Пам'ятки Київської області

Заміський будинок графині Наталії Уварової у Ворзелі збудовано на початку XX століття фабрикантом Карлом Септером.

Модна в ті часи архітектура будівлі з романтичною вежею та флюгером сподобалася графині Уваровій (у дівоцтві Терещенко). Купивши його, графиня прикрасила свої володіння різноманітними рідкісними рослинами та деревами цінних порід. Біля будинку було влаштовано фонтан, прокладено гравійні доріжки.

Після Лютневої революції 1917 року Уварови та вся родина Терещенків емігрувала до Англії. У будинку графині за радянських часів відкрили школу, тут навчався український письменник Валер'ян Підмогильний.

Нині це Музей історії та культури "Уварівський дім", працює виставкова зала. У вихідні проводяться концерти.

Музей кобзарського мистецтва (Музей кобзарства) в Переяславі розташовується в старовинному будинку, де на початку XX сторіччя була крамниця переяславського купця Архипа Марченка. Входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав".

Близько 250 експонатів музею розповідають про історію зародження та розвитку кобзарства, про життя найвідоміших українських народних співаків, а також про сучасні напрямки кобзарського мистецтва – традиційний народно-фольклорний та сценічно-академічний.

Найдавнішими експонатами музею кобзарського мистецтва є автентичні давньоруські музичні інструменти: свистульки, бубонець та гуслі. Особливе місце в експозиції посідає традиційна українська кобза – лютнеподібний струнний щипковий музичний інструмент, що був неодмінним супутником запорозьких козаків.

Крім козацької кобзи, в музеї експонуються лютня, цитра і торбан, а також 26 бандур, що є більш сучасними і досконалими музичними інструментами. Зокрема представлені бандури, що належали видатному кобзарю XIX століття Гнату Гончаренку та знаменитому майстрові Олександру Корнієвському.

В музеї кобзарського мистецтва проводяться концерти переяславських кобзарів та інші заходи.

Тильна сторона будинку оформлена керамічними художніми плитками на історичні сюжети, що розповідають про переяславських князів та єпископів.

"Музеєм на колесах" називають Музей-вагон Злуки УНР та ЗУНР, що стоїть на залізничній станції "Фастів" разом зі старовинним паротягом.

В подібному штабному вагоні Директорії УНР наприкінці 1918 року відбулися переговори між керівниками Української Народної Республіки Володимиром Винниченком і Симоном Петлюрою з одного боку та делегацією Західно-Української Народної Республіки на чолі з Костем Левицьким і Лонгином Цегельським.

Саме тут 1 грудня 1918 року вони підписали "передвступний" договір про намір об'єднати населення та території УНР і ЗУНР в єдину державу. Акт Злуки було урочисто проголошено через півтора місяці, 19 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.

В експозиції "Музею на колесах" представлено документи і фотографії, що розповідають про ці події, гроші та поштові марки тих часів. Відтворено інтер'єр та обстановку штабного вагону Петлюри.

Відвідати музей-вагон Злуки УНР та ЗУНР у Фастові можна лише за попередньою домовленістю. Щорічно в День Соборності біля музею проходять урочисті заходи.

Музей-вагон стоїть безпосередньо біля залізничних колій станції "Фастів-1". Оскільки залізничні вузли є пріоритетними цілями для ворожих російських атак, музей постійно перебуває в зоні високого ризику. На щастя, станом на сьогодні Музей-вагон Злуки у Фастові не зазнав прямих фізичних руйнувань внаслідок бойових дій чи ракетних ударів. Через загрозу обстрілів та близькість до стратегічного об'єкта доступ до вагона може бути обмежений під час повітряних тривог або в періоди загострення ситуації в регіоні.

Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка – найпопулярніший у Києві.

Будівлю театру було споруджено в 1898 році на Миколаївській площі, що з'явилася на місці засипаного ставка, що розташовувався в садибі київського професора Мерінга.

Приміщення театру зводилося архітекторами Едуардом-Фердинандом Брадтманом та Георгієм Шлейфером для театру "Товариство драматичних артистів" Миколи Соловцова, який згодом став основою трупи іншого київського театру - імені Лесі Українки. Зала для глядачів оформлена в стилі рококо.

