Пам'ятки Полтавського району

Церква Вознесіння Господнього на території нинішнього житлового масиву Половки в Полтаві (колишнє село Пушкарівка) побудована в 1762 році коштом полтавського полковника Івана Черняка як соборна церква Пушкарівського Вознесенського монастиря, заснованого тут у 1721 році.

За деякими даними, останні роки життя тут провела в чернецтві Мотря Кочубей, донька страченого гетьманом Іваном Мазепою генерального судді Василя Кочубея (до 30-х років XX століття на монастирському цвинтарі була могила Мотрі).

На початку ХІХ століття монастир закрили, а Вознесенська церква набула статусу парафіяльної. Всі монастирські будівлі занепали і були розібрані. Наразі Вознесенська церква - діючий храм УПЦ московського патріархату.

Скромний Свято-Макаріївський храм із 1962 року є кафедральним собором Полтавської єпархії.

Невелика парафіяльна Макаріївська церква була збудована на околиці міста на початку ХХ століття. Згідно з пророцтвом юродивого Кузьми Івашина з Горбанівки, який жив у 20-х роках минулого століття, цей храм мав вистояти у лихоліття і згодом стати кафедральним, оскільки майже всі інші церкви міста будуть знищені. Так і сталося - хвиля храмових руйнувань за радянських часів обійшла Макаріївську церкву. А після тог, як в 1962 році знесли Преображенський собор, вона справді набула статусу кафедрального собору.

Декілька реставрацій не змінили її початкового вигляду. В інтер'єрі збереглися розписи початку ХХ століття, в північній частині храму знаходиться найбільша святиня собору - Горбанівська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці (1786 рік), в Іллінському приділі - шанована Каплунівська чудотворна ікона.

Свято-Миколаївська церква в Диканьці - родовий храм-усипальниця родини Кочубеїв.

Церква збудована в 1794 році графом Віктором Кочубеєм на території графської садиби, на місці старої дерев'яної церкви XVII сторіччя. За легендою, на цьому місці знаходився пень, на якому з'явилася ікона Миколи Чудотворця. Перед цим образм молилася за здоров'я майбутнього сина мати Миколи Гоголя, на його честь дала ім'я дитині.

При спорудженні Миколаївської церкви архітектор Микола Львов використав стиль моравських храмів-ротонд. Внутрішній об'єм перекритий складною системою подвійного куполу з пелюстками скляних рам, які на літо відкриваються. Коли співають певчі на хорах, здається, що звук лунає з неба. Також унікальна система повітряного опалення та провітрювання приміщень.

Зберігся іконостас із мореного дуба, фрагменти оригінального розпису. Надбрамна дзвіниця виконана у стилі, характерному для католицьких храмів.

В підвалі Миколаївської церкви знаходиться склеп з оригінальними саркофагами, в яких спочивають кілька поколінь Кочубеїв.

За радянських часів у приміщенні відкрили музей атеїзму. Нині Миколаївський храм чинний, використовується громадою УПЦ московського патріархату.

Неподалік церкви ростуть Кочубеївські дуби віком 800 років, висаджені на в'їзді до колишнього княжого маєтку з боку Полтави.

Храм Миколая Чудотворця було засновано під час будівництва Полтавської фортеці, розташовувався на одному з її бастіонів на Інститутській горі.

Спочатку він був дерев'яним. У 1774 році було збудовано нову кам'яну Миколаївську церкву. До середини ХІХ століття невеликий храм уже не міг вмістити всіх парафіян, і в 1855 році коштом купця Миколи Вакуленка було зроблено двоповерхову кам'яну прибудову, на другому поверсі якої розташовувалася тепла церква Георгія Побідоносця.

Основний храм було зруйновано під час Другої світової війни (залишилися фрагменти цегляних стін), а прибудова збереглася - за радянських часів її використовували як виробниче приміщення.

Нині храм Свято-Миколаївський храм діє. Належить громаді Православної церкви України.

Церква святого великомученика та цілителя Пантелеймона розташована в парку імені Івана Котляревського, на території якого раніше знаходився міський цвинтар.

