Пам'ятки Тернопільської області

Руїни оборонного Бучацького замку, який з XIV сторіччя захищав Бучач від татар та турків, височіють на пагорбі в центрі міста.

Фортеця була закладена в 1379 році місцевими магнатами Бучацькими, а через три століття укріплена новими господарями Потоцькими. В 1648 році її намагалося захопити козацьке військо, а в 1665 та 1667 роках невдало брали в облогу татари. Тільки в 1672 році місто змогла захопити турецька армія і фортеця була зруйнована.

Потоцькі намагалися відновлювати Бучацький замок, але в ХІХ столітті він остаточно втратив своє значення і майже повністю розібрали на будматеріали.

Збереглися фрагменти стін та веж.

Замок у селі Новосілка (стара назва Новосілка-Костюкова) був побудований у XVI сторіччі представниками шляхетського роду Костюків-Володієвських (вважається, що хтось із цього роду надихнув Генрика Сенкевича на створення образу пана Володієвського).

Замок був чотирикутний у плані, з чотирма вежами. Розташовувався на вершині пагорба і з трьох боків омивався водами річки Хромава. В 1672 році замок був зруйнований під час турецького вторгнення і відтоді не відновлювався. У руїнах він зберігся до середини ХІХ століття, після чого був розібраний на будматеріали для спорудження церкви та дороги.

В даний час від замку залишилися лише руїни однієї з веж, яка в деяких літературних джерелах називається вежею Володієвського.

"Венеціанським (Італійським) двориком" у Тернополі називають двір великої будівлі на розі вулиць Тараса Шевченка та Стефана Качали.

У 1893 році тут відкрилася польська бурса та бібліотека "Товариство народної школи" (Towarzystwa szkoly ludowej). У 1913 році було відкрито Подільський музей із чотирма відділами: етнографічним, історико-нумізматичним, природознавчим та археологічним (його експозиція лягла в основу нинішнього краєзнавчого музею). Пізніше у будівлі розміщувалася жіноча гімназія, а зараз – Управління освіти Тернопільської міськради.

Внутрішній дворик будівлі прозвали "венеціанським" ("італійським") за характерне оформлення з аркадою та порталом з колонами.

До останнього часу там розташовувалося Управління муніципальної поліції, об'єкт був у дуже поганому стані. Наразі частково відреставрований "Італійський дворик" є літньою патіо-терасою концептуального ресторану-галереї "Бункермуз".

Вірменський костел Різдва Діви Марії в Бережанах побудований коштом вірменської громади, яка у XVII-XVIII сторіччях грала значну роль життя міста.

Костел збудований в стилі бароко з оборонними елементами. На фортифікаційне призначення споруди вказують оборонні стіни, що оточували її. Під час пожежі 1810 року костел сильно постраждав, але за 50 років йому повернули первісний вигляд.

Після Другої світової війни, коли львівську вірмено-католицьку архієпархію було ліквідовано, храм було закинуто і перетворено спочатку на зерносховище, пізніше - клуб колгоспника. Згодом будівля костелу тривалий час не використовувалася і почала поступово руйнуватися.

За часів незалежності України, з метою запобігти руйнації костелу, силами греко-католицької громади було проведено капітальний ремонт храму. Наприкінці 2016 року місцева греко-католицька парафія Пресвятої Трійці передала вірменській громаді міста ансамбль колишнього костелу Різдва Діви Марії.

Комплексна пам’ятка природи місцевого значення "Урочище Пустельня" з водоспадом "Дівочі сльози" та гротом "Печера відлюдника" розташована за 1,5 кілометри на південь від Червоногорода. Це один із об’єктів Національного природного парку "Дністровський каньйон".

Невеликий грот вирубаний у травертиновій скелі над річкою Джурин. До Другої світової війни (за іншими даними, в кінці XIX століття) в печері жив чернець-самітник, який займався різьбленням по каменю. Частково збереглася вирізана відлюдником статуя Святого Онуфрія.

