Пам'ятки Полтавського району

Більське городище під Котельвою – найбільше в Європі скіфське поселення (4 тисячі гектарів). Вчені ототожнюють Більське городище з легендарним містом Гелон – описаною Геродотом "скіфською столицею".

Система оборонних валів і ровів, що оточували місто, загальною протяжністю близько 34 кілометрів знаходиться на березі річки Ворскла довкола нинішнього села Більськ. Спочатку було споруджено Західне та Східне укріплення, потім вони були з'єднані загальним валом овальної форми, який отримав назву Велике городище. В північній частині розташоване найменш досліджене Куземинське укріплення.

За однією з версій, саме це скіфське поселення описане "батьком історії" Геродотом в "Історії греко-перських воєн" (V сторіччі до нашої ери) як найпівнічніше грецьке місто Гелон, засноване в скіфських землях еллінами, що переселилися з Причорномор'я.

Для охорони пам'ятника археології "Більське городище" створено історико-культурний заповідник "Більськ" з адміністрацією у селищі Котельва (вулиця Покровська, 13), співробітники якого проводять екскурсії по валах, скіфському некрополю Скоробор, на Барвінкову гору, до Дуба Сковороди та інших археологічних та археологічних у вихідні дні – за попередньою довіреністю).

Дерев'яний частокіл та сторожова вежа на в'їзді в Більське  городище – це споруди законсервованого музею просто неба "Скіфленд", який планував створити благодійний фонд "Гелон".

Найкрасивіша будівля в Полтаві, в якій зараз розміщується обласне управління СБУ, була збудована на початку XX століття для Селянського та Дворянського земельного банку, що видавав довгострокові позички селянам для придбання дворянських земель.

Архітектор Олександр Кобелєв розробив проєкт будівлі, яка тепер вважається одним із найкращих зразків українського модерну. І оздобленні широко використані деталі руської архітектури. Особливу мальовничість надають багатобарвні мозаїки. Центральний вхід на зрізаному куті будівлі прикрашений декоративним мозаїчним панно з жар-птахами та скульптурами сирен.

Будівля Дворянського і Селянського банку постраждала в період Другої світової війни, відновлена в 1948 році.

Іванова гора - історичне ядро Полтави, найкращий видовий майданчик міста. На високому пагорбі над річкою Ворскла понад 11 століть тому тут стояв дитинець літописного міста Лтава.

Пізніше було збудовано земляну Полтавську фортецю, яка в ХVІІІ сторіччі три місяці стримувала наступ шведів, доки не підійшла армія Петра I. На Івановій горі реконструйовано дерев'яну Подільську вежу (одну з 15-ти), поряд з якою планують відновити Дозорний бастіон Полтавської фортеці.

Панорама долини Ворскли з Хрестовоздвиженським монастирем на сусідньому пагорбі відкривається з Білої альтанки.

В 2006 році біля музею Івана Котляревського та ресторану "Лілея" встановлено пам'ятник оспіваній письменниками Полтавській галушці.

Центральна площа Полтави є колом, серед якого розташований Корпусний сад з монументом Слави на честь 100-річчя перемоги над шведами під Полтавою (1806-1811 роки, архітектор Жан-Франсуа Тома де Томон, скульптор Феодосій Щедрін). За легендою, на цьому місці Петро зустрічався із захисниками міста.

Навколо площі в 1809-1811 роках споруджені адміністративні будівлі: Присутні місця (зараз - Міськрада), Дворянські збори (зараз - кінотеатр імені Івана Котляревського), Будинок генерал-губернатора (зараз - Рада профспілок), Малоросійський поштамт (зараз - Полтавська школа мистецтв), Петрівський кадетський корпус (до останнього часу (Вище зенітно-ракетне училище) та інші. В підземній частині збудовано сучасний торговий комплекс.

Кругла площа в Полтаві - популярне місце прогулянок містян.

Літературно-меморіальний музей Івана Котляревського створено в Полтаві в 1969 році на основі відтвореної за малюнком Тараса Шевченка, виконаним з натури в 1845 році, садиби видатного письменника. Тут є житловий будинок, сарай та колодязь-журавель, які потопають у зелені саду.

Котляревський прожив у Полтаві більшу частину свого життя. Він навчався у Полтавській духовній семінарії, згодом був директором Полтавського театру, навіть входив до складу полтавської масонської ложі.

В своєму полтавському будинку класик української літератури створив більшість своїх творів, зокрема знамениту "Енеїду".

У відновленому до 200-річчя від дня народження письменника будинку вмонтовано деталі старої споруди. Всередині дуже достовірно відтворено атмосферу ХІХ століття. Тут зберігаються особисті речі письменника, нагороди, рукописні сторінки його творів, перші видання книжок.

Полтавський літературно-меморіальний музей Панаса Мирного знаходиться на околиці Полтави, наприкінці колишньої Третьої Кобищанської.