При цвинтарі діяла Всесвятська цвинтарна церква, в якій у кінці ХІХ століття служив священиком знаменитий піп Гапон, лідер християнської профспілки Санкт-Петербурга, організатор масової ходи робітників у день "Кривавої неділі". За радянських часів Всесвятську церкву було знищено.

В 1999 році рішенням міської влади Полтави неподалік було розпочато будівництво храму Святого Пантелеймона. 19 вересня 2000 року відбулося освячення церкви, а 23 вересня - перша божественна літургія.

200-річна Свято-Троїцька церква, що прикрашає центр Котельви, є пам'яткою архітектури.

Споруджена в 1812 році на місці згорілого дерев'яного храму, заснованого ще в XVII сторіччі. Кам'яна церква стала четвертою після трьох дерев'яних, що були до неї на цьому місці.

Авторство проєкту Троъцької церкви в стилі класицизму приписують харківському архітектор Петру Ярославському. В 1835 році була прибудована кам'яна дзвіниця. Зі східного боку збереглася цегляна огорожа з металевими ажурними воротами та хвіртками. Інтер'єри прикрашені розписами ХІХ століття.

У храмі є бібліотека духовної літератури, працює недільна школа.

Ефектна Свято-Троїцька церква в стилі пізнього бароко збудована в Диканьці на місці старого дерев'яного храму.

Розташована на березі ставка біля перетину вулиці Івана Мазепи та вулиці Троїцької.

Будівництво велося в 1780 році під керівництвом архітектора Миколи Львова коштом бунчужного Полтавського полку Павла Кочубея. Храм високий, однокупольний, із чотирма напівкуполами. У плані має форму хреста. Підлога колись була вимощена чавунними плитами.

Легенди тісно пов'язують Троїцьку церкву із творчістю Миколи Гоголя, який неодноразово її відвідував. Вважається, що саме цей храм розписував коваль Вакула в "Ночі перед Різдвом": "...на стіні збоку, як увійдеш до церкви, намалював Вакула чорта в пеклі, такого гидкого, що всі плювали, коли проходили повз".

За радянських часів храм був закритий і пограбований, якийсь час використовувався як склад.

В 1993 році Троїцьку церву було відреставровано та повернуто православній церкві.

Свято-Троїцька церква у Великих Будищах - єдина, що збереглася в селі з дореволюційних часів.

Побудована в 1819 році у стилі класицизму. Пам'ятка архітектури ХІХ століття. Є одним із об'єктів Регіонального ландшафтного парку "Диканський".

Свято-Успенський кафедральний собор на Івановій горі - перша кам'яна споруда в Полтаві.

Побудований в 1751-1770 роках з ініціативи полковника Андрія Горленка на місці дерев'яної церкви, відомої з 1695 року, яка стояла на Вічевій площі Полтавської фортеці.

Храм у стилі візантійської базиліки спроєктував архітектор Стефан Стабанський. У 1780 році до трьох куполів додали ще два. В 1900 році Свято-Успенський собор пережив ще одну реконструкцію, в результаті якої став просторішим і світлішим. На дзвіниці висотою 44 метри висів дзвін "Кізі-кермен", відлитий з турецьких гармат наприкінці XVIII сторіччя (тепер у краєзнавчому музеї).

В 1934 році собор було знищено більшовиками, але дзвіниця дивом збереглася. В 1999-2007 роках, з ініціативи Президента України, Свято-Успенський кафедральний собор реконструйовано та повернуто громаді Православної церкви України.

Спаська церква - один із найдавніших храмів Полтави, зразок традиційної української архітектури.

Точна дата заснування церкви невідома. Перші згадки про Спаський преділ Преображенської церкви зустрічаються в XVII сторіччі. Офіційною датою побудови вважається 1705 рік, коли Спаський преділ було відбудовано коштом козацького полковника Івана Іскри вже як самостійний дерев'яний храм на місці згорілої Преображенської церкви.

За легендою, після перемоги над шведами на полі Полтавської битви, Петро I, який відпочивав у будинку полковника Келіна по сусідству з храмом, відслужив в Спаській церкві молебень подяки за порятунок міста.

