Пам'ятки Кременецького району

Кременецький ботанічний сад при Кременецькому ліцеї заснував в 1806 році ірландський садівник, паркобудівник Діонісій Макклер (Міклер).

На 4,5 гектарах він висадив 460 видів місцевих рослин та 760 завезених із різних місць. Вже до 1809 року чисельність дерев та чагарників досягла 12 тисяч. Серед них: каштан їстівний, сосна канадська, азалія понтійська, араукарія, бук червонолистий, гінкго, шовковиця біла, інжир, ясен білоцвіт, тюльпанове дерево.

Після розформування ліцею в 1832-1834 pоках найцінніші породи перевезли до Києва до саду університету Святого Володимира.

Наразі Кременецький ботанічний сад є пам'яткою садово-паркового мистецтва. Займає 200 гектарів.

Перший у Кременці музей під назвою Muzeum Ziemi Krzemienieckiej виник як частина кременецького ліцею.

Наразі Кременецький краєзнавчий музей налічує 65 тисяч експонатів. Розміщується в будівлі колишньої духовної семінарії. У 10 залах представлено археологічні знахідки, нумізматичні колекції, старовинну зброю, предмети побуту, вироби народних промислів, перші видання та особисті речі польського поета Юліуша Словацького та інших відомих кременчан.

Літературно-меморіальний музей Юліуша Словацького відкрито в Кременці в садибі Янушевського (діда поета), в якій він провів дитячі роки в 1814-1828 роки.

Словацький - один із найвідоміших польських поетів часів романтизму. В Кременці він народився й прожив багато років, а потім неодноразово оспівував рідне місто у своїх творах. Багато об'єктів у місті пов'язані з ім'ям Словацького: рідний дім, ліцей, в якому викладав його батько, могила матері на Туницькому цвинтарі.

Музейна експозиція розміщена у восьми кімнатах, кожна з яких відбиває певний етап творчого шляху поета. Фонди музею становлять 1500 експонатів. З 2004 року в музеї діє розгорнута експозиція "Година думки Юліуша Словацького".

Лановецька міська комунальна установа "Музей Івана Марчука" створена 2011 року. До її складу входить Музей-кімната Івана Марчука у його рідному селі Москалівка поблизу Ланівців.

Музей Марчука безпосередньо у Ланівцях створюється з 2020 року в колишньому приміщенні кінотеатру "Супутник", що в центрі міста. Це має бути сучасний музей iз картинною галереєю, творчою майстернею та зоною для інсталяцій.

Музей Івана Марчука створений 2010 року в приміщенні Москалівської початкової школи на батьківщині художника – у селі Москалівка поблизу Ланівців. Заклад є підрозділом Лановецької міської комунальної установи "Музей Івана Марчука".

Народний художник України Іван Марчук народився у Москалівці у 1936 році в родині місцевого ткача, закінчив семирічну сільську школу. Згодом навчався у Львівському училищі прикладного мистецтва імені Івана Труша. На сьогодні у творчому доробку майстра близько 5000 картин, які експонуються в музеях на всіх континентах світу.

Протягом тривалого часу музей у Москалівці був єдиним музеєм Івана Марчука в Україні. Його започаткували місцеві педагоги-­ентузіасти в одній шкільній кімнаті за особистого сприяння художника. Згодом експозиція розширилася.

Зараз музей має два експозиційні зали, де представлені деякі особисти речі Івана Марчука, документальні матеріали про життя художника у Москалівці, про його творчий шлях та світове визнання. Протягом певного часу в музеї експонувалося понад 40 орігиналів картин Марчука, але тепер пожна побачити лише репродукції. Екскурсії проводять школярі.

Палац у стилі англійської неоготики збудований у Білокриниці поміщиком Чосновським у середині ХІХ століття на місці оборонного замку, закладеного в XVI князями Збаразькими.

Перший дерев'яний замок спалили татари, після чого Юрій Збаразький відбудував його у камені (збереглися стародавні підвали, земляні вали та один бастіон). На початку ХІХ сторіччя замок повністю згорів. Поміщик Чосновський, викупивши Білокриницю у Радзивіллів, реконструював одну із частин замку під парадну резиденцію.

Останнім господарем палацу був чиновник київського генерал-губернатора, таємний радник, граф Олександр Воронін. Після смерті Вороніна, згідно з його заповітом, Білокриницький палац було передано до сільськогосподарського училища. Нині це Кременецький лісотехнічний коледж.

У приміщенні гуртожитку коледжу відкрито невеликий музей історії Білокриниці, коледжу та самого палацу.

Палац графині Кароліни Дзембовської збудований у стилі неокласицизму архітектором Юзефом Гофманом до 1750 року.

Будівля витримана в романтичному стилі з елементами мавританського колориту. Навколо вілли англійським садівником Діонісієм Міклером було розбито парк.