Саме тут у 1903 році письменник придбав невеликий одноповерховий будиночок, у якому прожив 17 останніх років життя. У Панаса Мирного гостювали Леся Українка та Олена Пчілка, Михайло Коцюбинський та Василь Стефаник, Марія Заньковецька та Микола Лисенко.

В 1940 році в садибі відкрився музей. У семи кімнатах зібрано понад 150 рукописів Панаса Мирного та його брата Івана Білика, близько 1000 особистих речей родини письменника, книжок, документів та фотографій. Понад 20 років музеєм завідував син письменника – Михайло Рудченко.

В 1951 році у дворі садиби було встановлено пам'ятник Панасу Мирному - бронзове погруддя письменника на постаменті з лабрадориту.

В 1989 році в новому приміщенні відкрилася літературна експозиція.

Решетилівська майстерня художніх промислів була заснована в 1905 році Полтавським губернським земством як зразково-показова ткацька майстерня.

Тут виготовляли унікальні килими-гобелени ручної роботи, знамениті полтавські вишиті рушники, національний одяг з витонченою вишивкою тощо.

В радянські часи майстерня була перетворена на артіль, потім на фабрику імені Клари Цеткін.

Нині це одне із найстаріших підприємств народних мистецьких промислів в Україні. Його продукція прикрашає інтер'єри багатьох урядових будівель, посольств України, готелів вищого класу тощо.

Відвідувачі можуть спостерігати за роботою майстрів, зробити індивідуальне замовлення або придбати готову продукцію.

Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів присвячений представникам однієї з найдавніших гончарних династій Опішні.

В експозиції музею представлено колекцію гончарних виробів майстрів династії Пошивайлів та твори інших видів народного мистецтва.

В ході екскурсії гостей знайомлять із історією створення музею-садиби, інтер'єрами будинку, сімейними фотографіями.

Меморіальний музей-садиба родини Пошивайлів в Опішні є підрозділом Національного музею-заповідника українського гончарства.

Меморіальний музей-садибу гончаря Миколи Пошивайла відкрили 2025 року в його рідній хаті в Опішні з нагоди 95-ї річниці від дня народження майстра. Заклад є відділом Національного музею-заповідника українського гончарства.

Микола Пошивайло народився 1930 року в мистецькій родині гончарів Гаврила та Явдохи Пошивайлів. Він успадкував від батьків опішнянські гончарські традиції і любов до ремесла. Протягом багатьох років працював творчим майстром на заводі "Художній керамік". Отримав звання заслуженого майстра народної творчості України, був членом Національної спілки художників України, членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України, лауреатом Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Івана Нечуя-Левицького. На схилі літ проводив майстеркласи для відвідувачів заповідника.

В хаті Миколи Пошивайла створено простір пам’яті, в якому збережено не лише речі, кераміку й архіви, але й сам дух творчості. Представлена велика колекція оригінальних робіт майстра.

Музей важкої бомбардувальної авіації створено на території військового аеродрому Полтави, де за радянських часів базувалася 13-та гвардійська Дніпропетровсько-Будапештська ордена Суворова важка бомбардувальна авіаційна дивізія.

В її складі було 18 далеких надзвукових ракетоносців-бомбардувальників Ту-22М3 (Backfire), 6 далеких реактивних ракетоносців-бомбардувальників Ту-16 (Badger) та інша техніка. Після розпаду СРСР дивізію було розформовано. Згідно з українсько-американською Угодою про ліквідацію стратегічних ядерних озброєнь, у лютому 2006 року на полтавському військовому аеродромі розрізали останній бомбардувальник ТУ-22М3.

Для музейної експозиції було збережено 2 літаки, ще дещо привезли з інших міст. Зокрема, в експозиції відкритої стоянки авіаційної техніки музею авіації представлений найбільший у світі стратегічний бомбардувальник ТУ-160 “Білий лебідь” (за класифікацією НАТО – “Блекджек”). А також єдиний в Україні літак Ту-95МС (за класифікацією НАТО – “Ведмідь”). Інші експонати: літаки Ту-22М3, Ту-22, Ту-16, Ту-134УБЛ, Су-15, Ан-2 та гвинтокрили: Мі-8 та Мі-2.

Крім того, 13 залів в експозиційному приміщенні музею авіації розповідають про історію та світову значимість важкої бомбардувальної авіації.

Музей звареного борщу та Музей живого хліба відкрили в Опішні на базі садиби зеленого туризму "Лялина світлиця" під час етнофестивалю "Живий хліб" у 2020 році.

Власниця садиби Олена Щербань щодня готує гостям борщ за новим рецептом, яких знає щонайменше 365. Серед них – весільний, поминальний, зимовий, літній, білий, коричневий та багато інших.

