Пам'ятки Полтавської області

Краєзнавчий музей у Великих Сорочинцях створений у 2008 році на базі Великосорочинського народного музею.

Розташований у двоповерховій будівлі колишньої дитячої бібліотеки, до якої прибудована різьблена дерев'яна веранда.

Музей висвітлює історію всього Миргородського краю з найдавніших часів до сьогодення. Зокрема, представлені знаряддя праці XVIII-XIX століть, український одяг та предмети побуту, макет будинку українського селянина XIX століття, а також унікальний макет Великосорочинської Спасо-Преображенської церкви XVIII століття, родової усипальниці гетьмана Лівобережної України Данила Апостола, що знаходиться неподалік.

Тридцятиметрова водонапірна вежа з орнаментною окантовкою у верхній частині – візитна картка Пирятина.

Споруджена в 1951 році на трасі Київ-Полтава поряд з автостанцією "Пирятин-1". АЗС, що розташована поруч, у 1960-х роках стала знімальним майданчиком популярної кінокомедії "Королева бензоколонки" Київської кіностудії імені Олександра Довженка за сценарієм письменника-гумориста з Полтавщини Петра Лубенського, завдяки чому Пирятинська вежа прославилася на всю країну.

В даний час не використовується за призначенням. На місці старої АЗС тепер знаходиться сучасний заправний комплекс, кафе, мотель та придорожній базар. У будівлі автостанції працює кафе-музей "Королева бензоколонки", в якому, за легендою, відбувалися зйомки епізодів у буфеті.

Гора Пивиха в Градизьку на березі Кременчуцького водосховища вважається однією з найвищих точок Лівобережної України (169 метрів).

Виникла внаслідок настання материкових льодів під час Льодовикового періоду. Є виступи блакитного мергеля - рідкісної сильновапняної глини, яка використовується в будівництві.

Вважається, що назва гори пов'язана з поселенням, яке існувало тут у давнину, що належало боярам Пивам.

У XVI сторіччі було засновано Пивогорський монастир, біля якого виникло поселення Городище, а згодом нинішній Градизьк.

Після спорудження Кременчуцького водосховища гора Пивиха поступово руйнується. Є історико-геологічним заповідником.

Гранітна скеля на березі Дніпра в Кременчуці - геологічна пам'ятка природи та старовинний геодезичний знак.

До середини XX століття використовувався як репер - знак, що закріплює точку земної поверхні, висота якої щодо вихідної рівняної поверхні визначена шляхом нівелювання.

Скеля є виходом сірих біотит-плагіоклазових магматитів віком 2,5-3 мільйрдів років. Її також називають гранітним реєстром.

На скелі, що височіє на 5-6 метрів над рівнем річки, нанесено позначки найбільших рівня води під час повеней на Дніпрі починаючи з ХVIII століття. Ці повені сталися в 1789, 1820, 1845, 1877, 1888, 1889, 1895, 1945 роках.

З 1970 року гранітний репер є пам'яткою природи місцевого значення.

Гребінківський міський краєзнавчий музей відкрився у 1967 році з ініціативи місцевих краєзнавців. Розташовується у двох кімнатах на першому поверсі Гребінківського міського будинку культури в центрі міста Гребінка.

Експозиція складається з п’яти розділів: "Народний побут", "Гребінка – місто залізничників", "Бойова слава Гребінківщини", "Видатні земляки", "Гребінчина світлиця". Широко представлені побутові речі українських селян та старовинні знаряддя сільської праці, зокрема, упряжка для волів, датована ХІХ століттям, хомут для коней початку ХХ століття, кінські підкови тощо. Серед раритетів – підручники "Грамматика латинского языка" (1826) і "Начальные основания дифференциального исчисления" (1822), позачергові випуски газети "Русское слово", присвячені початку Першої світової війни.

У 2023 році у Гребінківському міському краєзнавчому музеї відкрилася експозиція "Українська хата добром багата", головною метою якої є відродження звичаїв і традицій українського народу.

