Пам'ятки Тернопільської області

Величний комплекс будівель єзуїтського костелу, монастиря та колегіуму в стилі бароко є архітектурною домінантою Кременця.

В XVIII-XIX сторічях це був один із найбільших центрів освіти на подільських та волинських землях. Монахів-єзуїтів запросив до Кременця князь Януш Вишневецький для створення католицького колегіуму на базі братньої школи Богоявленського монастиря. В 1731-1743 роках відомий італійський архітектор Паоло Фонтана коштом Вишневецьких збудував костел Святого Ігнатія Лойоли та Станіслава Костки (зараз Преображенський собор Православної церкви України) з прилеглими до нього навчальними корпусами.

В 1805 році з ініціативи історика та просвітителя Тадеуша Чацького колегіум було перетворено спочатку на Волинську гімназію, а потім на Волинський ліцей. Відомий паркобудівник Діонісій Макклер (Міклер) заклав при ньому ботанічний сад, що існує й досі. В 1832 році, після придушення польського повстання, вищу школу було закрито, а її бібліотечні фонди та викладацький склад стали основою для створення Київського університету. Замість ліцею було відкрито духовну семінарію.

Після повернення поляків на початку XX століття ліцей було відновлено, а за радянських часів на його базі відкрили педагогічне училище. Нині це Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія імені Тараса Шевченка.

Заліщицький краєзнавчий музей знаходиться у приміщенні будинку народної творчості міста Заліщики.

Заснований у 1929 році, ще за Польщі, учителем семінарії Йосипом Шварцем.

Основу колекції склали речі, знайдені під час археологічних досліджень, а також подаровані місцевими краєзнавцями. Після Другої світової війни відроджений у 1964 році. Деякий час перебував у закритій Покровській церкві, а в 1985 році переїхав до нинішнього приміщення.

За роки роботи зібрано 18 тисяч експонатів. В останні роки експозиція поповнилася матеріалами про участь жителів Заліщиків в УГС, ОУН, УПА та інших патріотичних організаціях.

Заліщицький парк на березі Дністра є пам'яткою садово-паркового мистецтва.

Парк у ландшафтному стилі площею 5 гектарів заснований в середині ХІХ століття на території колишнього палацу баронів Бруницьких у Заліщиках (зараз Центральна районна лікарня). У парку росте понад 50 видів дерев, кущів та ліан, серед яких є рідкісні, екзотичні та реліктові: баобаб, гінкго, тюльпанне дерево, залізне дерево, софора японська, бундук канадський, вікові дуби, ясені тощо.

Заліщицький парк входить до складу заповідної зони регіонального ландшафтного парку "Дністровський каньйон"

Замок у Залізцях закладений у 1516 році гетьманом польним коронним Мартином Кам'янецьким, який отримав ці землі від польського короля Сигізмунда I.

Саме звідси в 1604 році розпочав свій похід на Москву Лжедмитрій I, чоловік Марини Мнішек та зять Юрія Мнішека, якому в той час належав Залозецький замок. Після повалення Лжедмитрія замок перейшов до рук Вишневецьких, які перетворили його на магнатську резиденцію.

Замок був чотирикутним, з чотирма кутовими та надбрамною вежею. У північній частині був двоповерховий палац.

У XVIII столітті Залозецький замок було переобладнано під суконну фабрику. До наших днів дійшов у руїнах. Збереглися фрагменти північної та західної стіни, а також напівпідвальний поверх з вузьким коридором.

Залозецький краєзнавчий музей засновано 2020 року з ініціативи місцевих краєзнавців. Музей розташовується у реконструйованому приміщенні актової зали і бібліотеки Залозецької поліклініки.

Експозиція розповідає про природу краю та історію селища від найдавніших часів. Зокрема, представлена скульптура святого Франциска ХІХ століття із руїн монастиря Ордену сестер Милосердя в Залізцях.

2023 року відкрилася археологічна експозиція Залозецького краєзнавчого музею. Тут можна побачити скам'янілі рештки молюсків Сарматського моря, кремнієві вироби доби Мезоліту, кераміку Висоцької культури, натільні хрести XII-XIII століть, козацькі люльки та срібні монети XVII століття та інші знахідки з археологічних розкопок на території Залізців.