Частина печери зруйнована обвалом.

Над джерелом на підході до "Печери відлюдника" встановлено три статуї Богоматері. Води джерела стікають зі скелі тонкими струменями водоспаду "Дівочі сльози", навколо якого утворився особливий мікроклімат із незвичайною рослинністю. У 2024 році водоспад постраждав від обвалу травертинової скелі.

Піший підйом до "Урочища Пустельня" від Джуринського водоспаду займає близько півгодини. Автомобільний під'їзд можливий із боку села Устечко.

Старовинний кам'яний млин на річці Гнізна, пам'ятник промислової архітектури місцевого значення. У цьому місці на річці під замком влаштовано греблю.

Будівля в занедбаному стані.

Головна синагога в Чорткові - стародавня споруда, побудована в XVII сторіччі, за короля Яна III Собеського.

Відкриття синагоги було пов'язано з тим, що у Чорткові з'явилося кілька багатих єврейських сімей.

Всередині храм був багато розписаний, алтар був прикрашений золотом.

До побудови нової синагоги стара служила резиденцією головного рабина Чорткова.

Бохіт (Богит) є давнім язичницьким городищем на однойменній горі в Медоборах. Окремі елементи, такі як місцевий дольмен, датуються VI-V сторіччями до нашої ери, основні ж споруди відносяться до ІХ-Х сторічь.

Довжина городища - 300 метрів, ширина - 50-100 метрів. У центрі капища виявлена ​​вимощена каменем восьмипелюсткова постать із заглибленнями на краях. Подібний об'єкт має аналогію з елементами капища Перуна у Новгороді. Поруч із капищем виявлено квадратне земляне заглиблення для ідола.

У 1848 році на березі річки Збруч (район села Личківці) було знайдено кам'яний Збручанський ідол, походження якого пов'язують із городищем Бохіт. Існує думка, що після хрещення Русі більшість язичників залишили свої землі та перенесли свій духовний центр із Києва до цих місць. Підтвердженням цієї теорії є наявність поблизу інших городищ (Звенигород, Говда) та його супутників.

Заповідником "Медобори" розроблено туристичний маршрут та прокладено екологічну стежку по городищах.

Гримайлівський ландшафтний парк площею 13 гектарів розташований на березі річки в центрі селища Гримайлів.

Закладений у XVIII-XIX століттях навкола палацу, спорудженого на основі Гримайлівського замку XVII сторіччя графом Леонардом Пінінським. Останнім власником палацу були поміщики Волянські. Палац був розібраний вщент наприкінці Другої світової війни. Збереглися лише фрагменти фундаментів та руїни підвалів з арочними перекриттями.

У парку виростають 17 видів дерев та чагарників. Біля входу до парку встановлено пам'ятник уродженцю Гримайлова Івану Пулюю (1996 рік; скульптор Микола Обезюк), першовідкривачеві рентгенівського випромінювання, а також пам'ятник поетові Тарасу Шевченку (1956 рік).

Гусятинський краєзнавчий музей засновано в 1979 році. До 2006 року експозиція розміщувалася у старовинній будівлі синагоги.

Фонди музею налічують понад 16 тисяч експонатів: кістки копалин тварин, кам'яні та бронзові знаряддя праці, гончарні вироби, старовинна вишивка тощо.

В одній із зал оформлено експозицію городища-святилища Богіт, яке входило до "Збручського культового центру" (село Городниця). Представлено копію знаменитого Збручанського ідола.

Залишки укріплення Данилів град із кам'яною церквою XIII сторіччя розташовані на крутій горі Стіжок (або Трійця) на східній околиці села Стіжок.

Місто оточили три концентричні кола земляних насипів, укріплених дерев'яними, а потім і кам'яними стінами. Розташована у центрі Троїцька церква також виконувала оборонні функції. За легендою, фортецю заклав у 1201 році князь Роман Мстиславич, назвавши її на честь свого сина Данила, але за іншими даними місто існувало і раніше – з X сторіччя.

