Пам'ятки Золочівського району

Римо-католицький костел Воздвиження Чесного Хреста та Святого Йосипа Обручника зведений за проєктом інженера Кароля Романуса як храм-усипальниця роду Ржевуських (за однією з версій, автором проєкту був сам князь Вацлав Ржевуський).

Виконаний у стилі бароко у вигляді ротонди, до якої від замку веде 300-метрова липова алея. Перед храмом встановлені фігури Богоматері та Святого Йосипа на колонах. Головний фасад прикрашає портик із 14 колон коринфського ордера, на атику якого було встановлено 8 скульптур святих роботи Фессінгера та Лебласа (одна з них знищена під час Другої світової війни).

В інтер'єрі збереглися фрески Лукаша Смуглевича та кількох галицьких майстрів.

З 1861 року храм був парафіяльним костелом, у 1945 році закритий радянською владою. Наразі храм на реставрації, але всередину можна потрапити під час богослужінь, які проводить греко-католицька парафія церкви Блаженного Миколая Чарнецького та новомучеників УГКЦ.

Католицький костел Святого Станіслава в Буську збудовано у 1768-1780 роках на місці старого дерев'яного парафіяльного храму, спаленого козаками під час Визвольної війни.

Земельну ділянку та частину коштів на будівництво виділив польський король Станіслав Август. Будівля в стилі бароко спроєктована за одним із типових проєктів, розроблених раніше відомим європейським архітектором Бернардом Меретином (аналогічні храми збереглися в Березівцях та Лопатині). Костел мав чотири бічні вівтарі: Святого Станіслава, Святого Іоанна Непомука, Пресвятої Діви Марії Непорочної та Святого Антонія Падуанського. У головному вівтарі була скульптура, що представляла Пресвяту Трійцю, і чудотворний образ Матері Божої Святого Розарію. Цей образ Юрій Вишневецький у 1608 році подарував домініканському костелу Буська, після закриття якого ікону перенесли до парафіяльного храму.

У 1944-1946 роках костел Святого Станіслава було закрито, у будівлі розмістили фільмотеку. Богослужіння відновилися в 1991 році.

Костел Успіння Пресвятої Діви Марії (колишній Вознесенський костел) заснований у Золочеві в 1730 році разом із монастирем та колегією піарів.

Після ліквідації ордену піарів австрійською владою в 1788 році костел був закритий, у будівлі розмістили склади. В 1838 році сюди перемістилася римо-католицька парафія з Воскресенського храму, яка перейшла греко-католикам.

За радянських часів це був єдиний діючий костел між Львовом та Збручем.

Костел Успіння Пресвятої Діви Марії виконаний у пишному стилі пізнього бароко. Під час реставрації в 1878 році на головному фасаді зведено чотирикутну вежу з годинником з тесаного каменю, фанерований фронтон, дах покритий оцинкованою бляхою, у нішах встановлено п'ять кам'яних скульптур. Склепіння нефа та апсид багато оформлені різьбленням та розписами.

Костел Успіння Пресвятої Діви Марії у Білому Камені – один із найкращих творів львівського архітектора Амвросія Прихильного.

Засновниками храму були князь Юрій Корибут Вишневецький та його дружина Тереза.

Успенський костел оточений кам'яною стіною з виїзними воротами та двома дзвіницями. Настінні розписи в інтер'єрі виконані в кінці XVIII сторіччя.

У 1983-1991 роках храм використовувався Львівською галереєю мистецтв.

Костел Успіння Пресвятої Діви Марії гармонійно поєднує елементи архітектури бароко та ренесансу.

Криївка-музей УПА на Золочівщині створена у 2021 році в урочищі Желяско на південний захід від села Вороняки, на території Національного природного парку "Північне Поділля". Розташована на місці загибелі та поховання сотника УПА Богдана Захарківа.

Музей являє собою реконструкцію типової повстанської криївки, якими користувалися бійці УПА у середині XX століття, переховючись від карателів НКВС. В криївці відтворено обстановку, в якій жили повстанці: меблі, предмети побуту, елементи зброї та військового спорядження.

На могилі Богдана Захарківа встановлено пам'ятний хрест. Поруч встановлено кілька скульптурних композицій сакрального та парітріотичного характеру, облаштувано рекреаційну зону. Тут проходять урочистості з нагоди відзначення християнських та національних свят, в яких беруть участь мешканці села Вороняки та гості із сусідніх населених пунктів.

Історико-краєзнавчий музей села Маркопіль розташований у приміщенні Маркопільської середньої школи.