В одній із хат етносадиби представлена колекція горщиків з різних регонів, рогачі, а також традиційна піч, у якій готують страви. Також представлено інгредієнти, які додають до борщу у різних регіонах України.

Національний музей-заповідник українського гончарства засновано 1986 року в Опішні. Це стародавнє селище на Полтавщині здавна славится як найбільший центр українських майстрів кераміки, гончарська столиця України.

Заповідник об'єднав значну колекцію творів народних майстрів-гончарів та художників-керамістів, створивши національну скарбницю гончарського мистецтва України. Нині він володіє унікальною колекцією, що налічує понад 60 тисяч одиниць збереження.

Основна територія музею-заповідника добре впорядкована, оформлена зразками садово-паркової монументальної глиняної скульптури, має безліч гарних фотолокацій, місця для відпочинку та оглядовий майданчик з видом на давньослов’янське городище Опішні.

В Національній галереї монументальної глиняної скульптури просто неба представлено понад 300 ексклюзивних авторських робіт опішнянських гончарів, серед яких лауреати премії Тараса Шевченка, а також майстрів з інших регіонів та з-за кордону, які брали участь у щорічних фестивалях монументальної керамічної скульптури.

У виставковій залі представлені особливо цінні експонати (посуд, дитячі іграшки, кахлі, декоративні панно), велика колекція книг про гончарство.

Найменшим відвідувачам  сподобаються незвичайні мешканці "Керамленду" – території, де можна зустріти жирафа, що їсть хмари, зграйку веселих каченят, мамонтеня й пса-лавку, вітродуйчика й здивованих риб.

Всі відвідувачі Національного музею-заповідника українського гончарства отримують у подарунок свищик. За попередньою домовленістю можлива зустріч із майстром, який продемонструє мистецтво роботи на гончарному колі. На території працює музейне кафе "Горнятко" і сувенірна крамниця.

До складу Національного музею-заповідника українського гончарства входять:
- Музей мистецької родини Кричевських;
- Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів;
- Меморіальний музей-садиба Олександри Селюченко;
- Меморіальний музей-садиба Миколи Пошивайла;
- Меморіальний музей-садиба Василя Омеляненка;
- Меморіальний музей-садиба Леоніда Сморжа (с. Міські Млини);
- Етносело Гончарія (с. Малі Будища).

Бузковий гай на околиці Диканьки заклав у 1822 році господар цих земель князь Віктор Кочубей на місці глиняного кар'єру, де добувалась сировина для його цегельного заводу.

За легендою, Кочубей створив це квіткове диво, щоб порадувати свою невиліковно хвору доньку Ганну. Саджанці бузку 40 сортів було привезено до Диканьки з різних країн світу.

Зараз бузковий гай знаходиться під охороною регіонального ландшафтного парку "Диканський". На сьогоднішній день збереглося всього 5 сортів бузку, але завдяки великій площі гаю (2,5 гектари) його називають найбільшим у світі.

Щовесни, під час цвітіння бузку, Диканька стає місцем туристичного паломництва. Щорічно в середині травня проходить традиційне свято "Пісні Бузкового гаю".

Експозиція Диканського державного історико-краєзнавчого музею імені Дмитра Гармаша розміщена в 9 залах та налічує 8 тисяч експонатів.

Серед них - скриня Кочубеїв ручної роботи, що прикрашена химерним візерунком, і яка служила скарбницею в Троїцькій церкві. Скриню в XVIII столітті подарував генеральному судді Кочубею гетьман Іван Мазепа, але легенда приписує майстерну роботу над нею ковалю Вакулі, гоголівському герою з "Ночі перед Різдвом".

В Диканському краєзнавчому музеї можна побачити половецьку бабу, старовинний локомобіль (паровий трактор), посмертну маску Миколи Гоголя. Також представлені цінні знахідки зі скіфських поховань, предмети народного побуту, твори мистецтва місцевих майстрів.

Реалізується сувенірна продукція.

Співробітники краєзнавчого музею проводять екскурсії Диканькою.

Кочубеївські дуби у Диканьці – пам'ятка природи та історії.

Три дуби, що ростуть в ряд - це залишки великої дубової алеї, що прикрашала в'їзд до садиби Кочубеїв на стародавньому Полтавському шляху, прокладеному через Миколаївський ліс. Ще один дуб стоїть окремо, біля лісництва. Вік дерев близько 800 років, діаметр ствола 1,5-1,8 метри, висота 20-22 метри.

За легендою, дуби посаджені запорозьким генеральним писарем Василем Кочубеєм та полковником Іваном Іскрою в день народження Кочубея. Інша легенда розповідає про те, що під одним із цих дубів юна Мотря Кочубей, донька генерального писаря, зустрічалася зі своїм літнім коханим – гетьманом Іваном Мазепою.

Кочубеївські дуби оспівані поетом Пушкіним у поемі "Полтава".