Окремо діє кімната-музей "Гребінчина світлиця", присвячена постаті українського письменника Євгена Гребінки, який народився в селі Мар'янівка неподалік від міста Гребінка, де відкрито Родинний музей братів Гребінок.

Дібрівський кінний завод №62 у селі Дібрівка на Миргородщині заснований в 1888 році великим князем Дмитром Романовим, і з того часу займає одне з провідних місць серед конезаводів, які розводять коней рисистих порід.

Дібрівський тип орловського рисаку нині вважається еталоном упряжного коня як в Україні, так і в росії. Зберігся комплекс житлових та виробничих приміщень ХІХ століття. Є широке місце для навчання та вигулу коней на природі, також можливе навчання верхової їзди в критому манежі.

На Дібрівському конезаводі можна купити племінних коней різного віку рисистих та новоолександрівської важковозної порід. Крім того, на базі заводу працює цех із виробництва кумису.

Проводяться екскурсії. Діє музей.

Екопарк "Ковалівка" під Полтавою – це один із найбільших контактних зоопарків в Україні. На площі 120 гектарів тут утримують понад 5000 тварин 530 видів, за якими можна спостерігати, а деяких – ще й погодувати та погладити.

В екопарку представлено багато видів хижаків, зокрема тигри, рисі, пантери, червоні вовки, сервали, каракали, оцелот та інші. У вольєрах живуть лемури, мавпи, сім'я тапірів, древесні дикобрази, ігуани, черепахи. Серед копитних у контактній частині зоопарку найбільшою увагою відвідувачів користуються лами та альпаки. Погодувати спеціальним кормом, придбаним та території парку, також можна єнотів.

Гордістю екопарку "Ковалівка" є резиденція птахів, площа якої становить близько 900 квадратним метрів. Тут можна побачити фламінго, какаду, краксів та багато інших пернатих.

По території екопарку курсує паровозик. Є затишні альтанки, де можна пообідати.

Етнографічна збірка "Древо" – це музей старожитностей у селі Козубівка на Полтавщині, що заснував у старій батьківській хаті полтавський етнограф Едуард Кутько. Тут виросли п’ять поколінь його родини.

Автентична сільська хата відреставрована, в ній відновлені первісні інтер'єри, представлені старі меблі та  побутові речі, що відображають життя традиційного полтавського села.

Музейна колекція налічує понад 2000 експонатів та предметів нематеріальної культурної спадщини: вишиванки, рушники, килими, картини, ікони, а також записи старовинних пісень. Більшість експонатів датуються кінцем XIX – початком XX століття.

Крім екскурсій, в музеї пропонують майстерклас з виготовлення намист від Олександри Герасимової, дегустації крафтовтх вин від місцевого винороба Владислава Олійника, обіди з традиційними полтавськими стравами. На території є садок, альтанка, гойдалки.

Музей малобудищанського гончарства "Етносело Гончарія" функціонує з 2021 року на правах окремого структурного підрозділу Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні.

Він знаходиться на території колись одного з найбільших гончарних осередків опішненського гончарного району – у селі Малі Будища, розташованому на північній околиці Опішні.

В одній з двох будівель представлені місцеві гончарні вироби, ескізи гончарських мальовок, епістолярна спадщина, фотодокументи, фото, вироби з дерева тощо.

У другій – відтворено інтер’єр житла гончаря кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Чорнухінська земська школа - одна з понад 50 шкіл, збудованих Лохвицьким земством на Полтавщині на початку XX століття.

Будівлю в стилі українського модерну зведено в 1913 році за проєктом архітектора Опанаса Сластіона (Сластьона), який також був відомий як художник, етнограф та мистецтвознавець. У своїх проєктах архітектор використав характерні прийоми традиційної української архітектури - трапецієподібні вікна, ламані багатосхилі шатрові дахи з уступами, стилізовані вежі.

