Пам'ятки Тернопільського району

Замок у Микулинцях відомий як єдиний в Україні житловий середньовічний замок. На території цієї фортифікаційної споруди XVI століття досі офіційно проживають люди.

Перші дерев'яні укріплення на пагорбі біля річки Серет існували тут ще за княжих часів. Кам'яний замок збудувала в 1550-1555 роках господиня Мікулінців Ганна Йордан (Йорданова) з роду Сенявських, дружина каштеляна краківського Спитко Йордану. Пізніше Микулинецький замок належав магнатам Зборовським, Конецьпольським.

Отримавши ушкодження під час Визвольної війни 1648-1657 років, Микулинецький замок було вдосконалено та розширено. У 1672 році фортеця була взята турками після 15-денної облоги. Тоді знищили все чоловіче населення Микулинців.

Далі фортеця належала Любомирським, Мнішекам, Потоцьким. Саме тоді вона втратила оборонне значення, а представницькі функції став виконувати побудований поруч палац. У ХІХ столітті барон Ян Конопка переобладнав її під сукняну фабрику.

Спорудження чотирикутне у плані, з чотирьох кутових веж збереглося дві. По периметру внутрішній двір замку забудований житловими та господарськими корпусами, частина з яких також збереглася.

На початку XX століття, коли Микулинці належали графині Юзефі Рей, у замку оселилася її улюблена служниця Анна. Вона залишилася жити там і після приходу радянської влади, коли графиня померла, а її син загинув. Нині власницею житлових приміщень пам'ятки архітектури залишається донька служниці Стефанія Балой.

Микулинецький замок входить до складу Національного заповідника "Замки Тернопілля", але доступ на територію закрито.

Невеликий заміський палац магнатів Потоцьких, яким у ХІХ столітті належали сусідні Бережани, був збудований на місці старого мисливського будиночка Синявських.

В різні часи гостями маєтку були князь Ференц Ракоці, гетьман Івана Мазепа, цар Петро І.

Нинішня будівля палацу в Раю, перебудована на початку ХІХ століття, розташована на території занедбаного ландшафтного парку.

Тривалий час приміщення займав дитячий санаторій.

В 2022 році палац Потоцьких став прихистком для людей, що постраждали від російської військової агресії в Україні.

Плебанівський міст-віадук, також відомий як Теребовлянський міст, привертає увагу своїми високими арками на під'їзді до Теребовлі з боку Чернівців.

Дев'ятиарковий кам'яний залізничний міст збудовано у 1896 році під час прокладання залізниці Тернопіль – Копичинці.

Сконструйований австрійськими інженерами міст добре зберігся до наших днів і продовжує використовуватись за призначенням.

Замок у Залізцях закладений у 1516 році гетьманом польним коронним Мартином Кам'янецьким, який отримав ці землі від польського короля Сигізмунда I.

Саме звідси в 1604 році розпочав свій похід на Москву Лжедмитрій I, чоловік Марини Мнішек та зять Юрія Мнішека, якому в той час належав Залозецький замок. Після повалення Лжедмитрія замок перейшов до рук Вишневецьких, які перетворили його на магнатську резиденцію.

Залозецький замок був чотирикутним, з чотирма кутовими та надбрамною вежею. У північній частині був двоповерховий палац.

У XVIII столітті Залозецький замок було переобладнано під суконну фабрику. До наших днів дійшов у руїнах. Збереглися фрагменти північної та західної стіни, а також напівпідвальний поверх з вузьким коридором.

Римо-католицький костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії побудований в Залізцях в 1889 році як каплиця монастиря сестер-шариток Святого Вікентія де Поля.

За радянської влади будівля костелу використовувалася як склад.

Нині – це чинний римо-католицький храм.

Тернопільський замок закладений у 1540 році великим коронним гетьманом Яном Тарновським на місці давньоруського поселення Сопільче (Топільче) для оборони польських кордонів від татар.

У XVII столітті великий коронний канцлер Томаш Замойський значно розширив укріплення, однак у наступні роки вони неодноразово руйнувалися. Зокрема, Тернопільський замок був майже повністю розібраний турками після захоплення міста в 1672 році.

На початку ХІХ століття граф Францішек Коритовський побудував на його місці палац, для чого були знесені укріплення, що збереглися, вежі й ворота, а будівля оточена звичайною огорожею. Окремі замкові елементи збереглися.

Під час Першої світової війни палац був спалений і тривалий час перебував у руїнах. Відреставрований у 1951 році, в ньому розмістили виставкові зали та навчально-спортивний центр.

З вулиці будівля Тернопільського замку виглядає непоказно, проте з боку озера добре видно її фортифікаційний характер.

У підземеллях замку відкрито "Музей міста Тернопіль".