З 1998 року працює на громадських засадах. Музейна експозиція розділена на періоди "Давня історія", "Маркопільський замок", "Маркопіль у період світових воєн", "Шкільна освіта Маркополя".

В музеї представлено близько 1000 експонатів.

Меморіальне кладовище бійців дивізії СС "Галичина" та Першої Української дивізії Української національної армії відкрито у 1994 році під Золочевом недалеко від місця, де в 1944 році дивізія проривалася з оточення.

На цвинтарі перепоховані останки понад 500 воїнів, серед яких не лише бійці дивізії, а й радянські солдати, та військовослужбовці вермахту, що загинули у боях під Бродами.

На кладовищі збудовано каплицю, до стін якої вмонтовано чотири меморіальні таблички, які розповідають про бойовий шлях дивізії "Галичина".

Фонтануюче джерело сірководневої мінеральної води б'є з-під землі в центрі невеликого озера на південній околиці села Новий Милятин.

Гейзер виник в 1952 році під час пошуку нафти. Місцеві жителі називають джерело "Вишка", оскільки раніше над ним справді стояла бурова вежа, від якої залишилися бетонні опори.

Озеро незамерзаюче - цілий рік температура води у джерелі 19 градусів.

Серед місцевих жителів фонтан та озеро користуються популярністю як рекреаційна зона. Воду з джерела п'ють із лікувальною метою.

Вхід на територію платний.

Благовіщенський василіанський монастир у Підгірцях, або просто Підгорецький монастир, заснований у XVII сторіччі на пагорбі, на якому за часів раннього середньовіччя стояло літописне давньоруське місто Пліснеськ (X-XIII сторіччя).

Ще в 1180 році на цьому місці княгиня Олена, донька Белзького князя Всеволода, заснувала першу обитель. Навколо частково збереглися оборонні вали городища. Онуфріївська церква в стилі бароко із сонячним годинником на фасаді збудована в 1750 році. Зберігся пишний об'ємний іконостас зі скульптурами роботи Павла Гіжицького.

В 1861 році тут відбулася перша у західноукраїнських землях панахида за упокій Тараса Шевченка.

Нині комплекс належить греко-католицькій церкві. Повна назва обителі - монастир Благовіщення Пречистої Діви Марії чину Святого Василія Великого.

На території ведуться розкопки на місці давньоруського храму.

Монастир католицького ордена капуцинів навпроти Олеського замку збудовано коштом волинського воєводи Северина Ржевуського.

Проєкт розробив подільський арітектор Мартин Добравський. Будівництво закінчили в 1739 році. Монастирський комплекс складався з костелу Святого Антонія, зведеного в стилі бароко, та квадратного келійного корпусу із внутрішнім двориком.

В 1939 роцімонастир було закрито. Після 1945 року тут розмістилося сільськогосподарське училище.

Наразі комплекс належить Львівській національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького і використовується як фондосховище, доступ закритий.

Боярський двір у Золочеві, також відомий як Золочівський арсенал, - колишня укріплена резиденція власників міста, зведена в XV сторіччі представниками боярського роду Щечонів.

Це найдавніша архітектурна пам'ятка Золочева. Після спорудження Золочівського замку будівля стала використовуватись як міський арсенал, потім була передана парафіяльному костелу для опіки над убогими.

До останнього часу будівля Боярського двору була в занедбаному стані. В 2012 році передана Українській греко-католицькій церкві Воздвиження Животворящого Хреста, що провела реконструкцію та відкрила там монастир Чесного Хреста Святого Дам`яна Братів Менших (францисканців) та каплицю Возвиження Чесного Хреста Господнього.

Підгорецький замок – найкрасивіший замок "Золотої підкови Львівщини", яскравий зразок переходу від оборонної до палацової архітектури дворянських резиденцій епохи Ренесансу.

Замок побудований за проєктом італійського архітектора Андреа дель Акви та військового інженера Гійома де Боплана (автора відомого "Опису України" та укладача "Генеральної карти України") для коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського на північній околиці давньоруського Пліснеського городища.

Був одним із найпрекрасніших палаців на території Східної Європи, втілював модний на той час тип аристократичної резиденції, що поєднував розкішне житло з бастіонними укріпленнями (так зване palazzo in fortezza).

Після Визвольної війни Собеські, які нволоділи замком з 1648 року, відновили палац та прикрасили інтер'єри. Тут відбувалися грандіозні бали за участю європейських монархів. Російський цар Петро I, який побував тут в 1711 році, вивіз до Петербурга кілька скульптур італійських майстрів і невдовзі розгорнув будівництво Петропалацу. Новий власник Підгорців Вацлав Ржевуський у 1728-1779 роках провів масштабну реконструкцію замку, почав збирати колекцію скульптури та живопису, а також організував приватний театр. У ті часи Підгірці прославилися "галицьким Версалем".

