Пам'ятки Донецької області

Регіональний ландшафтний парк "Зуївський" розташований на площі 1,2 тисяч гектарів в районі селища Зуївка, навколо якого височіють скелясті пагорби, вкриті степом та лісами.

До складу Зуївського регіонального ландшафтного парку входять Вільхівське та Ханженківське водосховища, урочище "Липове", балка біля села Ведмеже, долина річки Кринка, Зуй-гора, долина річки Вільхова, виходи скельних оголень та лісові масиви Макіївського лісництва.

Уздовж річки Вільхова між Вільхівським та Ханженківським водосховищами розташовані вертикальні стіни скель, які використовуються як природний скеледром. Скальна гряда висотою 20 і довжиною понад 300 метрів потопає в тіні дерев, з урвищ відкривається чудовий краєвид на донецький степ. Зуївський скеледром включає близько двадцяти маршрутів, від найпростіших до найскладніших.

При Зуївському ландшафтному парку працює музей раковин молюсків, де зібрано близько півтори тисячі мушлів з усього світу.

Регіональний ландшафтний парк "Половецький степ" створений у 2000 році для збереження ділянок цілинних степів Північного Приазов'я.

Ландшафтний парк розташований на кордоні Донецької та Запорізької областей між селом Старченкове та селом Захарівка. Територіально парк охоплює заточні ділянки середньої течії річки Берда та її приток (річки Каратюк та річки Темрюк), цілинні степові ділянки.

Ця територія є місцем зростання лікарських, рідкісних і занесених до Червоної книги України видів рослин, а також місцем перебування різноманітних представників фауни.

Протягом століть формувався порізаний долинами річок ландшафт зі своєрідною рослинністю та тваринним світом. "Половецький степ" зберіг каменелюбну і посухостійку рослинність. Зараз територія парку є типовою ділянкою різнотравно-типчаково-ковилового степу зі штучними насадженнями лісових культур.

Водойми, що знаходяться на території парку, приваблюють рибалок. Іхтіофауна представлена такими видами, як щука, карась, краснопірка, лящ, окунь та інші.

У 2010 році Регіональний ландшафтний парк "Половецький степ" увійшов до складу Національного природного парку "Меотида".

Садиба поміщика Бантиша в Прелесному розташована на території старовинного парку зі штучним озером.

Рід Бантишів походить з Молдавії і був родичами з молдавським королем Кантеміром, а Петро I в 1718 році подарував їм землі на подяку за участь у турецькому поході.

В середині ХІХ століття Бантиші збудували в Прелесному двоповерховий палац у стилі класицизму, а в 1858 році заклали парк площею 66 гектарів, де росло 120 порід дерев та чагарників.

За радянських часів на території садиби розмістили дитячий табір, який існує й досі. Палац перебуває у занедбаному стані.

Свято-Георгіївська церква збудована в селі Олександро-Шультине в 1822-1829 роках власником села генерал-лейтенантом Петром Котляревським. Священиком у храмі до кінця життя служив отець генерала Степан Котляревський.

У роки Другої світової війни церква не постраждала, але в 1963 році радянська влада її закрила, дзвіницю зруйнували, а приміщення використовували як сільськогосподарський склад. Деякий час храм був порожнім.

В 1991 році храм передали УПЦ московського патріархату.

Дерев'яна двопрестольна Свято-Миколаївська церква в Бахмуті - один із найдавніших храмів на Донбасі.

Споруджена в 1797 році над річкою Бахмутка на території Покровської слободи. Виконана в стилі слобожанських архітектурних традицій.

Поряд у 1861 році. побудовано кам'яну Іоанно-Предтеченську церкву-дзвіницю.

У вересні 2022 року, під час повномасштабного вторгнення в Україну, росіяни обстріляли Свято-Миколаївський храм з мінометів. Обстріли пошкодили купол дзвіниці. В самому дерев’яному храмі повилітали вікна, посічено фасад.

В липні 2023 року, під час тимчасової російської окупації, Свято-Миколаївський Храм згорів вщент.

Свято-Миколаївська церква була збудована в Дружківці в 1900 році французько-бельгійським Акціонерним Товариством, яке було власником Дружківського машинобудівного заводу. Розбудова церкви була однією з умов на яких царський уряд надав іноземцям землі у користування.

Проєктували і будували церкву французьки спеціалісти. Білу силікатну цеглу для храму виготовили у Франції, а внутрішню частину оздобили місцевою червоною цеглою. Храм збудований у формі хреста. Автор проєкту Свято-Миколаївської церкви невідомий.

За радянської влади храм був закритий і пристосований під клуб та кінотеатр, священник був заарештований і розстріляний.

