Пам'ятки Одеської області

"Бринзарня" розташована на території Дунайського біосферного заповідника, поруч з курортною зоною села Приморське, неподалік від містечка Вилкове на каналах у дельті Дунаю. Є бессарабським осередком всесвітнього руху Slow Food, ("повільна їжа"), який заохочує розвиток регіональних кухонь, використання екологічно чистих локальних продуктів, а головне – ставлення до їжі як до ритуалу, коли за столом збирається вся родина і всі найважливіші справи обговорюються за обідом.  

В "Бринзарні" створені як найкращі умови для виробництва якісного козиного сиру, традиційного для цієї місцини, так і відпочинку в екологічно чистому місці. Кіз утримують на вільному випасі поруч із заповідними територіями з чистим повітрям і грунтами без хімікатів.

На відвідувачів чекає розповідь про історію Бессарабії, козине господарство та екскурсія бринзарнею. Дегустації відбуваються в хаті-музеї липованського (старообрядницького) побуту. Після дегустації гості мають можливість придбати місцеву продукцію і сувеніри.

"Бринзарня" є учасником проєкту "Дорога вина та смаку Української Бессарабії".

Середньовічна Аккерманська фортеця на березі Дністровського лиману в Білгороді-Дністровському - одна з найбільших та найбільш збережених в Україні.

Побудована на місці античного міста Тіра (поряд ведуться археологічні розкопки). До X століття тут, мабуть, існувало укріплення слов'янських племен тиверців та уличів.

Спорудження Аккерманської цитаделі відносять до генуезького періоду XIII-XIV століть. Основні укріплення Білгород-Дністровської фортеці зведені у період молдавського правління (XV століття). Загальна довжина стін становить 2 кілометри. Висота стін та веж від 5 до 15 метрів. Збереглося 26 з 34 веж.

В 1484 році Аккерманська фортеця перейшла під владу Туреччини, була побудована мечеть (зберігся мінарет). У 1789 році місто Аккерман було взято без бою донськими козаками Матвія Платова разом із бузькими козаками, посланими князем Потьомкіним-Таврійським.

На сьогодні архітектурним комплексом фортеці Аккерман розпоряджається комунальне підприємство "Фортеця". На території відкрито експозицію знарядь катувань, у дворі виставлено облогові знаряддя. Проводяться музичні фестивалі та чемпіонати з історичного фехтування.

Виноробне господарство засноване у Великодолинському, в 20 кілометрах від Одеси, в 1999 році із закладки перших лоз.

Для закладки виноградників використовувалися сертифіковані саджанці прямих клонів сортів винограду французької та німецької селекції від виробників Hyacinthe Raymond (Франція) та Reben Sibbus (Німеччина).

 На сьогодні власні виноградники виноробні займають площу понад 140 гектарів.
 
Виноробний завод "Винтрест" побудований у 2004 році та оснащений сучасним європейським обладнанням провідних галузевих виробників Італії та Франції. Підприємство спеціалізується на виробництві шампанських та столових виноматеріалів, але з 2015 року розпочато виробництво сухих сортових вин під власною торговою маркою Grande Vallee (Гранде Валле). В лінійці 8 позицій: "Ріслінг Grande Vallee", "Шардоне Grande Vallee", "Піно Блан Grande Vallee", "Трамінер Grande Vallee", "Піно Менье Розе Grande Vallee", "Піно Нуар Розе Grande Vallee", "Мерло Grande Vallee" "Каберне Grande Vallee". З 2018 року лінійка Grande Vallee поповнилась ігристими винами: як за класичною технологією, так і методом "Сharmat".

На виноробні "Винтрест" проводяться екскурсії із дегустаціями, під час яких можна познайомитись з процесом виробництва вина.

Сімейна виноробня "Колоніст" заснована в Криничному неподалік Болграда в 2005 році родиною Плачкових з метою виготовлення місцевих вин преміум класу. Виноробня отримала назву від болгарських колоністів, які заселили цю територію на початку XIX сторіччя. Засновник та власник виноробні Іван Плачков є нащадком цього народу, який перетворив випалений степ на квітучий та родючий край.