Земська школа в Чорнухах була трикласною, з бібліотекою та вчительською квартирою. Будівля дерев'яна, обкладена цеглою та прикрашена орнаментальною кладкою.

До 1978 року будівля школи використовувалася за призначенням. Зараз у ній розміщується Будинок дитячої та юнацької творчості та Клуб юного натураліста.

Оригінальна будівля двокласної земської школи в Мокіївці збудована в 1912 році в стилі українського модерну за проєктом архітектора Опанаса Сластіона (Сластьона), який свого часу також був відомий як художник та етнограф.

Його архітектурні проєкти вирізнялися використанням елементів традиційної народної архітектури. Зокрема, на замовлення Лохвицького земства він розробив проєкти понад 50 сільських шкіл, характерними особливостями яких були шестикутні трапецієподібні віконні поеми, багатосхильні шатрові дахи зі зламами та колоритні вежі.

Мокіївська земська школа непогано збереглася і досі використовується за призначенням – у будівлі розміщуються початкові класи та дошкільне відділення Мокіївської гімназії. Там же знаходиться шкільна бібліотека та громадський музей – одна кімната з краєзнавчими експонатами.

Земська школа в Харсиках збудована в 1913 році за проєктом архітектора, художника та етнографа Опанаса Сластіона (Сластьона), роботи якого відрізнялися використанням традиційних форм української архітектури.

На замовлення Лохвицького земства Сластіон спроєктував цілу низку шкіл у стилі українського модерну. Будівля харсиківської школи одноповерхова, П-подібна, з шестикутними трапецієподібними вікнами та двома двоярусними баштами зі шпилями. Фасади оформлені декоративною цегляною кладкою.

Крім школи, до комплексу входив дерев'яний сарай, дубовий льох, колодязь та огорожа. Будинок використовувався за призначенням до 1984 року, коли школу перевели до нового приміщення, а в старому приміщені розмістили лікувально-трудову установу.

Наразі об'єкт у занедбаному стані.

Кізловська земська школа - одна з півсотні збережених шкіл Лохвицького земства, побудованих на початку XX століття за проєктами архітектора, художника та етнографа Опанаса Сластіона (Сластьона) у стилі українського модерну. Усі вони вирізняються використанням переосмислених прийомів традиційної української архітектури.

Школа у Кізлівці двокласна, одноповерхова, з характерною двоярусною вежею зі шпилем. Сластіонівський стиль також добре читається по трапецієподібних вікнах, шатрових дахах і цегляному декору. Будівля досі використовується за призначенням – це допоміжне приміщення Кізлівського ліцею.

Двокласна земська школа у Гільцях збудована в 1911 році за проєктом відомого архітектора Опанаса Сластіона (Сластьона), який використовував у своїх роботах елементи традиційної української архітектури.

Одноповерхова цегляна будівля з орнаментальною кладкою має високі шестигранні вікна та чудову шатрову вежу в стилі українського модерну.

Опікуном школи був завідувач відділу народної освіти повітової земської управи князь Кочубей, чий хутір розташовувався неподалік. Першим учителем Гілецької земської початкової школи був Володимир Гресь (Отаман Гонта), який став у 1920 році одним із лідерів повстанського руху на Полтавщині.

Будівля досі у хорошому стані, використовується за призначенням.

Колишня будівля земської школи розташована при в'їзді до села Риги з боку Криниці.

Це була одна з півсотні шкіл Лохвицького земства, збудованих у першій половині XX століття за проєктом відомого архітектора та етнографа Опанаса Сластіона (Сластьона) в стилі українського модерну з використанням народностилевих романтичних декоративних елементів. Характерною особливістю є трапецієподібні віконні та дверні отвори, а також шатровий дах із заломами.

Декоративну вежу над тамбуром було розібрано за радянських часів, коли в будівлі розмістили Ригівський сільський будинок культури.