Пам'ятки Тернопільської області

Руїни середньовічного замку в Скалі-Подільскій розташовані на високій скелі на правому березі річки Збруч.

Будівництво замку розпочали в 1331 році князі Коріатовичі (Корятовичі), які володіли на той час Поділлям, на місці старого дерев'яного укріплення. В 1516 році кам'янецький староста Станіслав Лянцкоронський відновив зруйнований татарами замок, доповнивши його потужними мурами та бастіонами. В 1648 році його захопили козацькі війська, потім він неодноразово переходив із рук до рук під час польсько-турецьких воєн.

В першій половині XVIII сторіччя скальський староста Адам Тарло відбудував на руїнах палац у стилі бароко з пишним декором, проте лише через кілька років будівля згоріла від удару блискавки. З того часу замок не відбудовувався. За радянських часів було проведено консервацію руїн.

Доступ вільний.

Стара синагога збудована в Скалаті у XVIII сторіччі. Особливістю архітектури є Т-подібне планування.

За радянських часів приміщення використовувалося як електрична підстанція. Наразі будівля в аварійному стані.

Скалатський замок є рідкісним зразком оборонного комплексу Пізнього Середньовіччя та раннього Нового часу на території України, що має правильні геометричні форми.

Перші згадки про укріплення Скалата відносяться до 1503 року. Ймовірно, тоді це була дерев'яна фортеця з земляними валами. Нинішній кам'яний замок у Скалаті заклав у 1630 році галицький мечник Кшиштоф Віхровський. Замок він звів регулярний, майже квадратний у плані, оточений оборонним ровом. По його кутах розташовані п'ятигранні чотириярусні вежі з бійницями у формі замкових щілин. У підвали веж можна потрапити через тунелі.

Скалатський замок постраждав під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького та під час польсько-турецької війни 1672-1675 років, у наслідок чого втратив оборонне значення. Лише наприкінці ХVІІІ століття його відбудувала нова господарка Марія Шиніонова з роду Водзіцьких. Вона розпорядилася прибудувати до східної стіни двоповерховий палацовий корпус та пишно оформити в'їзну браму (не збереглися).

Наприкінці ХІХ століття коштом графа Моріца Розенштока (Ростоцького) архітектор Теодор Маріан Тальовський зі Львова реконструював у неоготичному стилі башти та замковий костел. Споруди сильно постраждали під час двох світових воєн. У 1960 році було проведено консервацію руїн. Лише після того, як Скалатський замок увійшов до складу Національного заповідника "Замки Тернопілля", розпочалася його реставрація.

Зараз територія та збережені споруди замку розчищені, над вежами зведено шатрові перекриття, через оборонний рів перекинутий дерев'яний міст, центральна частина подвір'я  замощена бруківкою. У двох вежах відкрито картинну галерею і та історичну експозицію, де можна побачити вогнепальну фортечну зброю XV-XVII століть. У підвалах облаштовано експозицію замкової в'язниці. На оборонних мурах прокладено пішохідні обхідні доріжки для огляду панорами замку та містечка. Проводяться тематичні фестивалі з лицарськими боями.

Сімейний склеп баронів Пайгертів, останніх господарів Сидорова, розташований на старому сільському цвинтарі.

Пайгерти володіли селом до 1939 року. Серед них - польський поет Юзеф Пайгерт, який у 1840 році збудував у Сидорові палац (не зберігся).

Монументальний склеп-мавзолей у стилі класицизму вражає своїми величезними розмірами.

Придорожню фігуру Божої Матері було встановлено у Бучачі в 1751 році на замовлення господаря міста Миколи Потоцького. Це була одна з ранніх робіт видатного скульптора Івана Георгія Пінзеля та архітектора Бернарда Меретина. На постаменті зображено герб Потоцьких "Пілява".

За радянських часів фігура Діви Марії була знищена, проте частина постаменту збереглася. Відновлена у 2006 році на колишньому місці, автор копії Роман Вільгушинський.

Сороцьке джерело на західній околиці села Сороцьке – гідрологічна пам'ятка природи.

За легендою, в 1949 році тут було явлення Матері Божої. Ще тоді біля джерела спорудили невелику капличку. А у 2011 році відбулося освячення нової каплички Божої Матері.

Спасо-Преображенська церква в Шумську була закладена як костел францисканського монастиря в 1715 році.

Сам шумський монастир був заснований Волинським воєводою Малинським ще в 1637 році, спочатку був василіанським (уніатським). У 1676 році один із нащадків воєводи, який перейшов у католицизм, передав монастир францисканцям.

Костел був виконаний у готично-ренесансному стилі, будівля мала оборонний характер. В кінці XVIII століття було прибудовано триярусну дзвіницю. В 1837 році костел був перебудований у стилі українського бароко та став православним храмом.

Над входом досі зберігається герб сім'ї фундаторів храму Малинських.

Яскрава фахверкова будівля Старої ратуші з годинниковою вежею та флюгером у вигляді півня є візитною карткою Чорткова.

ЇЇ оточують дерев'яні торгові ряди, які досі використовуються за призначенням - у них розташовані магазини та інші заклади.

Кафе "Лемківська світлиця" пропонує національні страви лемківської кухні (після депортації з Польщі одна з великих громад лемків осіла в Чорткові).

Старий польський цвинтар знаходиться на горі при в'їзді до села Струсів з боку міста Бучач.