В 1919 році театр Соловцова був націоналізований та перетворений на Другий театр УРСР імені Леніна. В 1926 році будівля театру стала постійною сценою для театрального колективу імені Івана Франка. Театральний сезон 1926 року в перейменованому театрі відкрився постановкою "Вій" за мотивами твору Миколи Гоголя у переробці Остапа Вишні.

Тривалий час мистецьким керівником театру імені Івана Франка був народний артист СРСР та України Богдан Ступка.

Найвдалішими постановками із сучасного репертуару вважаються "Наталка Полтавка", "Конотопська відьма", "Укражене щастя", "Кайдашева сім'я", "Тев'є-Тевель".

Найбільшою скарбницею українських старожитностей всіх часів є Національний музей історії України (НМІУ), що розташований в історичному серці Києва, на валах Київського дитинця.

Музей заснований в 1899 році, офіційно відкритий в 1904 році як Київський художньо-промисловий і науковий музей. Початково розміщувався в збудованому архітектором Владиславом Городецьким музейному приміщенні, яке зараз займає Національний художній музей. Перший музейний відділ археології очолював першовідкривач трипільської та черняхівської культур, видатний український археолог Вікентій Хвойка.

Після Другої світової війни історичний музей переїхав до нинішньої будівлі в стилі класицизму, яку було збудовано на Старокиївській горі в 1937-1939 роках для художньої школи.

Сьогодні за кількістю і значенням колекцій Національний музей історії України є одним із провідних музеїв України. Його фондові зібрання нараховують близько 850 тисяч експонатів. Це світового значення археологічні та нумізматичні колекції, етнографічні зібрання, колекції зброї, пам’яток декоративно-ужиткового мистецтва, рукописів, стародруків, творів живопису та графіки, реліквії українського національно-визвольного руху ХХ століття. Вони розміщуються в 33 залах і відображають історію України від найдавніших часів до сьогодення.

Зокрема, можна побачити загадкові біноклеподібні трипільські посудини, антропоморфного ідола ямної культури, залізний скіфський меч з золотим руків'ям з Більського городища. Діорама "Київ Х-ХІІІ століть" дає наочне уявлення про середньовічне місто. Вражає розкішшю парадна царська карета імператриці Єлизавети Петрівни, яку вона подарувала київському митрополитові Рафаїлу Заборовському. Гордістю Національного музею історії України є голографічна виставка "Золота скарбниця України", де можна детально роздивитися голограму знаменитої золотої скіфської пекторалі. Найбільша в Україні нумізматична колекція музею налічує 120 тисяч одиниць.

Крім класичних екскурсій, Національний музей історії України пропонує авторські тематичні екскурсії, театралізовані екскурсії з глибоким зануренням в атмосферу епохи, інтерактивні дитячі екскурсії та квести. Музейна крамниця пропонує історичні видання, поштівки, сувенірні тарілки, магніти тощо.

Кожен останній понеділок місяця вхід до музею безкоштовний.

Національний науково-природничий музей Національної академії наук України розташований у центрі Києва, у старовинному будинку з оригінальною архітектурою у стилі неокласицизму.

Заснований 1966 року. Зараз це великий музейний комплекс, що об'єднує 5 музеїв: археологічний, геологічний, палеонтологічний, зоологічний, ботанічний.

У 24 залах Національного науково-природничого музею на площі 8 тисяч кваратних метрів зібрано понад 30 тисяч експонатів, що розповідають про виникнення Землі, її будову і еволюцію, рослинний і тваринний світ, а також про історію матеріальної культури племен і народів, що заселяли територію України в давні часи.

Чільне місце посідає комплекс діорам – близько 30 ландшафтних експозицій та біогруп. Зокрема, у палеонтологічній експозиції можна побачити діорами "Палеозойське море", "Північне Причорномор'я наприкінці міоцену" та "Стоянка первісної людини в печері Киїк-Коба", кістяки дейнатерія, мамонта, волохатого носорога і велетенського оленя, реконструкції жител з палеолітичних стоянок у Мезині та Межирічі.

На цокольному поверсі розміщується Археологічний музей Інституту археології НАНУ. Зокрема, тут представлено комплект розмальованих кісток мамонта доби верхнього палеоліту з Мезинської палеолітичної стоянки, інтерпретованих як найдавніші у світі музичні інструменти.