Під час Другої Світової війни в будівлю Свято-Миколаївської церкви влучив снаряд, у результаті чого в західній стіні храму утворився пролом. Під час окупації міста німецько-фашистськими військами у будівлі храму було відновлено богослужіння та поновлено хрест на куполі. Були наново виконані розписи та іконостас, пролом у стіні було закрито щитом із дошок. В 1962 році храм знову закрили і розмістили в його будівлі кінотеатр. В 1984 році в будівлі церкви відкрили міський художній музей.

В 1988 році храм повернули релігійній громаді. В 1993 році Свято-Миколаївська церква стає Собором. Активне відродження храму відбулося в 2000-х роках.

Однопрестольна Свято-Петропавлівська церква у селі Сонцівка збудована у 1840 ррці коштом тодішнього господаря маєтку, орловського губернатора Петра Сонцова.

Опікуном недільної школи, яка діяла при храмі, у другій половині ХІХ століття була мати майбутнього композитора Сергія Прокоф'єва. Сам маленький Сергій Прокоф'єв був хрещений у цій церкві, і до 1904 року співав у церковному хорі. Пізніше, будучи знаменитим, композитор приїжджав у рідне село, щоби помолитися храмі.

Петропавлівську церкву відновили в 1991 році до 100-річчя від дня народження Прокоф'єва. Її силует зображено на гербі села.

Святогірський державний історико-архітектурний заповідник об'єднує комплекс споруд Святогірської Свято-Успенської Лаври ХVII-XIX століть – однієї з трьох найважливіших православних святинь України.

За однією з версій, її заснували у крейдяних печерах Святогір'я на високому березі Сіверського Донця візантійські монахи ще до хрещення Русі.

Перша письмова згадка про місцевість "Святі гори" відноситься до 1526 року, а офіційно монастир заснований в 1624 році, коли цар Михайло Федорович подарував братії землі Святогір'я і призначив державну платню. Спочатку ченці селилися в печерах на крейдяних відрогах. Вся гора пронизана лабіринтом ходів та келій, які сьогодні відкриті для відвідування. Високу гору вінчає Миколаївська церква XVII століття з крейдяним вівтарем, що вирізаний прямо зі скелі. Біля підніжжя знаходиться Успенський собор (1859-1861 роки, архітектор Олексій Горностаєв), готель (1877 рік), будинок настоятеля (1900 рік), трапезна з Покровською церквою (1847-1851 роки, архітектор Андрій Тон), вежі монастирських стін. У печерах – підземні церкви Антонія та Феодосія (XVII століття), Різдва Іоанна Предтечі (XIX століття), печерна каплиця, дві усипальниці, келії. Лавру відвідували Григорій Сковорода, Антон Чехов, Ілля Репін.

Двічі монастир закривали, за радянських часів тут розташовувався будинок відпочинку. В 1992 році переданий громаді УПЦ Московського патріархату, в 2004 році монастирю було надано статус лаври.

Святогірський державний історико-архітектурний заповідник створено 1980 року. В Гостинному дворі розташований історичний музей заповідника. В п'яти експозиційних залах представлені предмети матеріальної та духовної культури племен і народів, що населяли Святогір'я з часів кам'яного віку, макети архітектурного ансамблю Святогірського монастиря в різні періоди його історії, археологічні знахідки та документи з історії обителі з XVII століття, меморіальні експозиції. Тематична екскурсія "Пам'ятки та пам'ятні місця  Святогірської лаври" також включає відвідування Верхньої лаври з Миколаївською церквою, Всехсвятського скиту, пам'ятника Артему (Федору Сергєєву), створеного в 1927 році скульптором Іваном Кавалерідзе.

Вхід на територію лаври вільний, проте відвідувачів просять дотримуватися суворого дрескоду – при вході жінки можуть отримати хустку та спідницю.

Російсько-українська війна

В 2022 році під час широкомасштабного російського вторгнення в Україну лавра кілька разів постраждала від обстрілів та бомбардувань російських військ. Поранень зазнали люди, які переховувалися на території лаври від обстрілів. Були пошкоджені майже всі будівлі лаври - келійні корпуси, будівля гуртожитку, скит Іоанна Шанхайського, собор святих мучениць тощо. Зруйновано Георгіївський скит, знищено церкву на честь ікони "Всіх скорботних Радість" Богородичного скиту, згоріла головна церква Всіхсвятського скиту.

Комунальний заклад "Слов'янський краєзнавчий музей", заснований 1970 року, розміщується в купецькому особняку XIX століття поруч із центром міста.

