Пам'ятки Тернопільської області

Плебанівський міст-віадук, також відомий як Теребовлянський міст, привертає увагу своїми високими арками на під'їзді до Теребовлі з боку Чернівців.

Дев'ятиарковий кам'яний залізничний міст збудовано у 1896 році під час прокладання залізниці Тернопіль – Копичинці.

Сконструйований австрійськими інженерами міст добре зберігся до наших днів і продовжує використовуватись за призначенням.

Культовий комплекс у селі Рукомиш виник навколо печерного храму Гробу Господнього, заснованого в XIII сторіччі київськими ченцями, які прийшли сюди після руйнування Києво-Печерської лаври.

Основою для рукомиського храму стала природна печера у травертиновій скелі, яка була додатково розширена. Поруч із храмом є кілька менших гротів-келій, вирубаних у скелі вручну.

Пізніше ченці переселилися до Бучача, де заснували новий монастир, а в Рукомиші залишилося лише кілька старців.

У 1768 році біля підніжжя скелі було споруджено Онуфріївську церкву. У ній зберігається унікальна дерев'яна скульптура Святого Онуфрія роботи видатного скульптора Івана Георгія Пінзеля, виявлена тут випадково.

В комплекс рукомиських печер також входить басейн для освячення води та Хресна дорога з кількома каплицями.

Каскад водоспадів на невеликій річечці Русилівській, що впадає до Стрипи біля села Русилів.

Всього в трикілометровому каньйоні, захованому в лісовому гаю, налічується 20 водоспадів заввишки від 1, 5 до 12 метрів. Загальна висота каскаду - 150 метрів.

Красу і різноманітність форм каскаду доповнюють яскраві фарби тутешньої природи: грунт темно-червоного кольору, зелень листя, величезна кількість різнокольорових метеликів та бабок..

Романтичні Русилівські водоспади змагаються за красою з аналогічними краєвидами Плітвицьких озер, що у Хорватії.

Найприкметніша будівля Борщова розташована в центрі міста, в пішохідній зоні.

Українське товариство "Руський народний дім" було засноване в місті Борщів в 1908 році з ініціативи адвоката Михайла Дорундяка та професора Михайла Грушевського. Тоді ж коштом громадськості за проєктом галицького архітектора Василя Нагірного було споруджено будинок з двома баштами у вигляді куполів, притаманних руській православній архітектурі.

"Руський народний дім" був центром розвитку споконвічної української (русинської, а не російської) культури, що відображено в назві. Почесним членом "Народного дому" був Михайло Грушевський, який часто бував у Борщові та стежив за будівництвом.

Наразі це також культурний центр міста - тут знаходиться краєзнавчий музей, а також музей Тараса Шевченка з картинною галереєю - перший у західній частині України. В експозиції краєзнавчого музею зокрема представлені знамениті борщівські вишиванки чорним по білому.

Міні-палац у Трибухівцях збудував на початку ХХ століття польський поміщик Тімельман (чи Кимельман). Садиба зведена у стилі романтизму з елементами бароко.

За радянських часів у садибі Тімельмана розташовувалася лікарня. Нині будівля у приватній власності. Новий власник реставрує міні-палац. Дах уже вкритий справжньою червоною черепицею, яку збирали поблизу і ретельно відмивали.

Палац оточує великий сад.

Замок-корабель на пагорбі, що омивається з трьох боків однією з приток Збруча, отримав своє прізвисько завдяки характерній довгастій формі.

Сидорівський замок збудований в середині XVII сторіччя польним гетьманом коронним Мартином Калиновським в якості власної резиденції. Дата будівництва зафіксована на мурованій плиті над в'їзною аркою. Довжина замку досягала 178 метрів, тоді як ширина становила лише 30 метрів. По периметру стін розташовувалося сім оборонних веж, з яких залишилося лише три. Стіни північного краю замку, що добре збереглася, з'єднані під гострими кутами, що і надає твердині вигляду корабля, що пливе серед моря зелені.

Сидорівський замок був сильно пошкоджений під час турецького вторгнення 1672 року, потім відновлювався, але з початку XVIII століття втратив своє оборонне значення, прийшов у занедбаність і поступово руйнувався аж до нашого часу.

Доступ вільний.

Руїни середньовічного замку в Скалі-Подільскій розташовані на високій скелі на правому березі річки Збруч. Зараз це один із об'єктів Національного заповідника "Замки Тернопілля".

