняла роботу.

До 130-річного ювілею Петро-Павлівський храм було відреставровано, при ньому відкрито церковно-недільну школу Василя Великого, де парафіянам викладаються основи віровчення та мистецтво церковного співу.

Залізничний вокзал Харків-Пасажирський (Південний вокзал) - головна пасажирська станція Харківської залізниці в Харкові.

Закладка першого харківського вокзалу на Архієрейській леваді поблизу Холодної гори відбулася в 1868 році. Крім цієї будівлі, виконаної за проєктом архітектора Андрія Тона, на Привокзальній площі збудували будинок для керуючого дорогою та інші житлові та господарські споруди.

Перший потяг прибув до Харкова 22 травня 1869 року, і незабаром було відкрито регулярний рух Курсько-Харківсько-Азовською залізницею. Інтенсивність вантажопасажирського потоку до кінця ХІХ століття сильно зросла, у зв'язку з чим будівлю вокзалу потрібно було розширити: з південного боку до нього прибудували новий корпус, а потім і старе приміщення реконструювали за проєктом архітектора Сергія Загоскіна. Харківський вокзал став одним із найбільших у Російській імперії. Поруч звели одну з найбільших споруд дореволюційного Харкова - будівлю Управління Південних залізниць.

В 1952 році на місці зруйнованого під час Другої світової війни вокзалу було завершено будівництво нової будівлі в стилі "сталінського ампіру". Десять масивних колон із білого інкерманського каменю підтримують портик, з боків якого височіють дві вежі. На портику - скульптурні групи, ліпні прикраси. Висота центральної зали - 26 метрів. Усі платформи з'єднані з вокзалом підземними тунелями.

В 2003 році було закінчено останню реконструкцію, в результаті якої вокзал отримав сучасне оснащення.

На платформі № 1 встановлено пам'ятник отцю Федору із "12 стільців".