Експозиція складається з чотирьох основних розділів: природа краю, стародавня історія (археологія та заснування міста), місто в період 1917-1990 років, сучасний соціально-економічний розвиток. Перлина історичної колекції – бронзовий водолій (акваманіл) XIII століття.

У двох виставкових залах проходять покази музейних та приватних колекцій.

Перед входом встановлені гармати часів Другої світової війни.

"Старим замком" у Мангуші називають сучасну будівлю, стилізовану під середньовічну оборонну готичну архітектуру, нехарактерну для цього регіону.

Будівля планувалася під дитяче кафе, від нього збиралися спорудити кам'яний узвіз до ставка та відкрити розважальний дитячий комплекс. Через фінансові труднощі проєкт був заморожений, проте будівля "Старого замку" вже стала головною пам'яткою Мангуша.

Заповідник "Хомутівський степ" - найбільша за площею частина Українського степового заповідника (1028 гектарів), фрагмент Дикого поля, яким воно було до освоєння цих земель, що зберігся.

Заповідник заснований в 1926 році для збереження та охорони степової рослинності. На сьогодні площа заповідника складає 1030,4 гектарів, причому 90 з них є абсолютно заповідною ділянкою, якої ніколи не торкався плуг і на якій 70 років не випасалась худоба і не проводилася косівка.

Заповідник прорізається балками Клімушевська, Брандтова, Червона. На його території збереглися та охороняються рослини групи рівнинного різнотравно - типчаково - ковилового степу. Тут проростає 604 види квіткових рослин і папоротей - трав, чагарників та дерев. У тому числі 19 - ендемічні, тобто. поширені дуже обмеженої території.

У заповіднику зареєстровано також 59 видів мохів, 46 – лишайників та понад 270 грибів. Пернатий світ Хомутівського степу представлений понад 80 видами птахів.

Маріупольський художній музей імені Архипа Куїнджі відкрився у 2010 році в колишньому особняку родини Геоцинтових, збудованому на початку XX століття в стилі північного модерну.

Експозиція у 10 залах розповідала про життя і творчість видатного українського художника-пейзажиста, майстра світла Архипа Куїнджі, який народився у 1842 році поблизу Маріуполя. Зокрема, в експозиції було представлено три оригінали робіт Куїнджі та численні копії.

Колекція також включала твори живопису, графіки та декоративно-прикладного мистецтва, серед яких були роботи Івана Айвазовського, Тетяни Яблонської, Миколи Глущенка, Сергія Шишка, Івана Марчука тощо.

Під час широкомасштабного російського вторгення у березні 2022 року Художній музей імені Архипа Куїнджі був зруйнований авіаударом. Окупанти викрали оригінали картин Куїнджи та Айвазовського, дві роботи Миколи Дубовського, роботу Григорія Калмикова – посмертний портрет Куїнджі 1910 року, бюст Архипа Куїнджі роботи скульптора Володимира Беклемішева, три унікальні ікони кінця XIX сторіччя, грецьке Євангеліє 1811 року та предмети декоративно-прикладного мистецтва.

Перший історико-краєзнавчий музей був заснований у місті Часів Яр у 1966 році рішенням Часовоярського вогнетривкого комбінату як громадський музей, що розташовувався в 4-х кімнатах. На початку 70-х років музей отримав статус народного.

Нове життя музей почалося в липні 2001 року, коли в будівлі Палацу культури міста було відкрито Промисловий історико-краєзнавчий музей. Свою працю в створення нового музею вклали відомі художники. Частина експонатів “перейшла у спадок” від Народного музею, частина була зібрана наново небайдужими до своєї історії містянами. В грудні 2021 року музей став Комунальним закладом культури.

Музей мав площу понад 500 квадратних метрів, складався з 9 залів: археології, природи та геології, історії ХІХ-початку ХХ століття, 1920-1930 років, періоду Другої світової війни, повоєнної, зали відомих земляків, конференц-зали. У збірках музею зберігалося понад дев'ять тисяч експонатів. При музеї функціонувала Виставкова зала, де проходили художні виставки. На базі музею проводилися обласні та всеукраїнські конференції, семінари, круглі столи та інші заходи. Щорічно екскурсії проводилися для тисяч містян і гостей міста.

23 липня 2023 року окупаційні російські війська знищили Палац Культури у Часовому Ярі, на теріторії якого розташовувався музей. Останнім часом ця будівля використовувалася як міський гуманітарний штаб та місце надання медичної допомоги.

В жовтні 2023 року Часовоярський історико-краєзнавчий музей відновив роботу в онлайн форматі. Розпочато роботу по створенню електронного архіву для майбутніх музейних досліджень та експозицій, розробка сайту музею, де докладно буде висвітлена історія міста і його жителів.