В 1845 році над Спаською церквою спорудили кам'яне шатро, а через два роки звели невелику кам'яну дзвіницю. В 1849 році поруч було встановлено пам'ятник на місці відпочинку Петра I.

Полтавський академічний український музично-драматичний театр імені Миколи Гоголя - головна та найстаріша театральна сцена області.

Датою його народження вважається 1808 рік, коли в місті був відкритий "Полтавський вільний театр", яким з 1818 року керував Іван Котляревський. У 1901 році для полтавського театру було збудовано нове приміщення - Просвітницький будинок.

Після Другої світової війни постраждалу будівлю переробили під кінотеатр "Колос", а для драмтеатру імені Гоголя в 1958 році було збудовано нову помпезну будівлю за проєктом архітекторів Олексія Крилова та Олега Малишенко.

В 1970-1980 роках гоголівський театр вважався одним із найкращих в Україні. Його постановка "Наталки Полтавки" за участю народного артиста СРСР Івана Козловського з успіхом йшла в Москві.

В 2006 році в сквері поряд із театром було встановлено пам'ятник легендарній Марусі Чурай, прозваний пам'ятником українській пісні.

Храм на честь святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії споруджено в 2002 році з ініціативи міської влади та жіночої релігійної громади Полтави.

Автор проєкту - заслужений художник України архітектор Анатолій Чорнощоков. Всередині храму на честь святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії земне житло Ісуса Христа відокремлює на всю висоту церкви різьблений іконостас, виконаний майстрами львівської фірми "Сяйво". Деякі ікони привезені із Почаївської Лаври.

П'ятибанний храм у стилі класицизму увінчує центральний п'ятиметровий хрест. Декоративні бані містять сім дзвонів. Усі вони відлиті на Полтавському тепловозоремонтному заводі. Найпотужніший із них, вагою 271 кілограм, носить ім'я "Полтава".

Хрестовоздвиженський монастир у Полтаві заснований в 1650 році на березі річки Ворскла коштом полковника Мартина Пушкаря, полтавської старшини та міщан.

Полтавський Хрестовоздвиженський собор (1699-1709 роки) - єдина в Україні семиглава церква в стилі бароко, яка збереглася до наших днів. Чотириповерхова дзвіниця (1786 рік) в стилі пізнього бароко має висоту 43 метри. До комплексу монастиря також входить однокупольна Троїцька церква (1750 рік) та Симеонівська церква (1887 рік).

Під час війни зі шведами на територіїї Хрестовоздвиженського монастиря розташовувалась ставка Карла XII.

В першій половині XX століття монастир був закритий та розграбований, приміщення використовувало НКВС як в'язницю для малолітніх, потім як школу-інтернат.

Комплекс Хрестовоздвиженського монастиря повернуто церкві в 1991 році.

Човно-Федорівський історичний музей розташований у приміщенні загальноосвітньої школи села Човно-Федорівка. Створений у 2009 році зусиллями місцевих учителів та школярів.

Відділ "Давня історія села" розповідає про життя в Човно-Федорівці та навколишніх хуторах наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття. Тут експонується посуд, одяг, рушники, предмети домашнього вжитку, знаряддя праці, історичні світлини.

У розділі "Село у 1920-х – 1940-х роках" представлено велику кількість спогадів жителів села про Голодомор 1932-1933 років, гільзи від снарядів часів Другої світової війни, сільськогосподарські знаряддя праці (однокінний плуг, жорна, кукурудзосаджалка).

Наступні розділи знайомлять із сучасним життям села Човно-Федорівка та історією сільської школи.

Комунальна установа культури "Чутівський краєзнавчий музей" висвітлює історію Чутівщини від давніх часів до кінця XX століття, а також розповідає про відомих жителів краю.

Музей заснований у 1968 році, розміщується на території Чутівського професійно-технічного училища № 55.

Фонди музею налічують 5 700 експонатів. Етнографічна експозиція "Українська світлиця" після реконструкції знову проводить лекції з народознавства, зокрема про українські народні звичаї та обряди.