Пам'ятки Тернопільської області

Руїни замку, зведеного в XVII столітті на горі, оточеній струмком Драпака, що погано збереглися. Ім'я засновника невідоме.

Замок у Висічці був чотирикутним, з чотирма кутовими вежами. У 1672 році його захопили турки, а в 1675 році в замку перебував із військом польський король Ян Собеський.

У 1820 році власниця Висічки Марія Голійовська-Чарковська збудувала на території напівзруйнованого замку палац у стилі неоготики. У 1900 році Кирило Чарковський наказав розібрати замкові мури та в'їзну вежу, а також засипати рови.

Палац був повністю знищений за радянської влади. Фактично збереглася лише одна замкова вежа. Ще одна в руїнах, а від третьої залишився лише фундамент. Також збереглося одне із господарських приміщень, деякі підвальні приміщення.

Двоповерхова міська ратуша у Теребовлі споруджена в XVIII сторіччі.

Окрім резиденції губернатора, до 1890 року тут розташовувалася польська школа.

Під час Першої світової війни будівля ратуші була зруйнована, потім відновлена з дещо зміненою дзвіницею. На верхівці встановлений флюгер у вигляді герба міста, а на фасадній стіні – ядро, знайдене у фортеці. У 1970 році відновлено баштовий годинник.

В даний час ратуша використовується за прямим призначенням – в ній розміщується Теребовлянська міська рада.

На рівні третього ярусу вежі ратуші облаштовано оглядовий майданчик.

Тернопільський академічний обласний український драматичний театр імені Тараса Шевченка заснований в 1915 році з ініціативи знаменитого українського актора та театрального режисера Леся Курбаса як перший у Тернополі професійний театр "Тернопільські театральні вечори".

Нинішню будівлю тернопільського драмтеатру споруджено в 1957 році архітекторами Іваном Михайленком, Володимиром Новиковим, Дмитром Чорноволом. Має залу для глядачів на 600 місць.

У сквері поряд із театром встановлено пам'ятник Тарасові Шевченку.

Фрагменти укріплень польської фортеці Окопи Святої Трійці, спорудженої в 1692 році коронним гетьманом Яблоновським для блокади зайнятого турками Кам'янця-Подільського.

Упродовж шести тижнів ціла армія під керівництвом інженера Гоммера насипала потужні вали, зводила вежі та стіни. Для фортеці було обрано дуже вигідне зі стратегічної точки зору місце – вузький скелястий перешийок на злитті Збруча з Дністром. З дозорної вежі чудово проглядалася Хотинська та Жванецька фортеці, а вдалині можна було бачити куполи та мінарети Кам'янця-Подільського.

З 1693 року польський гарнізон почав регулярно проводити успішні атаки на турецькі обози, порушуючи постачання продукту Кам'янця-Подільського. Після того, як у 1699 році Поділля було повернено до складу Польщі, фортеця "Окопи Святої Трійці" втратила стратегічне значення. У 1769 році її взяли російські війська, пізніше вона використовувалася як прикордонна застава.

Збереглася Львівська та Кам'янецька брама, руїни дозорної вежі над Збручем, а також система земляних укріплень.

Палац у стилі ампір з оригінальною колонадою та флігелем збудував в Заліщиках у 1831 році барон Ігнацій Бруницький на місці мисливського замку Понятовських.

Тут зупинявся австрійський імператор Франц II під час подорожі Галичиною. Також було закладено парк площею 5 гектарів, де зараз зростає понад 400 дерев 40 видів та форм.

Палац Бруницьких зберігся донині, до останнього часу в ньому розміщувалося відділення районної лікарні.

Заліщицький парк входить до складу заповідної зони регіонального ландшафтного парку "Дністровський каньйон"

"Кришталева печера" ("Кривчанська") - найвідоміша і найбільш пристосована для відвідування туристами печера Поділля.

Вхід в печеру розташований у відрогах гори на південно-західній околиці села Кривче. Це одна з найбільших серед гіпсових печер у Європі – довжина її дослідженої частини становить майже 23 кілометри.

Вперше Кривчанська печера згадується у 1721 році, заново відкрита у 1908 році. Являє собою вимиту підземними водами 20 мільйонів років тому розгалужену гіпсову систему ходів.

Екскурсійний маршрут очищеною та освітленою частиною "Кришталевої печери" складає близько 2,5 кілометрів, з яких 500 метрів - вхідний коридор. Стіни печерних галерей вкриті білими або різноманітними кольорами кристалами гіпсу, звідки походить назва. Багато кристалів нагадують силуети тварин: буйвола, ящірку, слона, орла тощо.