Тут було налагоджено виробництво бессарабських вин за класичною технологією на сучасному обладнанні. У власності підприємства 21 гектар молодих виноградників та 60 гектарів виноградників віком близько 35 років, які розташовані на південно-західних схилах найбільшого прісноводного озера в Україні – Ялпуг. Завдяки похилим схилам виноградники отримують подвійне сонячне проміння – від сонця та віддзеркалене від поверхні озера, а також гарно продуваються вітрами. 33 гектари виноградників, які підрізають за методом Гюйо та Кордон, зростають на суглинкових ґрунтах, багатих на мінерали, з глибокими покладами вапняку. Ці системи обрізки забезпечують низьку врожайність та у поєднанні з особливим теруаром народжують високоякісний виноград.

Якість виробництва забезпечується новітнім обладнанням з Франції, Німеччини та Італії та витримкою в традиційних барріках зі 100-річного французького дуба. Технологію розробив відомий енолог з Бордо Олів’є Дега. Виноробня "Колоніст" щорічно виробляє близько 280 тисяч пляшок вина 10 найменувань. Працює Винний центр з дегустаційною залою, де можна скуштувати вина всієї лінійки торгової марки "Колоніст": Шардоне, Сухолиманське, Трамінер, Аліготе, Рислінг, Піно нуар, Каберне десертне, Каберне сухе, Мерло, Одеське чорне сухе, Одеське чорне десертне, Одеське чорне витримане.

На Фестивалі молодого вина у туристів є можливість долучитися до процесу збору врожаю, почавити його босими ногами у "шарапанах" під запальну музику, а також познайомитися із місцевими традиціями багатонаціональної Придунайської Бессарабії.

Один повний день перебування на виноробні під час фестивалів включає: екскурсію територією, на виноградники, у винні підвали, на виробництво вина, масла та оцту, дегустаційною камінною залою; повне харчування (локальна бессарабська кухня та вино "Колоніст"). Під час збору врожаю в програму входить збирання винограду власноруч та можливість почавити виноград ногами під запальну музику; професійний винний майстерклас та дегустація вин, олії та бальзамічного оцту.

Виноробня "Колоніст" є учасником проєкту "Дорога вина та смаку Української Бессарабії".

Вірменська церква Успіння Пресвятої Богородиці (Сурб Аствацацін) збереглася з часів середньовіччя, коли у Білгороді-Дністровському проживала велика вірменська громада.

Храм має присадкувату форму, оскільки мусульманська влада забороняла будувати християнські церкви вище за мечеті. Протягом століть Вірменська церква неодноразово перебудовувалась та розширювалась. На стінах збереглися старовинні розписи та середньовічні мармурові плити (хачкари) з висіченими написами, найраніша з яких датується X сторіччям.

Вірменська церква діяла до 1940 року. До останнього часу була базою археологічної експедиції. В 2013 році церкву повернуто вірменській громаді.

На території знаходиться знайдений на східній околиці міста сарматський склеп ІІІ сторіччя нашої ери, складений із кам'яних плит.

Дерибасівська - оспівана письменниками та поетами пішохідна вулиця в центрі Одеси. Отримала назву на честь першого одеського градоначальника Осипа Дерібаса (Хосе де Рібаса).

На самому початку вулиці встановлено пам'ятник Дерібасу, прозваний у народі "коником". Вулиця забудована малоповерховими будинками ХІХ століття, перші поверхи яких зайняті численними магазинами, ресторанами та кафе з вуличними літніми майданчиками.

Традиційно на Дерибасівській відбуваються головні міські заходи, зокрема Парад Гумору під час щорічного святкування "Гуморини" 1 квітня. В інші дні вулиця відкрита для піших прогулянок, тут триває жвава торгівля картинами та сувенірами. Постійно працює ярмаркове містечко "Одеський ярмарок" із дерев'яними будиночками, в яких торгують вуличною їжею та напоями.

У парковій зоні Міського саду є кілька цікавих скульптур: пам'ятник Леонідові Утьосову, пам'ятник Сергієві Уточнику, скульптури "Лев" та "Левиця", пам'ятник "Дванадцятому стільцю".

Мала мечеть - найдавніша архітектурна пам'ятка Ізмаїла (XVI століття), один із небагатьох в Україні зразків середньовічної класичної османської архітектури періоду її найвищого розквіту.

Мечеть розташована біля турецької фортеці Ізмаїл, взятої в 1790 році російськими військами і чорноморськими козаками під командуванням Олександра Суворова.

В приміщенні мечеті відкрито музей з діорамою "Штурм фортеці Ізмаїл", створеної художниками Євгеном Данилевським та Веніаміном Сибірським. На полотні розміром 20 метрів на 8 метрів відтворено вирішальний момент штурму фортеці.

