Пам'ятки Лубенського району

Будівля земської школи в стилі українського модерну збудована в Пісках-Удайських у 1910-х роках за проєктом архітектора Опанаса Сластіона (Сластьона).

Український живописець, етнограф та архітектор Сластіон розробив цілу низку оригінальних проєктів шкіл для Лохвицького земства, до якого тоді належало село Піски-Удайські. Для цих проєктів характерні гостроверхі вежі та трапецієподібна форма віконних отворів.

Після того, як для сільської школи було збудовано нове, ширше приміщення (зараз сільська бібліотека), будівля земської школи не використовується.

Чорнухінська земська школа - одна з понад 50 шкіл, збудованих Лохвицьким земством на Полтавщині на початку XX століття.

Будівлю в стилі українського модерну зведено в 1913 році за проєктом архітектора Опанаса Сластіона (Сластьона), який також був відомий як художник, етнограф та мистецтвознавець. У своїх проєктах архітектор використав характерні прийоми традиційної української архітектури - трапецієподібні вікна, ламані багатосхилі шатрові дахи з уступами, стилізовані вежі.

Земська школа в Чорнухах була трикласною, з бібліотекою та вчительською квартирою. Будівля дерев'яна, обкладена цеглою та прикрашена орнаментальною кладкою.

До 1978 року будівля школи використовувалася за призначенням. Зараз у ній розміщується Будинок дитячої та юнацької творчості та Клуб юного натураліста.

Оригінальна будівля двокласної земської школи в Мокіївці збудована в 1912 році в стилі українського модерну за проєктом архітектора Опанаса Сластіона (Сластьона), який свого часу також був відомий як художник та етнограф.

Його архітектурні проєкти вирізнялися використанням елементів традиційної народної архітектури. Зокрема, на замовлення Лохвицького земства він розробив проєкти понад 50 сільських шкіл, характерними особливостями яких були шестикутні трапецієподібні віконні поеми, багатосхильні шатрові дахи зі зламами та колоритні вежі.

Мокіївська земська школа непогано збереглася і досі використовується за призначенням – у будівлі розміщуються початкові класи та дошкільне відділення Мокіївської гімназії. Там же знаходиться шкільна бібліотека та громадський музей – одна кімната з краєзнавчими експонатами.

Земська школа в Харсиках збудована в 1913 році за проєктом архітектора, художника та етнографа Опанаса Сластіона (Сластьона), роботи якого відрізнялися використанням традиційних форм української архітектури.

На замовлення Лохвицького земства Сластіон спроєктував цілу низку шкіл у стилі українського модерну. Будівля харсиківської школи одноповерхова, П-подібна, з шестикутними трапецієподібними вікнами та двома двоярусними баштами зі шпилями. Фасади оформлені декоративною цегляною кладкою.

Крім школи, до комплексу входив дерев'яний сарай, дубовий льох, колодязь та огорожа. Будинок використовувався за призначенням до 1984 року, коли школу перевели до нового приміщення, а в старому приміщені розмістили лікувально-трудову установу.

Наразі об'єкт у занедбаному стані.

Кізловська земська школа - одна з півсотні збережених шкіл Лохвицького земства, побудованих на початку XX століття за проєктами архітектора, художника та етнографа Опанаса Сластіона (Сластьона) у стилі українського модерну. Усі вони вирізняються використанням переосмислених прийомів традиційної української архітектури.

Школа у Кізлівці двокласна, одноповерхова, з характерною двоярусною вежею зі шпилем. Сластіонівський стиль також добре читається по трапецієподібних вікнах, шатрових дахах і цегляному декору. Будівля досі використовується за призначенням – це допоміжне приміщення Кізлівського ліцею.

Двокласна земська школа у Гільцях збудована в 1911 році за проєктом відомого архітектора Опанаса Сластіона (Сластьона), який використовував у своїх роботах елементи традиційної української архітектури.