Меморіальний музей-садиба відомої народної художниці Катерини Білокур створений в сільській хаті в Богданівці, де вона прожила майже все своє життя - з 1909 до 1961 року.

Тут вона і почала малювати в своєму неповторному, тільки їй властивому стилі. Відсутність свідоцтва про закінчення середньої школи не дозволила їй отримати художню освіту, але його замінив природний талант, завзятість і любов до мистецтва. Вона самостійно опанувала техніку живопису та композиційну майстерність, знайшовши себе в жанрі натюрморту. Картини Білокур експонувалися на багатьох обласних і республіканських виставках.

У садибі-музеї Катерини Білокур збережено інтер'єри, представлено особисті речі художниці, численні фотоматеріали та документи, а також деякі картини.

Перед будинком встановлено пам'ятник Катерині Білокур.

Трипільський етно-історичний комплекс розташований в мальовничому місці над дніпровською затокою в селі Трипілля на Київщині, навпроти Дівич-гори. Це приватний музейно-розважальний заклад сучасного формату, що в інтерактивній формі знайомить з історією і культурою України від найдавніших часів.

Ще у 2006 році на цьому місці відомий колекціонер Олександр Поліщук спільно з архітектором Володимиром Лазоренком, художником Анатолієм Гайдамакою та істориком-белетристом Юрієм Шиловим відкрили приватний історико-археологічний музей "Прадавня Аратта-Україна". Основу його експозиції складала зібрана Поліщуком особиста колекція предметів побуту трипільської культури.

Після тривалої перерви музей наново відкрився у 2023 році у новому форматі. Експозиція на трьох поверхах знайомить з археологічними знахідками на території Київщини та нематеріальною культурною спадщиною регіону.

На першому поверсі музею можна відвідати українську світлицю та залу ручної праці, де представлені старовинні ткацькі верстата, веретена, а також велика колекція старовинних вишитих сорочок, рушників, килимів. У залі Едіакарського періоду експонуються скам'янілості перших живих організмів і тварин, які були знайдені на території України. В експозиції трипільської культури представлена кераміка трипільського типу (переважно безпаспортна і неатрибутована). У виставковій залі зараз експонуються ляльки-мотанки майстрині Юлії Петренко.

В окремій будівлі взимку відкривається Резиденція-музей святого Миколая. Працює кафе з каміном в українському стилі, де проводяться дитячі майстеркласи, чайні церемонії, тематичні заходи, пропонуються обіди під замовлення туристичних груп. Крім звичайних екскурсій, в музеї проводять квести. У сувенірній крамничці продаються вироби ручної роботи.

З початком повномасштабного російського військового вторгнення в Україну Трипільський етно-історичний комплекс опинився в епіцентрі бойових дій ворога через свою близькість до стратегічних об'єктів (зокрема, Трипільської ТЕС). Будівля музею неодноразово страждала від вибухових хвиль під час масованих російських ракетних атак на енергетичну інфраструктуру поруч. Найбільших пошкоджень музей зазнав навесні 2024 року після критичного удару по Трипільській ТЕС. Вибухова хвиля пошкодила покрівлю, вибила вікна та спричинила тріщини на фасаді, який прикрашений унікальними трипільськими розписами. Попри пошкодження самої споруди, основні цінні артефакти вдалося зберегти. Адміністрація та волонтери доклали зусиль, щоб законсервувати пошкоджені ділянки, аби опади не знищили внутрішні інтер'єри та залишки кераміки.

Приватний краєзнавчий музей "Садиба Зінченків" відкрила у 2021 році родина Віктора та Любові Зінченків у своєму рідному селі Дерев'яна поруч з Обуховом. Початково називався "Музей Кутка" (Кутком називають ту частину села, де розташований музей).

Етнографічна експозиція розташовується у відреставрованому сільському будинку батьків Віктора Зінченка 1934 року побудови. В інтер'єрі збережена обстановка традиційної української хати першої половини XX століття.

Чільне місце у хаті посідає традиційна піч, розписана місцевим народним художником. На мисниках виставлено керамічний і дерев'яний посуд. На стінах розвішані старовинні картини, ікони, світлини.  Представлена велика колекція вишитих рушників і вишиванок (частина вишита самою господинею). В сенях експонуються речі побутового вжитку: гасові лампи, праски, ночви, коси тощо.

