Пам'ятки Рівненської області

Фарний костел святого Яна Непомука - єдиний діючий католицький храм у місті Дубно. Збудований у 1817-1830 роках місцевим парохом Алоїзом Осинським на місці більш давнього костелу. Поруч знаходиться кам'яна дзвіниця.

За радянської влади костел був закритий та перетворений на спортивну залу місцевої спортивної школи.

В 1991 році, після здобуття Україною Незалежності, в костелі відновилися богослужіння. В 1994 році костел святого Яна Непомука в Дубно офіційно передано вірянам римсько-католицької парафії

Входить до складу Державного історико-культурного заповіднику міста Дубно.

Костел Святого Яна Непомука у Мізочі стоїть на місці зруйнованого козацького храму.

Будівлю у стилі ампір почав будувати генерал Кшиштоф Дунін-Карвицького у 1795 році, а закінчив його син Казимир після 1830 року.

Після 1945 року костел Яна Непомука був розділений у середині на дві частини балками. Внизу була бібліотека, а зверху знаходився кінотеатр.

У підземеллях костелу було поховано представників роду Дуніних-Карвицьких, а також князівну Ядвігу Любомирську.

Нині це православна церква Різдва Пресвятої Богородиці Православної церкви України. Внутрішнє оздоблення у первісному стилі не збереглося.

Костопільський краєзнавчий музей розташований у маленькому одноповерховому будиночку в центрі міста Костопіль.

Представлено 10 виставок про природу, історію та етнографію краю. В експозиції "Природа рідного краю" найцікавіші діорами "Річка та луг" та "Ліс".

В етнографічному куточку музею реконструйовано інтер'єр поліського будинку, представлено повний процес виготовлення тканини.

Археологічна колекція включає знаряддя праці доісторичних часів, фрагменти глиняного посуду, бронзові вироби.

Про історію краю розповідає виставка "Костопільщина з ІХ століття по 1921 рік".

Стенди "Костопільщина сьогодні" фактично є рекламною виставкою продукції місцевих підприємств.

На майданчику перед музеєм виставлено велику колекцію військової техніки періоду Другої світової війни, відкриту до 40-річчя перемоги. Серед 17 експонатів - танк ІС-3, реактивний міномет БМ-13 "Катюша", самохідно-артилерійські установки ІСУ-122 та ІСУ-152, 203-мм гаубиця Б-4, автоматична зенітна установка тощо.

Народний етнографічно-краєзнавчий музей села Липки заснований у 1967 році. Носить ім'я свого засновника та багаторічного директора - відомого краєзнавця, поета, літератора та вчителя Івана Шишка.

В експозиції музею в хронологічній послідовності висвітлюється історія села, представлені знаряддя праці, предмети побуту, одяг різних часів, в альбомах зібрані описи обрядів, сільські пісні.

У другій половині 1980-х років силами ентузіастів було відновлено селянську хату зразка XVIII-XIX століть для розміщення частини експозиції, що демонструє традиційний устрій побуту. В хаті є селянська піч, скриня, ткацький верстат, плетена підвісна дитяча колиска, полик для спання, на стінах - образи в рушниках. У коморі - солом’яники, ступа, короби. В сінях - терлиця, жорна.

Літературно-етнографічний музей "Олеся" заснований в селі Кузьмівка на базі Кузьмівської загальноосвітньої школи в 1990 році.

Перша зала музею присвячена життю та творчості Олександра Купріна, який проживав у Кузьмівці (тоді Казимирці) наприкінці ХІХ століття і написав свою відому повість "Олеся". Прототипами героїв твору стали місцеві мешканці, а описані події - відбувалися з ним насправді.

Наступна зала музею - етнографічна. Тут представлені матеріали про історію Кузьмівки та краю, старовинні речі, якими поліщуки користувалися ще на початку минулого століття, знаряддя праці, предмети побуту, старовинний одяг.

Літературно-меморіальний музей видатного українського письменника та громадського діяча Уласа Самчука відкрився в Дермані в 1995 році за фінансової підтримки торонтівського товариства "Волинь" (Канада).

Музей розташовується в будівлі Дерманської гімназії (колишньої вчительської семінарії), в якій свого часу навчався Самчук.

Музейна експозиція розповідає про дитинство Уласа Самчука, його родину, навчання, можна побачити ікони з хати письменника, а пізніше
його дядька. З цінних експонатів музею – світлини письменника різних років, книги, видані Уласом Самчуком у Мюнхені, кілька особистих речей (палиця, окуляри, візитівки). Окремі експозиції присвячені дослідникам творчості Уласа Самчука й вшануванню його пам’яті.