У 1240 році Данилів град опинився серед трьох волинських міст, які зміг взяти нападом хан Батий. Однак у 1261 році за договором між волинським князем Васильком Романовичем та ханським темником Бурундаєм фортеця була зрита, і з того часу не відновлювалася.

Збереглася лише Троїцька церква. У 1551 році її було реконструйовано. Особливе заступництво їй надавав Святий Іов Почаєвський. Зі східного боку гори збереглися залишки стародавнього печерного монастиря-скиту Х-ХІІ сторіччя, ровесника княжого граду.

Джуринський (Червоногородський, Червоноградський) водоспад біля села Нирків – найбільший рівнинний водоспад України (висота – 16 метрів).

Знаходиться в урочищі Червоне, поряд із мальовничими руїнами Червоногородського (Червоноградського) замку.

За переказами, водоспад має штучне походження. У 1620 році турки з татарами, прориваючись до неприступного замку, оточеного водою, зруйнували кам'яний кряж і змінили русло річки, щоб вона проходила повз замок.

За іншою версією, русло було змінено під час будівництва палацу Понінських у XVIII століття.

На скелястих берегах Джуринського водоспаду можна побачити руїни водяного млина, що існував у минулому. Це популярне місце відпочинку мешканців Тернополя.

Гора "Дівочі скелі" у Кременці - пам'ятка природи державного значення.

Мальовничий скельний відрог висотою 376 метрів розташований у північно-східній частині міста, в межах Національного парку "Кременецькі гори".

З горою пов'язана легенда про полонених татарами дівчат - мешканок розореного кримчаками Кременця. Не бажаючи потрапити в рабство, дівчата кинулися в прірву зі скелі, яку відтоді називають "Дівочою".

Ламані, нагромаджені в первозданному хаосі брили, стрімкі урвища та дивовижні кам'яні композиції, чорні прірви гротів та печер довгою стрічкою довжиною 2,6 кілометри опоясують гору. Черепашкові щільні вапняки, що виходять на поверхню стрімкими карнизами, створюють своєрідну неповторність та красу.

Костел Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії ордену домініканських обсервантів збудований вінницьким старостою, полковником Людвіком Калиновським у стилі пізнього бароко.

Проєкт розробив відомий архітектор Ян де Вітте, комендант Кам'янецької фортеці. В плані храм виконано в формі родового герба Калиновських - стріли з двома зірками біля роздвоєного хвоста. Роль зірок виконують багатогранні вежі, вістря стріли вгадується у вівтарній частині. Фасад увінчує скульптура Діви Марії.

Поруч знаходиться монастирський корпус, який після скасування домініканського монастиря австрійською владою у 1784 році використовувався як будинок священика.

За радянських часів храм був закритий і покинутий, нині іноді проводяться служби. Розпочато реставрацію.

Етногалерея "Спадок" заснована в Тернополі у 2016 році родиною підприємців Тараса та Ірини Демкур на основі їх приватній колекції автентичного українського національного вбрання, вишиваних рушників, прикрас та ужиткових речей.

Галерейний простір розташовується в бізнес-центрі "Атріум" у центрі міста. Тут представлено близько 5000 рідкісних зразків народно-прикладного мистецтва зі всієї України. Це етнічні українські строї, старовинні жіночі прикраси, колекційні рушники, козацькі та писані домашні ікони, глиняні вироби, рідкісні документи та багато іншого. Також є артефакти трипільської культури, козацької доби та визвольного руху України.

Особливою гордістю Етногалереї "Спадок" є колекція борщівських вишиванок, вишитих чорними нитками на білому полотні. У 2020 році борщівську народну вишивку внесено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини.

Є можливість відвідати галерею з екскурсією.