Взимку на базі "Садиби Зінченків" працює Резиденція Святого Миколая.

Церква Святих Бориса і Гліба в Переяславі збудована на початку XIX століття на місці, де в 1015 році за наказом Святополка Окаянного було вбито князя Бориса, сина Володимира Хрестителя, який став одним з перших руських святих.

Перша божниця біля злиття Альти та Трубежа була поставлена ​​волею князя Володимира Мономаха. В 1125 році, як сказано в літописах, Мономах помер "біля улюбленої церкви, побудованій на Альті, сімдесяти двох років від народження". Через деякий час Борисоглібська церква була зруйнована половцями, але в 1806-1839 роках відновлена наново в стилі класицизму.

Церква Святих Бориса і Гліба в Переяславі - пам'ятка архітектури національного значення. Головна святиня - кам'яний хрест, що мироточить, зроблений у 1664 році народним умільцем Харко Беспалим. Фактично Борисоглібську церкву збудовано навколо нього. Мироточити хрест почав у 1980-х роках.

До 1000-річчя загибелі святих Бориса та Гліба на церковному обійсті встановлено восьмиметровий дерев'яний хрест.

Архітектурний ансамбль Михайлівського монастиря розташований на території Єпископського двору Переяславського дитинця. 

Це укріплення при впадінні річки Альти в річку Трубіж було історичним ядром середньовічного Переяслава княжих часів. Входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав".

Михайлівський собор XI сторіччя був споруджений з ініціативи переяславського єпископа, преподобного Єфрема Печерського. За князя Володимира Мономаха був найбільшим храмом міста. У Михайлівському соборі було поховано багато перяславських князів (усипальниця не збереглася).

Собор був зруйнований монголо-татарами під час штурму Переяслава в 1237 році. Зараз можна бачити більш пізню Михайлівську церкву, відроджену на древніх фундаментах переяславським полковником Федором Лободою в середині XVII століття як невеликий дерев'яний храм, а через сторіччя відбудовану в камені в нинішньому вигляді. Тоді ж було зведено оборонну вежу-дзвіницю з в'їзною брамою. В результаті секуляризації 1876 року храм став парафіяльним, отримав статус міського собору.

За радянської влади Михайлівську церкву закрили, купол зірвали. До останнього часу в ній розміщувався Музей народного костюма Наддніпрянщини. В інтер'єрі збереглися розписи XVIII-XIX століть. З 2010 року монастирський комплекс перебуває у користуванні УПЦ московського патріархату, в ньому відкрився чоловічий монастир Архистратига Михаїла. Замість автентичного куполу, зафіксованого на малюнку Тараса Шевченка, релігійна громада звела над церквою купол-макет храму ХІІ сторіччя.

Монастир ділить територію з Музеєм архітектури давньоруського Переяслава, який був відкритий у 1982 році за ініціативою засновника Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав" Михайла Сікорського. Контур зруйнованого монголами храму викладений каменем по периметру церкви, а оригінальна кладка і частини мозаїк доступні для огляду в критому павільйоні на подвір'ї Михайлівського монастиря. Там же представлено макет давньоруського собору.

Залишки інших споруд дитинця приховані під землею. На території встановлено пам'ятний знак на честь давньоруського літописця Сильвестра, одного з авторів "Повісті временних літ", і кілька інших скульптур.

В 2023 році Господарський суд Київської області ухвалив рішення за позовом Національного історико-етнографічного заповідника “Переяслав" відповідно до якого найстаріша святиня Переяслава має знову повернутися у користування Національного історико-етнографічного заповідника і зобов’язав УПЦ московського патріархату звільнити приміщення Михайлівської церкви.

Історико-краєзнавчий музей "Батьківська хата" створено у 2016 році при Маслівському аграрному фаховому коледжі імені Прокопа Гаркавого.

Основна експозиція розповідає про етапи створення та розвитку навчального закладу з 1920 року. Тут представлені історичні документи, старі світлини, нагороди, елементи одягу, фрагменти зброї часів Другої світової війни.