Протягом кількох останніх років музей зібрав значну кількість додаткових матеріалів, які розширюють і доповнюють експозицію: це фотодокументи, матеріали преси минулих часів і публікацій сьогодення, спогади сучасників Уласа Самчука. Значна кількість книг творчого доробку письменника надійшли від української діаспори Канади, де Улас Самчук провів останні роки, та США (ще не видані в Україні).

На фасаді гімназії встановлено меморіальну дошку на честь Уласа Самчука.

Видатний архітектурний ансамбль оборонного Межиріцького Свято-Троїцького монастиря ось уже шість століть прикрашає мис, утворений злиттям річок Вілія та Світенька в Межирічі.

Ця пам'ятка волинської архітектурної школи поєднує в собі традиції давньоруських конструктивних прийомів із елементами готично-ренесансного зодчества XV-XVII сторічь.

За переказами, православний монастир на цьому місці був заснований києво-печерськими ченцями за часів монголо-татарської навали. В XV столітті князь Костянтин Острозький розпочав будівництво дерев'яного замку з Троїцькою церквою в центрі двору, які стали основою укріпленого монастиря. Його нащадки невдовзі звели кам'яний храм у давньоруських формах.

На початку XVII століття Межиріцький монастир перейшов у розпорядження католицького ордена францисканців, які додали храму готичний та ренесансний декор, прибудували два двоповерхові корпуси келій з парними круглими вежами по кутах, а також оточили комплекс кам'яними фортечними стінами із зубчастими оборонними вежами в ренесанному стилі. Все це надало обителі вигляду витонченого середньовічного замку.

В середині ХІХ століття комплекс Межиріцького монастиря знищила пожежа, він тривалий час залишався занедбаним.

Нині Межиріцький монастир передано православній церкві московського патріархату. Тут зберігаються коронована католиками Межиріцька ікона Божої Матері "Життєподавниця" (XVI століття) - родова ікона князів Острозьких, а також чудотворна ікона Антонія Великого.

Музей історії поліції Рівненщини заснований у 1982 році при Головному управлінні Національної поліції України в Рівненській області.

У зборі музейних матеріалів активну участь брали працівники і ветерани органів внутрішніх справ, їх рідні та близькі, а також родини загиблих правоохоронців. Нині експозиція музею складає понад дві тисячі експонатів.

В 2012 році була проведена повна реконструкція музею та оновлена його експозиція, яка відображає історію правоохоронних органів Рівненщини за часів російської імперії, Польщі, часів Української революції.

Структура музею складається із дев’яти тематичних розділів.

В 2015 році Музей історії поліції Рівненщини отримав статус "Народного музею".

Приватний музей "Верхівська садиба" створюється в селі Верхів на Рівненщині родиною лікарів – Ігорем та Людмилою Корчаками. Вони взялися відреставрувати українське сільське обійстя, збудоване у 1920-1930-х роках місцевим мещшканцем Сидором Забіякою.

Автентична садиба має характерні для першої половини XX століття будівлі – цегляний будинок з пічкою, клуню та кузню з майстернею. Також на подвір'ї розмістили дерев'яний будинок кінця XIX століття, перевезений із села Нова Мощаниця та наново зібраний із дерев'яних брусів. Покрівля також автентично відновлена під стиль будинку.

В експозиції будуть представлені відреставровані меблі столітньої давнини, елементи старовинного одягу, різноманітний посуд, знаряддя хатньої праціі, теслярські інструменти, риболовні снасті тощо.

Засновники садиби планують відновити не лише архітектуру та обстановку, а й господарчий побут того часу. Відвідувачі зможуть побачити, як жили наші предки, відчути атмосферу тієї епохи.

Приватний музей "Ковальські витребеньки" у Рівному заснований у 2013 році власниками підприємства "Рівнебудпостач" (нині "Рівнеметалком"), яке є організатором Міжнародного фестивалю ковальського мистецтва "Металеве серце України". Колекцію започаткував металевий черевик, створений на одному з фестивалів.

Зараз в експозиції представлено понад сто виробів ковальського мистецтва, як рівненських ковалів, так і майстрів з інших регіонів України. Серед робіт – політичні шаржі та творчі експерименти з матеріалами Романа Велігурського, скульптури Артема Вольського, витончені композиції Віктора Міхальова тощо. Представлені металеві канделябри, рицарські обладунки, філігранні скрині та кілька десятків різноманітних фігур з металу. Найбільшим експонатом є двометровий ведмідь із вудкою та відром.

