Пам'ятки Чортківського району

Домініканський костел Матері Божої Святого Розарія та святого Станіслава в Чорткові збудовано в стилі неоготики на початку XX століття за проєктом архітектора Яна Кароля Сас-Зубжицького на місці старого собору, збудованого в 1610 році господарем міста Станіславом Гольським як свою усипальницю.

Спочатку костел входив до комплексу оборонного домініканського монастиря, оточеного стінами з вежами та бійницями, але перед Першою світовою війною він був повністю перебудований (з тильного боку зберігся фрагмент оборонної стіни).

Домініканський костел у Чорткові вважається однією з найкрасивіших неоготичних споруд в Україні. Архітектор Сас-Зубжицький, будучи прихильником історичних стилізацій, яскраво втілив у цьому храмі характерні риси власного архітектурного стилю "надвіслянської готики". Нижня частина костелу виконана з каменю, а верхня - із червоної цегли. Фігури святих виготовили скульптори Чеслав Стовп та Діаман Станкевич.

Храм від 2009 року є санктуарієм (святим сховищем) ікони Божої Матері Святого Розарію (Чортківської Богородиці).

За радянської влади костел було закрито, але в 1989 році повернуто домініканцям.

Римо-католицький костел Успіння Пресвятої Богородиці збудований в Ягільниці польськими магнатами Лянцкоронськими.

Кам'яна будівля у стилі бароко зведена в ХІХ столітті на місці першого дерев'яного костелу, заснованого ще в 1478 році. Фасад прикрашає герб Лянцкоронських.

У радянські часи тут розташовувався спортзал, потім склад.

У 1992 році за сприяння фонду Кароліни Лянцкоронської храм було відроджено.

Палац у стилі ампір з оригінальною колонадою та флігелем збудував в Заліщиках у 1831 році барон Ігнацій Бруницький на місці мисливського замку Понятовських.

Тут зупинявся австрійський імператор Франц II під час подорожі Галичиною. Також було закладено парк площею 5 гектарів, де зараз зростає понад 400 дерев 40 видів та форм.

Палац зберігся донині, до останнього часу в ньому розміщувалося відділення районної лікарні.

Заліщицький парк входить до складу заповідної зони регіонального ландшафтного парку "Дністровський каньйон"

Елегантний палац графської родини Бадені збудований у Коропці на початку ХІХ століття.

Спочатку був виконаний у класичному стилі.

У 1906 році граф Станіслав Бадені перебудував старий палац у стилі віденського ренесансу. Фасад будинку прикрашений трьома ризалітами та портиками. Середня частина палацу на першому поверсі була декорована фресками. Фронтон оздоблений декоративним рельєфом. У центральній частині палацу був вестибюль, а з боку саду – велика зала для балів. З трьох сторін вестибюль оточувала галерея, від якої спускалися дубові сходи. У залі був камін із чорного мармуру. Верхню частину стін було вкрито трьома рядами портретів польських королів. Зліва від королівської зали знаходилася їдальня, а за нею – бібліотека. У бальній залі стояв мармуровий стіл із різьбленням у стилі Людовіка XVI. Палац оточував ландшафтний парк.

У роки Першої світової війни палац був пошкоджений, але Бадені встигли відновити його до Другої світової війни.

Нині на території садиби розташований дитячий інтернат, а у приміщенні палацу розміщено музичну школу.

Гіпсова печера Вертеба в Більче-Золотому – одна з найбільших у Європі. Довжина підземних ходів становить 7820 метрів.

Печера складається із широких галерей, розділених вузькими перемичками. Стінки гладкі і темні, на склепіннях - карбонатні натічні утворення у вигляді кірок, рідше - невеликих сталактитів. Середньорічна температура у печері 9-10 градусів при відносній вологості 92-100%.

У V-IV тисячолітті до нашої ери печера Вертеба використовувалася людьми як притулок у разі небезпеки.

В XIX сторіччі, коли ці землі належали князям Сапегам, у печері було знайдено понад 300 цілих керамічних глечиків та величезну кількість фігурок, черепків, кам'яних та кістяних знарядь праці, що належать до Трипільської культури. Більшість із них осіла у різних польських музеях, але деякі предмети можна побачити у Борщівському краєзнавчому музеї.