Одноповерхова цегляна будівля з орнаментальною кладкою має високі шестигранні вікна та чудову шатрову вежу в стилі українського модерну.

Опікуном школи був завідувач відділу народної освіти повітової земської управи князь Кочубей, чий хутір розташовувався неподалік. Першим учителем Гілецької земської початкової школи був Володимир Гресь (Отаман Гонта), який став у 1920 році одним із лідерів повстанського руху на Полтавщині.

Будівля досі у хорошому стані, використовується за призначенням.

Палацово-парковий комплекс у Березовій Рудці споруджений у 1838 році поміщиком Платоном Закревським, істориком та етнографом.

Палац у стилі необароко побудований за проєктом архітектора Євгена Червінського на місці згорілого дерев'яного будинку XVIII століття.

Садиба Закревських складається з елегантного двоповерхового палацу з видовою терасою та двома еркерами, двох одноповерхових флігелів та великого парку (45 гектарів), що налічує понад 40 видів дерев та чагарників.

У 1840-ті роки брати Віктор та Платон Закревські неодноразово приймали в гостях поета та художника Тараса Шевченка. Тут він почав писати поему "Кавказ", а також намалював портрети Закревських. Вважається, що Шевченко був таємно закоханий у дружину Платона Закревського Ганну, присвятивши їй вірш "Якби зустрілися ми знову", який став знаменитим романсом.

З радянських часів у садибі Закревських розміщується аграрний технікум. На центральній клумбі встановлено пам'ятник Тарасові Шевченку.

В одному з флігелів працює історико-краєзнавчий музей, в якому представлені фотографії та документи родини Закревських, меблі, посуд, книги та картини.

Співробітники проводять екскурсії по палацу, парку та до піраміди-усипальниці Закревських.

Чорнухинський літературно-меморіальний музей-садиба Григорія Сковороди розташований на батьківщині видатного українського філософа, просвітителя та поета - в селищі Чорнухи на Полтавщині.

До складу музейного комплексу входять музей Григорія Сковороди, "Сад божественних пісень" та безпосередньо меморіальна садиба батьків Григорія Сковороди – малоземельного козака Савви Сковороди та його дружини Пелагеї. Саме тут в 1722 році народився їх син Григорій - майбутній поет, філософ і просвітитель. У 1734 році він вирушив з Чорнух на навчання до Києво-Могилянської академії, звідки потрапив до Петербурга, а потім у тривалу подорож країнами Європи. На батьківщину повернувся в 1750 році, але вже не застав батьків у живих.

В центрі садиби знаходиться хата під солом'яним дахом, де представлені предмети сільського побуту ХVIII-ХIХ століть. Велика експозиція присвячена життю та роботі філософа.

Старовинна вежа Стороженка у Великій Кручі - єдина оригінальна споруда садиби родини Стороженка, яка жила в селі в XIX столітті, що збереглася.

За радянських часів решту садибних споруд було знищено.

Зараз на території садиби розташований автокемпінг із готелем та рестораном. Вежа Стороженка використовується як банкетна зала.

Тридцятиметрова водонапірна вежа з орнаментною окантовкою у верхній частині – візитна картка Пирятина.

Споруджена в 1951 році на трасі Київ-Полтава поряд з автостанцією "Пирятин-1". АЗС, що розташована поруч, у 1960-х роках стала знімальним майданчиком популярної кінокомедії "Королева бензоколонки" Київської кіностудії імені Олександра Довженка за сценарієм письменника-гумориста з Полтавщини Петра Лубенського, завдяки чому Пирятинська вежа прославилася на всю країну.

В даний час водонапірна вежа не використовується за призначенням. На місці старої АЗС тепер знаходиться сучасний заправний комплекс, кафе, мотель та придорожній базар. У будівлі автостанції працює кафе-музей "Королева бензоколонки", в якому, за легендою, відбувалися зйомки епізодів у буфеті.