Останні власники – князі Сангушки – перетворили свою резиденцію на музей, але на початку Першої світової війни змушені були рятувати колекцію. В 1939 році Роман Сангушко вивіз багату колекцію творів мистецтва до Бразилії та створив Фонд Сангушків, яким керують його нащадки.

За радянських часів палац був пограбований, інтер'єри знищила пожежа, в приміщеннях розмістили туберкульозний санаторій. У радянському телесеріалі "Д'Артаньян і три мушкетери" Підгорецький замок виконав роль міської ратуші, де проходив бал у міських старійшин, куди бравий гасконець доставив алмазні підвіски королеви (багато хто вважає, що це був Лувр або Версаль).

Зараз музей-заповідник "Підгорецький замок" є філією Львівської національної галереї мистецтв. З 1997 року ведеться реставрація та створення експозиції. Для відвідування доступний двір з колодязем, тераса на бастіонах, виставка старих фотографій у казематах, а також підземелля замку з експозицією "Біла пані", яка присвячена легенді про привид Підгорецького замку.

Музей-заповідник українського письменника Маркіяна Шашкевича відкрився у 1986 році в його рідному селі Підлисся з нагоди 175-ліття від дня народження. Розташовується на території відновленої садиби родини Шашкевичів.

Релігійний та культурно-громадський діяч, зачинатель нової української літератури, "будитель" національної свідомості на Галичині Маркіян Шашкевич народився в Підліссі у 1811 році, провів тут дитячі роки.

Перша музейна кімната Шашкевича відкрили при місцевій бібліотеці ще у 1959 році. Згодом за описами і документами відтворили садибу Шашкевичів, зокрема будинок його діда. В будинку відтворено західноукраїнський побут першої половини ХІХ століття.

Експозиція розкриває непростий життєвий шлях, священичу, громадську і творчу діяльність Маркіяна Шашкевича, зокрема його головування у "Руській трійці". Центральне місце відведено виданню "Русалки Дністрової" ‒ фольклорно-літературного альманаху, надрукованого 1837 року живою розмовною українською мовою. З особистих речей Шашкевича представлені шкатулка і камертон, переданий з Польщі Юліаном Купчинським.

На території садиби зберігся колодязь і старий дуб часів духовного просвітителя. Біля музею встановлений бюст Маркіяна Шашкевича роботи Дмитра Крвавича.

Музей-заповідник Маркіяна Шашкевича є філією Львівської національної галереї мистецтв.

Народний музей Маркіяна Шашкевича в селі Новосілки відкрито у 2011 році до 200-річчя з дня його народження. Розташовується у приміщенні колишньої сільської школи 1928 року побудови.

Видатний український письменник, громадський діяч, "будитель" національної свідомості на Галичині Маркіян Шашкевич був парохом села Новосілки у 1842-1843 роках. Саме тут він помер і тут знаходиться місце його першого поховання.

В музеї представлена галерея портретів Маркіяна Шашкевича та світлин пов'язаних із ним пам'ятних місць. Тут можна дізнатися про діяльність заснованої Шашкевичем товариства "Руської Трійці", про його літературну спадщину та про історію перепоховання "будителя".

В етнографічній експозиції представлені предмети побуту мешканців Новосілок кінця XIX – початку XX століття, вишивки, ікони, стародруки. Перед музеєм встановлений пам'ятник отцю Маркіяну Шашкевичу (скульптор Теодозія Бриж).

Палац у Буську в парку над Бугом, останнім власником якого був граф Казимир Бадені, збудований в 1810 році буським поміщиком Войцехом Мієром як житловий будинок і канцелярія.

Намісник Галичини Казимир Бадені придбав його в 1876 році та перебудував під власну літню резиденцію. Одночасно з палацом було закладено парк (зараз імені Івана Франка), алеї якого плавно спускаються до Бугу. Комплекс складається з основної двоповерхової будівлі та двох бічних крил. Окрасою палацу є двоярусний портик з колонами та балконом з балюстрадою. В інтер'єрах зберігся старовинний паркет, викладений сімома кольорами, а також ліпний герб графської родини Бадені.

У період після Другої світової війни тут розташовувалась військова частина. Наразі покинута будівля перебуває у власності Міністерства внутрішніх справ України. В травні 2016 року міністерство передало палац графа Бадені громаді міста Буськ. Внаслідок пожежі в листопаді 2016 року пошкоджено покрівлю та перекриття на площі 150 квадратних метрів.

Розглядається питання про реставрацію та створення музею.