Будівництво замку розпочали в 1331 році князі Коріатовичі (Корятовичі), які володіли на той час Поділлям, на місці старого дерев'яного укріплення. В 1516 році кам'янецький староста Станіслав Лянцкоронський відновив зруйнований татарами замок, доповнивши його потужними мурами та бастіонами. В 1648 році Скала-Подільський замок захопили козацькі війська, потім він неодноразово переходив із рук до рук під час польсько-турецьких воєн.

В першій половині XVIII сторіччя скальський староста Адам Тарло відбудував на руїнах замку палац у стилі бароко з пишним декором, проте лише через кілька років будівля згоріла від удару блискавки. З того часу Скала-Подільський замок не відбудовувався. За радянських часів було проведено консервацію руїн.

Доступ вільний.

Скалатський замок є рідкісним зразком оборонного комплексу Пізнього Середньовіччя та Раннього Нового часу на території України, що має правильні геометричні форми.

Перші згадки про укріплення Скалата відносяться до 1503 року. Ймовірно, тоді це була дерев'яна фортеця з земляними валами. Нинішній кам'яний замок у Скалаті заклав у 1630 році галицький мечник Кшиштоф Віхровський. Замок він звів регулярний, майже квадратний у плані, оточений оборонним ровом. По його кутах розташовані п'ятигранні чотириярусні вежі з бійницями у формі замкових щілин. У підвали веж можна потрапити через тунелі.

Скалатський замок постраждав під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького та під час польсько-турецької війни 1672-1675 років, у наслідок чого втратив оборонне значення. Лише наприкінці ХVІІІ століття його відбудувала нова господарка Марія Шиніонова з роду Водзіцьких. Вона розпорядилася прибудувати до східної стіни двоповерховий палацовий корпус та пишно оформити в'їзну браму (не збереглися).

Наприкінці ХІХ століття коштом графа Моріца Розенштока (Ростоцького) архітектор Теодор Маріан Тальовський зі Львова реконструював у неоготичному стилі башти та замковий костел. Споруди сильно постраждали під час двох світових воєн. У 1960 році було проведено консервацію руїн. Лише після того, як Скалатський замок увійшов до складу Національного заповідника "Замки Тернопілля", розпочалася його реставрація.

Зараз територія та збережені споруди замку розчищені, над вежами зведено шатрові перекриття, через оборонний рів перекинутий дерев'яний міст, центральна частина подвір'я  замощена бруківкою. У двох вежах відкрито картинну галерею і та історичну експозицію, де можна побачити вогнепальну фортечну зброю XV-XVII століть. У підвалах облаштовано експозицію замкової в'язниці. На оборонних мурах прокладено пішохідні обхідні доріжки для огляду панорами замку та містечка. Проводяться тематичні фестивалі з лицарськими боями.

Придорожню фігуру Божої Матері було встановлено у Бучачі в 1751 році на замовлення господаря міста Миколи Потоцького. Це була одна з ранніх робіт видатного скульптора Івана Георгія Пінзеля та архітектора Бернарда Меретина. На постаменті зображено герб Потоцьких "Пілява".

За радянських часів фігура Діви Марії була знищена, проте частина постаменту збереглася. Відновлена у 2006 році на колишньому місці, автор копії Роман Вільгушинський.

Скульптурна композиція, увінчана фігурою Святого Яна Непомука, була встановлена в Бучачі на роздоріжжі доріг на Тернопіль та Чортків у 1750 році.

Це була одна з ранніх робіт видатного скульптора Івана Пінзеля. Празький священик Ян Непомук прийняв мученицьку смерть у 1393 році, відмовившись видати таємницю сповіді дружини імператора Вацлава IV Люксембурзького. Культ святого був поширений у XVIII сторіччі. Придорожню скульптуру Яна Непомука замовив Пінзелю граф Микола Потоцький, про що свідчить герб Потоцького "Пілява" на постаменті.

За радянських часів скульптура святого Яна Непомука в Бучачі була знищена. Відновлена в 2007 році на колишньому місці (зараз розвилка доріг знаходиться трохи вище), автор копії Роман Вільгушинський.

Яскрава фахверкова будівля Старої ратуші з годинниковою вежею та флюгером у вигляді півня є візитною карткою Чорткова. ЇЇ оточують дерев'яні торгові ряди, які досі використовуються за призначенням – у них розташовані магазини та інші комерційні заклади.

Стара ратуша у Чорткові збудована у 1905-1908 роках з ініціативи тодішнього бургомістра Людвіка Носса. Після Першої світової війни новозведені торгові ряди продовжили розбудовувати як торгово-адміністративний комплекс. Разом із крамничками дрібної торгівлі тут містився магістрат, поки у місті не збудували Нову ратушу.