Діорама "Штурм фортеці Ізмаїл" є відділом Ізмаїльського військово-історичного музею.

Дунайські плавні - унікальна екосистема, де можна зустріти 563 види різноманітних рослин та понад 200 видів птахів.

Територія Дунайського біосферного заповідника охоплює острови дельти вгору та вниз за течією Дунаю, плавні на північ по Дунаю, озера дельти і двокілометрову смугу морської акваторії вздовж узбережжя.

Плавні доступні для екскурсійних поїздок, організованих адміністрацією Дунайського біосферного заповідника, а також численними приватними перевізниками. Популярні екскурсії на латаття, до "Нульового кілометра" (місце впадання Дунаю в Чорне море) і на острови старовірів з частуванням юшкою з дунайської риби та домашнім вином сорту Новак.

Інформаційно-туристичний центр Дунайського біосферного заповідника знаходиться біля Різдвяної церкви (так званої "другої церкви"). При візит-центрі діє музей.

Екопарк "Картал" урочисто відкрився у Придунав'ї в 2017 році з ініціативи Центру регіональних досліджень.

Парк площею близько 100 гектарів був розташований на березі озера Картал біля села Орлівка Ізмаїлського району. Основна мета проєкту – ефективне використовувати заплави Дунаю – частини річкових долин, які затоплюються під час паводків чи повені, а також відновлення рідкісної в Україні популяції водяних буйволів.

Завезене із Закарпаття стадо азіатських водяних буйволів утримувалося тут на вільному випасі. Для зручності відвідувачів по території екопарку було прокладено дерев'яну стежку загальною довжиною 230 метрів.

Однак під час аномальної посухи 2020 року екзотичні тварини ледь не загинули від голоду, після чого буйволів евакуювали з Орлівки. Незабаром закрився і екопарк "Картал", який на той момент встиг стати найвідомішим та найуспішнішим туристичним об’єктом у Ренійській громаді.

Міський сад (Міськсад) в Одесі – найстаріший громадський парк міста та один із головних центрів міського суспільного життя.

Це невелчкий сквер площею близько 1,5 гектари наприкінці вулиці Дерибасівської, у кварталі між Дерибасівською та Ланжеронівською, неподалік Соборної площі. Заснований у 1803 році Феліксом де Рибасом, братом засновника Одеси Йосипа Дерибаса як приватний садок на його власній земельній ділянці, згодом був переданий місту.

Головною прикрасою Міськсаду є двохсотрічний фонтан із чашею з карарського мармуру. Тут же розташовані Літній театр міської філармонії (1949 рік, архітектор Регіна Володимирська), музичний павільйон-ротонда (1943 рік), а також кілька оригінальних скульптур: пам'ятник Леоніду Утьосову, пам'ятник Сергію Уточнику, скульптури "Лев" та "Левиця", пам'ятник "Дванадцятому стільцю".

Музей "Таємниці підземної Одеси" розповідає про знамениті одеські катакомби, на яких стоїть все місто. Їхня загальна довжина оцінюється приблизно в 2,5 тисячі кілометрів.

Здебільшого одеські катакомби є підземними каменоломнями, в яких видобувся будівельний камінь ракушняк, що використовувався для будівництва більшості будівель міста. Також у систему катакомб входять порожнини природного походження – карстові та дилатансійні печери.

В різні часи катакомби виконували роль перевалочних баз контрабандистів, "малин" для банд, місця збору підпільників, укриття для партизанських і диверсійних загонів, бомбосховищ.

Музей в підземеллях на Молдаванці створено в 2013 році військово-історичним клубом "Військова доблесть". Входячи до катакомб, відвідувачі занурюються в минуле міста. Тут можна побачити протиатомний бункер, пройти через заводнену частину, відвідати дикі катакомби, побувати на партизанській стоянці та бандитській малині тощо.

Музей геноциду "Територія пам'яті" в Одесі відкрив у 2024 році Одеський центр дослідження Голокосту. Заклад розташований у приміщенні відділу Головпоштамту в центрі міста.

Експозиція розкриває історію появи терміну геноцид, долю його автора Рафаеля Лемкіна, сутність поняття злочину геноциду в міжнародному праві, трагічні сторінки Голокосту та історії порятунку, теми геноциду вірмен та ромського народу, Голодомору в Україні, депортації кримських татар, геноцидів ХХІ століття. Окрема локація присвячена російсько-українській війні.