Інші розділи присвячені природі Київщини, давній аграрній культурі українців, історії села Маслівка від доби Козаччини, технологіям хліборобства різних епох, життю та побуту кінця XIX – початку XX століття, особливостям традиційної української кухні. Експонуються старовинні вишиванки, вишиті рушники, хустки, художньо-декоративні вироби, побутові речі, знаряддя праці.

Музей історії Маслівського аграрного закладу "Батьківська хата" проводить екскурсії та мистецькі заходи.

Провідним центром шевченкознавства та найбагатшою скарбницею творів найбільш відомого митця України є Національний музей Тараса Шевченка в Києві.

Тут представлена найбільша в Україні колекція його малярських робіт і графічних творів, а також рукописи його поезій, рідкісні фотографії поета та його друзів, першодруки творів Шевченка з його автографами, особисті речі Кобзаря. Загалом - 4 тисячі експонатів у 24 залах.

Головними експонатами музею є оригінали найвідоміших картин Шевченка: "Одаліска", "Катерина", "Марія", "Циганка-ворожка", портрет Ганни Закревської, кілька автопортретів. Також великий інтерес відвідувачів викликає портрет поета Василя Жуковського роботи Карла Брюллова, який був розіграний в лотерею для викупу Тараса з кріпаків.

Експозиція Національного музею Шевченка розміщена в особняку XIX століття, що належав колись меценату та підприємцю Миколі Терещенку. Після реконструкції 2014 року внутрішні приміщення музею перетворилися на сучасний культурно-мистецький центр, де практикуються інтерактивні виставки, дитячі та освітні програми.

До складу Національного музею Шевченка також входять Літературно-меморіальний будинок-музей Шевченка та меморіальний будинок "Хата на Пріорці", що відкриті у міщанських будинках, де поет жив в 1859 року під час візиту до Києва.

Конструктивістська будівля Національного центру "Український дім" з'явилася біля підніжжя Володимирської гірки в центрі Києва в 1982 році.

Будинок призначався для розміщення Київської філії Центрального музею Леніна, який займав ці приміщення в період з 1982 до 1993 року. В 1993 році експозицію колишнього музею було демонтовано, а будівлю передано щойно створеному центру "Український дім".

З 2004 до 2012 року тут тимчасово розміщувалася експозиція Музею історії Києва, який був "виселений" із Кловського палацу, а зараз займає нову будівлю на вулиці Богдана Хмельницького.

Наразі Національний центр "Український дім" надає послуги з організації проведення самітів, симпозіумів, конгресів, з'їздів, конференцій, презентацій, науково-технічних та торговельно-промислових спеціалізованих і міжнародних виставок, бізнес-форумів, літературно-мистецьких акцій, концертів, показу фільмів, корпоративних вечірок, балів, художніх виставок, вернісажів. Є постійним партнером київського етномузичного фестивалю "Віртуози фолку" та започаткував у грудні 2019 року власний святковий фестиваль "ДоДому на Різдво", який організатори планують зробити щорічним.

Яготинський палацово-парковий комплекс на березі озера Супій закладений останнім гетьманом України Кирилом Розумовським у XVIII столітті, розширений та впорядкований його сином Андрієм Розумовським.

Внучка гетьмана Варвара Рєпніна-Волконська приймала тут Євгена Гребінку, Миколу Гоголя, Тараса Шевченка. Збережені присадибні споруди увійшли до складу Яготинського державного історичного музею.

У флігелі, де в 1843 році жив Шевченко, відновлені інтер'єри й створено музей. Представлені особисті речі Шевченка та Рєпніних, картини про перебування Шевченка в Яготині, а також картина невідомого італійського художника "Сліпий з хлопчиком" з особистої колекції Рєпніних. В парку - улюблена альтанка Шевченка.

В збереженій частині палацу розміщена картинна галерея. Представлені роботи Миколи Глущенка, Тетяни Яблонської, Сергія Шишка та інших. Перлиною колекції є найповніше зібрання картин народної художниці Катерини Білокур - понад 70 робіт: живопис, акварель, графіка, ескізи, начерки, етюди, ранні та незакінчені роботи.

Перед будівлею встановлено пам'ятники Катерині Білокур, Миколі Гоголю, Святославу Ріхтеру.