Пам'ятки Тернопільської області

Пивзавод "Микулинецький Бровар" у Микулинцях вважається однією з найстаріших пивоварень України.

На етикетках фірмового пива "Микулин" зазначена дата "1457", до якої відносять першу згадку про броварню в Микулинцях - при описі військового походу польського короля Яна Ольбрахта на Молдовське князівство, але насправді цей похід відбувся на 40 років пізніше.

Перша документальна згадка про Микулинецьке пиво зустрічається в австрійських джерелах у 1698 році. Промислове виробництво пива організував у Микулинцях граф Мечислав Рей у 1885 році, налагодивши випуск трьох сортів: "Лежак", "Фірмове" та "Бік".

В 1939 році завод був націоналізований, за радянських часів випускали "Жигулівське", "Українське" та "Ризьке" пиво, потім з'явилося "Подвійне золоте" та "Березневе".

В 1995 році на базі заводу було створено ТОВ "Микулинецький Бровар". Нині в асортименті близько півтора десятка сортів живого непастеризованого пива, в тому числі преміум-класу.

Проводяться екскурсії та дегустації.

Підгорянський монастир розташований на південній околиці Теребовлі, на високому пагорбі у передмісті Підгора. Відомий із XVII сторіччя.

Оборонний монастир ордена василіан був оточений кам'яною стіною із чотирма кутовими вежами, три з яких збереглися. Також була триярусна надбрамна вежа. До в'їзної брами примикає одноповерховий монастирський будинок із прибудованою до нього церквою.

Підгорянський монастир припинив існування в 1789 році. Монастирський храм деякий час використовувався як парафіяльна церква. Під час Першої світової війни церкву було зруйновано, монастирський комплекс з тих пір все сильніше занепадав.

Проте в 1993 році парафіяни сіл Зеленче та Підгора під скеруванням пароха Ярослава Стрілки розпочали перші греко-католицькі богослужіння в колишній церкві отців-василіян, а в 1999 році відреставрували церкву Різдва Івана Христителя (16 сторіччя).

Плебанівський міст-віадук, також відомий як Теребовлянський міст, привертає увагу своїми високими арками на під'їзді до Теребовлі з боку Чернівців.

Дев'ятиарковий кам'яний залізничний міст збудовано у 1896 році під час прокладання залізниці Тернопіль – Копичинці.

Сконструйований австрійськими інженерами міст добре зберігся до наших днів і продовжує використовуватись за призначенням.

"Полупанівська Свята гора" - ландшафтний заказник, створений у 1994 році на 11 гектарах території Медоборського хребта.

Тут зустрічаються рідкісні види степової рослинності та тваринного світу. Гора складена рифовими вапняками. Схили посипані величезними валунами. Розташування деяких каменів у формі дольменів дає підстави припускати, що у давнину на горі було язичницьке святилище.

У верхній частині гори є цілюще джерело, з яким пов'язана легенда про явлення Божої Матері.

Свята гора є місцем паломництва християн різних конфесій. У 2010 році на території ландшафтного заказника "Полупанівська Свята гора" відкрито "Хресну дорогу" з 14 стаціями, на яких встановлені скульптури, що ілюструють Страсті Христові.

Свято-Успенська Почаївська лавра - одна з найбільших святинь православного світу, друга за значенням на території України після Києво-Печерської лаври.

Легенда приписує заснування першого скиту афонському ченцю Мефодію. Близько 1240 року на Почаївській горі по-сусідству з'являються київські ченці, рятуючись від татарської навали (назву пов'язують із річкою Почайна, де князь Володимир хрестив киян). За переказами, знаком згори їм стало явище Богоматері у вогняному стовпі. Відбиток стопи Діви Марії залишився на камені, з-під якого забило цілюще джерело.

Нині реліквії перебувають всередині грандіозного Успенського собору (1783 рік, архітектор Готфрід Гофман). У головному вівтарі зберігається чудотворна ікона Божої Матері, подарована монастирю в 1597 році його засновницею - поміщицею Ганною Гойською. Прочани прагнуть прикластися до мощей преподобного Іова, який був настоятелем монастиря під час протистояння з унією в XVII сторіччі.