У Вертебі відкрито печеру-музей трипільської культури, де експонується колекція скульптур та кераміки у трипільському стилі.

Найприкметніша будівля Борщова розташована в центрі, в пішохідній зоні.

Українське товариство "Руський народний дім" було засноване в 1908 році з ініціативи адвоката Михайла Дорундяка та професора Михайла Грушевського. Тоді ж коштом громадськості за проєктом галицького архітектора Василя Нагірного було споруджено будинок з двома баштами у вигляді куполів, притаманних руській православній архітектурі.

"Руський народний дім" був центром розвитку споконвічної української (русинської, а не російської) культури, що відображено в назві. Почесним членом "Народного дому" був Михайло Грушевський, який часто бував у Борщові та стежив за будівництвом.

Наразі це також культурний центр міста - тут знаходиться краєзнавчий музей, а також музей Тараса Шевченка з картинною галереєю - перший у західній частині України. В експозиції зокрема представлені знамениті борщівські вишиванки чорним по білому.

Скульптурна композиція, увінчана фігурою Святого Яна Непомука, була встановлена в Бучачі на роздоріжжі доріг на Тернопіль та Чортків у 1750 році.

Це була одна з ранніх робіт видатного скульптора Івана Пінзеля. Празький священик Ян Непомук прийняв мученицьку смерть у 1393 році, відмовившись видати таємницю сповіді дружини імператора Вацлава IV Люксембурзького. Культ святого був поширений у XVIII сторіччі. Придорожню скульптуру Яна Непомука замовив Пінзелю граф Микола Потоцький, про що свідчить герб Потоцького "Пілява" на постаменті.

За радянських часів скульптура була знищена. Відновлена в 2007 році на колишньому місці (зараз розвилка доріг знаходиться трохи вище), автор копії Роман Вільгушинський.

Бучацький краєзнавчий музей знаходиться в самому центрі Бучача, біля ратуші.

В археологічній експозиції представлені предмети часів трипільської культури.

Етнографічна виставка розповідає про побут селян кінця ХІХ століття.

Окрім історії міста та району, представлена експозиція, присвячена творчості видатного скульптора Івана Георга Пінзеля, який тривалий час жив та працював у Бучачі.

Також викликає інтерес макет Бучацького замку.

"Кришталева печера" ("Кривчанська") - найвідоміша і найбільш пристосована для відвідування туристами печера Поділля.

Вхід розташований у відрогах гори на південно-західній околиці села Кривче. Це одна з найбільших серед гіпсових печер у Європі – довжина її дослідженої частини становить майже 23 кілометри.

Вперше Кривчанська печера згадується у 1721 році, заново відкрита у 1908 році. Являє собою вимиту підземними водами 20 мільйонів років тому розгалужену гіпсову систему ходів.

Екскурсійний маршрут очищеною та освітленою частиною "Кришталевої печери" складає близько 2,5 кілометрів, з яких 500 метрів - вхідний коридор. Стіни печерних галерей вкриті білими або різноманітними кольорами кристалами гіпсу, звідки походить назва. Багато кристалів нагадують силуети тварин: буйвола, ящірку, слона, орла тощо.

Постійна температура +11 градусів. Відкрита для відвідування цілий рік, екскурсія можлива лише у супроводі гіда.

Буданівський замок збудовано на початку XVII століття Яном Ходоровським на місці спаленого татарами дерев'яного замку, закладеного в кінці XVI сторіччя воєводою Якубом Будзановським, чиє ім'я село носить й досі.

Новий кам'яний замок на вершині пагорба був чотирикутним у плані, з чотирма круглими кутовими вежами по периметру. За час свого існування замок кілька разів захоплювали та руйнували війська Богдана Хмельницького, а також турецькі війська. Щоразу його відновлювали, а в середині XVIII століття нові власники замку Потоцькі перебудували західну частину фортифікацій на костел.