Будівля виконана у фахверковому (каркасному) стилі, що притаманний середньовічній архітектурі півночних регіонів Західної Європи. У вежі встановлено швейцарський годинник із чотирма циферблатами, виготовлений 1887 року мюнхенською фірмою "Йоганн Маннхардт". Годинниковий механізм досі перебуває у робочому стані. Його можна оглянути під час екскурсій на вежу, які організує Чортківський туристично-інформаційний центр.

Кафе "Лемківська світлиця", розташоване в приміщенні Старої ратуші, пропонує національні страви лемківської кухні (після депортації з Польщі одна з великих громад лемків осіла в Чорткові).

Руїни Теребовлянського замку розташовані на важкодоступній горі північно-західної частини Теребовлі. Це один із об'єктів Національного заповідника "Замки Тернопілля".

Укріплення існували тут ще за княжих часів, коли поселенням володів князь Василько Ростиславич. Зведенням нового королівського замку в 1366 році польський король Казимир III затвердив Теребовлю як прикордонну фортецю польської держави.

Останню перебудову твердині здійснив в 1631 році староста міста Олександр Балабан. Вона мала неправильну форму, складалася з трьох веж, оборонних стін, ровів та валів з найбільш уразливої північної сторони.

Теребовлянський замок пережив кілька татарських набігів. Прославився під час героїчної оборони 1675 року, коли дружина коменданта Зофія Хшановська зуміла підняти бойовий дух захисників міста, які готувалися до здачі, і замок витримав турецьку облогу (у XVIII столітті вдячні жителі встановили пам'ятник Хшановській, який пізніше був втрачений і відновлений у 2012 році).

Остання татарська облога в 1687 році виявилася фатальною – замок в Теребовлі був спалений і після цього не відновлювався. У 1930-х роках проведено консервацію руїн, на оборонних валах розбито парк (у стіну замку вмонтовано пам'ятні таблички з іменами меценатів). Найкраще збереглася овальна башта (бастея) "Рондель", з якої відкривається чудова панорама міста.

Тернопільський замок закладений у 1540 році великим коронним гетьманом Яном Тарновським на місці давньоруського поселення Сопільче (Топільче) для оборони польських кордонів від татар.

У XVII столітті великий коронний канцлер Томаш Замойський значно розширив укріплення, однак у наступні роки вони неодноразово руйнувалися. Зокрема, Тернопільський замок був майже повністю розібраний турками після захоплення міста в 1672 році.

На початку ХІХ століття граф Францішек Коритовський побудував на його місці палац, для чого були знесені укріплення, що збереглися, вежі й ворота, а будівля оточена звичайною огорожею. Окремі замкові елементи збереглися.

Під час Першої світової війни палац був спалений і тривалий час перебував у руїнах. Відреставрований у 1951 році, в ньому розмістили виставкові зали та навчально-спортивний центр.

З вулиці будівля Тернопільського замку виглядає непоказно, проте з боку озера добре видно її фортифікаційний характер.

У підземеллях замку відкрито "Музей міста Тернопіль".

Великий став в центрі міста Тернопіль було створено з ініціативи коронного гетьмана Яна Тарновського при спорудженні Тернопільського замку.

Для цього було перегороджено греблею русло річки Серет. За площею Тернопільський став займає близько 300 гектарів. Крім захисної, він виконував також господарську функцію - використовувався для розведення риби.

Наразі Тернопільський став оточений парками, які є улюбленим місцем прогулянок містян.

Замкова церква Вознесіння Господнього збудована в 1530 році як родова усипальниця князів Вишневецьких. До її будівництва причетний був Іван Вишневецький, батько Дмитра-Байди.

У Вознесенській церкві поховано близько 20 представників роду Вишневецьких, у тому числі овруцький староста Михайло Вишневецький та його дружина Раїна Могилянка.

Храм має форму корабля і вирізняється чудовою акустикою. Усередині розташовані релігійні фігури, виконані народними майстрами.

У 1872-1873 роках проведено капітальний ремонт церкви Вознесіння Господнього, відлито нові дзвони, позолочено іконостас. Дві ікони Пресвятої Богородиці, виконані у давньоруському та візантійському стилях, подаровані князями Костянтином та Михайлом-Сервацієм Вишневецьким.

За часів боротьби з православ'ям Вознесенська церква залишалася єдиним православним храмом на всю округу. В 1963 році храм було закрито та пограбовано, лише через 26 років його повернули православній церкві.

Нині церква Вознесіння Господнього належить до Православної церкви України.