Пам'ятки Тернопільської області

"Полупанівська Свята гора" - ландшафтний заказник, створений у 1994 році на 11 гектарах території Медоборського хребта.

Тут зустрічаються рідкісні види степової рослинності та тваринного світу. Гора складена рифовими вапняками. Схили посипані величезними валунами. Розташування деяких каменів у формі дольменів дає підстави припускати, що у давнину на горі було язичницьке святилище.

У верхній частині гори є цілюще джерело, з яким пов'язана легенда про явлення Божої Матері.

Свята гора є місцем паломництва християн різних конфесій. У 2010 році на території ландшафтного заказника "Полупанівська Свята гора" відкрито "Хресну дорогу" з 14 стаціями, на яких встановлені скульптури, що ілюструють Страсті Христові.

Почаївський історико-художній музей засновано в 1959 році з ініціативи Андрія Андріюка як музей атеїзму. Пізніше він був перепрофільований у музей духовної культури, потім музей історії християнства. В 2000 році став історико-художнім відділом Тернопільського обласного художнього музею, а у 2002 році – самостійним історико-художнім музеєм.

Змінивши кілька приміщень, зараз музей розташований у старовинній будівлі банку у центрі Почаєва.

Основну експозицію присвячено історії Почаївської лаври, сакральному мистецтву Волині, перебуванню в Почаєві Тараса Шевченка.

Природний заповідник "Медобори" розташований на території низькогірного хребта Подільські Товтри (Толтри), який є залишком бар'єрного рифу, що сформувався 15-20 мільйонів років тому вздовж берега теплого Галицького (Сарматського) моря.

Ланцюг пагорбів височить на 50-60 метрів, над долиною річки Збруч – до 100 метрів. Найвища точка заповідника "Медобори" – гора Бохіт (414 метрів). Лісиста частина пагорбів багата на медоносні рослини, звідки пішла назва Медобори. Флора заповідника налічує близько 1 тисячі видів, 44 з яких занесено до Червоної книги України. Найчастіше зустрічається дуб, граб та ясен. У лісах водиться олень, козуля, дикий кабан, лисиця, куниця, борсук, лось. Нерідкі карстові утворення. Серед карстових печер заповідника найбільш відома "Перлина", що отримала свою назву завдяки кальцитовим кулькам на стінах, схожим на перлини.

Музей природи заповідника "Медобори" займає одну з кімнат будівлі адміністрації природного заповідника у селищі Гримайлів.

Передбачені туристичні маршрути.

Заповідне урочище Монастирок розташоване поряд із селом Лісники, західним передмістям Бережан.

Перша згадка про цю місцевість датується XIV сторіччям. У XVII столітті тут існував великий василіанський монастир. Остання служба у ньому була проведена в 1941 році. У 1980 році церкву спалили, на березі ставка влаштували зону відпочинку. На початку ХХІ століття на території урочища Монастирок відкрили однойменний ресторан, але за таємничих обставин заклад згорів.

З ініціативи місцевих жителів розпочалася реконструкція святині. На місці колишнього храму споруджено каплицю, облаштовується Хресний шлях.

Одна з найзагадковіших пам'яток урочища – мальовнича скеля Чортів камінь, на якому висічено розп'яття. Поруч знаходиться священне джерело, де можна обмити обличчя цілющою водою.

Згідно з місцевою легендою, близько 200-300 років тому в цих місцях оселився якийсь відлюдник. Існують здогадки про почесне походження цієї людини, проте не відомі причини, з яких він був змушений зректися мирського життя. Протягом перших чотирьох років він видовбав у стародавній скелі печерну келію, в якій молився. Як свідчить легенда, самітник був убитий і похований поруч із келією в кам'яній ніші.

У 1990-х роках місце було відновлено. Щороку на Трійцю віруючі з найближчих сіл приходять на молитву.

"Пуща відлюдника" входить до комплексу пам'яток однойменної екологічної стежки, розробленої для туристів заповідником "Медобори". Також поблизу знаходяться стародавнє язичницьке городище Звенигород та печера "Перлина".

Відвідати ці пам'ятки можна самостійно за маркованим маршрутом із села Крутилів, або у супроводі співробітників заповідника.

Покинутий римо-католицький костел розташований на цвинтарі у південній частині села Колиндяни.

Побудований у 1870 році як родова усипальниця шляхтичів Городиських. Згідно з іншими джерелами, у підвалі костелу поховано членів родини Альбіновських.

Садиба Семенських-Левицьких у Хоросткові складається із двох палаців та службових споруд, розташованих по периметру круглої площі.

Старий одноповерховий палац збудував в кінці XVIII сторіччя граф Юзеф Каласантій Левицький. Це досить скромна будівля в стилі класицизму із шестиколонними портиками на парадному та парковому фасадах.

Поруч у ХІХ столітті Вільгельм Станіслав Семенський-Левицький збудував новий двоповерховий палац у стилі необарокко за проєктом італійського архітектора. Боточчині. Навпроти розташовані будівлі служб та кінного манежу.

Після 1939 року садиба була націоналізована, зараз у будівлях розміщується Подільська дослідницька станція Тернопільського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук. У Старому палаці якийсь час розміщувалася експозиція Музею природи, але зараз він у приватній власності.