У 2016 році при музеї була відкрита Арт-галерея ковальства.

Шкільний історико-етнографічний музей "Ремесла Волині" був відкритий в селі Олександрія на базі Обласного мистецького ліцею в 2011 році.

Музейна експозиція представлена у трьох тематичних відділах - "Інтер’єр української хати кінця ХІХ – початку ХХ століття", "Ремесла і промисли Волині та Волинського Полісся кінця ХІХ – початку ХХ століття" та "Сучасні ремесла Волині".

В першому відділі представлено внутрішнє планування українського житла, характерного для Волині в кінці ХІХ – на початку ХХ століття: триподільний тип хати, житлова кімната і підсобне приміщення для зберігання продуктів харчування, дрібного ремонту та сезонного одягу, піч.

У відділі ремесел цього періоду часу представлено основні й допоміжні ремесла Волині та Волинського Полісся: обробка дерева (бондарство, столярство, плетіння), ковальство, ткацтво, гончарство, борництво і рибальство.

Сучасні ремесла Волині представлені виробами майстрів Рівненської і Волинської областей з різних видів декоративно-прикладного мистецтва: художня обробка дерева, гончарство, художня кераміка, розпис по склу, обробка шкіри, розпис по дереву, ниткографіка, художня вишивка, соломоплетіння, соломопластика, лозоплетіння, бісероплетіння, флористика, образотворче мистецтво, картини з тополиного пуху, народна іграшка, писанкарство, ковальство, художнє плетіння з природних матеріалів, обробка тріпаного льону, нетканий гобелен, авторська лялька, лялька-мотанка.

Народний музей українського перекладача та поета Бориса Тена (Миколи Хомичевського) діє на громадських засадах на базі Дерманської гімназії з 2008 року.

Експозиція музею містить матерали та фотографії, які розповідають про родину Хомичевських, в якій у 1897 році народився Борис Тен, про роки навчання в Дерманській гімназії, про три вищі освіти відомого перекладача (духовну, педагогічну й музичну), настоятельство в церкві Петра й Павла на Подолі, 10 років таборів на Далекому Cході, про єдиного сина Василька, про участь у Другій світовій війні та полон, про складний шлях до слави та визнання.

В Дермані донині збережений родинний будинок Хомичевських (встановлено меморіальну табличку).

Етнографічний Музей вишивки та ткацтва села Мутвиця, який розмістився у місцевій школі, засновано у 2022 році за ініціативи Світлани Сарич.

Тут зібрані вишиті та виткані речі з усього району. Перші експонати збирали директори шкіл загальноосвітніх навчальних закладів району.

Загальна кількість експонатів – понад 1 тисячу. Частина експонатів є копіями - їх виготовили з метою відображення різних орнаментів вишивки та обрядових символів. Колекція рушників розділена на окремі експозиції за вишивкою: геометричної тематики, рослинно-геометричної, рослинної, орнітоморфної та антропоморфної. Також у музеї є чимало вишитих картин.

Музей декоративно-прикладного мистецтва "Арт" заснований в Дубно в 1980 році на базі Дубенського вищого художнього професійно-технічного училища зусиллями майстрів виробничого навчання та студентів з професії "Різьбяр по дереву та бересту".

За тривалий період існування в фонді музею зібрано унікальну колекцію творів мистецтва - це скульптури, панно, рами, тарелі, скарбнички тощо.

Музей історії Рівненської української гімназії "Від гімназії до гімназії" є одним із перших громадських музеїв Рівненщини, експозиція якого розповідає про історію навчального закладу 1923-1939 років та про відродження його в роки Незалежності України.

У вересні 2003 року музей отримав статус "Народного музею".

За часів польського панування в 1920-х роках Рівненська українська приватна гімназія була відома на всю Волинь однією з найдосконаліших на той час систем навчання й виховання.

Історія навчального закладу, що представлена в експозиції музею, відтворена за спогадами професора Михайла Гуцуляка, з листів і матеріалів Юрія Шумовського, професорки математики Надії Іщук, зі спогадів доньки вчителя малювання Георгія Косміаді, а також із сучасних досліджень кандидата історичних наук Валентини Доброчинської та інших.

За час діяльності Рівненської української гімназії відомими професорами були виховані сотні патріотів України. Більшість вихідців Рівненської української гімназії брали активну участь у національно-визвольній боротьбі, ставши членами ОУН, січовиками "Карпатської Січі", вояками УПА.