На сільському кладовищі збереглися надгробні пам'ятники, запозичені з міської меморіальної скульптури, характерної для 20-30-х років ХХ століття. Фігури святих, янголів, молодих дівчат та інших символічних персонажів з простими, грубуватими обличчями виконані з пісковика та бетону, зважаючи на все, місцевими майстрами-самоуками.

З гори відкривається гарний огляд на Струсів та його околиці.

Залишки найдавнішої оборонної споруди Збаража знаходяться на південно-західній околиці міста, на березі річки Гнізна.

На протилежному березі, на Бабиній горі, існувало давньоруське городище ІХ-ХІІ сторічь. Кам'яне укріплення збудував на місці дерев'яної фортеці сіверський князь Дмитро Корибут. Новими господарями стали князі Несвицькі, які називалися після цього Збаразькими. В 1477 році замок було зруйновано монголами, але незабаром відновлено, і в XVI соріччі він витримав 4 облоги татар. Тільки п'ята облога в 1598 році стала для замку фатальною - твердиня була повністю знищена і більше не відновлювалася, а князівська резиденція була перенесена на місце в Збаражі.

Збереглися фрагменти фундаментів, встановлено пам'ятний знак.

Ступківське джерело – гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення.

Джерело питної води в селі Ступки під Тернополем відоме з давніх-давен, оскільки розташовувалося на жвавому торговому шляху. І зараз поряд з ним проходить автотраса Е-50 (М-12) "Тернопіль – Хмельницький".

Вода в джерелі чиста та холодна, приємна на смак.

У 2009 році над джерелом була зведена каплиця Пресвятої Богородиці, територія навколо неї облагороджена. Місцеві мешканці охоче використовують воду Ступківського джерела для пиття та приготування їжі.

Двоповерхова міська ратуша у Теребовлі споруджена в XVIII сторіччі.

Окрім резиденції губернатора, до 1890 року тут розташовувалася польська школа.

Під час Першої світової війни будівля була зруйнована, потім відновлена з дещо зміненою дзвіницею. На верхівці встановлений флюгер у вигляді герба міста, а на фасадній стіні – ядро, знайдене у фортеці. У 1970 році відновлено баштовий годинник.

В даний час ратуша використовується за прямим призначенням – в ній розміщується Теребовлянська міська рада.

На рівні третього ярусу вежі ратуші облаштовано оглядовий майданчик.

Руїни Теребовлянського замку розташовані на важкодоступній горі північно-західної частини Теребовлі.

Укріплення існували тут ще за княжих часів, коли поселенням володів князь Василько Ростиславич. Зведенням нового королівського замку в 1366 році польський король Казимир III затвердив Теребовлю як прикордонну фортецю польської держави.

Останню перебудову твердині здійснив в 1631 році староста міста Олександр Балабан. Вона мала неправильну форму, складалася з трьох веж, оборонних стін, ровів та валів з найбільш уразливої північної сторони.

Замок пережив кілька татарських набігів. Прославився під час героїчної оборони 1675 року, коли дружина коменданта Зофія Хшановська зуміла підняти бойовий дух захисників міста, які готувалися до здачі, і замок витримав турецьку облогу (у XVIII столітті вдячні жителі встановили пам'ятник Хшановській, який пізніше був втрачений і відновлений у 2012 році).

Остання татарська облога в 1687 році виявилася фатальною - замок був спалений і після цього не відновлювався. У 1930-х роках проведено консервацію руїн, на оборонних валах розбито парк (у стіну замку вмонтовано пам'ятні таблички з іменами меценатів). Найкраще збереглася овальна башта (бастея) "Рондель", з якої відкривається чудова панорама міста.

Теребовлянський музей-майстерня – це колишній Теребовлянський районний історико-краєзнавчий музей, заснований 1999 року.

Розташовується в колишньому будинку заступника начальника залізничної станції Теребовлі.

В експозиції представлені археологічні матеріали про давню історію краю, предмети княжої доби та Середньовіччя, старожитності часів перебування Теребовлянщини в складі Австро-Угорської імперії.

Також експозиція розповідає про події Другої світової війни, про розвиток національно-визвольного руху та про деякі сучасні події. 

Серед унікальних експонатів – цитра українського композитора Євгена Купчинського.

Окрему експозицію присвячено першому патріарху УГКЦ, уродженцеві села Заздрість Йосипу Сліпому.

Музей-майстерня пропонує майстеркласи з виливання гіпсових фігурок, в'язання ляльок-мотанок, виготовлення свічок, миловаріння, розпису порцелянового посуду, скла та екосумок.

При музеї працює Туристично-інформаційний центр Теребовлі та сувенірна крамничка. Пропонуються різноманітні екскурсії містом та околицями, зокрема нічна смолоскипна екскурсія з гідом в образі князя Сангушка.

Тернопільський академічний обласний український драматичний театр імені Тараса Шевченка заснований в 1915 році з ініціативи знаменитого українського актора та театрального режисера Леся Курбаса як перший у Тернополі професійний театр "Тернопільські театральні вечори".

Нинішню будівлю тернопільського драмтеатру споруджено в 1957 році архітекторами Іваном Михайленком, Володимиром Новиковим, Дмитром Чорноволом. Має зал для глядачів на 600 місць.

У сквері поряд із театром встановлено пам'ятник Тарасові Шевченку.