Родова усипальниця родини Закревських у незвичайних формах єгипетської піраміди побудована в Березовій Рудці в кінці ХІХ століття відомим юристом Гнатом Закревським, який перебував на службі у імператора Олександра III, був членом масонської ложі та захоплювався єгипетською культурою. За однією з версій він також був послом росії в Єгипті.

Збудована ним каплиця-мавзолей над могилою предків, швидше за все, має таємний символічний зміст. У похоронній споруді поєднувалися класичні форми єгипетської піраміди та язичницька атрибутика із православними символами. Так, вхід у каплицю "охороняла" привезена Закревським із Єгипту статуя богині Ісіди, а на портику над входом розташовувався православний хрест. По центру залу знаходився православний вівтар із великим кам'яним хрестом.

Сам Гнат Закревський помер у 1906 році в Єгипті, його забальзамоване тіло було доставлене до Березової Рудки та поховано в мавзолеї.

Березоворудська піраміда є одним із трьох пірамідальних храмів на території України. За радянської влади каплиця була осквернена та розграбована, зараз споруда у поганому стані.

Розкішна будівля жіночого єпархіального училища прикрашає центр міста Лубни.

Будівля збудована в 1907 році за проєктом відомого архітектора, академіка архітектури Олексія Бекетова коштом свічкового заводу єпархії. Училище розпочало роботу наступного року.

Нині це Гімназія імені Василя Барки Лубенської міської ради.

Пирятинський народний краєзнавчий музей засновано в 1967 році.

Музей розташований в одній з перших кам'яних житлових будівель Пирятина - будинку одного з місцевих поміщиків.

Експозиція музею розміщена в шести кімнатах та висвітлює історію краю з найдавніших часів до сьогодення. Зокрема, представлено етнографічну колекцію, а також експонати, що відтворюють життя та побут пирятинського козацтва.

Гребінківський міський краєзнавчий музей відкрився у 1967 році з ініціативи місцевих краєзнавців. Розташовується у двох кімнатах на першому поверсі Гребінківського міського будинку культури в центрі міста Гребінка.

Експозиція складається з п’яти розділів: "Народний побут", "Гребінка – місто залізничників", "Бойова слава Гребінківщини", "Видатні земляки", "Гребінчина світлиця". Широко представлені побутові речі українських селян та старовинні знаряддя сільської праці, зокрема, упряжка для волів, датована ХІХ століттям, хомут для коней початку ХХ століття, кінські підкови тощо. Серед раритетів – підручники "Грамматика латинского языка" (1826) і "Начальные основания дифференциального исчисления" (1822), позачергові випуски газети "Русское слово", присвячені початку Першої світової війни.

У 2023 році у Гребінківському міському краєзнавчому музеї відкрилася експозиція "Українська хата добром багата", головною метою якої є відродження звичаїв і традицій українського народу.

Окремо діє кімната-музей "Гребінчина світлиця", присвячена постаті українського письменника Євгена Гребінки, який народився в селі Мар'янівка неподалік від міста Гребінка, де відкрито Родинний музей братів Гребінок.

Етнографічна збірка "Древо" – це музей старожитностей у селі Козубівка на Полтавщині, що заснував у старій батьківській хаті полтавський етнограф Едуард Кутько. Тут виросли п’ять поколінь його родини.

Автентична сільська хата відреставрована, в ній відновлені первісні інтер'єри, представлені старі меблі та  побутові речі, що відображають життя традиційного полтавського села.

Музейна колекція налічує понад 2000 експонатів та предметів нематеріальної культурної спадщини: вишиванки, рушники, килими, картини, ікони, а також записи старовинних пісень. Більшість експонатів датуються кінцем XIX – початком XX століття.

Крім екскурсій, в музеї пропонують майстерклас з виготовлення намист від Олександри Герасимової, дегустації крафтовтх вин від місцевого винороба Владислава Олійника, обіди з традиційними полтавськими стравами. На території є садок, альтанка, гойдалки.