Нинішнім пишним виглядом лавра багато в чому зобов'язана пожертвам канівського старости Миколая Потоцького, їй сприяли російські царі.

Проводяться екскурсії, відвідувачам слід мати відповідний вигляд: чоловіки у штанях, жінки у спідницях та з покритою головою (хустки та спідниці можна взяти напрокат).

Монастир перебуває в оренді УПЦ московського патріархату.

Почаївський історико-художній музей засновано в 1959 році з ініціативи Андрія Андріюка як музей атеїзму. Пізніше він був перепрофільований у музей духовної культури, потім музей історії християнства. В 2000 році став історико-художнім відділом Тернопільського обласного художнього музею, а у 2002 році – самостійним історико-художнім музеєм.

Змінивши кілька приміщень, зараз музей розташований у старовинній будівлі банку у центрі Почаєва.

Основну експозицію присвячено історії Почаївської лаври, сакральному мистецтву Волині, перебуванню в Почаєві Тараса Шевченка.

Природний заповідник "Медобори" розташований на території низькогірного хребта Подільські Товтри (Толтри), який є залишком бар'єрного рифу, що сформувався 15-20 мільйонів років тому вздовж берега теплого Галицького (Сарматського) моря.

Ланцюг пагорбів височить на 50-60 метрів, над долиною річки Збруч – до 100 метрів. Найвища точка заповідника – гора Бохіт (414 метрів). Лісиста частина пагорбів багата на медоносні рослини, звідки пішла назва Медобори. Флора заповідника налічує близько 1 тисячі видів, 44 з яких занесено до Червоної книги України. Найчастіше зустрічається дуб, граб та ясен. У лісах водиться олень, козуля, дикий кабан, лисиця, куниця, борсук, лось. Нерідкі карстові утворення. Серед карстових печер заповідника найбільш відома "Перлина", що отримала свою назву завдяки кальцитовим кулькам на стінах, схожим на перлини.

Музей природи заповідника "Медобори" займає одну з кімнат будівлі адміністрації природного заповідника у селищі Гримайлів.

Передбачені туристичні маршрути.

Заповідне урочище Монастирок розташоване поряд із селом Лісники, західним передмістям Бережан.

Перша згадка про цю місцевість датується XIV сторіччям. У XVII столітті тут існував великий василіанський монастир. Остання служба у ньому була проведена в 1941 році. У 1980 році церкву спалили, на березі ставка влаштували зону відпочинку. На початку ХХІ століття на території урочища Монастирок відкрили однойменний ресторан, але за таємничих обставин заклад згорів.

З ініціативи місцевих жителів розпочалася реконструкція святині. На місці колишнього храму споруджено каплицю, облаштовується Хресний шлях.

Одна з найзагадковіших пам'яток урочища – мальовнича скеля Чортів камінь, на якому висічено розп'яття. Поруч знаходиться священне джерело, де можна обмити обличчя цілющою водою.

Згідно з місцевою легендою, близько 200-300 років тому в цих місцях оселився якийсь відлюдник. Існують здогадки про почесне походження цієї людини, проте не відомі причини, з яких він був змушений зректися мирського життя. Протягом перших чотирьох років він видовбав у стародавній скелі печерну келію, в якій молився. Як свідчить легенда, самітник був убитий і похований поруч із келією в кам'яній ніші.

У 1990-х роках місце було відновлено. Щороку на Трійцю віруючі з найближчих сіл приходять на молитву.

"Пуща відлюдника" входить до комплексу пам'яток однойменної екологічної стежки, розробленої для туристів заповідником "Медобори". Також поблизу знаходяться стародавнє язичницьке городище Звенигород та печера "Перлина".

Відвідати ці пам'ятки можна самостійно за маркованим маршрутом із села Крутилів, або у супроводі співробітників заповідника.