Постійна температура +11 градусів. Кришталева печера відкрита для відвідування цілий рік, екскурсія можлива лише у супроводі гіда.

Бучацький краєзнавчий музей знаходиться в самому центрі Бучача, біля міської ратуші.

В археологічній експозиції музею представлені предмети часів трипільської культури.

Етнографічна виставка розповідає про побут селян кінця ХІХ століття.

Окрім історії міста та району, в краєзнавчому музеї представлена експозиція, присвячена творчості видатного скульптора Івана Георга Пінзеля, який тривалий час жив та працював у Бучачі.

Також викликає інтерес макет Бучацького замку.

Замок у Золотому Потоці збудували у XVII сторіччі брацлавський воєвода Стефан Потоцький та його дружина Марія Могилянка (родичка засновника Києво-Могилянської академії Петра Могили).

Твердиня контролювала один із торгових шляхів із Галичини та Волині до Молдови та Покуття. Регулярний квадратний у плані Замок розташований на невисокому пагорбі у долині річки Татарки. Із чотирьох кутових шестигранних двоярусних веж із бійницями збереглися лише три, та й то зі значними змінами. Висота стін – близько 5 метрів, товщина – до 2 метрів. У центрі північно-східного фасаду замку Потоцьких розташована триярусна в'їзна вежа. Зовні замок був оточений валом та глибоким ровом із водою. На території був одноповерховий палац, а посеред двору - колодязь, з яким пов'язана легенда про походження назви Золотого Потоку (нібито, під час тривалої облоги змучені жагою захисники замку знайшли джерело, яке назвали "золотим").

Золотопотоцький замок Потоцьких  кілька разів захоплювали турки та козаки, але щоразу його відбудовували, і до наших днів він дійшов у непоганому стані. Зараз це один із об'єктів Національного заповідника "Замки Тернопілля".

Римо-католицький костел Матері Божої Святого Скапулярія у Борщові збудовано в 1763 році замість знищеного татарами дерев'яного храму.

Триярусна дзвіниця перебудована із оборонної вежі замку XVII сторіччя. Грановані верхні яруси мають барочне завершення.

У 1928-1930 роках проведено реставрацію. Нині костел Матері Божої святого Скапулярія чинний.

Площа аквапарку "Алігатор" при готельному розважально-оздоровчому комплексі в Тернополі  складає 4,2 тисячі квадратних метрів. Тут можуть одночасно розміститися 400 відвідувачів.

В аквапарку три басейни глибиною 150, 90 та 30 сантиметрів, 8 водяних гірок для дорослих і дітей різного віку довжиною від 3 до 33 метрів і висотою від 1,5 до 10,5 метрів. Окрім водяних гірок є зона гідромасажу, водоспади та 2 захоплюючі атракціони: "Body Slay" (інтригуюча подорож закритою водяною трубою довжиною 86 метрів з висоти 6,5 метрів) та "Black Hole" (адреналіновий спуск закритою водяною трубою з висоти 12,5 метрів довжиною 160 метрів, що супроводжується ефектними ілюмінаціями та захоплюючими звуками). Інші атракціони: ві гірки "Камікадзе" (висота 10,5 метрів, довжина 33 метри), гірка "Труба" (висота 6,5 метрів), полога "Родинна гірка" (висота 4,5 метри і 20 метрів довжини).

До комплексу аквапарку входить SPA-зона (інфро-червона сауна, професійні масажисти, турецька баня хамам).

При готельному комплексі є боулінг, диско-клуб, ресторан, більярд, фітнес-клуб.

Двоповерховий будинок товариства "Банк авансовий" навпроти Домініканського костелу Святого Станіслава у Чорткові збудований у 1905 році за бургомістра Людвіка Носса. Саме у цьому будинку Людвік Носс, який також був відомим фармацевтом, відкрив свою другу родинну аптеку, найбільшу в Чорткові.

Зараз це комунальна аптека №143, що працює тепер як аптека-музей. Тут досі панує дух старовинної фармації, який відображається у меблях, виготовлених майстрами австрійського міста Ґрац, вишуканих інтер’єрах і тогочасних прогресивних технологічних пристроях. Зокрема, для оформлення інтер’єрів використано тодішні ноу-хау – фото на порцеляні, художнє кування, різьблене  дерево, бетонярські візерунки.

Крім фабричних ліків, тут пропонують відвідувачам і деякі засоби, створені за сторічними рецептами Людвіка Носса.