Облаштовується експозиція пам'яті жертв політичних репресій в колишній катівні НКВС.

В музеї можна придбати сувеніри, замовити екскурсію та отримати довідкову інформацію про туристичні об'єкти району.

Руїни замкової вежі в Озерянах розташовані в самому центрі села біля перехрестя.

Ймовірно, замок відноситься до XVII сторіччя, коли Озеряни належали польському королю. Замок контролював соляний шлях, що проходить через село. Стіни вежі, що збереглася, мають товщину 1 метр. Прямокутна в плані вежа має розміри 10 на 7 метрів.

Зберігся тільки перший ярус і підземелля.

Невеликий та дуже простий за архітектурою замковий костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в селі Кривче споруджений у XVII столітті - одночасно з Кривченським замком.

За іншими даними, костел перебудований із замкової порохової вежі в 1723 році. Служив усипальницею магнатів Голійовських.

Костел знаходиться в ялиновому гаю на краю замкової гори. Частково відреставрований.

Замок-корабель на пагорбі, що омивається з трьох боків однією з приток Збруча, отримав своє прізвисько завдяки характерній довгастій формі.

Сидорівський замок збудований в середині XVII сторіччя польним гетьманом коронним Мартином Калиновським в якості власної резиденції. Дата будівництва зафіксована на мурованій плиті над в'їзною аркою. Довжина замку досягала 178 метрів, тоді як ширина становила лише 30 метрів. По периметру стін розташовувалося сім оборонних веж, з яких залишилося лише три. Стіни північного краю замку, що добре збереглася, з'єднані під гострими кутами, що і надає твердині вигляду корабля, що пливе серед моря зелені.

Сидорівський замок був сильно пошкоджений під час турецького вторгнення 1672 року, потім відновлювався, але з початку XVIII століття втратив своє оборонне значення, прийшов у занедбаність і поступово руйнувався аж до нашого часу.

Доступ вільний.

Дві вежі та фрагмент оборонної стіни залишилися від Кривченського замку, спорудженого у 1639-1650 роках польськими шляхтичами Концькими у селі Кривче.

Замок мав майже правильну прямокутну форму з чотирма кутовими та однією в'їзною вежею. Протягом першого століття свого існування постійно перебував в епіцентрі польсько-турецьких воєн, переходячи з рук до рук. Під час Визвольної війни був захоплений козаками. У 1672 році тут зупинявся турецький султан Магомет IV, коли повертався із Бучача після підписання Бучацького миру.

Лише у XVIII столітті Кривченський замок втратив стратегічне значення і був перетворений на резиденцію польських магнатів Голійовських. У ХІХ столітті руїни викупив підприємець Лазар Зейдман, наказавши розібрати більшу частину на будматеріали для винокурні.

Спробу реставрації було проведено у 1920 році Подільським туристично-краєзнавчим товариством.

Наразі замок Концьких входить до складу заповідника "Замки Тернопільщини". Дві вежі  законсервовані, доступ вільний.

Замок у Золотому Потоці збудували у XVII сторіччі брацлавський воєвода Стефан Потоцький та його дружина Марія Могилянка (родичка засновника Києво-Могилянської академії Петра Могили).

Твердиня контролювала один із торгових шляхів із Галичини та Волині до Молдови та Покуття. Регулярний квадратний у плані Замок розташований на невисокому пагорбі у долині річки Татарки. Із чотирьох кутових шестигранних двоярусних веж із бійницями збереглися лише три, та й то зі значними змінами. Висота стін – близько 5 метрів, товщина – до 2 метрів. У центрі північно-східного фасаду замку розташована триярусна в'їзна вежа. Зовні замок був оточений валом та глибоким ровом із водою. На території був одноповерховий палац, а посеред двору - колодязь, з яким пов'язана легенда про походження назви Золотого Потоку (нібито, під час тривалої облоги змучені жагою захисники замку знайшли джерело, яке назвали "золотим").

Золотопотоцький замок кілька разів захоплювали турки та козаки, але щоразу його відбудовували, і до наших днів він дійшов у непоганому стані. Нині на території знаходяться майстерні.

Мальовничі руїни замку Творовських прикрашають високий берег річки Стрипа у Підзамочці поряд із Бучачем.