До наших днів, крім костелу, збереглися дві круглі вежі та частина замкових стін. На території замку з радянських часів знаходиться жіноча психіатрична лікарня, але замок можна вільно оглядати як зовні, так і з внутрішнього двору.

Бучацька Ратуша - чудове барокове творіння львівського архітектора Бернарда Меретіна, є візитівкою міста.

Ратуша заввишки 37 метрів побудована в Бучачі коштом Миколи Василя Потоцького. Двоярусна вежа спирається на двоповерхову кубічну основу. Спочатку ратуша була увінчана 18-метровим шпилем (замінено нинішнім куполом після пожежі 1811 року) і прикрашена 17 скульптурами видатного скульптора Івана Пінзеля на тему боротьби добра і зла. Більшість скульптур знищила пожежа 1865 року, чотири з них збереглися лише фрагментарно.

Завдяки витонченому синтезу архітектури та скульптури Бучацька ратуша вважається видатним твором світової архітектури доби пізнього бароко.

В даний час ведеться реставрація, планується створення музею Івана Пінзеля. Втрачені скульптури планують замінити на копії. Відновлений годинник на верхньому ярусі відбиває кожну чверть години, а щогодини грає мелодії українських пісень.

Перед ратушею в 2014 році встановлено пам'ятник Пінзелю.

Руїни оборонного Бучацького замку, який з XIV сторіччя захищав Бучач від татар та турків, височіють на пагорбі в центрі міста.

Фортеця була закладена в 1379 році місцевими магнатами Бучацькими, а через три століття укріплена новими господарями Потоцькими. В 1648 році її намагалося захопити козацьке військо, а в 1665 та 1667 роках невдало брали в облогу татари. Тільки в 1672 році місто змогла захопити турецька армія і фортеця була зруйнована.

Потоцькі намагалися відновлювати Бучацький замок, але в ХІХ столітті він остаточно втратив своє значення і майже повністю розібрали на будматеріали.

Збереглися фрагменти стін та веж.

Замок у селі Новосілка (стара назва Новосілка-Костюкова) був побудований у XVI сторіччі представниками шляхетського роду Костюків-Володієвських (вважається, що хтось із цього роду надихнув Генрика Сенкевича на створення образу пана Володієвського).

Замок був чотирикутний у плані, з чотирма вежами. Розташовувався на вершині пагорба і з трьох боків омивався водами річки Хромава. В 1672 році замок був зруйнований під час турецького вторгнення і відтоді не відновлювався. У руїнах він зберігся до середини ХІХ століття, після чого був розібраний на будматеріали для спорудження церкви та дороги.

В даний час від замку залишилися лише руїни однієї з веж, яка в деяких літературних джерелах називається вежею Володієвського.

Комплексна пам’ятка природи місцевого значення "Урочище Пустельня" з водоспадом "Дівочі сльози" та гротом "Печера відлюдника" розташована за 1,5 кілометри на південь від Червоногорода. Це один із об’єктів Національного природного парку "Дністровський каньйон".

Невеликий грот вирубаний у травертиновій скелі над річкою Джурин. До Другої світової війни (за іншими даними, в кінці XIX століття) в печері жив чернець-самітник, який займався різьбленням по каменю. Частково збереглася вирізана відлюдником статуя Святого Онуфрія.

Частина печери зруйнована обвалом.

Над джерелом на підході до "Печери відлюдника" встановлено три статуї Богоматері. Води джерела стікають зі скелі тонкими струменями водоспаду "Дівочі сльози", навколо якого утворився особливий мікроклімат із незвичайною рослинністю. У 2024 році водоспад постраждав від обвалу травертинової скелі.

Піший підйом до "Урочища Пустельня" від Джуринського водоспаду займає близько півгодини. Автомобільний під'їзд можливий із боку села Устечко.

Головна синагога в Чорткові - стародавня споруда, побудована в XVII сторіччі, за короля Яна III Собеського.

Відкриття синагоги було пов'язано з тим, що у Чорткові з'явилося кілька багатих єврейських сімей.

Всередині храм був багато розписаний, алтар був прикрашений золотом.

До побудови нової синагоги стара служила резиденцією головного рабина Чорткова.