Пам'ятки Київської області

Музей видатного українського художника Миколи Пимоненка відкрито в Малютянці в 1997 році на тому місці, де колись знаходилася його майстерня.

Ще в 11-річному віці Микола допомогав батькові-іконописцеві розписувати церкви в Малютянці та сусідній Боярці.

Пимоненко навчався в іконописній школі при Києво-Печерській лаврі, потім у Київській художній школі Миколи Терещенка, а в 1882 році був зарахований до Імператорської Академії мистецтв у Петербурзі.

З 1888 по 1911 рік Микола Пимоненко з родиною щоліта проводив у Малютянці, тут він створив понад 100 своїх знаменитих полотен у стилі реалізму, які тепер експонуються у музеях Києва, Харкова, Одеси, Санкт-Петербурга, Парижу та інших міст Європи. Серед основних: "Святочне ворожіння", "Додому", "Весілля в Київській губернії", "Свати", "Ворожіння", "На річці", "Брід", "Гусі, додому".

Частину експозиції музею Миколи Пимоненка склали унікальні експонати з родинної колекції, які передав музею правнук художника.

Нині це філія Боярського краєзнавчого музею.

За попередньою домовленістю музей Миколи Пимоненка проводить екскурсії-чаювання.

Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини в Переяславі - перший та один із найбільших в Україні скансенів (музеїв просто неба). Заснований в 1964 році з ініціативи історика та етнографа Михайла Сікорського. Входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав".

Забудова музею імітує планування класичного українського села з майданом посередині. На мальовничій парковій території площею 25 гектарів на околиці міста Переяслав розташовано близько 300 експонатів. Майже половина з них – це автентичні дерев'яні храми, селянські хати й вітряки XVII-XIX століть, перевезені сюди з різних куточків регіону. 20 селянських дворів із житловими та господарськими будівлями презентують побут представників різних професій та верств населення Наддніпрянської України – від хати незаможного селянина до мисливського будинку графа Горчакова. В інтер'єрах представлено більше 20 тисяч експонатів: твори народних майстрів, знаряддя праці, речі побуту, археологічні матеріали, документи, фотографії.

Серед найцінніших архітектурних пам’яток: церква Покрови Пресвятої Богородиці (початок XVII сторіччя) та дзвіниця (середина XVIII століття) з Правобережної Київщини; церква Святого Георгія (середина XVIII століття) з Переяславщини, увічнена Тарасом Шевченком на сепії "Андруші"; лісний кордон – будинок лісної охорони (кінця XIX століття) з Київського Полісся; корчма (початку XIX століття) з міста Переяслава.

В деяких пам'ятках та експозиційних павільйонах працюють 13 тематичних музеїв: Музей історії української православної церкви, Музей декоративно-ужиткового мистецтва Київщини, Музей українських обрядів, Музей українського рушника, Музей історії лісового господарства Середньої Наддніпрянщини, Музей історії бджільництва Середньої Наддніпрянщини, Музей хліба, Музей "Поштова станція", Музей історії народного сухопутного транспорту Середньої Наддніпрянщини, Музей космосу, Музей Миколи Бенардоса, Музей класика єврейської літератури Шолом-Алейхема, Музей пам’яті Поліського району.

В археологічному відділі експонуються реконструкції жител доби пізнього палеоліту, черняхівської культури, Давнього Києва, козацької доби, а також лапідарій із кам'яними стелами та поховальними конструкціями різних епох.

Окрасою музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини є природний ландшафт Татарської гори з майстерно вписаними в нього штучними ставками, вулицями, дворами, садами, городами та вигонами, що надають скансену життєвості та особливої затишності.

"Казковим яром" або "Українською Ісландією" називають популярну природну фотолокацію між Васильковом і селом Велика Бугаївка.

Це цілком типова для Васильківщини, але неймовірно мальовнича яружно-балкова система зі стрімкими схилами, висота яких подекуди сягає 30 метрів.

Вона часто слугує натурним майданчиком для кінозйомок і професійних фотосесій. Зокрема, васильківські ландшафти можна впізнати у кінофільмах "Толока" і "Захар Беркут", телесеріалі "І будуть люди". Безпосередньо у "Казковому яру" проходили зйомки кліпу Джамали та Pianoбоя на пісню "Ендорфіни".

Урочище не має природоохоронного статусу, але на схилах ярів подекуди збереглася типова типчаково-ковилова степова рослинність, водяться дикі тварини. На території "Казкового яру" розташовуються мисливські угіддя Мисливсько-рибальського клубу "Васильківщина".

Локація знаходиться праворуч від дороги з Василькова у Велику Бугаївку, до неї веде грунтовий під'їзд.

З протилежного боку від села Велика Бугаївка розташована інша яружно-балкова система – ландшафтний заказник місцевого значення "Васильківські Карпати", з яким часто плутають "Казковий яр".