Державний історико-архітектурний заповідник (ДІАЗ) у місті Бережани створено у 2001 році для охорони, реставрації і використання об’єктів культурної спадщини міста, де збереглася європейська планувальна забудову з ХІV-ХVІІ століть, архітектурні ансамблі площі Ринок, вулиць Банкової і Вірменської.

Загалом заповідник об'єднує понад 30 пам’яток архітектури, 6 із них – національного значення, зокрема Бережанський замковий комплекс (замок Синявских).

Адміністрація заповідника розміщується в будівлі садибного типу в стилі пізнього класицизму (ампіру) початку XIX століття,  що є пам’яткою архітектури місцевого значення. Центральна частина фасаду оформлена портиком з чотирма колонами коринфського ордеру і класичним фронтоном. В 1828-1829 роках, під час навчання в місцевій гімназії, саме в цьому будинку жив відомий український письменник і просвітитель Маркіян Шашкевич, тому його ще називають "Будинок Шашкевича".

В адміністрації Бережанського історико-архітектурного заповідника можна замовити оглядові екскурсії містом, тематичні екскурсії замком Синявських та околицями міста Бережани.

Бережанський краєзнавчий музей розміщений на другому поверсі Бережанської ратуші, що є пам'яткою архітектури національного значення.

Споруджена в Бережанах в 1803-1811 роках двоповерхова будівля ратуші з годинниковою вежею відображає типовий галицький стиль провінційного містобудування періоду раннього класицизму. Вона є центральною архітектонічною домінантою площі Ринок в Бережанах.

На партерному поверсі розташовувалися торгові крамнички, а на другому 1805 року відкрилася Бережанська гімназія, де навчалися письменник і просвітитель Маркіян Шашкевич та письменник-літературознавець і громадський діяч Богдан Лепкий.

Бережанський краєзнавчий музей відкрився тут 1980 року. Музейну експозицію розгорнуто в 26 залах: "Природнича зала", "Зала археології", "Епоха Середньовіччя та козацькі часи на Бережанщині", "Бережанська гімназія – центр освіти, науки і культури", "Літературна Бережанщина", "Зала історії "Пласту" та політичних репресій", "Друга світова війна", "Хор "Боян", "Зала національного відродження", "Лемківська світлиця" та інші.

Привертає увагу й макет Бережанського замку, а також експонати, які розповідають про історію роду Синявських та зародження Бережан, герб династії Потоцьких.

Цінними артефактами є автентична бойова козацька коса, козацькі люльки, наконечник списа та козацький пістоль.

Окрему експозицію присвячено історії УСС на Бережанщині, зокрема бою на горі Лисоня.

Крім того, в приміщеннях Бережанської ратуші розташовуються Обласний комунальний музей Богдана Лепкого, Музей сакрального мистецтва та історії церкви, Бережанський музей книги.

Міський музей книги в Бережанах розташований на першому поверсі Бережанської ратуші.

Заснований у 1984 році, з 1994 року є відділом Тернопільського краєзнавчого музею. Розповідає про історію друкарства в Україні та про видатних письменників регіону.

В експозиції представлені стародруки XVII–XIX століть, перше видання "Кобзаря" Тараса Шевченка, "Грамматика язика малоруского в Галиції, сочиненная Іваном Вагилевичем" (1845 рік), "Граматика рутенської (русинської) мови" Йосипа Левицького (1834 рік).

Також експонуються картини Лева Лепкого, графіка Олени Кульчицької та інших.

Окрема експозиція присвячена громадській та меценатській діяльності Романа Смика.

Крім того, в приміщеннях Бережанської ратуші розташовуються Бережанський краєзнавчий музей, Музей сакрального мистецтва та історії церкви, Музей Богдана Лепкого.

Заснований у XVII сторіччі Кременецький православний Богоявленський монастир нині займає приміщення збудованого в 1760 році Станіславом Потоцьким католицького монастиря реформаторів.

Саме при Богоявленському монастирі в 1633 році в Кременці було створено першу школу, друкарню та лікарню. Обитель отримала благословення митрополита Петра Могили. В 1638 році в братській друкарні було видано один із перших церковнослов'янських підручників - "Кременецьку граматику". Згодом школу було перетворено на єзуїтський колегіум, а нинішнє приміщення Богоявленський монастир отримав після ліквідації греко-католицької унії в 1832 році.

На початку XX століття над Святою брамою звели триярусну дзвіницю. При монастирі діяла братська Свято-Миколаївська церковно-парафіяльна школа. В 1959 році монастир було закрито, в 1990 році відродився як Богоявленський жіночий монастир УПЦ московського патріархату.