Пам'ятник козакам Максима Кривоноса, які загинули в 1648 році під час штурму Кременецького замку, а також могили з кам'яними козацькими хрестами XVII-XVIII сторічь знаходяться на території нинішнього П'ятницького цвинтаря біля підніжжя гори Черчі.

Збереглося понад сто кам'яних надгробків із хрестами, на частині яких можна прочитати написи. Пам'ятник у вигляді хреста встановлено в 1995 році.

Покинутий римо-католицький костел розташований на цвинтарі у південній частині села Колиндяни.

Побудований у 1870 році як родова усипальниця шляхтичів Городиських. Згідно з іншими джерелами, у підвалі костелу поховано членів родини Альбіновських.

Руїни замку, що погано збереглися, зведеного в XVII столітті на горі, оточеній струмком Драпака. Ім'я засновника невідоме.

Замок у Висічці був чотирикутним, з чотирма кутовими вежами. У 1672 році його захопили турки, а в 1675 році в замку перебував із військом польський король Ян Собеський.

У 1820 році власниця Висічки Марія Голійовська-Чарковська збудувала на території напівзруйнованого замку палац у стилі неоготики. У 1900 році Кирило Чарковський наказав розібрати замкові мури та в'їзну вежу, а також засипати рови.

Палац був повністю знищений за радянської влади. Фактично збереглася лише одна замкова вежа. Ще одна в руїнах, а від третьої залишився лише фундамент. Також збереглося одне із господарських приміщень, деякі підвальні приміщення.

Культовий комплекс у селі Рукомиш виник навколо печерного храму Гробу Господнього, заснованого в XIII сторіччі київськими ченцями, які прийшли сюди після руйнування Києво-Печерської лаври.

Основою для храму стала природна печера у травертиновій скелі, яка була додатково розширена. Поруч із храмом є кілька менших гротів-келій, вирубаних у скелі вручну.

Пізніше ченці переселилися до Бучача, де заснували новий монастир, а в Рукомиші залишилося лише кілька старців.

У 1768 році біля підніжжя скелі було споруджено Онуфріївську церкву. У ній зберігається унікальна дерев'яна скульптура Святого Онуфрія роботи видатного скульптора Івана Георгія Пінзеля, виявлена тут випадково.

В комплекс також входить басейн для освячення води та Хресна дорога з кількома каплицями.

Каскад водоспадів на невеликій річечці Русилівській, що впадає до Стрипи біля села Русилів.

Всього в трикілометровому каньйоні, захованому в лісовому гаю, налічується 20 водоспадів заввишки від 1, 5 до 12 метрів. Загальна висота каскаду - 150 метрів.

Красу і різноманітність форм каскаду доповнюють яскраві фарби тутешньої природи: грунт темно-червоного кольору, зелень листя, величезна кількість різнокольорових метеликів та бабок..

Романтичні Русилівські водоспади змагаються за красою з аналогічними краєвидами Плітвицьких озер, що у Хорватії.

Садиба Семенських-Левицьких у Хоросткові складається із двох палаців та службових споруд, розташованих по периметру круглої площі.

Старий одноповерховий палац збудував в кінці XVIII сторіччя граф Юзеф Каласантій Левицький. Це досить скромна будівля в стилі класицизму із шестиколонними портиками на парадному та парковому фасадах.

Поруч у ХІХ столітті Вільгельм Станіслав Семенський-Левицький збудував новий двоповерховий палац у стилі необарокко за проєктом італійського архітектора. Боточчині. Навпроти розташовані будівлі служб та кінного манежу.

Після 1939 року садиба була націоналізована, зараз у будівлях розміщується Подільська дослідницька станція Тернопільського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук. У Старому палаці якийсь час розміщувалася експозиція Музею природи, але зараз він у приватній власності.

Великий парк на території садиби в 1972 році став основою Хоростківського дендропарку (14 гектарів), де представлені рослини багатьох континентів: філодендрон (тюльпанне дерево), павловнія (адамове дерево), півонія, гінкго дволопатеве (динозаврове дерево), динозаврове дерево дерево), різні види платанів та магнолій, кедри, кипариси та інші екзотичні рослини.