Величний комплекс Вознесенського монастиря було споруджено в 1700 році в центрі Переяслава коштом гетьмана Івана Мазепи. Входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав".

Монументальний Вознесенський собор вважається зразком української національної архітектури завдяки складній конструкції та багатій барочній ліпнині.

На монастирській території розташована двоповерхова будівля колишньої монастирської школи та гуртожитку бурсаків. У 1776 році збудовано триярусну дзвіницю в стилі українського бароко заввишки 48 метрів, яка служила другим входом на територію обителі.

За радянських часів у приміщенні собору було відкрито музей-діораму "Битва за Дніпро та створення Букринського плацдарму восени 1943 року" (довжина полотна 28 метрів, висота 7 метрів), що відтворює події 21-22 вересня 1943 року, коли радянські війська генерала Ватутіна форсували Дніпро на Букринському плацдармі в районі Переяслава.

В підвалі розміщено Мавзолей вічної слави, де на стінах увічнено імена переяславців, які загинули у Другій Світовій війні.

Геологічний музей Київського національного університету імені Тараса Шевченка розташований у приміщенні Інституту геології КНУ.

Музей започаткований у 1834 році як Мінералогічний кабінет кафедри мінералогії та геогнозії Університету Святого Володимира. Початковим фондом для нього стали матеріали ліквідованого  Волинського ліцею, Луцької гімназії та Віленського університету. Після доєднання палеонтологічної колекції у 1997 році був створений нинішній Геологічний музей.

Експозиція розгорнута на площі 880 квадратних метрів. Геологічний музей має відділи загальної геології та геологічних процесів, історії Землі та палеонтології, мінералогії і петрографії, геології і корисних копалин України.

Експозиція музею демонструє положення Землі в космічному просторі, особливості її будови та розвитку, еволюцію органічного світу. Експонуються близько 10 тисяч зразків мінералів, гірських порід, коштовного та декоративного каміння, скам'янілих залишків фауни і флори, серед яких чимало унікальних.

Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка висвітлює київський період життя поета.

Розміщений у будинку чиновника Івана Житницького, побудованому в Києві в 1835 році на колишньому Козячому болоті (тепер Майдан Незалежності). Тут квартирував поет з весни 1846 року до свого арешту – 5 квітня 1847 року.

Музей Кобзаря створено в 1928 році, зараз філія Національного музею Тараса Шевченка. Фондова колекція складається з унікальних цінностей: меморіальних речей Шевченка, його офортів, автографів, фотографій, перших творів поета.

Представлені акварелі Михайла Сажина, унікальні гравюри краєвидів Києва, фото ХІХ століття, роботи видатних художників на шевченківську тематику, твори декоративно-ужиткового мистецтва.

За спогадами сучасників відтворено кімнату, в якій жив Шевченко. Особливу увагу привертає робочий стіл поета, де представлені унікальні експонати: ручка, перо, чорнильниця, кавник, фляга Тараса Шевченка, люлька, подарована поету Миколою Костомаровим.

Переяславський колегіум було відкрито при Вознесенському монастирі в 1738 році. Його основною метою була підготовка православного духовенства для боротьби проти унії та католицтва на Правобережжі.

Навчальний заклад мав шість класів: два граматики, по одному – риторики, поетики, філософії та богослов'я. Термін навчання становив шість років. Тут навчалися діти духовенства, козацької старшини, міщан, селян.

З 1750 по 1751 рік у Переяславському колегіумі викладав поетику видатний український філософ-гуманіст, поет і просвітитель Григорій Сковорода. До 250-річчя від дня його народження у реконструйованому приміщенні створено меморіальний музей. Відтворено обстановку бібліотеки, навчального класу, кімнати вчителя. Атмосферу епохи передають старовинні меблі та предмети інтер'єру – шафи, крісла, секретер, астрономічний глобус, старовинні музичні інструменти. Представлена ​​копія Пересопницького Євангелія, яке зберігалося в колегіумі до 1862 року.

В образотворчому відділі можна побачити портрет Григорія Сковороди роботи невідомого художника XVIII сторіччя, скульптурний портрет філософа роботи Івана Кавалерідзе, рідкісні народні картини: "Цимбаліст", "Біля хати".

Меморіальний музей Григорія Сковороди входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав".

Заміський будинок графині Наталії Уварової у Ворзелі збудовано на початку XX століття фабрикантом Карлом Септером.

Модна в ті часи архітектура будівлі з романтичною вежею та флюгером сподобалася графині Уваровій (у дівоцтві Терещенко). Купивши його, графиня прикрасила свої володіння різноманітними рідкісними рослинами та деревами цінних порід. Біля будинку було влаштовано фонтан, прокладено гравійні доріжки.