Мініатюрами представлені залізнична станція, звідки депортували татар, порохові склади, де спалювали одеських євреїв, епізод масового розстрілу та катувань у Бучі, зруйнований драмтеатр у Маріуполі, острів Зміїний та знищення крейсера "Москва".

Сучасний інтерактивний експозиційний простір широко використовує мультимедійні цифрові технології. Особлива емоційна атмосфера створюється за допомогою точкового освітлення. Багатофункціональний музейний простір включає бібліотеку та дискусійний майданчик.

Одеський музей західного та східного мистецтва - один із найкращих в країні музеїв даного профілю.

Займає колишній палац поміщика Олексія Абази, збудований у 1856-1858 роках за проєктом архітектора Луї Сезара Оттона. Будинок виконаний у стилі еклектики: риси барокового характеру співіснують з елементами стилів ампір та рококо. "Розпашні" парадні сходи у вестибюлі, висічені з карарського мармуру, зведені без несучих балок-косоур разом з майданчиками утворюють ефектну висячу споруду. Інтер'єри палацу Абази відрізняються багатим  ліпниною декором, різьбленням, фурнітурою з бронзи.

Музей західного та східного мистецтва заснований в Одесі в 1923 році на базі приватних колекцій, зібраних місцевим комітетом охорони пам'яток мистецтва та старовини.

В експозиції музею представлені полотна голландських майстрів, порцеляна найкращих європейських заводів XVIII-XX століть, скульптури та кераміка Ірану, Тибету, Китаю, Індії, Японії. Перлини колекції: "Святий Лука" та "Святий Матвій" великого голландця Франса Хальса, "Мадонна на троні" флорентійського живописця ХVI століття Франческо Граначчі, "Амур, що загрожує" Етьєна Фальконе, а також унікальні гравюри на дереві знаменитого японського майстра Кацусікі Хокусая із серії "Книга про птахів".

Інститут виноградарства та виноробства імені Василя Таїрова створений на околиці Одеси в 1905 році як дослідне господарство "Виноробна станція російських виноградарів та виноробів".

Ініціатором його створення був редактор журналу "Вісник виноробства", ентузіаста культури винограду Василь Таїров. На першому етапі було обладнано невеликий підвал, зібрано бібліотеку. В період із 1910 по 1912 рік на березі Сухого лиману було закінчено спорудження комплексу приміщень станції. Для розробки питань виноградарства було закладено дослідний виноградник (3 гектари) та побудовано майстерню щеплення саджанців.

У 1931 році станцію було реорганізовано в Український науково-дослідний інститут виноградарства та виноробства. До його 100-річчя відкрито музей винограду та вина, який розповідає про основні напрямки розвитку вітчизняної виноробної школи.

В експозиції представлені особисті речі Василя Таїрова, прижиттєві видання наукових праць, старовинне лабораторне обладнання, подарунки інституту.

Проводяться екскурсії з дегустаціями.

Музей кіно Одеської кіностудії відкрився в Одесі у 2017 році. Музей розміщено у справжньому знімальному павільйоні, який побудовано у 1930-х роках. Цей павільйон є найбільшим на території Одеської кіностудії.

Експозиція музею кіно являє собою найбагатшу колекцію костюмів, декорацій, реквізиту до відомих фільмів, що знімалися на Одеській кіностудії і висвітлює історію розвитку кінематографа, розповідає про роль Одеси в становленні кіномистецтва, розкриває історії зйомок улюблених фільмів і те, що залишилося за кадром.

Відвідувачам музею кіно представлені локації з найвідоміших фільмів Одеської кіностудії, які вже давно стали класикою, а також експозиції "Золотий фонд кіно" (1970-1980 роки) та "Сучасне кіно Одеської кіностудії".

Під час екскурсії відвідувачі маюливість поринути в доповнену реальність, що дозволяє "оживити" музейні експонати, побачити їх використання безпосередньо у фільмі.

Музей Техніки Кіно розташовується під легендарним знімальним павільйоном №1, в цеху знімальної та освітлювальної техніки. У музеї техніки кіно представлені: знімальна та освітлювальна техніка, допоміжне операторське обладнання, проєкційна, звукозаписна та відтворювальна апаратура, монтажна, гримерна та фотографічна ділянки, ігровий і спеціальний транспорт в моделях і макетах, старий 35 міліметровий проєктор з оригінальною позитивною плівкою з фрагментами фільмів Одеської кіностудії різних років.