Напис над головною в'їзною вежею свідчить, що замок збудував у 1600 році воєвода Ян Бучацький-Творовський. Ренесансний портал споруди прикрашає герб з перехрещеними стрілами, походження якого невідоме, оскільки він не відповідає ні гербу "Абданк" роду Бучацьких, ні гербу "Пілява" роду Потоцьких, які володіли замком пізніше (можливо, це древній герб Бучацьких або герб позашлюбного сина власника Бучача).

Замок захищав підступи до Бучача із північного сходу, а також служив заміською резиденцією місцевим феодалам. Неодноразово руйнувався, в XVIII столітті скасований австрійською владою. Нині у занедбаному стані.

Від руїн відкривається захоплююча панорама долини Стрипи.

Збаразький замок, що чудово зберігся, протягом століть служив резиденцією литовським князям і польським шляхтичам.

Будівництво нової твердині замість зруйнованої татарами фортеці у Старому Збаражі розпочали в 1620 році князі Христофор та Юрій Збаразькі, замовивши в Венеції проєкт відомому архітектору та інженеру Вінченцо Скамоцці. Його робота втілила передові досягнення тогочасного фортифікаційного мистецтва.

Замок складається з палацу в стилі ренесанс, казематніх валів, що оточують його, в'їзної вежі та рову. На подвір'ї зберігся облоговий колодязь глибиною 70 метрів, з'єднаний підземними ходами з монастирем Бернардинів на іншому кінці Збаража.

В XVII столітті нові господарі Збаразького замку князі Вишневецькі зміцнили його чотирма бастіонами. В 1649 році замок витримав семитижневу облогу козацького війська Богдана Хмельницького, а у 1734 році був захоплений гайдамаками.

Магнати Потоцькі в XVIII сторіччі перетворили військову твердиню на звичайний палацовий маєток.

Протягом першої половини XX століття споруда сильно постраждала під час війн, і лише в 1985 році було завершено реставрацію. На базі Збаразького замку створено Державний історико-архітектурний заповідник, він є центром Національного заповідника "Замки Тернопілля".

В приміщеннях розгорнуто археологічну та етнографічну експозиції, виставлено колекцію зброї, демонструються унікальні роботи різьбяра по дереву Віктора Лупійчука, йде створення діорами "Осада 1649 року".

В одному з казематів розміщено ресторан "Легенда", в панському будинку (XIX століття) на околиці парку відкрито готель "Гетьман".

400-річне дерево липи, що росте біля дороги на Золотий Потік, є свідком історичної події - підписання в 1672 році принизливого для Польщі Бучацького миру з Туреччиною.

Напередодні турецька армія захопила Бучач і почала загрожувати звідси центральним областям Польщі. Згідно з мирним договором, східну частину України з Поділлям було оголошено незалежною державою під протекторатом Туреччини.

Поблизу Подільських Товтр на околиці села Вікно на широкій галявині знаходяться карстові озера, які називають у цих краях "вікнами".

20 мільйонів років тому тут плескалися хвилі теплого Сарматського моря. Від його підводного рифу сформувалися гігантські бічні утворення (товтри), а коли море відступило, утворилися пагорби заввишки кілька сотень метрів. Тепер у низині – поле, де й утворилися карстові озера.

Раніше їх було кілька десятків, потім залишилося п'ять, але після меліорації у 1980-х роках збереглися лише два озера: Синє та Безодня. Озера утворилися у вапнякових порожнинах, глибину яких неможливо визначити. Хоча дно озер сягає чотирьох метрів, підземні ходи, звідки б'ють потужні джерела, набагато глибші.

Температура води в озерах завжди залишається на рівні +12 градусів. Поверхня води в них покрита водоростями, тому протягом дня, залежно від освітлення, озера змінюють свій колір – від темно-синього до блакитного та фіолетового.

Карстові озера не замерзають у найміцніші морози і світяться вночі.

Кафедральний собор Різдва Христового в Тернополі - напрочуд гарний храм, один із найкращих зразків подільської архітектурної школи XVII сторіччя.

Церкву споруджено в 1602-1608 роках майстром на ім'я Леонтій біля східних міських воріт. Набула сучасного вигляду внаслідок подальших перебудов та реставрації у 1937 році.

Нині належить Православній церкві України. Головна святиня - ікона Тернопільської Божої Матері.