Після Лютневої революції 1917 року Уварови та вся родина Терещенків емігрувала до Англії. У будинку графині за радянських часів відкрили школу, тут навчався український письменник Валер'ян Підмогильний.

Нині це Музей історії та культури "Уварівський дім", працює виставкова зала. У вихідні проводяться концерти.

Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка – найпопулярніший у Києві.

Будівлю театру було споруджено в 1898 році на Миколаївській площі, що з'явилася на місці засипаного ставка, що розташовувався в садибі київського професора Мерінга.

Приміщення театру зводилося архітекторами Едуардом-Фердинандом Брадтманом та Георгієм Шлейфером для театру "Товариство драматичних артистів" Миколи Соловцова, який згодом став основою трупи іншого київського театру - імені Лесі Українки. Зала для глядачів оформлена в стилі рококо.

В 1919 році театр Соловцова був націоналізований та перетворений на Другий театр УРСР імені Леніна. В 1926 році будівля театру стала постійною сценою для театрального колективу імені Івана Франка. Театральний сезон 1926 року в перейменованому театрі відкрився постановкою "Вій" за мотивами твору Миколи Гоголя у переробці Остапа Вишні.

Тривалий час мистецьким керівником театру імені Івана Франка був народний артист СРСР та України Богдан Ступка.

Найвдалішими постановками із сучасного репертуару вважаються "Наталка Полтавка", "Конотопська відьма", "Укражене щастя", "Кайдашева сім'я", "Тев'є-Тевель".

Національний науково-природничий музей Національної академії наук України розташований у центрі Києва, у старовинному будинку з оригінальною архітектурою у стилі неокласицизму.

Заснований 1966 року. Зараз це великий музейний комплекс, що об'єднує 5 музеїв: археологічний, геологічний, палеонтологічний, зоологічний, ботанічний.

У 24 залах Національного науково-природничого музею на площі 8 тисяч кваратних метрів зібрано понад 30 тисяч експонатів, що розповідають про виникнення Землі, її будову і еволюцію, рослинний і тваринний світ, а також про історію матеріальної культури племен і народів, що заселяли територію України в давні часи.

Чільне місце посідає комплекс діорам – близько 30 ландшафтних експозицій та біогруп. Зокрема, у палеонтологічній експозиції можна побачити діорами "Палеозойське море", "Північне Причорномор'я наприкінці міоцену" та "Стоянка первісної людини в печері Киїк-Коба", кістяки дейнатерія, мамонта, волохатого носорога і велетенського оленя, реконструкції жител з палеолітичних стоянок у Мезині та Межирічі.

На цокольному поверсі розміщується Археологічний музей Інституту археології НАНУ. Зокрема, тут представлено комплект розмальованих кісток мамонта доби верхнього палеоліту з Мезинської палеолітичної стоянки, інтерпретованих як найдавніші у світі музичні інструменти.

Приватний краєзнавчий музей "Садиба Зінченків" відкрила у 2021 році родина Віктора та Любові Зінченків у своєму рідному селі Дерев'яна поруч з Обуховом. Початково називався "Музей Кутка" (Кутком називають ту частину села, де розташований музей).

Етнографічна експозиція розташовується у відреставрованому сільському будинку батьків Віктора Зінченка 1934 року побудови. В інтер'єрі збережена обстановка традиційної української хати першої половини XX століття.

Чільне місце у хаті посідає традиційна піч, розписана місцевим народним художником. На мисниках виставлено керамічний і дерев'яний посуд. На стінах розвішані старовинні картини, ікони, світлини.  Представлена велика колекція вишитих рушників і вишиванок (частина вишита самою господинею). В сенях експонуються речі побутового вжитку: гасові лампи, праски, ночви, коси тощо.

Взимку на базі "Садиби Зінченків" працює Резиденція Святого Миколая.

Церква Святих Бориса і Гліба в Переяславі збудована на початку XIX століття на місці, де в 1015 році за наказом Святополка Окаянного було вбито князя Бориса, сина Володимира Хрестителя, який став одним з перших руських святих.

Перша божниця біля злиття Альти та Трубежа була поставлена ​​волею князя Володимира Мономаха. В 1125 році, як сказано в літописах, Мономах помер "біля улюбленої церкви, побудованій на Альті, сімдесяти двох років від народження". Через деякий час Борисоглібська церква була зруйнована половцями, але в 1806-1839 роках відновлена наново в стилі класицизму.

Церква Святих Бориса і Гліба в Переяславі - пам'ятка архітектури національного значення. Головна святиня - кам'яний хрест, що мироточить, зроблений у 1664 році народним умільцем Харко Беспалим. Фактично Борисоглібську церкву збудовано навколо нього. Мироточити хрест почав у 1980-х роках.