Великий парк на території садиби в 1972 році став основою Хоростківського дендропарку (14 гектарів), де представлені рослини багатьох континентів: філодендрон (тюльпанне дерево), павловнія (адамове дерево), півонія, гінкго дволопатеве (динозаврове дерево), динозаврове дерево дерево), різні види платанів та магнолій, кедри, кипариси та інші екзотичні рослини.

Свято-Духівський Почаївський монастир (Скит) відроджено на тому місці, де в XIII сторіччі оселився монах Мефодій, що прийшов з Афона, якого вважають засновником Почаївської лаври.

В комплекс Почаївського скиту входять три храми: Святого Духа, преподобного Серафима Саровського та Усіх Святих. Тут знаходиться чудотворна ікона, мощі преподобного Мефодія та інші святині.

Свято-Духівський Почаївський монастир (Скит) належить до УПЦ московського патріархату.

Свято-Миколаївський собор в Кременці був споруджений у стилі бароко як костел францисканського монастиря, заснованого в 1606 році коштом князів Вишневецьких (за легендою, засновницею обителі була королева Бона).

При францисканському монастирі діяла братська школа та друкарня, де було надруковано "Кременецьку граматику". В 1832 році, після поразки польського повстання та початку зросійщення західноукраїнських земель, монастир закрили, а костел переосвятили на православний Миколаївський собор УПЦ московського патріархату. При реконструкції храм втратив готико-ренесансний вигляд і набув рис бароко.

В 2023 році, після майже 200 років перебування у користуванні представників московського патріархату, Свято-Миколаївський собор у Кременці повернувся у власність держави і був переданий Кременецько-Почаївському історико-архітектурному заповіднику.

6 грудня 2023 року в Миколаївському соборі вперше відбулося богослужіння українською мовою з нагоди Дня святого Миколая.

Свято-Успенська Почаївська лавра - одна з найбільших святинь православного світу, друга за значенням на території України після Києво-Печерської лаври.

Легенда приписує заснування першого скиту афонському ченцю Мефодію. Близько 1240 року на Почаївській горі по-сусідству з'являються київські ченці, рятуючись від татарської навали (назву пов'язують із річкою Почайна, де князь Володимир хрестив киян). За переказами, знаком згори їм стало явище Богоматері у вогняному стовпі. Відбиток стопи Діви Марії залишився на камені, з-під якого забило цілюще джерело.

Нині реліквії Свято-Успенської Почаївської лаври перебувають всередині грандіозного Успенського собору (1783 рік, архітектор Готфрід Гофман). У головному вівтарі зберігається чудотворна ікона Божої Матері, подарована Почаївському монастирю в 1597 році його засновницею - поміщицею Ганною Гойською. Прочани прагнуть прикластися до мощей преподобного Іова, який був настоятелем монастиря під час протистояння з унією в XVII сторіччі.

Нинішнім пишним виглядом Свято-Успенська Почаївська лавра багато в чому зобов'язана пожертвам канівського старости Миколая Потоцького, їй сприяли російські царі.

Проводяться екскурсії, відвідувачам слід мати відповідний вигляд: чоловіки у штанях, жінки у спідницях та з покритою головою (хустки та спідниці можна взяти напрокат).

Монастир Свято-Успенської Почаївської лаври перебуває в оренді УПЦ московського патріархату.

Синагога у Струсові побудована в XIX столітті. Розташовується неподалік замку.

Будівля єврейського молитовного будинку має досить великі розміри, що вказує на чисельність тогочасної єврейської громади. Має два поверхи та аркові вікна. Праворуч від головного входу в синагогу збереглися залишки прибудови для молитов жінок, яку розібрали ще за радянських часів. Така ж зовнішня прибудова була й ліворуч – для чоловіків.

Головний вхід прикрашає портал з білого каменю. Тут розміщена табличка з написом на івриті. Північно-західний кут храму має заокруглену форму, а південний і південно-східний виконані у формі колон, прикрашених обробленим білим каменем.

Нині приміщення синагоги використовується як господарське, проте поступово руйнується. Пам'ятка архітектури місцевого значення.

Руїни синагоги у Гримайлові розташовані в центрі селища, трохи осторонь головної дороги.

Оборонний храм зі стінами завтовшки до 1 метри, побудований у XVII сторіччі, входив у систему міських фортифікацій Гримайлова.

Всередині синагоги зберігся арон а-кодеш (ковчег для сувоїв), а в деяких вікнах - решітки із зірками Давида.

Стара синагога збудована в Скалаті у XVIII сторіччі. Особливістю архітектури є Т-подібне планування.

За радянських часів приміщення використовувалося як електрична підстанція. Наразі будівля в аварійному стані.

Сімейний склеп баронів Пайгертів, останніх господарів Сидорова, розташований на старому сільському цвинтарі.

Пайгерти володіли селом до 1939 року. Серед них - польський поет Юзеф Пайгерт, який у 1840 році збудував у Сидорові палац (не зберігся).

Монументальний склеп-мавзолей Пайгертів у стилі класицизму вражає своїми величезними розмірами.

Сороцьке джерело на західній околиці села Сороцьке – гідрологічна пам'ятка природи.

За легендою, в 1949 році тут було явлення Матері Божої. Ще тоді біля джерела спорудили невелику капличку. А у 2011 році відбулося освячення нової каплички Божої Матері.