Площа аквапарку "Алігатор" при готельному розважально-оздоровчому комплексі в Тернополі  складає 4,2 тисячі квадратних метрів. Тут можуть одночасно розміститися 400 відвідувачів.

В аквапарку три басейни глибиною 150, 90 та 30 сантиметрів, 8 водяних гірок для дорослих і дітей різного віку довжиною від 3 до 33 метрів і висотою від 1,5 до 10,5 метрів. Окрім водяних гірок є зона гідромасажу, водоспади та 2 захоплюючі атракціони: "Body Slay" (інтригуюча подорож закритою водяною трубою довжиною 86 метрів з висоти 6,5 метрів) та "Black Hole" (адреналіновий спуск закритою водяною трубою з висоти 12,5 метрів довжиною 160 метрів, що супроводжується ефектними ілюмінаціями та захоплюючими звуками). Інші атракціони: ві гірки "Камікадзе" (висота 10,5 метрів, довжина 33 метри), гірка "Труба" (висота 6,5 метрів), полога "Родинна гірка" (висота 4,5 метри і 20 метрів довжини).

До комплексу аквапарку входить SPA-зона (інфро-червона сауна, професійні масажисти, турецька баня хамам).

При готельному комплексі є боулінг, диско-клуб, ресторан, більярд, фітнес-клуб.

Державний історико-архітектурний заповідник (ДІАЗ) у місті Бережани створено у 2001 році для охорони, реставрації і використання об’єктів культурної спадщини міста, де збереглася європейська планувальна забудову з ХІV-ХVІІ століть, архітектурні ансамблі площі Ринок, вулиць Банкової і Вірменської.

Загалом заповідник об'єднує понад 30 пам’яток архітектури, 6 із них – національного значення, зокрема Бережанський замковий комплекс (замок Синявских).

Адміністрація заповідника розміщується в будівлі садибного типу в стилі пізнього класицизму (ампіру) початку XIX століття,  що є пам’яткою архітектури місцевого значення. Центральна частина фасаду оформлена портиком з чотирма колонами коринфського ордеру і класичним фронтоном. В 1828-1829 роках, під час навчання в місцевій гімназії, саме в цьому будинку жив відомий український письменник і просвітитель Маркіян Шашкевич, тому його ще називають "Будинок Шашкевича".

В адміністрації Бережанського історико-архітектурного заповідника можна замовити оглядові екскурсії містом, тематичні екскурсії замком Синявських та околицями міста Бережани.

Бережанський краєзнавчий музей розміщений на другому поверсі Бережанської ратуші, що є пам'яткою архітектури національного значення.

Споруджена в Бережанах в 1803-1811 роках двоповерхова будівля ратуші з годинниковою вежею відображає типовий галицький стиль провінційного містобудування періоду раннього класицизму. Вона є центральною архітектонічною домінантою площі Ринок в Бережанах.

На партерному поверсі розташовувалися торгові крамнички, а на другому 1805 року відкрилася Бережанська гімназія, де навчалися письменник і просвітитель Маркіян Шашкевич та письменник-літературознавець і громадський діяч Богдан Лепкий.

Бережанський краєзнавчий музей відкрився тут 1980 року. Музейну експозицію розгорнуто в 26 залах: "Природнича зала", "Зала археології", "Епоха Середньовіччя та козацькі часи на Бережанщині", "Бережанська гімназія – центр освіти, науки і культури", "Літературна Бережанщина", "Зала історії "Пласту" та політичних репресій", "Друга світова війна", "Хор "Боян", "Зала національного відродження", "Лемківська світлиця" та інші.

Привертає увагу й макет Бережанського замку, а також експонати, які розповідають про історію роду Синявських та зародження Бережан, герб династії Потоцьких.

Цінними артефактами є автентична бойова козацька коса, козацькі люльки, наконечник списа та козацький пістоль.

Окрему експозицію присвячено історії УСС на Бережанщині, зокрема бою на горі Лисоня.

Крім того, в приміщеннях Бережанської ратуші розташовуються Обласний комунальний музей Богдана Лепкого, Музей сакрального мистецтва та історії церкви, Бережанський музей книги.

Міський музей книги в Бережанах розташований на першому поверсі Бережанської ратуші.

Заснований у 1984 році, з 1994 року є відділом Тернопільського краєзнавчого музею. Розповідає про історію друкарства в Україні та про видатних письменників регіону.

В експозиції представлені стародруки XVII–XIX століть, перше видання "Кобзаря" Тараса Шевченка, "Грамматика язика малоруского в Галиції, сочиненная Іваном Вагилевичем" (1845 рік), "Граматика рутенської (русинської) мови" Йосипа Левицького (1834 рік).

Також експонуються картини Лева Лепкого, графіка Олени Кульчицької та інших.

Окрема експозиція присвячена громадській та меценатській діяльності Романа Смика.