До 1000-річчя загибелі святих Бориса та Гліба на церковному обійсті встановлено восьмиметровий дерев'яний хрест.

Архітектурний ансамбль Михайлівського монастиря розташований на території Єпископського двору Переяславського дитинця. 

Це укріплення при впадінні річки Альти в річку Трубіж було історичним ядром середньовічного Переяслава княжих часів. Входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав".

Михайлівський собор XI сторіччя був споруджений з ініціативи переяславського єпископа, преподобного Єфрема Печерського. За князя Володимира Мономаха був найбільшим храмом міста. У Михайлівському соборі було поховано багато перяславських князів (усипальниця не збереглася).

Собор був зруйнований монголо-татарами під час штурму Переяслава в 1237 році. Зараз можна бачити більш пізню Михайлівську церкву, відроджену на древніх фундаментах переяславським полковником Федором Лободою в середині XVII століття як невеликий дерев'яний храм, а через сторіччя відбудовану в камені в нинішньому вигляді. Тоді ж було зведено оборонну вежу-дзвіницю з в'їзною брамою. В результаті секуляризації 1876 року храм став парафіяльним, отримав статус міського собору.

За радянської влади Михайлівську церкву закрили, купол зірвали. До останнього часу в ній розміщувався Музей народного костюма Наддніпрянщини. В інтер'єрі збереглися розписи XVIII-XIX століть. З 2010 року монастирський комплекс перебуває у користуванні УПЦ московського патріархату, в ньому відкрився чоловічий монастир Архистратига Михаїла. Замість автентичного куполу, зафіксованого на малюнку Тараса Шевченка, релігійна громада звела над церквою купол-макет храму ХІІ сторіччя.

Монастир ділить територію з Музеєм архітектури давньоруського Переяслава, який був відкритий у 1982 році за ініціативою засновника Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав" Михайла Сікорського. Контур зруйнованого монголами храму викладений каменем по периметру церкви, а оригінальна кладка і частини мозаїк доступні для огляду в критому павільйоні на подвір'ї Михайлівського монастиря. Там же представлено макет давньоруського собору.

Залишки інших споруд дитинця приховані під землею. На території встановлено пам'ятний знак на честь давньоруського літописця Сильвестра, одного з авторів "Повісті временних літ", і кілька інших скульптур.

В 2023 році Господарський суд Київської області ухвалив рішення за позовом Національного історико-етнографічного заповідника “Переяслав" відповідно до якого найстаріша святиня Переяслава має знову повернутися у користування Національного історико-етнографічного заповідника і зобов’язав УПЦ московського патріархату звільнити приміщення Михайлівської церкви.

Історико-краєзнавчий музей "Батьківська хата" створено у 2016 році при Маслівському аграрному фаховому коледжі імені Прокопа Гаркавого.

Основна експозиція розповідає про етапи створення та розвитку навчального закладу з 1920 року. Тут представлені історичні документи, старі світлини, нагороди, елементи одягу, фрагменти зброї часів Другої світової війни.

Інші розділи присвячені природі Київщини, давній аграрній культурі українців, історії села Маслівка від доби Козаччини, технологіям хліборобства різних епох, життю та побуту кінця XIX – початку XX століття, особливостям традиційної української кухні. Експонуються старовинні вишиванки, вишиті рушники, хустки, художньо-декоративні вироби, побутові речі, знаряддя праці.

Музей історії Маслівського аграрного закладу "Батьківська хата" проводить екскурсії та мистецькі заходи.

Провідним центром шевченкознавства та найбагатшою скарбницею творів найбільш відомого митця України є Національний музей Тараса Шевченка в Києві.

Тут представлена найбільша в Україні колекція його малярських робіт і графічних творів, а також рукописи його поезій, рідкісні фотографії поета та його друзів, першодруки творів Шевченка з його автографами, особисті речі Кобзаря. Загалом - 4 тисячі експонатів у 24 залах.

Головними експонатами музею є оригінали найвідоміших картин Шевченка: "Одаліска", "Катерина", "Марія", "Циганка-ворожка", портрет Ганни Закревської, кілька автопортретів. Також великий інтерес відвідувачів викликає портрет поета Василя Жуковського роботи Карла Брюллова, який був розіграний в лотерею для викупу Тараса з кріпаків.

Експозиція Національного музею Шевченка розміщена в особняку XIX століття, що належав колись меценату та підприємцю Миколі Терещенку. Після реконструкції 2014 року внутрішні приміщення музею перетворилися на сучасний культурно-мистецький центр, де практикуються інтерактивні виставки, дитячі та освітні програми.

До складу Національного музею Шевченка також входять Літературно-меморіальний будинок-музей Шевченка та меморіальний будинок "Хата на Пріорці", що відкриті у міщанських будинках, де поет жив в 1859 року під час візиту до Києва.