В кінці ХІХ століття садиба належала графу Павлові Демидову. Нині – це середня школа №2.

Свято-Успенська Почаївська лавра - одна з найбільших святинь православного світу, друга за значенням на території України після Києво-Печерської лаври.

Легенда приписує заснування першого скиту афонському ченцю Мефодію. Близько 1240 року на Почаївській горі по-сусідству з'являються київські ченці, рятуючись від татарської навали (назву пов'язують із річкою Почайна, де князь Володимир хрестив киян). За переказами, знаком згори їм стало явище Богоматері у вогняному стовпі. Відбиток стопи Діви Марії залишився на камені, з-під якого забило цілюще джерело.

Нині реліквії перебувають всередині грандіозного Успенського собору (1783 рік, архітектор Готфрід Гофман). У головному вівтарі зберігається чудотворна ікона Божої Матері, подарована монастирю в 1597 році його засновницею - поміщицею Ганною Гойською. Прочани прагнуть прикластися до мощей преподобного Іова, який був настоятелем монастиря під час протистояння з унією в XVII сторіччі.

Нинішнім пишним виглядом лавра багато в чому зобов'язана пожертвам канівського старости Миколая Потоцького, їй сприяли російські царі.

Проводяться екскурсії, відвідувачам слід мати відповідний вигляд: чоловіки у штанях, жінки у спідницях та з покритою головою (хустки та спідниці можна взяти напрокат).

Монастир перебуває в оренді УПЦ московського патріархату.

Почаївський історико-художній музей засновано в 1959 році з ініціативи Андрія Андріюка як музей атеїзму. Пізніше він був перепрофільований у музей духовної культури, потім музей історії християнства. В 2000 році став історико-художнім відділом Тернопільського обласного художнього музею, а у 2002 році – самостійним історико-художнім музеєм.

Змінивши кілька приміщень, зараз музей розташований у старовинній будівлі банку у центрі Почаєва.

Основну експозицію присвячено історії Почаївської лаври, сакральному мистецтву Волині, перебуванню в Почаєві Тараса Шевченка.

Пам'ятник козакам Максима Кривоноса, які загинули в 1648 році під час штурму Кременецького замку, а також могили з кам'яними козацькими хрестами XVII-XVIII сторічь знаходяться на території нинішнього П'ятницького цвинтаря біля підніжжя гори Черчі.

Збереглося понад сто кам'яних надгробків із хрестами, на частині яких можна прочитати написи. Пам'ятник у вигляді хреста встановлено в 1995 році.

Свято-Духівський Почаївський монастир (Скит) відроджено тому місці, де в XIII сторіччі оселився монах Мефодій, що прийшов з Афона, якого вважають засновником Почаївської лаври.

В комплекс входять три храми: Святого Духа, преподобного Серафима Саровського та Усіх Святих. Тут знаходиться чудотворна ікона, мощі преподобного Мефодія та інші святині.

Належить до УПЦ московського патріархату.

Свято-Миколаївський собор у стилі бароко спочатку був споруджений як костел францисканського монастиря, заснованого в 1606 році коштом Вишневецьких (за легендою, засновницею обителі була королева Бона).

При монастирі діяла братська школа та друкарня, де було надруковано "Кременецьку граматику". В 1832 році, після поразки польського повстання та початку русифікації західноукраїнських земель, костел було перетворено на православний собор. При реконструкції храм втратив готико-ренесансний вигляд і набув рис бароко.

Нині храм діючий.

Спасо-Преображенська церква в Шумську була закладена як костел францисканського монастиря в 1715 році.

Сам шумський монастир був заснований Волинським воєводою Малинським ще в 1637 році, спочатку був василіанським (уніатським). У 1676 році один із нащадків воєводи, який перейшов у католицизм, передав монастир францисканцям.

Костел був виконаний у готично-ренесансному стилі, будівля мала оборонний характер. В кінці XVIII століття було прибудовано триярусну дзвіницю. В 1837 році костел був перебудований у стилі українського бароко та став православним храмом.

Над входом досі зберігається герб сім'ї фундаторів храму Малинських.

Церква Воздвиження Чесного Хреста Господнього у Кременці розташована навпроти Богоявленського монастиря.

Збудована у XIX столітті без єдиного цвяха у так званому "волинському" стилі. Пожежа 1942 року знищила майже повністю всі дерев'яні будинки та святині Кременця. Вціліла лише православна церква Воздвиження Чесного Хреста.

Воздвиженська церква належить до Православної церкви України.

Мальовнича церква Різдва Пресвятої Богородиці у Старому Вишнівці особливо ефектно виглядає з протилежного боку річки Горинь, з терас палацового парку.

Дерев'яна, споруджена в середині ХІХ століття.