Крім того, в приміщеннях Бережанської ратуші розташовуються Бережанський краєзнавчий музей, Музей сакрального мистецтва та історії церкви, Музей Богдана Лепкого.

Будівлю міського Магістрату в Бережанах зведено в середині XIX століття. Її суто адміністративна функціональна роль як органу міського самоврядування пояснює оздоблювальну скромність фасадів.

У 1920-1930-х роках на першому поверсі будівлі було розташовано міський музей. Актова зала Магістрату часто використовувався для проведення різноманітних урочистих подій, зокрема в 1898 році відомий український поет Богдан Лепкий виголошував тут промову на честь 100-річчя від часу видання "Енеїди" Івана Котляревського.

У наші дні приміщення будівлі займають науково-дослідний відділ Державного історико-архітектурного заповідника у місті Бережани, виставкова зала ДІАЗ, художня школа, районний архів.

Вірменський костел Різдва Діви Марії в Бережанах побудований коштом вірменської громади, яка у XVII-XVIII сторіччях грала значну роль життя міста.

Костел збудований в стилі бароко з оборонними елементами. На фортифікаційне призначення споруди вказують оборонні стіни, що оточували її. Під час пожежі 1810 року костел сильно постраждав, але за 50 років йому повернули первісний вигляд.

Після Другої світової війни, коли львівську вірмено-католицьку архієпархію було ліквідовано, храм було закинуто і перетворено спочатку на зерносховище, пізніше - клуб колгоспника. Згодом будівля костелу тривалий час не використовувалася і почала поступово руйнуватися.

За часів незалежності України, з метою запобігти руйнації костелу, силами греко-католицької громади було проведено капітальний ремонт храму. Наприкінці 2016 року місцева греко-католицька парафія Пресвятої Трійці передала вірменській громаді міста ансамбль колишнього костелу Різдва Діви Марії.

Старовинний кам'яний водяний млин на річці Гнізна у Збаражі - пам'ятка промислової архітектури місцевого значення. У цьому місці на річці під Збаразьким замком влаштовано греблю.

Будівля водяного млина перебуває в занедбаному стані.

Денисівський краєзнавчий музей відкрився в селі Денисів у 1967 році за ініціативи письменниці та видатної громадської діячки Іванни Блажкевич, яка подарувала музею велику кількість народних вишивок, предметів побуту, картини та колекцію старовинних монет.

Від початку експозиція розміщувалась у будинку Денисівської школи. В 1984 році музей було перенесено в будинок визначного музичного та культурно-громадського діяча Галичини отця Йосипа Вітошинського.

В 1989 році Денисівському краєзнавчому музею було надано статус народного, в 1993 році – державного.

Понад сім тисяч експонатів музею розміщені в дев'яти експозиційних залах. Це предмети декоративно-прикладного мистецтва, цінні документи, рідкісні книги та рукописи, колекція нумізматики, у тому числі і й українських ювілейних і пам’ятних монет, старі та цінні фотографії, немала кількість речових предметів, творів образотворчого мистецтва, археологічних знахідок, технічних засобів тощо.
 
Всі вони тематично поділені на окремі експозиції: "Козацькому роду – нема переводу", "Інтер’єр селянської хати кінця ХІХ століття", "Перша світова війна", "Українське січове стрілецтво", "Українська Народна Республіка", "Діяльність ОУН-УПА", "Друга світова війна", "Діорама: Україна повстала 30 червня 1941 року", "УГД УНА", "Репресовані і реабілітовані", "Літературно-мистецький Денисів", "Повоєнні десятиліття: заснування колгоспу, евакуація людей із Лемківщини, Холмщини, Посяння, Поляшшя", "Освіта. Культура", "Політичні партії та культурно-громадські організації", "Наша славна діаспора".

При краєзнавчому музеї функціонує його філія – музей-садиба письменниці Іванни Блажкевич.

У 2002 році Денисівський краєзнавчий музей визнаний найкращим сільським музеєм Тернопільщини.

Етногалерея "Спадок" заснована в Тернополі у 2016 році родиною підприємців Тараса та Ірини Демкур на основі їх приватній колекції автентичного українського національного вбрання, вишиваних рушників, прикрас та ужиткових речей.

Галерейний простір розташовується в бізнес-центрі "Атріум" у центрі міста. Тут представлено близько 5000 рідкісних зразків народно-прикладного мистецтва зі всієї України. Це етнічні українські строї, старовинні жіночі прикраси, колекційні рушники, козацькі та писані домашні ікони, глиняні вироби, рідкісні документи та багато іншого. Також є артефакти трипільської культури, козацької доби та визвольного руху України.

Особливою гордістю Етногалереї "Спадок" є колекція борщівських вишиванок, вишитих чорними нитками на білому полотні. У 2020 році борщівську народну вишивку внесено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини.

Є можливість відвідати галерею з екскурсією.